ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.02.28 19:39
Лютневого вечора стались див`а:
в нудьгу дощову завітала гроза.
Не витівка Неба… та й зовсім не жарт:
такий передчасний весна бере старт!
Звичайно, від подиву, зникли слова!
Наразі помружилась вербна лоза.
Від спалаху скверик бадьоріший став!
Птах

Оксана Логоша
2020.02.28 18:34
Зими один лишився день-
Такий задовгий-
То хай для нордових пісень
І монологів.
А десь під серцем у верби
Гойднуться млостю
Несмілі поштовхи води,
Тугої брості.

Євген Федчук
2020.02.28 17:33
Скажи, дідуню, певно знаєш ти?
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійц

Ігор Деркач
2020.02.28 14:01
Що кому дала норманська змова?
Шоумени українофіли
величали українофоба,
два на два у дурня грати сіли,
слухали написані промови.

***
Стратегія і тактика почуті.

Олександр Панін
2020.02.28 13:49
Кохання келих
був гіркотою налитий
ущерть,
ще не кінець: хоч мука,
та не смерть.

Кришталь потьмянів,
у складі скла – лише свинець;

Ніна Виноградська
2020.02.28 09:31
Та, що вмирала за оцей народ,
Йдучи у бій свідомо — українка,
Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
Не спала до зорі задля свобод.

Ота, що народила вас в свій час,
І колихала темними ночами.
Не плакала від горя до нестями,

Сергій Губерначук
2020.02.28 09:29
Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами
довкола школи бігали.

Микола Соболь
2020.02.28 06:58
Це ніч була п’янких півоній
І найкоротша на землі.
Тебе узявши за долоню,
Ми загубились у зелі.
Спокусливо вдихали м’яти
У світі кращий аромат
І полину, який прим’ятим
Дороги не вказав назад…

Ярослав Чорногуз
2020.02.27 22:05
Дорогі друзі і колеги, шановне керівництво "Редакції Майстерень"!
Нещодавно прозвучала нова пісня у моєму виконанні на хвилях ефіру 3 каналу українського радіо "Культура" у передачі "Відверто про естраду і не тільки".
Ведучий програми - Віктор

Олександр Панін
2020.02.27 20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Євген Федчук
2020.02.27 20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?

Мессір Лукас
2020.02.27 19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Кміт
2020.02.28

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Вікторія Лимарівна - [ 2020.02.27 12:00 ]
    Зрiлi стосунки
    Зрілі стосунки , які напрочуд
    зіткані пружністю сильної нитки.
    Крила зміцніли, рішуче несуть!
    Цінні, довершені мудрістю, злитки.

    Сталося так, заблукали вони:
    довго, стежками тернистими в полі.
    Вже одружились їх доньки й сини.
    Тільки для них не знаходилось долі.

    Мрії зростали, будили вогонь.
    Якось зустрілися двоє знайомих.
    Школу згадали, торкнулись долонь.
    Біле волосся у нього на скронях.

    Відгук турботи світився в очах.
    Щирий запал в голосистій розмові.
    Мужність відчутна в широких плечах
    та небайдужість у кожному слові.

    Інколи Небо дарує блакить.
    Вже забагато років промайнуло.
    Надана Богом для зустрічі мить,
    долі з’єднавши, любов’ю зігріла.

    26.02.2020




    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.02.27 10:13 ]
    Гавкіт
    Вештався люд, і серед його слідів
    я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
    Ти стояла біля розкладу електропоїздів
    і хотіла їхати у північному напрямку.

    Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
    нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
    Ти не зразу побачила, як мокрий сніг
    межував на щоці зі сльозою грайливою.

    Ти не вміла зустріти рукою мене,
    ти боялася зустріти мене рукою.
    Ти давала мені ковбаси – я не…
    я не міг її їсти зимою такою.

    Не дивуйся, чому я до тебе прилип,
    я ще довго за потягом бігтиму в північ.
    Твої очі у шибці і зляканий хлип
    такі ж самі, як мій поневолений відчай.

    12 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 145"


  3. Вікторія Лимарівна - [ 2020.02.26 13:16 ]
    Новий шлях
    ...Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
    збиває з ніг, розвіявши туман.
    Вдивляючись в закриті щільно вікна,
    про свій нестерпний забуває стан.

    Шалений буревій в думках клекоче.
    Душі частинку залишає тут.
    Журливі надто, виплакані очі.
    Гіркий в знемозі покидає спрут.

    Їй холодно в міцних обіймах вітру.
    Зігрітись поспішає у теплі.
    Весняну незавершену палітру
    доповнять мрії бажані, нові.

    …Перон… Вагон… Рушає з місця потяг…
    В битті прискореному серця пульс.
    В майбутнє відкриваються ворота.
    Шлях знайдений, а це… важливий плюс.

    26.02.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.02.24 11:16 ]
    Едельвейс
    Є висока гора Химера,
    на піку якої крах,
    в ній, мов прірви, – печери,
    де змії
    мріють
    у черепах,
    де плекають надії
    і вирощують перли,
    облизуючи кістки
    альпіністів,
    святих,
    померлих
    і віків…

    Там живою стовпить нова ера
    і білий монастир,
    падали, мов з неба, дерева –
    на подолян у пустир,
    і калічились люди
    та ікону просили
    та не насилати гнів…
    Едельвейс розцвітав на могилах
    найсміливі́ших синів.

    Що, як і я прикинуся птахом
    і полечу на шпиль,
    стану сухим і білим монахом,
    попихачем хвиль,
    побачу, як мудро кричать
    Мономахи,
    безбожники
    і коти,
    коли спадкоємиця трону Жахів
    відрубує їм хвости?..

    Це ніч,
    лиш вона нас карати вміє,
    відрубуючи мрії.
    Це ми уночі
    так химерно кричим
    і просимо помочі, –
    тільки зачім?
    Зачім,
    як хотіли подовжити рейс
    туди, де цвіте едельвейс?
    І потім гору граніту
    возити з собою по світу?
    Коли ось він поруч –
    старий гобелен
    на місці
    справляє
    моле́бень…

    13 квітня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 43–44"


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.02.23 08:01 ]
    Співана поезія
    Я кукурікнув!
    Де - ци - бе - ло!
    Тіроль пернатий розшматав!
    Шалений півень на Говерлу
    вночі ногою свійсько став.

    Червоний гребінь – сонце килем
    над шпилем ґі́мново зроста.
    Скотився з гір гуцульський килим
    в ілюмінації хвоста.

    З-під крил, які ґіґантський міксер,
    летіло пір’я золоте.
    Йшов день, як той… прем’єр-міністр
    людей порадувать іде!

    20 жовтня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 82"


  6. Королева Гір - [ 2020.02.23 01:00 ]
    Почуття збереглись
    Стелиться барвінок біля хати,
    Медом пахне липа під вікном,
    Аромат доноситься від м’яти,
    Співи чути за старим млином.

    Височіють мальви під стіною,
    І зацвів любисток у саду,
    Молодість згадаємо з тобою,
    Знов до вуст солодких припаду.

    Місяць показався ясночолий,
    У саду співають солов’ї,
    Листям шелестять вгорі тополі,
    І дзюрчать красиво ручаї.

    Зорі мерехтять високо в небі,
    Вітер заколисує траву,
    Плаває на ставі красень лебідь,
    Чути із гущавини сову.

    А стара верба рипить щоночі,
    Коники заграють, як колись,
    Подивлюсь в твої, кохана, очі,
    Почуття у серці збереглись.

    23.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.02.19 11:43 ]
    На тих бульварах, де зима й сніги…
    На тих бульварах, де зима й сніги
    давно розсілись по глибоких лавах,
    де в темних ліхтарях нічні боги́
    використовують вогні у власних справах,
    де зустріч неможлива ані з ким,
    окрім єдиної супутниці – розлуки,
    на тих бульварах я шукаю дім,
    якого номер – Ваші теплі руки.
    Вас ще чекаю, вигнаний на лід,
    на ковзанах думок своїх гуляю.
    Що я вчиню? який наступний хід?
    невже впаду – і більш не покохаю?..

    6 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 136"


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.19 02:46 ]
    Весна кохання
    Днів осінніх, днів печальних
    Загубилися сліди.
    До моєї спочивальні
    Ти усміхнена прийди.

    І вростай у мене зрана,
    Ніби квітка золота.
    Хай розтуляться, мов рана,
    Чарівні твої вуста.

    Упаде краплина лунко,
    Мов німа сльоза розлук.
    Тятивою поцілунку –
    Твій і мій розтягне лук.

    Ерогенна зона шиї -
    Танець губ мого тепла.
    І серця обох прошиє
    Враз Амурова стріла.

    Сила пристрасного Бога –
    Нас в одне зіллє вона.
    Зрине в ніч солодкий стогін,
    Щастям виповнить до дна.

    Шаленітиме до рання
    Той вогонь, де квітне все…
    Йде весна, весна кохання
    І жагу у світ несе.

    18 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.02.17 11:42 ]
    Коли сніг мерехтів…
    Коли сніг мерехтів
    з золотих обідків ліхтарів,
    коли місяць, мов пані,
    в тумані приховував на́спані зморшки,
    й хтось тремтів од морозу
    чи, може, в жароті горів, –
    я присів біля когось на лаву
    погрітися трошки.

    Цей озноб – не зима,
    а, напевне, самотність сама.
    Ніздрі, ніби димар,
    випускають цей пар безсловесно глибокий.
    Я не мовлю до тебе,
    бо очі – блакитний лиман,
    по якому бурхливе благання
    давно розпливлось на всі боки.

    Я з твоєї кишені
    дістану малесеньку книжечку сліз,
    прогорта́ю, назад покладу,
    не вкраду, а лише зачитаю
    ті місця, де закладинки,
    де перевернуто зміст,
    ніби ми вже знайомі
    та так, що я гори звертаю…

    Ніч спиталася в мене –
    о ко́трій годині піду?
    Вітер холоду хутко нагнав
    з берегів молодих льодовитих.
    І в дрижанні твоєму я чув:
    не пройти повз останню біду,
    бо за нею – успіння
    чи райдуги вуст оповитих.

    Я цілую тебе відсьогодні
    у стужу таку,
    що льоди не вціліють,
    а люди не вийдуть, не вгледять.
    Тільки Бог пропливе
    поміж хмар по невмерзлім небеснім ставку,
    а за Ним – у воскреслім танку
    наші зорі кохання окреслять…

    … блискавично самотність закреслять –
    і скресне імла,
    і збиратиме подив
    засніжені зорі зі сходу.
    Ледве місто прокинеться тут,
    ледь одкриються вулиці зла,
    непомітна весна
    нашу лаву оберне на човен –
    і пустить на воду.

    9–10 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 150–151"


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.16 23:55 ]
    Хміль кохання
    З вишини золоті волоконечка
    Дивне плетиво казки несуть!
    Моя квіточко, ясочко, сонечко –
    Це кохання омріяна суть.

    Долі усміх сія злотозливою…
    Ми пірнаємо в цю течію.
    І стаєш ти зі мною щасливою,
    Я з тобою щасливим стаю.

    Мов до Бога Ярила це звернення -
    У високі захмарні світи…
    Моя зіронько, рибонько, серденько,
    Ти любов`ю життя освіти.

    Чудо щастя побачимо де іще,
    За яке нам віддать можна все?
    Поцілунки, обійми і пестощі –
    Хміль кохання до раю несе!

    16 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  11. Тарас Ріль - [ 2020.02.15 01:23 ]
    Тривожній Н.
    Тривожній Н.

    Надія — це наймиліша мрія
    Як віра, і любощі, дружба спіла

    Сподіванки породжують чуття
    Пильність затягує до смутку вбрання

    За нею ззаду колихнеться чиясь рука
    Стоятиму
    Тремтливий, істеричний і жіночний
    Я.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Юлія Савіцька - [ 2020.02.14 00:19 ]
    залишайся на ніч
    залишайся на ніч
    залишайся на скільки хочеш
    залишайся, я обіцяю мовчати
    обіцяю, сидітиму тихо, як пес під порогом
    обіцяю любити, прощати, чекати

    залишайся, я стану тобі подушкою,
    лежатиму поруч, і ні про що не питатиму
    залишайся, будь як удома,
    сиди на балконі й пий чай
    з видом на Ярославів Вал

    залишайся, пиши дивні вірші,
    ходи до Дніпра - я тебе не спинятиму
    залишайся, в нас все буде добре
    я тебе, до кінця своїх днів, любитиму

    залишайся, не бійся,
    я стерегтиму кожен твій крок,
    залишайся, нехай всі позаздрять нашому щастю
    залишайся, стань моєю відвертістю
    "будь зі мною" - я тобі щодня промовлятиму











    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.02.09 10:29 ]
    Горобина

    За містом, серед лісу цвіте червоний хліб,
    під зливою, під снігом без упину.
    Сто кетягів пожару на сто холодних діб,
    на сто голодних бунтів горобиних.

    Краса – це сконцентрованість дрібних земних плодів,
    потрібних, бо забарвлених у звичний колір крові.
    Життя, як горобина, з каскадами подій
    схиляється поволі до любові.

    Як чоловік міський я дивний у снігу́,
    зимою темною, без стежки, без підтримки,
    я прилетів сюди, мов з півночі снігур,
    щоб тільки з’їсти диких ягід кілька.

    У них я солод чую, від них не горенить,
    це смак прадавній, звідки є людина.
    Побачив я – як стомлено стоїть,
    мов щира мати, віща горобина.

    16 вересня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | " "Перґаменти", стор. 7"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.09 09:27 ]
    Полікую любов`ю
    Полікую любов`ю тебе я,
    Хворі стебла твої напою.
    Щоби квітла, немов Лорелея,
    У розкішнім веснянім гаю.

    Полікую любов`ю тебе я,
    Рожевітимуть щічки крізь сон.
    Щоб щаслива була, як Медея,
    Як уперше прилинув Ясон.*

    Полікую любов`ю… І може
    Мед цілунків огорне вуста.
    І прокинешся свіжа і гожа,
    Наче сонця коса золота.

    Полікую любов`ю так ніжно,
    Заберу всі недуги твої.
    Ти, красуне моя, дивовижна!
    Й заспівають нам знов солов`ї!

    Полікую любов`ю тебе я,
    Хай випалює слабкість вогонь –
    Сила духу свята Прометея,
    Що здоров`я ллє людству з долонь!

    9 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (10)


  15. Королева Гір - [ 2020.02.08 23:01 ]
    Перший сніг

    Перший сніг, немов перше кохання,
    Ніжний поцілунок і терпкий,
    Перше та невпевнене зізнання,
    Спогад залишається п’янкий.

    Перший сніг, він мокрий, непостійний,
    Цілував усе так на шляху,
    Трішки він здається й мелодійний,
    Музику десь грає на даху.

    Перший сніг, неначе пелерина,
    Ніжно так торкається всього,
    Наче з кришталю якась перина,
    Манить нас до царства він свого.

    Перший сніг, казково-неповторний,
    Перший сніг, краса своя у нім.
    Танець він танцює так проворно
    В королівстві білім крижанім.

