ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі сині, мов волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
не жалів грошей на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо

Олена Малєєва
2019.09.12 19:33
Поки серце б'ється, я тебе чекаю.
А як засумую... то тебе немає.
Я тобі весела, я тобі щаслива
Я тобі красуня, я тобі грайлива...
Не покинь, не бійся, не забудь, не плач.
Я собі і демон, я собі палач.
Я себе картаю
А за віщо, Боже?

Олена Малєєва
2019.09.12 19:31
Мене мати у любистку купала,
Та, купаючи у травах, примовляла:
«Щоби ручки й ніжки
Були дуже ніжні,
Щоби хлопці любили
І святі, і грішні».
Мені мати коси заплітала,
Заплітаючи так ніжно примовляла:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юрій Сидорів - [ 2019.09.01 21:40 ]
    Амфібрахій
    Не знайти поетичних парафій
    І сектантів письменницьких сект,
    Що не чули би про амфібрахій.
    Однозначно чудовий ефект
    Виникатиме від розбудови
    І анапестом писаних стоп.
    Плагіатори та віршолови
    І за ними ідуть на гоп-стоп.

    Заберуть те, що їм до вподоби,
    Ще й означать - немов би своє.
    А для тропів найвищої проби
    Найстрашніша пора настає.

    Неприємність відбутися може -
    Плагіатор або віршолов
    Через бачення світу вороже
    Їх відніме без довгих розмов.

    Агресивні особи, пихаті
    Та скандальні оці типажі.
    Це баби протилежної статі,
    І для творчого світу чужі.

    Я за паствою йду до парафій -
    І щасливим, і в міру сумним.
    До вподоби мені амфібрахій,
    І тривожно, і радісно з ним...
    ...


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.08.30 10:43 ]
    Сон уві сні
    Ти з тим ідеш, кого обрав.
    А той, кого ти кинув, озиває.
    Кого ти кинув – озиває!

    Адже побачив ти,
    як він одягнений,
    по-чорному.

    По-чорному у шляпу шпигуна
    і в окуляри,
    які насунулись на блідо-білий шарф.

    А шарф – плече і гострий комір перескочив
    його високого весня́ного пальто.
    І ти побачив це.

    Як чорні арки ночі
    стояли нерухомо в чорнім часі –
    чим викрили його хвилястий рух;

    як він мав випадок наткнутися на тебе,
    не встигши замішатись між людей
    у переході тьми з минулого твого;

    як по́між нерозпізнаних істот,
    які водили тінь і змінювали форми,
    він розгубивсь.

    Це ті, хто вам складали інтерес
    і мали зустрічі для вас, яких не буде,
    і мали самовари золоті і ложки срібні.

    Це ті, посеред кого був і той,
    кого твій чорний анґел захотів
    так само, як тебе колись прослідкувати.

    Але ти викрив наміри його.
    Він ухопивсь за тебе.
    Бо ти побачив це.

    І ось, коли стоїш поміж обох,
    і дві руки твої тримають чорне й біле,
    що́ можеш ти, коли він озиває?

    "Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
    А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
    тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

    Ти дивишся у чорні арки ночі,
    крізь очі "йдисюди́!" –
    там кожна тінь складає інтерес для нього.

    Ти не роздумуєш,
    ти гаркаєш у очі:
    "Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

    І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
    Там світло, паузи і сни дедалі довші
    без того, хто від тебе одчепився.

    Твій білий анґел першим запитав:
    "Отак, коли лежиш ти на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    І кажеш ти:
    "Звичайно, радосте моя.
    Мені є добре."

    "А ти мене ніколи не покинеш?" –
    питає він крізь перше світло сну.
    "Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

    "Ніко́ли" ще звучало на плечі,
    а ти схопивсь і відчував очима
    крізь перше світло сну цей діалог.

    "Ніко́ли" ще звучало, а роти –
    були німі!
    Плече сіяло! через підсвідомість!

    І підсвідомим був той діалог,
    він був з глибин майбутніх діалогів –
    між кращою людиною і Богом.

    Ти зацікавився крізь перше світло сну:
    чи білий анґел, дійсно, запитався
    про тебе щось?

    І той, кого обрав ти, – той крізь сон
    сказав, що – ні.
    Це був для тебе шок.

    Це був для тебе шок,
    бо розумів ти –
    про тебе знати щось він не хотів!

    І раптом ти, списавши це на сон,
    крізь перше світло сну прокинувсь.
    Ти запитав ще більш реально.

    А він з тобою ра́зом прокидавсь,
    і через силу, ніби у пологах,
    він заїкавсь на відповідь тобі.

    "Чи ти казав:
    Отак, коли лежу я на плечі,
    тобі зі мною добре?"

    Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
    Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
    Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

    Крізь друге світло сну
    ти ра́зом з ним радієш,
    описуючи Божий дар реально.

    Плече сіяло через підсвідомість,
    а ви вже говорили через сон,
    якими треба буть близьки́ми.

    Якими треба буть близькими,
    щоб так без слів доносити думки
    і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

    Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
    хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
    у переході тьми з минулого твого.

    Це та, хто форми змінює і час,
    і має самовари золоті і ложки срібні,
    і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

    І ви лякаєтесь!
    Летиш крізь друге світло сну
    у цю реальність ти.

    І ви лякаєтесь у цій реальності,
    коли
    ти знов питаєш це спочатку!

    Коли тобі відповідають знов,
    що не казали,
    що не говорили!

    Коли тебе втішають
    і кладуть на це ж плече,
    що сяє підсвідомо!

    Сон уві сні.
    Але така реальність –
    крізь третє світло сну.

    28 липня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35"


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  4. Ірина Залюбовська - [ 2019.08.23 17:08 ]
    Плаче - болить
    В зелень поєднані золото й просинь.
    Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
    Осінь стрілою крізь серпень летить:
    плаче - болить.

    Вмите росою, туманом повите,
    прийде замріяне бабине літо.
    Осінь струною в повітрі дзвенить:
    плаче - болить.

    Ось і дощі! Горобиної ночі
    як і закрию я стомлені очі,
    спати не буду, бо серце не спить:
    плаче - болить.

    Знаю: однині й навіки зі мною
    осінь - стрілою, струною, сльозою.
    Світу не бачу! Забути б на мить!
    Плачу. Болить.

    2000


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)