ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Василина Іванина
2019.08.23 16:13
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.08.23 12:20 ]
    Гімн Президенту України
    Коли кордони розривали Україну,
    єдиний розділяючи народ,
    з громади за́вжди піднімалася людина
    і рятувала від лихих негод.

    За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
    що Україна в нас – на всіх одна,
    що той, якого люди більшістю обрали,
    встановить мир, і відійде війна!

    Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
    чи то в роки імперій, орд чи рад –
    з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
    щоб повернути незалежний лад.

    Нерідко гинули в борні святі герої,
    та нашу пам’ять не розбити вщент!
    І на фундаменті історії старої
    постав наш Український Президент!
    _______________________________

    Приспів:

    Президент України –
    наша гідність і слава!
    Перше слово країни
    і обличчя держави.

    Хай лунатиме за́вжди
    вільний голос людини!
    Є апостолом правди –
    Президент України!
    _______________________________

    Не раз останньою надію обирали,
    коли планета гинула в диму.
    Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
    свободу всю довіривши йому.

    Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
    по українських вистиглих житах.
    Йому вручив Господь ключі для охорони –
    тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

    Бо доля нації робити і творити
    історію сьогодні й повсякчас,
    а Президент хай вознесе молитви
    за нашу Україну і за нас!

    _______________________________

    Приспів.

    12 вересня 1999 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 288-289"


  2. Любов Бенедишин - [ 2019.08.22 12:51 ]
    (Роз)минання
    Якщо не вчора, не сьогодні -
    тоді колИ ще?

    ...Зненацька виринув з безодні,
    на смуток ближче.
    Душа тремтить
    шалено-рвійно:
    чи в рай, чи в пекло.

    - Привіт!
    - Привіт...

    ...Живи спокійно.
    Я вже далеко.

    20.08.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.08.22 11:02 ]
    Фенікс
    Повертаються тіні, голосить луна,
    сірі звірі збираються по́ночі,
    десь у лісі думок є стежинка одна,
    по якій ти шукатимеш помочі.

    З купки попелу Фенікс зорею злетить –
    несподівано Божою іскрою –
    ти усе зрозумієш на деяку мить,
    мов молитвою станеш розкритою.

    Ти оціниш цю мить понад міру життя,
    ти зіллєшся, мов золото з променем,
    ти питатимеш по́тім: "Це я, чи не я?"
    і народишся вдруге за спомином.

    2 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 165"


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе у серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.08.20 10:03 ]
    Інший ракурс
    Мій палац стоїть на кордоні
    архітектури і декорації.

    Люди-ляльки живі-картонні
    зазнають трансформації.

    Лише одна половина – сцена.
    Інша – глибока оглядна зала.

    Дія перша! "Сьогодні трава зелена," –
    сівши в чорну траву, коломбіна сказала.

    Підіймалися хвилі овацій людьми
    й билися в склепах театру в антракті.

    З коломбіною пили какао ми
    й животи розривали на клапті.

    Дія друга. Її цілував арлекін.
    Світло впало на справжні укуси!

    "Ти ревнуєш?!" – вищала вона, а він
    гарцював на червоній траві від спокуси!

    У фіналі схопилися з місць глядачі,
    розідрали завісу і сцену бомбили.

    Коломбіні гіпси накладали вночі.
    Арлекіна цвяхами до сцени прибили.

    Скрізь дрижали фіктивних афіш мандражі,
    оголошуючи карнавал.

    Режисер зняв пенсне на тій межі,
    за якою – провал.

    18–24 лютого 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 83"


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.08.19 10:47 ]
    Розлогі простори розораних нив...
    Розлогі простори розораних нив,
    роззорених сутінок темне безмежжя.
    Я йду по землі, бо бажання звільнив
    і більш не літаю в світи протилежні.

    Я йду по ріллі на те світло земне,
    яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
    Я йду, щоб бездумно любили мене
    і били бездумно по втомленій спині.

    Коли з висоти обрій – кругла земля,
    коли горизонт – кінчик власного носа,
    то вже і нема порівняння для "я",
    яке невагомим здійня́лось у космос.

    Я йду по терезах чутливих, земних,
    кладу в тарілки свої кроки новенькі.
    Хтось гирею буде і, впавши на них,
    ціну дасть високу, ціну дасть маленьку.

    Лиш грудочка ґрунту – планети вага,
    вміщає розлогі простори і ями.
    Я знаю: її не розтопче нога, –
    бо йду я спокійно, своїми полями.

    12 січня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 10"


  7. Олександр Сушко - [ 2019.08.18 17:27 ]
    М'якеньке
    На трон, буває, лізуть по приколу,
    І хоч із цього діла завжди пшик -
    Володаря не критикуй ніколи,
    А будь розумним, віршики пиши.

    Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
    Безпечно й до вподоби читачам.
    Тому, братва, візьму себе у руки
    І поламаю критики меча.

    За слово правди не дають медалі,
    А от за "Гав!" - опинишся в суді.
    Наквецяю...рожевих пасторалей
    Про хтиві поцілунки пишних дів.

    Про зойки страсті солодкоголосі,
    Сплетіння рук, периноньки м"які.
    Із двох стволів - поезії та прози,
    Влупив, аж у Пегаса дрижаки.

    На ці "труди" наснажує Ерато.
    А потім, як минеться творчий сказ -
    Хвалю, як дід мій - раб - священну владу....
    Ну, як віршець? Не потривожить вас?

    18.08.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  8. Ірина Вовк - [ 2019.08.18 11:20 ]
    Хочеться світла і літа...
    Хочеться світла і літа,
    І смаку ожинного ще…
    Хочеться з неба злетіти
    Теплим дбайливим дощем…
    Щоб ані схлипом, ні стогоном…
    Ані розхвиленим сном…
    Щоб лише шелестом-гомоном
    Липових віт за вікном.
    Щоб на старенькому човені
    Легко на світлій воді.
    Щоб у липневій у повені
    Було сутужно біді…
    Всьому лихому – незатишно,
    Підлому, заздрому – теж…
    Далі від злої ненависті
    В плавнях людських безбереж…
    Хочеться світла – а на тобі! –
    Грузни у вогкість земну…
    Лиш не здригнися при катові,
    Пісню завівши сумну.
    Слово зронивши зневажливе,
    Думку згубивши ясну –
    Так, наче болістю вражений
    Місяць у ніч потонув.
    Бачиш, зелена дібровонька,
    З урвища пнесь до узвиш…

    Чи ж то про вовка промовонька –
    Цей мій розбурханий вірш?!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати: