ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2020.06.06 19:09
Пішли із сином якось ми до лісу,
Пройтися, може, ягід назбирать,
Хоч на те мало сподівались, звісно,
Ще ж не сезон. Та кошика узять
Сказала мама. Їй бо ліпше знати,
Ми з сином тільки в гості приїздим.
Вона ж тут прожила вже літ багато
І зимувала рі

Устимко Яна
2020.06.06 10:30
хмари як отари
пари і без пари
дляві та стоокі
вкупі й одинокі

хмари наче мари
чаполоті чари
срібні сиві сині

Сергій Губерначук
2020.06.06 08:36
Не пропаґуй мене, а занотовуй…
Прости прасотнею "прощай"!
І не влаштовуй сабантуй,
ба, навіть – примітивний чай.

Пройди позбавлений харизм
до сліз, усотаних у раж.
Наздожени наш кожен "-ізм",

Микола Соболь
2020.06.06 06:10
Застеляйте обрусом столи,
Наливайте кожному по вінця,
Бо сьогодні день такий коли –
У селі вшановуємо Трійцю.

М’ята і полин, і очерет
Прикрашає нині кожну хату…
Не гадайте долі наперед.

Олександр Панін
2020.06.05 23:19
Тікають щодуху Граблі,
А зуби у них чималі,
Неначе ікла -
Гострі, великі,
"Рятуйте!" - волають Граблі!

"Топтати воліють нас люди,
На нас наступають усюди,

Євген Федчук
2020.06.05 22:06
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.

Іван Потьомкін
2020.06.05 11:47
Якже швидко проминули ті дні незабутні...
Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
Дала грошi на машину – японську, новеньку.
Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
Він лишив мені борги й подавсь до Парас

Сергій Губерначук
2020.06.05 08:58
Ти відшукай мій голос у траві,
заввишки в світ.
Поклич на поміч дощ чи буревій
чи сто спекотних літ.

Нехай хоч трішки визирне земля
краєчком з-під трави,
щоб я вдихнув, як спершу немовля

Микола Соболь
2020.06.05 08:45
Природа бачить, чує та мовчить.
Невігласи не чують і не бачать,
Що від людини відвернулась вдача
Уже не за горами жасна мить…

Але тобі важливіша грошва.
Хай здохнуть всі та вся, лишаться гроші…
Навіщо тобі заповіді Божі?

Ярослав Чорногуз
2020.06.05 01:14
Люба, люба, днів печальних
Скільки ще лишилось нам?
Небо саваном прощальним
Вкрите. Хмарам і дощам

День за днем немає ліку.
Ніби траур одягла
Вся природа – свійська й дика,

Олександр Панін
2020.06.04 23:56
З циклу «Химерні Сновидіння»


Фрагмент невловимого
готичного сну…
Пізня осінь переходить
у весну.

Євген Федчук
2020.06.04 19:50
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.

Сергій Губерначук
2020.06.04 15:23
Знала в небі тільки Бога,
грішна йшла лише на сповідь,
мало гріш який давала
на розвагу чи на вільця.
А когось утамувавши,
а розклавши тіла роздріб
перед очі неївбивці,
жалкувала-жалкувала…

Алла Даниленко
2020.06.04 14:59
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене.
І нехай твою печаль вітром віднесе.
Ти чекай, коли дощить або сніг іде.
Забувають інших хай. Ти ж чекай мене.
Ти чекай мене, чекай, дивись у вікно.
Повернуся, скажуть всі,бо щастить давно.
Вір мені, я повернусь.

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо

Олександр Панін
2020.06.03 23:06
За народними мотивами

Дрібна
Нечиста сила –
Найбільш капосна
І найбільш небезпечна…

***

Володимир Бойко
2020.06.03 19:07
Зола у висліді багаття
Чи не єдиний результат.
Що по собі лишаєм, браття –
Чи пустирі, чи зелен сад.

У безвість звіяні вітрами
Пощезнуть душі – хто куди...
Життя збиткується над нами,

Тата Рівна
2020.06.03 17:06
Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
Його очиська виблискували, ніби французький ампір
Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
Жили у р

Тетяна Левицька
2020.06.03 09:20
Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
перламут

Сергій Губерначук
2020.06.03 08:46
Ламають ліщину вже вкотре підряд.
Укотре підряд знов горішнику ряд
з цурпалок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.