    06.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.02.08 11:53 ]
    Щокою червінною рань притулилась до шибки…
    Щокою червінною рань притулилась до шибки,
    зіницею сонця ледь-ледь прозирає з пітьми,
    в здивованім оці підстрибують радісні рибки
    і точать білок молодої моєї зими.

    Я плачу в халупі, я талу сльозу пропускаю,
    сльозу-ностальґію, по зморщених руслах щоки,
    мов сік, що з бурульок по крапці на шибці стікає,
    мов вік, мов життя, од якого відпали роки.

    Щипає мороз, це ознака мого оніміння,
    рівниною серце в нудній анемії лягло.
    Байдужість до світу – це тільки руїни й каміння.
    Байдужість до себе – це тронне і храмове зло.

    Тепер це халупа, з якої вікно у минуле.
    Я виправлю двері, хай снігу сюди намете,
    хай справжня зима співторкнеться з душею акули…
    …це я припадаю щокою на око святе.

    29 грудня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  17. Королева Гір - [ 2020.02.07 00:14 ]
    Квіти на шибках
    З’явились квіти на моїх шибках,
    Художника не бачила ніколи.
    Коли ж він малював їх?Чи не в снах?
    Квіткове на шибках постало поле.

    З’явились квіти білі, як кришталь,
    Пелюстки і листочки в них незвичні.
    Не можу доглядати їх, на жаль.
    Малюнки на вікні ті блискавичні.

    В саду моєму квітів тих нема,
    Насіння не знайду ніде такого,
    Їх вміє дарувати лиш зима,
    Й мороз малює квіти без нікого.

    І око тішить їхняя краса,
    Такі вони незвичні і казкові,
    Залишиться від них колись роса,
    Хоч створював художник їх в любові.

    06.02.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Королева Гір - [ 2020.02.06 11:47 ]
    За щастя молюся щодня
    Щастя своє я гаптую щоднини,
    Візерунки встеляю на нім,
    Прокладаю життєві стежини,
    Мов доріжки, на схилі крутім.

    Щастя своє не гаптую нитками,
    Не малюю його в кольори,
    Кожну стежину вкладаю думками,
    І співають мені явори.

    Щастя своє не стелю гобеленом,
    І палітра у нім не проста,
    Слухаю пісню я ввечері з кленом,
    Гідно несу свого я хреста.

    Щастя своє не ховаю у скриню,
    А й молюся за нього щодня,
    Душу свою від людей не зачиню,
    Осідлаю свого я коня.

    06.02.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.02.01 09:26 ]
    Серце
    Правда,
    що серце в неволю прагне.
    Правда.
    Тільки
    у серця є деякі пільги,
    оскільки,
    воно – як вино,
    одурманює все одно
    і веде
    на власні святки і поми́нки,
    без зупинки.

    Дійсно,
    серце нічого не робить навмисне.
    Дійсно.
    Просто,
    безліч думок п’ють його кров без тосту.
    Просто.
    Так,
    був чоловік з головою, і раптом – інфаркт.
    Факт!
    Отже,
    схоже, що серце нічого не може.
    Боже!

    10 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 37–38"


  20. Королева Гір - [ 2020.01.31 01:53 ]
    Квіти-сльозини
    Із сліз пахучі квіти виростають,
    Та краще би не лити гірких сліз,
    А потім їх дощі все поливають,
    Й співає їм плакучий верболіз.

    А сльози ті, неначе намистини,
    Що котяться з очей, немов з джерел,
    Вони, неначе росяні краплини,
    І вітер по щоках їх десь розтер.

    Але на землю деякі вже впали,
    І проросли там квітами вони,
    Та головне, щоб квітів тих не рвали,
    Бо стогін прозвучить від їх струни.

    Сльозини-квіти дуже особливі,
    Їх не посадить жоден садівник.
    Як сльози лити – то лише щасливі,
    Щоб в жодну квітку біль наш не проник.

    29.01.2020 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (19)