ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ігор Шоха - [ 2020.09.19 09:40 ]
    На замітку неофіту
    Світло є, а неучених – тьма.
    Є кому у хаосі світити,
    є кого сліпити, зокрема,
    перлами богеми
    у сучліті*.

    Вже і генерація нова
    копіює клони дієслова
    і не дочува-, і забува-
    є, що суржик –
    це, таки, полова.

    Леніну і Кобі завдяки
    знаємо, яка нечиста сила
    стільки тих учених покосила,
    поки укладали словники.

    Вчилися «сажать»,
    а не писа-ти...
    Ей, піїте, забувай чуже!
    Ти ж не п’ята лапа окупанта,
    і не Зе, і не ОПеЗеЖе?

    Архаїчна мова неоліту* –
    це евфемізація меню.
    Що вживають неуки і діти,
    те орієнтує кацапню.

    Що у пісні інде популярне,
    іноді завдячує перу.
    Римою усічене –
    вульгарне –
    ложка дьогтю
    в бочці нектару́.

    Щось мені підказує, буває,
    що минуле шори одягає
    цим учителям і дотепер.

    Пам’ятає сивий піонер, –
    діти у колиску ріднокраю
    випали із люльки СеРеСеР.

    09.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.09.19 08:19 ]
    До кожного подвір’я…
    До кожного подвір’я
    дійшло таке повір’я:

    "Коли відчинені ворота
    чи хвірточка неза́мкнена,
    а ніч повисла, як гризота,
    і місяць мліє злякано,
    то в тім дворі –
    нечиста сила!"

    І що́ б ти, доню, не робила –
    не замикалась, не божила
    чи, не дай Боже, ворожила –
    усе одно! Чекай біди!

    До того двору – більш не йди!

    4 серпня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 280"


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.09.07 08:39 ]
    Коли відцвітуть калачики…
    Коли відцвітуть калачики
    і лист з виноґрадних лоз,
    я з’їм довгі "дамські пальчики",
    якими кишить Привоз.

    Коли Молдаванка зміниться,
    й розтане південний сніг,
    Одеса у море кинеться
    з усього мільйону ніг.

    Коли всі ґастролі проваляться,
    я в порт, мов бичок, запливу.
    Ти ба! після сітки не в баночці –
    в акваріумі живу!

    Коли я відчалю в Азію,
    Одеса сім-сорок разів
    розкаже: "Ти чула оказію?
    Він вовка морського з’їв!"

    17 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4) | ""Перґаменти", стор. 183"


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.09.05 16:43 ]
    "Благодать" (міні-пародія")
    У кацапів "нет плохой погоды",
    Мряка в них, і сніг, і дощ, як тать.
    Рідко сонце сяє з небозводу,
    То ж усе погане - благодать!

    5 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  5. Ігор Герасименко - [ 2020.08.30 18:07 ]
    Ода Котельві
    А ви бували в Котельві?
    Ні! Неодмінно побувайте!
    І виростуть слова живі
    якщо не в оди, так у байки.

    А ви бували в Котельві?
    Ні, не чіпайте з нею сайти.
    А з чистотою в голові
    в містечко ладне приїжджайте.

    Й зустріньте (трішки потерпіть)
    бузкові сутінки, казкові
    не в Тель-Авіві, не у Львові –
    у виноградному алькові,
    у слобожанській Котельві.
    Тож побувайте в Котельві,
    де сяє сало на пательні,
    де зачекались кораблів
    красуні – сосни корабельні.

    Де світять гори гарбузів,
    де океани картопляні,
    де будуть раді вам усім
    гостинні славні котельв’яни.

    А котелевочки ж які!
    Обріжте (йо ж мойо, жаркі!)
    і сум, і сором, й обережність.
    І, поскидавши піджаки,
    макітри гублять котелевці!

    О як виблискує гопак!
    Так що квітує вдруге вишня,
    так що в танок іде Ковпак
    бруківкою погруддям пишним!

    Комфорт покиньте, мов тюрму,
    не до Полтави чи в Опішню
    ви приїжджайте – в Котельву,
    врочисто встрінуть і троїсто!
    Пора палати чудесам!
    Мені ж пробачте, що був сам
    у Котельві моїй проїздом.

    Крізь миле селище везли
    в Пархомівку, в музей Луньова.
    Коли б іще промчався з ним –
    красу й дива не пропустив
    і в Котельву влюбився знову!

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  6. Тата Рівна - [ 2020.08.23 18:34 ]
    Amor fati. Лист перший
    Не — легко
    Не ніжить не голубить не несе —
    Тягне волочить суне. Така Доля
    Слухай-слухай! То буде коротке есе
    І Вирій-рай по вірі моїй

    Коли висохне світовий океан
    Світ складатиметься із солі...
    Не очевидна думка?
    Ну що ж
    Майбуть...
    Я ніколи не ходила простими шляхами
    Світ складатиметься із висохлих сліз
    Що колись текли щоками

    Чи буває щось гірше за час мовчання?
    Примусової німоти?
    Коли виплакані усі ріки?
    Висушена уся ти?

    Чи припиняться катування — видих-вдих?
    Я не знаю
    За лінією розмежування — вічний сон.
    Набери мене будь ласка — може
    Я зумію пронести свій телефон
    У Царство Боже

    Тоді розкажу тобі що там і як
    Чи є постаменти пам‘ятники змію
    Про меню апартаменти й таке усяке якщо
    Зумію

    Я надію не втрачу — бо тут лишаю ще воду
    А вода — то життя
    Важливе — не забувай
    Коли висохне світовий океан — це значить
    Що всі душі прибули — нарешті —
    Кожен по вірі своїй —
    У Вирій-рай

    Відбулося переселення реінкарнація
    Перевтілення із теплокровних — у безтілесні
    І от тоді — нарешті — все — що боліло —
    Виболить та щезне

    А до тієї миті — бути земним!
    Ця історія безальтернативна
    Душа саднитиме ранами
    Зітхатиме тяжко ніби мала дитина

    Може — вирвуся? Маю надію що крила винесуть
    Але якщо ні
    Розвій мене над маминими сливами
    Що сняться мені
    Міськими ночами — душними та давкими
    Ніби волосся жмут

    Послухай!
    Наші дні не були легкими
    Ніколи — тут.
    Чому?
    Рівняння із невідомими — відомо одне
    Якщо я зумію втекти — до себе
    — від себе —
    Розвій
    мене...

    © Тата Рівна, 2020
    Із книги «Дівчинка Босха»


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2020.08.23 16:13 ]
    Самолюбці
    І
    Самописці канули у Лету,
    самолюбці є, хоч відбавляй.
    Хай живуть улюблені поети,
    що заполонили рідний край!

    Падати не дозволяє доля.
    Є і герб, і прапор у дворі –
    хай і з потолоченого поля,
    та усе ж – блакитне угорі.

    ІІ
    Так і є. Це те, що виникає
    як передовиці і спілки,
    як на сході Сейму і Дунаю
    невмирущі рашеські полки,

    як молились Богу не одному
    і переінакшили досьє...
    Кон’юнктура генія у всьому
    хоче бути першою, ніж є.

    Оживає компартійна сила,
    спалює наведені мости,
    під які солому застелили
    ті, що не упали з висоти.

    ІІІ
    Сяє День свободи і єднає
    біле, і червоне, і чуже...
    Те, що зеленіє, не конає.
    Націю рятує фаберже.

    Це і літр-об’єднання комічне,
    у якого слово поетичне –
    як усім відомий горобець…

    це й академічні пустослови,
    що як юні ленінці готові…
    кинути у воду камінець…

    Ніяково іноді буває…
    Плакати веселе заважає,
    бо усьому настає кінець.

    08.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати: