ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лілія Ніколаєнко
2019.10.18 11:04
Вінок 12. Прокляття Афродіти

1.
Одвічністю стає прекрасна мить –
То знову Афродіта сни тривожить.
Жагою у сонетах палахтить
Її велична і сліпуча розкіш.

Віктор Кучерук
2019.10.18 09:24
Не спиться… Тоскно… Самотужки
Не подолати сум оцей,
Коли улюблена подушка
Тікає рвучко від грудей.
Знедавна їй уже несила
Вдавати радість силоміць, –
Терпіти довго і безсило
Моїх обіймів шал і міць.

Олександр Сушко
2019.10.18 09:18
Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
Свинцем гарячим ворог душу кропить.
Команда ЗЕ царює у тилу,
А я лежу, поранений, в окопі.

Бо кожному - своє. Мені - війна,
Криваві сльози вдів, брати-каліки.
А дезертири ріжуть кабана -

Тетяна Левицька
2019.10.18 08:21
Не думала, що все банально скінчиться,
ховаючи у серці таїну.
Розкришиться в руках свята обітниця,
лиш у звабливі очі зазирну.
Розтану, не тужавітиму крицею,
холодною, байдужою...так є.
Та поділитися хоча б дещИцею
любові - нам сумління не дає.

Микола Соболь
2019.10.18 06:08
За вікном листопаду краса
Літо бабине ген догорає,
Йду осіннім, золоченим раєм,
Де берізок палає яса.
Ще не тулиться лист до землі,
Свіжим подихом дихає осінь,
Павутинку гойдає між сосен
І благають про щось журавлі…

Серго Сокольник
2019.10.18 02:57
трохи іронічне, трохи літературне*

Хтось хотів літератором стати?
Я порадити можу багато,
Як повстати з колін... Та на власні граблі...
(Власні гулі зручніш набивати)))

Власне поле доцільно зорати

Ярослав Чорногуз
2019.10.17 23:48
Мов осіннього сну поволока,
Вечір ліг на затінений сад.
Не була до нас доля жорстока.
Як достиглий була, виноград.

І неначе зорею від Бога
Вечорова засяяла мла.
Мов із дерева нам чарівного -

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ ковдр поруйнувався сном.
Але маячить неозоре
очима пильним і вікном
у ніч розтяте навпіл море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі означають дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Сергій Губерначук
2019.10.16 12:17
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Олександр Сушко
2019.10.16 08:47
Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Ніна Виноградська
2019.10.16 08:35
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Леся Геник
2019.10.16 07:12
Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Вікторія Лимарівна
2019.10.16 00:10
Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Олена Малєєва
2019.10.15 22:29
Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Олександр Сушко
2019.10.15 21:48
Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -

Оксана Логоша
2019.10.15 19:55
НІч.Ніч.Тиш.
Служки зложили віяла.
Хто ти?Чому не спиш і мерегтиш віями?
Ніч снить сни.
Ти їх гортаєш слайдами-
Знов утечеш від них правдами і не правдами.
Стогін.Совиний страх?Мудра сова-смілива.
Ніч на Чумацький шлях зціджує рештки млива..

Сонце Місяць
2019.10.15 19:45
знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

Домінік Арфіст
2019.10.15 19:25
Голос мій тобі невтішний
І прямий:
Все тут лишнє, бренді-вишня,
Ангел мій.
Там де елліну світила
Красота,
З чорних дір мене сліпила
Срамота.

Микола Соболь
2019.10.15 17:49
Схвильований минулим і майбутнім,
А малороси гарно тулять грим.
Стираю ікла, навіть зуби кутні,
Бо Україна це завжди – екстрим!

Це Яр Холодний і криваві Крути,
Батурина страшні донині сни.
Московська мова споконвік – отрута!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.15 12:11
Вінок 10. Одкровення від змія

1.
Натхнення-мука до небес горить
І плавляться зірки, течуть в долоні.
У гріх веде магічний лабіринт,
У снах тремтять бажання ніжно-сонні.

Ніна Виноградська
2019.10.15 09:16
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
В саду від спеки порятує тінь.
І я від цього усього щаслива.

Бо тут мій дім, і школа, і земля,
І вишня біла, мов старенька мама.
Я так сюди спішила іздаля,

Ярослав Чорногуз
2019.10.15 07:39
Перед серцем великим твоїм
Я сьогодні стаю на коліна.
І не сплю, і не п'ю, і не їм,
І щасливий, що я - твій мужчина.

Я сьогодні в любові воскрес
І життя по-новому осмислив.
Ти - безцінний дарунок небес

Іван Потьомкін
2019.10.15 00:21
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.10.17 12:18 ]
    Сон сновиди або ж анабіоз для чужої пародії
    Розляглися в чотири боки
    три дороги, як дві стежини.
    І, побачивши світ широкий,
    я сховався в кущах ожини,
    а чи, може, в кущах верболозу,
    щоб не лізти в колючки марно;
    чекав ночі я анабіозно,
    поки сонце не впало за хмари.
    І, відкривши зажмурені очі,
    я ліворуч від себе побачив,
    що не видко дороги праворуч, –
    і весь світ почорнів неначе...
    Аж якісь променисті сходи
    підказали мені вихід –
    я спускався по них, доки
    не продовжив свій сон тихий.
    То далеко на тому боці,
    там, де річка була безмоста,
    я побачив холодне сонце,
    до якого тягнула помста.

    21 червня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 7"


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  3. Роман Миронов - [ 2019.10.14 18:59 ]
    ***
    Червоні вишні – біла пелена,
    Січеться поле місячним череслом.
    Червона смуга пам'яті воскресла
    І в ягодах солодких ожила.

    Ти не сама, ти знаєш, не сама.
    Твоя душа горить і замерзає.
    Твоє життя – між пусткою і раєм,
    Довірся Богу – міцно і сповна.

    Не вір нікому, більше вже не вір,
    Мені також не треба довіряти.
    Я душу розпростер, ти хочеш? Нате!
    Тобі і Богу. Богу і тобі.

    30.07.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  6. Нінель Новікова - [ 2019.10.10 18:55 ]
    Жовтневий етюд
    Ця кучерява абрикоса
    Вже меліровочку зробила -
    Тепер така, пістряво-модна,
    А інші поглядають скоса
    Від заздрощів позеленіли
    Під жовтня подихом холодним...
    10.10.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  7. Сергій Губерначук - [ 2019.10.10 18:27 ]
    Тобі невідома мелодія білого лебедя…
    Тобі невідома мелодія білого лебедя.

    Коли розгубилися очі
    І плечі твої зні́тилися,
    я́к знати могла ти
    Слово,
    таке випадкове і рятівне?

    "Осінь," – промовила ти
    і кинулася до дерева.

    І тиша, якої стояло багато,
    на менті одно́му
    тріснула,
    викотивши стиглий каштан
    із колько́ї мембрани.

    Не рано – не пізно, а так вчасно – "осінь".

    І от у таку суєту
    я почув
    мелодію білого лебедя:
    з дерев позлітали
    пернаті партитури "осені",
    ніби для оркестру;
    але був єдиний кивок голови
    білого лебедя.
    Це значить, що в нього під горлечком
    глибоко є:
    "я вдячний, послухайте серце моє".

    Воно калатало.., і ти – відгадала
    мелодію білого лебедя.

    22.09.1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 78"


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.06 23:42 ]
    Краса печальної пори
    Горить, як музика на древі,
    Краса печальної пори.
    Уся в осінньому вогневі
    У зблисках сонячної гри.

    І так спалахує яскраво,
    І так розкішно повиса,
    По-королівськи величава
    Прощальна осені краса.

    Не спочива на ній Природа,
    А створює казкові сни.
    Неначе жінки літня врода
    Востаннє квітне восени.

    Востаннє квітне так бурхливо,
    В ній стільки радості, тепла.
    Немовби щедра літня злива
    На землю щастям пролилась.

    У ній завзяття ще юначе,
    І запал, що не охолов.
    У ній немов тебе побачив
    І нашу пізнюю любов!

    6 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.10.06 08:18 ]
    Любов по спіралі
    І
    Начало є, то і фінал буває,
    хоч іноді й повторюється знов
    очарування, що не проминає,
    і є лише надія на любов.

    І не одне її іще шукає,
    і не жаліє ніг і підошов,
    аби за нею – парією раю,
    як і Адам за Євою ішов.

    Але нема: едему у пустелі,
    оази щастя, літепла купелі,
    води живої у сухій ріці.

    Так і йдемо за нею однією
    та за обітованою землею,
    аби не оминути манівці.

    ІІ
    Вона усяка, ліва і ніяка –
    і течія у вирі на ріці,
    і яблуко спокуси у руці.
    Посіяну зорею зодіаку,
    очікуємо зернятами маку,
    але їмо зело і корінці.

    Навіяна як сон, вона щезає,
    обманута, на віру уповає,
    заручена – єднає береги,
    найкраща залишається у серці,
    нічийна добувається у герці,
    одна-єдина додає снаги.

    Омріяна, коли її немає,
    жадана, поки сили вистачає,
    найгарячіша – як яріє кров,
    доведена у відчаї до краю
    тієї муки, що переживає,
    і потрясає душу до основ.

    Але буває, що і ця не перша,
    і до вельону русу косу чеше,
    та вірує до самого кінця –
    а може ще розвіються печалі
    і на останній лінії спіралі
    навіки об’єднаються серця.

    ІІІ
    😍 тоді являється любов’ю,
    коли у ній осяяні обоє
    і їх оберігає ...таїна.

    Коли душа на березі одна,
    її луною чути за рікою,..
    ...........................................
    О, як чарує осінню весна!

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.10.03 17:20 ]
    Махаон
    Великий жовтий махаон помер.
    Він народив подібного до себе.

    На павутинці обертається крило –
    чудне́ знаме́но бабиного літа.

    Де паузи – там вітер і роки,
    і ти з зими.

    Але не пам’ятаю…
    У нього вусики були рожеві?


    9 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 166"


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.10.01 18:53 ]
    Мага́йбі
    Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
    Бо перше й останнє вирішує Бог.
    А раптом, між тим, мене звабив, нехай би,
    диявол.., щоб Бог повінчав нас обох.

    Невже б та спокуса мене не сп’янила?
    Чи жив би я з Господом так, як тепер?
    Напевне, що … ні. Бо мене б ти зманила –
    і був би я досі від горя помер.

    Якби не "спасибі", коли б не "магайбі",
    я в Лавру б на по́стриг кохання віддав.
    А там з молито́в переносився в рай би
    і згодом, по ті́м, найблаженішим став…

    Але, обираючи людям служити,
    за думкою – в слово – крізь дію – пишу
    про те, що, магайбі, любити і жити,
    якщо й не мені, то, принаймні віршу́…

    22 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 123"


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.09.22 17:19 ]
    Ходім зі мною в ліс далеко…
    Ходім зі мною в ліс далеко,
    де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
    де сонце, в мох закутане, цвіте
    і в кущиках багна парує терпко.

    Ходім, я покажу, де спить сова,
    те місце, де в дуплі здихає здобич,
    де по воздвиженню хрестів повзе гадва,
    на зиму – в Київ, на весну́ – в Дрогобич.

    Ходімо в ліс, там ще стоїть собор
    з кремезних допотопних сваїв-ноїв,
    скриплять молитви лісових потвор,
    і дятли б’ють у дзвони сухостоїв.

    Ходім зі мною в мережа́вий глиб,
    де сперто дух правікового лісу,
    де лиш Яга тихе́нько: диб та диб –
    іде по казці, мов стара актриса.

    Ходім, бо ти сама не трапиш,
    твоя уява ще скупа на чудо,
    вона ніяк про місто не забуде,
    і ти її без мене не поквапиш.

    Ходімо швидше, ще живі дива –
    метелики в осіннім павутинні,
    у постолах з бабусиної скрині
    знайди свій гриб і відгукнись: "Ов-ва-аа́!"

    27–28 вересня 1995 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 110"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.22 11:11 ]
    Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
    Розтоптали каштанів опали,
    Навівають у душу сумне.

    І не знаю, подітись куди?
    (Так радів я, що спеки позбувся!)
    А тепер в монотонному русі
    Із печаллю прийшли холоди.

    Як від цього всього утекти?
    Одректись од гіркого полину...
    Я думками до тебе полину,
    Бо розрадити можеш лиш ти!..

    Наче купку гіркої золи,
    Вітер настрій мінорний розвіє,
    О прийди, о прилинь, моя мріє!
    І кохання свічу запали!

    22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  15. Ігор Деркач - [ 2019.09.22 07:24 ]
    На круги своя
    Не турбую я її ночами
    як зорею бачу у вікні,
    а прошу у неї вечорами,
    щоб уже не снилася мені.

    Бо немає спокою у серці,
    поки скута тугою душа.
    І зневіра ріже без ножа,
    і розлука раною здається.

    І не знаю, чи переболить,
    поки я до неї завітаю,
    і побачу, і... не запитаю,
    чи зі мною знову полетить
    пережити ту єдину мить
    магії омріяного раю.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.09.19 18:16 ]
    Меланхолія
    Рожевий капюшон насунула на сум,
    гадаючи, що відвернула зливу.
    Пішла, помірно стримуючи струм,
    ще не закохана, вже не щаслива.

    Не райський плід належав цим вустам.
    Вони грішили ві́ршами три роки.
    А я позаду відбувався сам,
    складаючи несиметричні кроки.

    Не знаю навіть, я́к я не помер?
    І, взагалі, невже кохання – траур?
    Така ти є для мене на тепер,
    меланхоліє, втілена у мармур!

    Від теплих рук, шалених і легких
    скресають ріки, воскресають лики!
    А ти бажаєш холодно втекти
    і розчинитися в чужих жіночих криках?

    Тебе розбавлю барвами в олії –
    і розфарбую всі меланхолії!

    9 липня 2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 235"