Як добре над лугом лягти у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни

Віктор Кучерук
2020.06.03 07:53
Коли вітри розвіяли хмарини
І вкрили небо синім полотном, -
Спізніле літо скупо, по краплині
Розпочало ділитися теплом.
Йому назустріч потягнувся радо,
Як до матусі збуджене дитя,
Адже чекати більше я не ладен
На літа неминуче вороття.

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,

Маріанна Алетея
2020.06.02 13:57
Сірим небом блукає осінь
Лише згадує просинь – знак,
Сивим полиском у волоссі,
Що колись все було не так.

Промінь дражнить застиглу тугу,
Що не можна вернути час,
Тільки вітер жене напругу,

Олександр Сушко
2020.06.02 11:16
В окопи чорнориза не зови!
Є попадя, церковка, сала кусень.
Іздалеку бурмоче молитви,
Підрощуючи в піст обвисле пузо.

Здоров'ячка бажає ворогам,
А землякам убитим - пишну месу.
Чи вірую у Господа? Ага.

Ігор Шоха
2020.06.02 09:53
Весна майнула майже непомітно.
Її палітру сонячного дня
на себе приміряє буйне літо,
сідлаючи гарячого коня.

Ніколи не було у цьому світі,
аби перемагала маячня.
Нові акорди чути у зеніті

Сергій Губерначук
2020.06.02 08:42
Перша.
Її світлість.
Акварельний силует.
Ще контур з-під п’ят,
і от – вже витонченість,
ще трохи і лет!..
Та кіс дика ліана
хвоста покинула в джунґлях;

Тетяна Левицька
2020.06.02 07:39
Яке ж це літо?
З небес крізь сито
холодна злива -
як із цебра.
З пахких акацій
додолу квіти
зриває вітру
лиха мара.

Микола Соболь
2020.06.02 07:31
Чи припаду до джерела добра?
Поезія не сповнена любові.
В ній біль за Україну в кожнім слові,
Бо журиться Тарасова гора.

Іще учора думав не про те,
Що ми по суті тимчасові гості,
Шукаючи у неба високості

Олександр Сушко
2020.06.02 06:25
А небо синє, сяйливе, райдужне,

Нірвана, спокій...

Мені ж під каменем тільки затишно,

Норі глибокій.

Віктор Кучерук
2020.06.02 05:59
І слів шалену плутанину,
І дум родючих вихорці,
Як поєднаю воєдино,
То віршем стануть у кінці
Оцих миттєвостей натхнення,
Коли без меж і рубежів
Ділюся з вами сокровенним
Набутком щирих почуттів…

Олександр Панін
2020.06.01 23:49
Крокує Заєць
з автоматом,
Схожий на волоцюгу,
який знайомий
з денатуратом,
Стрибає по стежинах
горбатих,
Поразлітається

Ігор Шоха
2020.06.01 21:26
Гуляє літо за лісами,
усе очікує весну,
аби явити вечорами
погоду теплу і ясну.

Але і дні такі негожі,
і ночі іноді такі,
що й соловей іще не може

Євген Федчук
2020.06.01 20:37
Тяжка робота ратая у полі,
То за сохою, то з косою йдеш.
Аж зводить кожну кісточку від болю,
Від сонця не сховаєшся ніде.
А ще ж меча тримаєш напохваті,
Бо скільки зайд блукає навкруги,
Які готові геть усе забрати
Й самого десь погнати на торги.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Микола Байдюк
2020.06.06

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Тата Рівна - [ 2020.06.03 17:25 ]
    Каштани
    Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
    Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
    Його очиська виблискували, ніби французький ампір
    Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

    Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
    Жили у різних районах. Він — на Дарниці, вона — у центрі Подолу
    Та одного разу він побачив її у фармації
    У довжезній колійці. Вона стояла за валідолом.
    Текла осінь. Плив листопад сірими вулицями столиці
    Акі сумно чекала своєї черги у самім хвості
    Сафір зазвичай не запам‘ятовував лиця —
    Всі білі однакові у своїй білосніжній чужості.

    Та її очі так гостро шпилили й ніби стискали кістки
    Скелету медичному, що рекламував якусь лабуду в цій аптеці
    Що Сафір не витримав — на мить доторкнувся її руки
    І відскочив, уражений струмом у саме своє серце
    Сафіру схотілося сонця, текіли й кохання з цією
    Привабливою скляною дівчиною з поглядом Діви
    І щоб легалізували нарешті канабіс —
    Хоча би медичний. І ще — повезти її на Мальдіви

    Акі думала: «Чорт! Він дивиться на мене так,
    Ніби хоче душу викрасти. Диявол, шайзі.
    Акі, вирішуй вже швидше — телефонуєш в поліцію
    Чи хильнеш трохи шнапсу і віддаєшся тому заразі...»

    Ці двоє закінчили вечір вечерею у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби не аптека й не погляд її суворий.

    А потім до полудня кохалися спрагло так
    Що вітер здіймався, стогнав й піднімав фіранки
    Вони побралися в РАГСі, тому, що на Печерських горбах
    У травні, коли зацвіли київські рожеві каштани.

    Він повіз її на Мальдіви - текілла санрайз текла тілами, ніби на біс
    Акі поступово втрачала зефірність, всотуючи сонце й Сафіра
    Мрії збуваються. О! Якби ще легалізували канабіс. —
    Хоча б медичний... — Мріяв наш медик й душа його тремтіла.

    В листопаді у них народились кучеряві кияни — смагляві близнята
    Акі й Сафір назвали малих традиційно — Марічкою та Хуаном
    На честь Діви Марії, її мами, його тата й — скільки ж можна
    чекати ще — легальної в Україні марихуани.

    Ці четверо, як і зазвичай, вечеряли у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби її серце в той вечір не закололо

    Якби не його нестримний потяг до фармацій
    Де пахне, як виявилось, коханням, дівками

    А Київ стояв собі травневий, сльотний, живий
    Вдихав легальний канабіс, дивився як квітнуть каштани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.06.02 08:13 ]
    Перша…
    Перша.
    Її світлість.
    Акварельний силует.
    Ще контур з-під п’ят,
    і от – вже витонченість,
    ще трохи і лет!..
    Та кіс дика ліана
    хвоста покинула в джунґлях;
    він зачепився за пальму,
    упав, обійняв другу,
    заплутався у корінні
    і колючках акацій,
    наповз на слонові бивні
    (загрозу тамтешніх плантацій), –
    і вперта слоняча вдача
    скуйовдила фарби волосся,
    і ярусів непрохіддя
    спинили її першість…
    Тепер там цілі види
    на рівні аматорства джунґлів
    малюють
    емблему цнотливості
    на довгому-довгому-довгому шлейфі
    сукні її першості.
    О, сукне, приборкувач бюсту із бюстів,
    на горизонтах чийого
    завмерли колібрі,
    на оберегах чийого
    лелеками сплять фламінґо
    і, густо міняючи ноги, падають
    у болото, –
    чому ти така прозора?..
    В мажорах відверто відвертого ору
    під лемент циганського кодла
    мусону гидлива злива
    розсуне басейн Гангу.
    Всі в курсі: це буде скоро,
    не в міру тяглося же довго.
    І стане Святою чи Богом
    світлість її перша!

    11 грудня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 119–120"


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.31 23:53 ]
    Смарагдові очі (пісня)
    Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
    Голубить воно, не пече.
    Тону у вогні я оцім дивовижнім –
    Смарагдових бранець очей.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    Не знаю, чи може мене хто зурочив,
    Як доброї феї крило –
    Мені світ закрили смарагдові очі,
    Й у казку мене понесло.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    І я - у шаленій стихії цій милій –
    На гребені долі – мій путь.
    Мене чарівливі смарагдові хвилі
    У море кохання несуть.

    ПРИСПІВ:
    Смарагдові очі, смарагдові очі
    Мене огорнули теплом.
    Іскряться, чарують, немов серед ночі
    Смарагдове сонце зійшло.

    31 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  4. Марія Дем'янюк - [ 2020.05.30 14:48 ]
    Нічне прохання
    Поклич мене в свій сон, благаю,
    Під звук небесного роялю
    Моє там серце заспіває
    Як віддано тебе кохає:
    Романс для двох….

    Зови мене в свій сон, благаю,
    Натхненно пензлем намалюю,
    Як в пошуках тебе мандрую
    Країною надій, рожевих мрій:
    Ескіз для двох…

    Проси мене в сій сон, благаю,
    Там розповім як смуток тоне
    У погляді озер бездонних –
    Твоїх очей: сюжет для двох….


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.05.30 07:52 ]
    Ховала ніч закохані дощі…
    Ховала ніч закохані дощі
    удалині, ген-ген поза лісами.
    Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
    порозумілися – й співали все те ж са́ме .

    Ця вірна пара і єди́н поет
    спинили час розмовою про Всесвіт –
    бо в кожного душа відчула злет
    крізь дотики в мрійливому блаженстві.

    Як свято мати друзів при собі!
    Вони лікують серце невгамовне.
    Нехай далеко з кимось буде бій,
    але між нами – тут злиття духовне!

    Дай, Боже, вам так само, як мені,
    цінити ночі й зустрічати дні!

    субота, 18 серпня 2007 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стр. 28"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.05.29 08:35 ]
    У деяких містах лежать мої листи…
    У деяких містах лежать мої листи.
    У декількох листах тісняться ві́рші.
    Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
    моє колишнє… почуття поспішне.

    Як промінь попереджує зорю –
    так сонце понароджує проміння.
    Що першим є, коли в тобі горю, –
    постійний гріх чи нинішнє прозріння?

    Тебе я не прокличу більше так,
    як рік тому чи триста літ потому,
    коли комусь сподобається смак
    початків найнаївнішого тому.

    Хай помилково розреґулював
    я наші болі на дві різні долі,
    хай я не все по правді змалював,
    а й винуватив сам себе в крамолі…

    Бо як образа піде в небуття,
    я попрошу когось на тебе схожу –
    хай розкладе рядки мого життя
    і зносить потайки в твою прихожу.

    1 січня 1998 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 148–149"


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.05.25 11:54 ]
    Ти промайнула пташкою у просинь…
    Ти промайнула пташкою у просинь,
    у провесінь,
    та той бік океану впала досі,
    навіяна моя, ще вчора осінь…
    Не в голосі,
    що марно струни рве, біда моя,
    не в колесі,
    що місяцем зійде і упаде на полюсі,
    не в фотографії, що жовкне на підлозі…

    В незмозі!..

    2 квітня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 50"


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.05.23 07:42 ]
    Бокал
    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    тепер, коли осушено бокал.

    Тепер, коли мої слова гірчать,
    коли язик – запріснявіла паперть,
    не буду на папір чорнилом крапать,
    а з кров’ю виплюну усе, що мав мовчать,
    тепер, коли мої слова гірчать.

    О, світе мій, ти був моєю тінню,
    бо я руками сонце пеленав.
    Навіщо тільки я тебе пізнав,
    піддаючись земному похотінню,
    піддаючись земному похотінню,

    Нащо любив одну і не одну,
    покірний і безсовісний неначе?
    Скажи мені, прожитий мій юначе,
    ти ж колисав не груди, а труну,
    о, колисав не груди, а труну.

    Ти ж сни свої верстав не наяву,
    так звідки ж в тебе винайшлось уяви
    під оплески вмирати і під браво
    і рани заривати у рову,
    а рани заривати у рову.

    Якби ти знав, який тобі кінець,
    якби цей біль тоді тебе дірявив,
    ти б, може, падаючи, зачепивсь за хмари
    і був на небі Божий одинець,
    якби ти знав, який тобі кінець…

    Тепер, коли осушено бокал,
    коли по венах розлилась отрута,
    я звільнений, мої пудові пута
    обсипались уламками дзеркал,
    обсипались уламками дзеркал.

    19 червня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Матіоловий сон", стор. 117–118"


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.05.20 08:43 ]
    Сни мину…
    Сни мину –
    й повернуся до нього.
    Промайну
    до чола осяйного.
    І до вуст
    світанковим цілунком
    підіймусь
    спасом над порятунком.
    Горнеш ти
    мою душу під себе,
    мов світи,
    що загарбати треба.
    Зупини
    темні очі і руки.
    І збагни,
    звідки наші розлуки…

    7 грудня 2010 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Знахідки""


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.05.18 07:46 ]
    Постукайте тихо у двері мої…
    Постукайте тихо у двері мої.
    Не будьте такі навіжені.
    Тут риби поезії мліють на дні
    і бавляться барви блажені.

    Тут пнеться в окутанні ніч молода,
    от-от – і ранко́ві пологи.
    Я знаю, як стукає справжня біда
    у замкнені скроні тривоги.

    Я знаю, що сталось уже напере́д.
    Я чую ваш дух занепалий.
    Від грішного анґела новий секрет
    сховали ви в ніжні овали.

    Я вам не відмовлю, лиш чемно ввійдіть,
    поставши в оцій мікросфері,
    де знищу дотла́ невдоволену хіть…
    Постукайте тихо у двері.

    23 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 116–117"


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.15 21:01 ]
    Зелена борода
    А сад навколо зеленню заллятий,
    Трава густа зросла, неначе ліс.
    Немов нема кому вже доглядати,
    І він увесь неголений заріс.

    Зелена борода укрила щоки,
    Ступає по м`яких щоках нога.
    Ввійду у ту гущавину високу,
    По пояс де-не-де вона сяга.

    І хочеться зариться з головою,
    І поглядом пірнути в небеса…
    Коханая, чому ти не зі мною?!
    Ми б тішились удвох… Яка краса!

    Поглянь у тім саду бузкові очі,
    Волосся із черемхи кличе в схов.
    Усе навкруг буя, кохання хоче,
    Цвіте і пахне ніжністю любов.

    15 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  12. Сергій Губерначук - [ 2020.05.15 08:35 ]
    Запали мені вогник…
    Запали мені вогник!
    Я в ньому згорю,
    бо маленький, як гномик,
    велике впорю.
    Упорю – і впорю в ту пору,
    коли йтимеш угору і в гору.
    Я так хочу, щоб знов ти з’явилась
    з цього світла і мною ж умилась.
    Воцарилась, як рання зоря,
    од печери не чорно, не зря,
    не мале́нько, а так достеменно –
    сонно ні́чно і свято денно!

    29 березня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове…", стор. 231–232"


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.13 01:52 ]
    Вітрисько
    Знову хмари сильний вітер
    З виляском погнав у даль.
    На хитливих темних вітах –
    Насурмонена печаль.

    І бузок цвіте навколо –
    Розгойдався вусібіч.
    Гнеться в боки і додолу,
    Аж торкається до пліч.

    Ніби просить захистити
    І зігріти просить він.
    Фіолетовому цвіту
    Не дожити до сивин.

    Відчуває смерть неначе
    Проминуща ця краса.
    Тихо кетягами плаче
    В спохмурнілі небеса.

    12 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (3)


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.05.09 08:57 ]
    Ти життя в пеленý збирала…
    Ти життя в пеленý збирала:
    роси, сльози, німби, фібри.
    Лантух тепер ущерть.
    І не лякає смерть?
    І не лякає смерть.

    Чому ж я, леле-бабусю,
    смерті твоєї боюся?
    Я з пелени твоєї
    ноги спустив на землю,
    я із руки твоєї
    спрагу мою гамував.
    Не перекриє й гребля
    поту моїх предків –
    кожен твій день казав.
    Мову моїх предків
    Бог мені не подав…
    переказала бабуся,
    переспівала бабуся.
    І от я тепер став.
    І от я тепер став?

    Леле, прошу, не треба
    очима мріяти небо.
    Ти зашепчи мені ляк.
    Дай з пелени – роси.
    Дай з пелени – сльози.

    Бо як тоді, як?
    Бо як же тоді, як?

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 54"


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.05.08 10:57 ]
    Я дивуюся, що вже четвертий рік…
    Я дивуюся, що вже четвертий рік
    полягає у безодні часу!
    Господи, те все, що пристеріг,
    не зганяй у балакучу масу!

    Не струми єлеєм, не гальмуй
    часточкою мертвого потоку.
    Дай мені сльозу за вдячний сум.
    Дай мені хоч ще чотири роки!

    7 лютого 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 209"