ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.09.17 09:25 ]
    Архів
    У чорній книжці сатанинській,
    у чорних списках демонів
    … я знайшов Твоє святе ім’я.
    Не стерлись літери латинські,
    у підземельній темені
    нарешті все вже розумію я.

    Архів одкрився надто щедро,
    бо він був розташований
    … десь углиб не на одне життя.
    Ліг, мов асфальт, на кілометри
    папір відретушований
    не разом з Тим, що розумію я.

    Детальні тексти, де де-факто
    Суб’єкт мого дослідження
    … є однаково Святим і Тим,
    Хто насилає катаракту
    та інші упослідження
    на тих, хто не погоджується з Ним.

    Стає безБожною людина
    і повертає ідолів
    … у той час, як Бог не знано з ким.
    Назветься Другою дитина
    і після довгих вишколів
    воскресне, не погоджуючись з Ним.

    Подай Господь, щоб та Істота
    була з людей, не з демонів –
    … щоб щодня був Нею кожен з нас.
    Людина віритиме вко́тре,
    бодай з свойого племені
    був Той, Кого б любили без прикрас.

    8 липня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 76"


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.09.09 10:06 ]
    Я твій помічник, о, часу далекоглядний…
    Я твій помічник, о, часу далекоглядний,
    о, нескінченності лезо філіґранне!
    О, сонце, що розплутується вічно,
    я ниточки твоєї енергетичний кінчик,
    я спалаху твого мікроскопічна часточка,
    в якій живе моя чумна галактичка.
    Світила обертаються в мені,
    докожне з них – мій вірний помічник,
    їх не лякає смерть моя можлива:
    назад повернуться даровані світила
    крізь цю мембрану, за якою – я,
    твій помічник з субстанції – Земля,
    крізь оболонку тимчасового майданчика –
    й Галактикою стане ця галактичка.

    28 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 183"


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.09.08 10:24 ]
    У вітрилах оксамитових пальм…
    У вітрилах оксамитових пальм,
    на тлі зорі, яка так тонко тане,
    два профілі: макака й павіан,
    у вечері зачуханому встане;
    зосередженість закоханих мавп
    має відстань таку короткозору,
    має пристрасть непродовжених лап, –
    простір просто відсутній в цю пору;
    лише м’язів заповзятливий пульс
    та пар звіриний першого інстинкту, –
    так альпініст, побачивши Ельбру́с,
    уперше йде не вгору, а на стінку,
    так у маєві лахудрових кіс
    два хвости, ледь торкаючись китиць,
    піднімають банановий ліс
    на тріпотне стрічання дивитись,
    ледь покинутий левицею лев,
    старі слони, политі фіолетом,
    та сто папуг – свій відчай, заздрість, рев
    уперли в мить сімейного портрету;
    це табу і це табун, це труба!
    це рветься фото навпіл і наза́вжди!
    це дві секунди – і прикушена губа
    з’являє кров навколишньої правди!
    у вітрилах оксамитових пальм,
    на тлі зорі, яка ще трохи – й кане,
    ці два звіра: макака й павіан,
    пороздираються на все, як є; на рани.

    17 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 127"


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.09.05 07:59 ]
    Натомість – нерухомість…
    Натомість – нерухомість.
    Невичухана совість
    спливе по мозолях чужих долонь.

    Десь на Печорі зорі
    згорять вгорі і в го́рі,
    забувши Куренівку й Оболонь…

    23 січня 2010 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 141"


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.09.03 06:01 ]
    Правда про Чиюсь Тінь
    Чиясь Тінь так бездумно і скуто
    відповзала все далі від Сонця
    до труни, оповитої смутком,
    до життя, що уже відбулося…
    Те життя, наче камінь на стежці,
    заважало протиснутись Тіні –
    то вона його – кулею в серце,
    бо належала владній людині.
    То вона йому виїла мозок,
    ще й вінки на могилу поклала –
    і пустила по світу обози,
    на яких навіть правда брехала.
    Тінь зростала, і ширились мірки
    на всі боки нічного мундира,
    щоб на нього чіплялися зірки
    перші, другі.., а там – цілий вирій.
    Щоб за зірками тими сховати
    все, що темної ночі не видно –
    "Чиясь Тінь не уміє ж брехати:
    вона завжди поводиться гідно!"
    Чиясь Тінь так зросла до півно́чі,
    що собою весь світ затулила,
    але в декого бачили очі,
    як світила убога могила,
    як ще дихає стомлений пломінь
    в склепі темряви місячним сяйвом,
    як маленьким невиразним колом
    Тінь до себе він не́ підпускає…
    "То виходить, – замислились люди, –
    запали́сь ми в пориві єдинім,
    і тоді знову сонячно буде,
    і ніякі вже тіні – не Тіні?!"
    Ні, не правда, що всі ми не в силі
    всю цю Тінь споконвічну здолати!..
    Щоб покінчити з нею на ділі –
    треба Правду їй в вічі сказати…

    22–23 листопада 1988 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 9"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.08.27 08:38 ]
    Я покажу вам той момент…
    Я покажу вам той момент,
    яким я був і ким я став.
    У кожного із нас є свій секрет,
    який Бог дав, а диявол вкрав.

    16 грудня 2015 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 188"


  7. Тата Рівна - [ 2020.08.23 18:34 ]
    Amor fati. Лист перший
    Не — легко
    Не ніжить не голубить не несе —
    Тягне волочить суне. Така Доля
    Слухай-слухай! То буде коротке есе
    І Вирій-рай по вірі моїй

    Коли висохне світовий океан
    Світ складатиметься із солі...
    Не очевидна думка?
    Ну що ж
    Майбуть...
    Я ніколи не ходила простими шляхами
    Світ складатиметься із висохлих сліз
    Що колись текли щоками

    Чи буває щось гірше за час мовчання?
    Примусової німоти?
    Коли виплакані усі ріки?
    Висушена уся ти?

    Чи припиняться катування — видих-вдих?
    Я не знаю
    За лінією розмежування — вічний сон.
    Набери мене будь ласка — може
    Я зумію пронести свій телефон
    У Царство Боже

    Тоді розкажу тобі що там і як
    Чи є постаменти пам‘ятники змію
    Про меню апартаменти й таке усяке якщо
    Зумію

    Я надію не втрачу — бо тут лишаю ще воду
    А вода — то життя
    Важливе — не забувай
    Коли висохне світовий океан — це значить
    Що всі душі прибули — нарешті —
    Кожен по вірі своїй —
    У Вирій-рай

    Відбулося переселення реінкарнація
    Перевтілення із теплокровних — у безтілесні
    І от тоді — нарешті — все — що боліло —
    Виболить та щезне

    А до тієї миті — бути земним!
    Ця історія безальтернативна
    Душа саднитиме ранами
    Зітхатиме тяжко ніби мала дитина

    Може — вирвуся? Маю надію що крила винесуть
    Але якщо ні
    Розвій мене над маминими сливами
    Що сняться мені
    Міськими ночами — душними та давкими
    Ніби волосся жмут

    Послухай!
    Наші дні не були легкими
    Ніколи — тут.
    Чому?
    Рівняння із невідомими — відомо одне
    Якщо я зумію втекти — до себе
    — від себе —
    Розвій
    мене...

    © Тата Рівна, 2020
    Із книги «Дівчинка Босха»


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.08.23 09:16 ]
    Смерть
    Стаю зорею.
    Відчуваю легкість.
    І сонячність така, що Люцифер осліп.
    Був – він, став – нею.
    Ось законів ветхість! –
    ось тут і ясно, хто ти – біс чи піп.

    Стаю зорею.
    Небом заливаюсь.
    Облиште тіло в рамках забуття!
    Йду в Іудею.
    Звідти направляюсь
    найближчим шляхом в сад едемський я.

    Стаю зорею.
    З вами розмовляю
    німими жестами споріднених стихій.
    Понад землею
    сорок днів гуляю
    і на могилі хрест хитаю свій.

    Стаю зорею
    і являюсь часто
    у тих місцях, де корчило мене.
    Спускаю фею
    білу і пухнасту,
    чарі́вну смерть, у пекло чарівне́.

    2 березня 1997 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 120"