ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Ірина Вовк
2020.01.20 12:20
РОБЕРТ РОЖДЄСТВЄНСКИЙ
Неправда, час не відходить!
Відходимо тільки ми
Тим нерухомим часом.
По долинах просторих.
Біля забутих саней
В суворій сибірській зимі,
Біля іртишських плес

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.01.21 13:55 ]
    Як ікона вповні стане
    Три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога,
    подає і відає і:
    …до Бога зверталася
    дев’яносто з гаком літ,
    де й взявся – Бог, привернув до мене
    долю,
    а я ж на неї робила, як руки тремтять.
    Пощо ж вона нагнала мене вітром?
    І землею напнула?
    Що ж я се
    три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога?
    Заки начати мені наново ткати
    на той світ?
    так хоч загорни мене в їх,
    аби земля не лякала.

    І мовив їй той, хто брав од неї:
    …мені понад сим не хмари водити
    і не отари вести,
    мені свого полотна вдосталь,
    аби руки од землі витирати,
    а сим я Бога окутаю.

    21–22 серпня 1993 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 104–105"


  2. Ігор Шоха - [ 2020.01.14 11:19 ]
    Хронічні надзадачі
                   І
    Хочу чи не хочу, а почути
    довелось по радіо мені:
    байдуже еліті керівній, –
    бути Україні чи не бути?

    Отакої! Наче у війні
    яничари захопили Крути
    і усе одно уже манкурту, –
    чи воно при пам'яті, чи ні?

                   ІІ
    Рано чи не рано, а навколо
    мови об’єднаються усі,
    хто її оволодіє школу
    у її кодованій красі.

    Чую чи не чую, а ніколи
    на іноязичеські глаголи
    я не поміняю Ї та і,
    вичитані ще у букварі.

    Вірю чи не вірю – пам’ятаю,
    що́ є за окраїною краю
    і які задачі і путі
    ми повинні мати на меті.
    Це нас у поезії єднає
    і не роз'єднає у житті.

                   ІІІ
    Я не розраховую на більше
    того, що охоплює земне...
    небо чує рідною мене,
    резонує й посилає вірші...
    архінеологія – одне,
    мова і поезія – це інше.

    Це реальні радощі й жалі,
    обрії і далі неозорі...
    Поки сяйво застує імлі,
    думи голосні, ясні, прозорі
    будуть чатувати на дозорі
    берегині нашої – Землі.

    14.01.20


    Рейтинги: Народний 0 (5.51) | "Майстерень" 0 (5.64)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Деркач - [ 2020.01.10 17:54 ]
    Пророцтво
             І
    Як не жаль, ми не будемо жити
    на землі одночасно усі.
    Умирають іще посполиті,
    та колись як трава у росі
    оживуть в українській Русі
    наші мощі і дереворити.

              ІІ
    Не зітліє Батурина жах
    і віками нечувані саги,
    що дописують в'язні Гулагу
    і замучені на Соловках.

    Оживає козаччина знову,
    поки воля оновлює Січ
    і появиться інший Зіновій.
    Заяріє під Крутами ніч
    молодої відваги й любові.

    Пригадається і Конотоп,
    і узятий за ніч Перекоп...
    І усе це не виссане з пальця
    як одурює нас остолоп
    і його пацифічне нещастя.
    Поки нація риє окоп,
    у вогні затанцюють паяци,
    за яких умирає укроп.

    Нашу істину – ще донесе
    буйний вітер історії, слави
    і на мапі постане держава –
    Україна, що понад усе!

              ІІІ
    Божа кара у небі вже діє:
    щезне юда і Каїн кремля,
    на Месію чекає осля...
    омофор одягає Марія
    і до самих окраїн – Земля
    прокляне і поглине Росію.

    01/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  4. Світлана Ковальчук - [ 2020.01.01 21:57 ]
    ***
    Той вічний Авель і вічний Каїн
    понад світами – як вічний хрест.
    Росли братами, зросли у драму.
    Чому так, Боже?

    Ця тяглість верст
    у крові ріках, у недоріках,
    у пересудах і лжесудах.
    Немає ліку гріхам одвіку.
    По колоброду – з життя – у прах.

    Чи ти мій Каїн? Чи ти мій Авель?
    Чи нам стікати в ріку-журу?
    Із яви – в наву, із нави – в яву,
    У чорну пам’ять, у ніч гірку.

    Ну як там, брате, що Каїн звати,
    ну як там, брате, твоя душа?
    Вже стільки віку страждань без ліку.
    Міняєш вила на палаша?

    Чи нам до Бога лягла дорога,
    ясна дорога у ясен світ?
    Ми – вічний Каїн і вічний Авель.
    Ну скільки ж літ?



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  5. Олександр Олехо - [ 2020.01.01 08:56 ]
    * * *
    Не пізніше, не раніше,
    саме у цю мить
    час твоє торкає серце
    і воно спішить
    по артеріях і венах
    гнати яру кров,
    щоб людина спромоглася
    на святу любов:
    до землі, до неба, гаю;
    до країни мрій,
    до життя… і я благаю:
    серденько, не стій.

    31.12.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  6. Олександр Олехо - [ 2019.12.28 10:44 ]
    * * *
    Не спрямовує світ до Бога
    сущі справи свої і дні.
    Йому мало любові слова.
    Його манять сліпі вогні.
    Назбирає для себе хмизу.
    Запалають усі сади,
    і постукає доля знизу,
    і покличе його туди.
    І у норах, де варять смоли,
    закипить і його душа,
    а Харон золоті оболи
    обміняє на три гроша.
    Глашатаї ума і неба,
    тихий глас у пустелі днів –
    усі знають, як жити треба,
    щоб не злити благих панів…

    І мовчатимуть лячно вівці.
    В сіроманців своя жура –
    бити вбогого по маківці
    і гарчати в окіл: Ура!...

    28.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати: