ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.01.27 20:17
Полтавська битва, або привіт з Єгипту
Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті біль

Мессір Лукас
2020.01.27 19:09
*****
Напевно не поет.
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.

Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,

Ніна Виноградська
2020.01.27 14:23
Важкі кайдани
За сніг зелений і червоний дощ
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Що не стікає разом із водою,
А дихає за спиною: „Помовч!”.

Я подумки кажу їй: „Подивись,
Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
Димами затягло яскраву просинь

Тетяна Левицька
2020.01.27 13:14
Мелодія дощу
По мокрім щебеню, і що ж,
ніч на пуантах йде незграбно.
Та цебенить в бляшанці дощ,
танцює у степовках* танго
із кастаньєтами в руках
на оцинкованій покрівлі,
так патетично, з серцем в такт.
Поливода в пелюстях лілій

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Гіркіш страждання - ваговитіш слово
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Декорація по декору
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується…
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Мертві і живі
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Деформація реформи
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Мрія
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Золотою дорогою щастя
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Різдвяна заметіль
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Дві самотності
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
В і д ь м и
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн

Тетяна Роса
2020.01.26 16:39
«Пацифіст»
«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного

Олександр Сушко
2020.01.26 13:56
Без сил
Не кохаються бевзі ледачі,
А розумні - удень і вночі.
Кум сьогодні мій - загнана кляча,
З ніг збиває легесенький чмих.

Може трішечки лиш нетверезий,
Бо хитає, троїться в очах.
Екологія, їжа та стреси -

Оксана Логоша
2020.01.26 13:45
Січневе
ХатИ сопуть теплом у димарі.
До неба простягаються хиткими
До віку мріями. А там,десь у горІ,
Так свято пахне молоком і тмином.
І солодко січневим небесам,
І солоно,і гірко,і прозоро
Від видива,що гасне й воскреса
У будь-яку людську життєву пору.

Королева Гір
2020.01.26 12:45
Зим і осені нема
В кохання осені нема
І зим у нього не буває,
Хоч і на скронях сивина,
Та серце щиро все кохає.
В кохання осені нема,
Його в багрянець не фарбує,
Й не підкрадається зима,
І візерунків не гаптує.

Сергій Губерначук
2020.01.26 11:54
На обличчя накладаєш…
На обличчя накладаєш
грим старий
і навіки покидаєш
хутір мій.

Чи тебе чи цілувати
чи клясти,
чи себе опанувати

Надія Тарасюк
2020.01.26 10:50
* * *
Потяг тихо вистукує ритм.
У запиленій шибі вікна
Ніч біжить, доганяючи дня,
День щодуху махнув і за мить
Залосніла за ним колія.
Потяг тихо вистукує ритм...
І біжать часоносці невлад,
Застогнав і погас циферблат,

Ніна Виноградська
2020.01.26 10:46
Гроші
Він - мовчазний, надійний, наче скеля,
Вона – пуста, неначе мильна булька.
У нього справ щоденно – аж до стелі,
А їй – масаж, і сауна, і гульки.

Він – все у дім, вона – завжди із дому.
Для діток – няня, робітниця в хаті.
І для рідні і для усіх з

Тетяна Левицька
2020.01.26 10:09
Соловей
На повні груди соловей співав,
лилися трелі у саду веснянім.
Цвіли дерева і плескався став
в сусальнім піднебеснім Божім храмі.

Птах умлівав у росах золотих
і захлинався в білих абрикосах.
Аж вітер в запашній леваді стих,

Галина Сливка
2020.01.26 08:45
***
Зачиняючи двері журбі,
Міццю в небо задивлених стебел
Я заплутаюся у тобі,
З неможливістю жити без тебе.
У обіймах долонь, крізь віки,
Зберегла у собі, як обнову,
Тайну світу на відстань руки,
Древню силу піднятися знову.

Микола Соболь
2020.01.26 04:02
"Заколядую"
Заколядую", мабуть, у життя.
У влади марно. Вона вічні злидні.
Ой, коляд, коляд, коляд, коляда…
Чому дурні? Певно тому, що бідні.

У полі рясно сходять будяки
І будуть нам родити вони доти –
Із хабарем воюють мідяки,

Ярослав Чорногуз
2020.01.26 03:40
Метаморфози сучасної зими або біла ніч у Києві
Світлячки, як манливі принади,
Розлились між гілля вусібіч…
Ув обійми принишклого саду
Опустилась, як сон, біла ніч.

Мов потоками світлого лою
Розтеклась по алеях зима.
Насміхалась вона над імлою,

Королева Гір
2020.01.25 20:21
Не однаково мені
Ні! Не однаково мені
Удома жить чи в чужині,
Чи є що їсти, чи нема,
Чи нарід гине задарма!

І не однаково мені
Люди веселі чи сумні,
Чи веселяться, чи сумують,

Ігор Деркач
2020.01.25 20:09
Стилізація стилю
Поети, які забавляють ся віршами,
кайфують, а муза дає втікача.
Клепай небилиці і найімовірніше
піймає за фалди вона читача.

***
Уловлюю у водограї
акорди музики Бізе.

Тата Рівна
2020.01.25 17:01
Рефлексія про Україну
Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
Її груди піднімаються вгору-вниз
Вдих-видих, вдих-видих
Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
Вгору-вниз, вдих-видих

Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
Через безвихідь, любо

Олена Музичук
2020.01.25 15:30
Дайте клітку яструбу
Яструб у зеніті,
поки ще літає,
на золоту клітку
волю не міняє.
Дикі коні в полі,
поки є ще сили,
розірвуть стремена,
погризуть вудила

Сергій Губерначук
2020.01.25 11:53
Ієроґліф
О, ієроґліфе злий!
Беззастережний оракуле!
Краще вже, Дракуло, згний!
Згинь – пропади, каракуле!

Зміна – за зміною форм!
Псевдо- чи архіновація?
Суперечсуперінформ!

Ірина Білінська
2020.01.25 11:38
Планета імені Тебе
Я на планеті імені Тебе.
Вона - жива.
Усе про мене знає.
Вона -
мій анексований Тибет,
який мене до Мене повертає...

Я тут - своя.

Козак Дума
2020.01.25 07:36
Перун
Перун із громом темні хмари навпіл
розрізав вогняним своїм мечем.
Відомий здавна громовержця нахил –
він небо, коли сердиться, січе.

Насупилося все над головою,
ось-ось на землю злива упаде
і стріли полетять сами собою –

Королева Гір
2020.01.25 01:11
Душею плачу
Тебе я бачу й подих свій тамую,
Ти, наче зарево на небі між зірок,
Серцебиття на відстані я чую,
Та не наважуюсь назустріч зробить крок.

Тебе з думок своїх не випускаю,
Та не наважуся зізнатися тобі –
Я потайки давно тебе кохаю

Серго Сокольник
2020.01.24 23:37
Зірковонице
андеграунд, під смаки не адаптовано***

Тілом плаття твоє сповзало
Хтивоницо від ДО до ВІД...
- Мій ти кремене! Я- кресало!
Заінтри... Ні!.. Запалим світ,
Що за вікнами зацікавле-
но пітьмою припав до скла!

Микола Дудар
2020.01.24 12:32
Один проти всіх...
За течією...
За нічією...
Ти - проти всіх.
Вогнестихія
Болеволіє
В серці усім...
А за межею
Поспіхом клеють

Іван Потьомкін
2020.01.24 12:20
***
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори на сторінці:

Королева Гір
2020.01.22

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
 
 
 
Огляд Дата
Майстерень Редакція : "Національна спілка письменників України («Кабінет молодого автора») та Міжнародний благодійний культурно-науковий родинн..."
2019.11.27
Загалом
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Олександр Сушко - [ 2020.01.27 20:19 ]
    Полтавська битва, або привіт з Єгипту
    Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
    Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті більш, аніж достатньо. Але з полтавськими мисткинями і справді щось не так.
    Є такий управний письменник – Сергій Гупало, ви його мабуть усі знаєте: пише гарно, глибоко, патріотичний, зі своєрідним відчуттям такту і світобачення. Аж тут полтавська красуня мені і каже:
    - Кусни гада! Він про мене колись непоштиво писав, залицявся, зґвалтувати хотів. Мабуть.
    А я ж - козак! За честь жіночу осоромлену горою! Взяв сатиричну шаблюку і кинувся лупити дядька по макітрі. Той спочатку не второпав: що це за кавалерійський наскок з тилу? Потім дотумкав, клацнув на мене зубиськами і заблокувався від гріха подалі.
    Розцвіла діва! Бісики мені почала пускати, дякувати за безкомпромісну хоробрість. І знову на вухо шепче:
    - Є такий пан Ліпчинський, усіляку гидоту на мене строчив, слова нелітературні вживав. Закатай його в бетон і буде тобі від мене бонус: купиш мою книжку «Пихокардія» на 5 гривень дешевше, аніж усі.
    Відтяв я пану Ліпчинському щось, навіть і досі згадувати моторошно. А він узагалі втік із сайту. Тепер маю книжку полтавської мисткині з дарчим надписом на пам’ять: «Перш ніж відкрити ці священні скрижалі – помий руки і висякай носа».
    Думав, усе - більше ніяких забаганок не почую. Аж ні: серед глупої ночі розбудив мене дзвінок по вайберу. Розліпив очі, глипнув на смартфон, читаю повідомлення:
    - Є такий-сякий пан Чорногуз. Відірви з його віршатка шмат душі, а я тебе за це поважати буду!
    Чом не відірвати? Ще й у власного друга! Запросто!
    Гризонув ловко, ви мабуть усі бачили що з того вийшло.
    Наступнього дня пропозицій стало на порядок більше. І зрозумів, хоч і з запізненням, що водить мною, точніше - моїм пером, сатанинська сила.
    Почав одбрикуватися. Але куди там! – приставуча діва, як банний лист! Не похвалиш чи не погодишся з її вердиктом по відношенню до колег по перу – строчитиме цілий том розгромних опусів і публікуватиме їх і на своїй сторінці, і на моїй, ще й гарчатиме на адміністраторів сайту «Поетичних майстерень».
    І як мені було не богопротивно виривати цю милу, незлобливу, майже розумну жінку з власного серця – та мусів. Інакше б покусала мене, як пес Рябко сусіда-гицеля.
    Собі в допомогу любить ця діва доточувати коментарі сильних світу сього, людей з непересічними творчими набутками, відомих майстрів пера. Виключно жінок, до речі. Спочатку в бій вона запустила могутню бойову коняку – Любов Бенедишин, потім з тилу зробила шах і мат Вікторія Торон. Пробувала і Тетяну Левицьку доточити до моєї страти. Богу дякувати - розкусила вона цю милу пані і вчасно накивала п'ятами. А от чоловіки, чомусь, як почують її ім’я – тікають хто куди. Окрім мене, звичайно.
    Зроду віку жодної особини прекрасної статі лихим словом не зачепив, а на старість довелося мало не щодня по носі богиню лускати, доки не відчепилася від мене та не пострибала у ворсклянські лози.
    Наче все вляглося, стало тихо, затишно. Навіть закуняв трохи. А що робити, якщо колеги – поштиві, автори дурниць не пишуть, любуються власними творіннями мовчки та на рожен не лізуть?
    Аж це, бачу, відпочила красуня в Єгипті, набралася сил та яду – і знову почала мене згадувати непоштиво. А заодно і Сергія Гупала, і Ярослава Чорногуза, І Миколу Соболя.
    От ви мені, шановні,- і підкажіть: луснути знову неземне створіння по носі чи вибачити глупство? Як скажете – так і зроблю. Хоча зважте: ми маємо справу з жінкою, отже мусімо стримувати свої емоції скільки вистачить сил. І шанувати її за це. Хоча чоловіків теж шанувати непогано, за те, що вони – чоловіки. Наче.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8)
    На гору


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.01.27 11:05 ]
    Ілюмінацій грайво переморгується…
    Ілюмінацій грайво переморгується,
    тролейбуси скотилися у яр,
    і далі – ні на колесо.
    Депо.
    Наліво – супермісто.
    Направо – юність і дитинство.
    Угору – сон.
    Униз – кошмар.
    Не має значення куди,
    іди.

    Якщо ти музики захочеш,
    послухай, як комахи дзеленчать...
    або як струм на дроті тонко морзе пише.
    А звикнеш –
    буде тиша,
    ти-ша.

    А он людина рання йде,
    яка навчити віршів може...
    Те. Ша.
    Потисне руку серед поля,
    потя́гне до найближчої тополі,
    ото душа!
    Ото Тарас Шевченко.

    Якщо ти пригадаєш Катерину,
    зустрінь Оксану –
    і малюй картину.
    Або прокинься рано-рано,
    біжи у луг, знайди калину –
    й малюй Оксану,
    теж картину.

    Але у лузі ти зустрів корову
    німецької породи,
    чорно-білу.
    Вона картину з’їла.
    А Катерина подоїла,
    обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
    якщо ти пригадаєш Катерину...

    Ось це село, де день.
    Де мальви і жоржини.
    Де до обіду не працює магазин.
    Де тракторець на всіх один.

    Годі йти.
    Лишайся.
    Ось тобі хата, двір.
    Колодязь.
    Молода і красива.
    Ковбаса, сир.
    Безсуєтність сива.

    Ні?
    Вертайся в депо...
    Ні.
    Ну, то мовчи мені,
    бо як дам!
    То буде мало місця!

    Ось тобі цяця.
    Ось мамина циця.
    Грайся й смокчи.
    І мовчи!

    Ти безголосий ідеш.
    Не маєш значення куди...
    ну, йди.
    Але далі інша країна.
    Не Україна.
    Польща, Німеччина.
    Сполучені Штати.

    А тут твої батько і мати.
    Тобі наплювати?
    Тут твоя ти-ша
    і Те, Ша.
    Тобі наплювати?
    Тут Бабин Яр,
    а там Освенцім!
    Там за таку роботу
    не платять пенсій!
    Там інша мова,
    і кольорова корова, –
    а не та їхня,
    яка для нас но́ва,
    не чорно-біла,
    яка для них застаріла!
    Там тебе поховають як еміґранта...

    Ні.
    Ти йдеш не за кордон.
    Ти ходиш по собі.
    І не по сьогоднішній Україні,
    ще жовто-синій,
    а по вчорашній,
    по ковбасі домашній,
    по сирниках і по фарбованих яйцях.
    Прийшла пора міняться?
    Осучаснюваться!

    Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
    Ні те, що буде, ні те, що було.
    Ні.

    Ти типовий українець.
    якому все рівно...

    Я розумію,
    бо це я.
    Розумію...
    Просто інакше не вмію,
    не хочу,
    не буду,
    не треба.
    Так.

    Радієш уже тому, що маєш.
    А більше не вмієш, не хочеш,
    не будеш, не знаєш.

    Мабуть, потрібна ще одна окупація.
    Ні.
    Ну то сходи за кордон, –
    там все одно
    ненаперепереморгується ілюмінація.

    15 травня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 6–9"
    На гору


  3. Тетяна Роса - [ 2020.01.26 16:15 ]
    «Пацифіст»
    «Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
    отак позицію свою декларував Онисько.
    Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
    Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
    сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
    Онисько винного місив, неначе в діжі тісто.
    Усі побачили, куди пішли слова про щоки,
    коли сусіду пацифіст волосся дер нівроку.
    Дісталось навіть глядачам, бо стали надто близько:
    щоб не заліз ногою хтось у квітничок Ониська.
    Стояв Онисько за своє, немов казковий витязь…
    А от країна… не своя? Не варт за неї битись?
    Мовляв, занадто не близька до тіла сорочина?
    За чином ненька занизька, не гідна мати сина?
    «Та я – ого! Та я – цабе! Та я – людина світу…» -
    Твердить Онисько, за слова ховаючи копита.
    ***************************************
    Коли твою країну ворог силкується загризти -
    лиш потенційний зрадник назветься пацифістом.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (15)
    На гору


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.01.26 11:04 ]
    На обличчя накладаєш…
    На обличчя накладаєш
    грим старий
    і навіки покидаєш
    хутір мій.

    Чи тебе чи цілувати
    чи клясти́,
    чи себе опанувати
    й провести?..

    Сядьмо з білої карети
    в чорну знов.
    День обожнює секрети,
    ніч – любов.

    Чи тебе чи цілувати
    чи проклясти,
    чи себе опанувати
    чи пропасти?..

    Сядьмо з чорної карети
    в білу знов.
    Ніч обожнює секрети,
    день – любов.

    Біля дзеркала розколото
    стоїш.
    Забираєш кожне золото,
    облиш.

    8 грудня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 133"
    На гору


  5. Галина Сливка - [ 2020.01.26 08:26 ]
    ***
    Зачиняючи двері журбі,
    Міццю в небо задивлених стебел
    Я заплутаюся у тобі,
    З неможливістю жити без тебе.
    У обіймах долонь, крізь віки,
    Зберегла у собі, як обнову,
    Тайну світу на відстань руки,
    Древню силу піднятися знову.


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (2)
    На гору


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.01.25 11:40 ]
    Ієроґліф
    О, ієроґліфе злий!
    Беззастережний оракуле!
    Краще вже, Дракуло, згний!
    Згинь – пропади, каракуле!

    Зміна – за зміною форм!
    Псевдо- чи архіновація?
    Суперечсуперінформ!
    Повна новин інформація!

    Джунґлі влаштують демарш!
    Вийдуть мільйони мауґлі!
    Раж перекрутять на фарш
    шаржі в ґазетах Анґлії!

    А об’єктив – не такий!
    Бо ієроґліф зламано
    через плеткі чутки,
    скинуті в пресу найману!

    Шпальтами жовтих видань
    кожен клозет заповнено!
    Кількість поточних питань
    примхами шефів зумовлено!

    Шеф – інтуїції брат!
    Батько нічного часопису!
    Кожній сенсації сват
    після кошторису й опису!

    Неперевершений блеф!
    "Зовсім нове́ про Конфуція"!
    Нафантазовував шеф
    мозком ще легшим, ніж унція!

    Швидше допише вже він
    сам ієроґліфа дикого
    й перекладе навздогін
    незрозуміло столикого!

    Що той Конфуцій йому!?
    Утилізована грамота,
    схожа на ґрати й тюрму
    в мертвих клітинках мамонта!..

    Ви не наводьте мені
    факти зумисне спаплюжені.
    А напишіть на стіні,
    чим ваші очі збуджені?

    Обов’язково вмістіть
    правду всю в знаку єдиному!
    Витягніть, витрусіть сіть,
    більше не ставте – загинемо!..

    Скоро хворіє старе,
    інформаційно залежане.
    Сенс ієроґліфа вмре,
    фотопорогом обмежений.

    Та за поріг брехні
    злий ієроґліф не вискочить.
    Краще згниє на нім
    ще сто разів, ще й тисячу!

    3 серпня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 18–19"
    На гору


  7. Ірина Білінська - [ 2020.01.25 11:40 ]
    Планета імені Тебе
    Я на планеті імені Тебе.
    Вона - жива.
    Усе про мене знає.
    Вона -
    мій анексований Тибет,
    який мене до Мене повертає...

    Я тут - своя.
    І тут усе - моє.
    Нехай, вона мені і не належить...
    Але планета ця
    була і є,
    і буде там,
    де я у ній - Безмежжям...

    Вона у мені,
    з нею ми - ОДНЕ -
    не вигорить,
    не промине,
    не згасне...

    Твоя планета імені Мене
    таки жива.
    О, як же це прекрасно!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (5)
    На гору


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.01.23 14:04 ]
    У духовному спостереженні
    Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
    Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
    Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
    і ти́шею тиш заговорить космічна краса!

    ~ 2005 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 12"
    На гору


  9. Галина Сливка - [ 2020.01.23 07:44 ]
    ***
    У чорному сімені літер,
    В міжряддях ще білого поля,
    Чекаю обіймів од вітру,
    Шукаю для радості волі.
    Мороз творить з інею айстри,
    А парость вже світлом весніє.
    Блукаю, шукаючи Майстра,
    Що зламані крила замрії
    Підтримає, зцілить для лету...
    Так довго зростаються кості...
    І снігом для світу - прикмети,
    Що світлом наповнюють простір...
    А Ной випускає пташину.
    Раз - чорну... А потім вже білу...
    Чи вже Араратська вершина
    Для квіту, для щастя дозріла...


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)
    На гору


  10. Тетяна Роса - [ 2020.01.22 14:17 ]
    Ти...
    Калатала у пролісків дзвоники,
    цокотіла звабливо підборами,
    запрягала оливкових коників –
    мандрувати казковими долами…
    Ти була сміхотливою тишею,
    Від ялиці хвоїнкою гострою,
    твої зорі були найвищими…
    То було все… до першого пострілу.
    Оселилась в набаті церковному,
    покотилася хвилями слізними,
    по могилах при місяці повному
    мандрувала безсонною тризною.
    Помирала щоденними втратами,
    потім знову вмирала - із відчаю,
    бо юрма є завжди дурнуватою:
    обирає, хто сік з неї вичавить.
    Бо людці поставали воронами
    і з нутра Україну роздзьобують.
    Сталагмітами гірко-солоними
    прабатьки наші долі оздоблюють.
    - Ти скажи, чом ридаємо тяжко ми,
    І чому стоїмо понад урвищем?
    - Бо пожежу ми гасимо кращими,
    а вождів обираємо юрмишем.
    **************************
    - Важко жити тобі напівмертвою,
    всі думки твої – зболені й хворі.
    Анікого не зробиш ти жертвою,
    бо сама собі… hikikomόrі.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)
    На гору


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.01.22 13:59 ]
    П’ятий Перґамент
    Співайте, сини!
    Ваші батьки – орфеї!

    Співайте, сини!
    Бог дозволяє вам!

    Співайте, сини!
    І жінок научайте!

    Співайте, сини!
    Місто чекає від вас!

    Співайте, сини!
    Повернулись євреї!

    Співайте, сини!
    Я нічого за це вам не дам!

    Співайте, сини!
    І навіки прощайте!

    Співайте, сини!
    Фарисеї послухають вас!

    Мовчали вони.
    Грали арфи, цимбали та цитри.

    22 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 27"
    На гору


  12. Галина Сливка - [ 2020.01.21 19:36 ]
    ***
    Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
    Вже й вітер розгойдав життєві межі.
    Межу вселенську білить біло сніг,
    Бо без межі оте, що нам належить.

    Воно в тобі не раз ще проросте
    Любов'ю з болю, світлом із нестями.
    Несеш в собі життя, складне й просте,
    І радість див розхлюпуєш світами.

    Горять мости на ковзанках подій,
    Тренують волю долі перехрестя,
    А ти даруєш пригоршні надій,
    Як порятунок від безсиль нашестя.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)
    На гору


  13. Матвій Смірнов - [ 2020.01.21 14:30 ]
    Глядач
    Він дивиться на вулицю з вікна
    На самоті із пляшкою вина
    В просторій і неприбраній вітальні
    І вже не знає сам, коли востаннє
    Виходив з дому. За вікном - війна,
    Пожежа тощо, і лише стіна
    Його рятує від вогню і сталі -
    Крихка, непереконлива, скляна.

    Він дивиться як гаснуть ліхтарі
    На площі, як дзьобаті трунарі
    Штовхають віз, запряжений волами,
    Наповнений прозорими тілами,
    І прапор майоріє угорі
    Чорніший чорного. У жодному дворі
    Ні вогника. Позачиняли брами
    І гетто спалено, і бігають щурі.

    Він дивиться, як котяться зірки
    З зеніту у надир, як дим гіркий
    Летить понад бляшаними дахами,
    Як падають підбитими птахами,
    Мов ангели, сріблясті літаки
    Крізь крони лип, ламаючи гілки,
    На землю, вкриту сірими снігами,
    Салюти б’ють зі сторони ріки.

    ...Салюти б’ють, вогні злітають вверх,
    Можливо обстріл, може фейерверк,
    Проте війна, і пошесть, і навала
    Несуть усі ознаки карнавалу -
    Бразильська самба затопила сквер
    (Від little party ще ніхто не вмер),
    Здригається небесне покривало
    В одному ритмі з музикою сфер.

    А він стоїть по декілька годин
    Отак щодня, ковтає жовтий дим
    Від сигарет, і прикладає руку
    І відчуває силу інфразвуку,
    Що лине резонатором скляним
    І там, за цим бар’єром льодяним -
    Чекає смерть, що з`явиться без стуку,
    Й життя, що відбувається не з ним.


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (6)
    На гору


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.01.21 13:55 ]
    Як ікона вповні стане
    Три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога,
    подає і відає і:
    …до Бога зверталася
    дев’яносто з гаком літ,
    де й взявся – Бог, привернув до мене
    долю,
    а я ж на неї робила, як руки тремтять.
    Пощо ж вона нагнала мене вітром?
    І землею напнула?
    Що ж я се
    три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога?
    Заки начати мені наново ткати
    на той світ?
    так хоч загорни мене в їх,
    аби земля не лякала.

    І мовив їй той, хто брав од неї:
    …мені понад сим не хмари водити
    і не отари вести,
    мені свого полотна вдосталь,
    аби руки од землі витирати,
    а сим я Бога окутаю.

    21–22 серпня 1993 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 104–105"
    На гору


  15. Ірина Білінська - [ 2020.01.21 11:16 ]
    ОБІЙМИ
    Одягнула б твої обійми,
    загорнулася міцно-міцно,
    щоб ніхто не знайшов,
    не вийняв...
    І пішла би гуляти містом...

    Ідучи, я б лічила зорі,
    забуваючи все на світі...
    І була би тобі -
    прозора
    І гарячо-хмільна, мов літо...

    Забрела б у шалену зливу
    і кружляла в ній
    довго-довго...
    О, яка б я була щаслива
    у обіймах твоіх медових!..

    І, до ниточки
    вся промокла,
    я б нічого уже не чула...
    Там, де ніч над серцями змовкла -
    у обіймах твоїх -
    заснула.



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (7)
    На гору


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.01.20 13:52 ]
    Урбанавт
    –– сюр ––

    І навіть не поцікавилась.
    Є коло у парку імені Ґолікава,
    по якому щовечора чиркає відчай,
    його камуфлює незвичний
    для цих місць
    ароматно блакитний дим
    "Rothmans".
    Поруч посольство Сполучених Штатів.
    Але відчай – мій.
    І він не рветься у чужі обійми.
    Навпроти посольства Сполучених Штатів –
    лікувальні заклади
    інституту кісткових захворювань,
    але мій відчай не скаржиться
    на хитку опорну систему.
    Він сідає на зелену лаву,
    щойно пофарбовану,
    і констатує весну,
    яка дивно прилипла до демісезону.

    У відчаю голос красивий.
    От-от надірветься.
    Улюблена пісня у відчаю – "Ніч",
    про сосни, які стоять до ранку…
    Ти навіть не поцікавилась,
    чому я у відчаї.
    Але я люблю цю пісню співати,
    стоячи на східцях
    дванадцятиповерхових прольотів!

    Там я росту по-справжньому.
    Там простір, якого більше ні́де знайти.
    Там ніхто, ніхто не ходить.
    І я можу вільно кататися на поручнях.
    Спускатися перилами
    до необхідної відмітки.
    І ходити пішки щоразу вгору.

    28 березня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 94"
    На гору