ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.07.23 00:44
Терпимо, но
вот мамы только и отца…
в потусторонней жизни где-то бродят
на улицах прозрачных - радость без лица
не женятся и замуж не выходят
ты там бывал однажды (было… ) повезло
какой-то сбой
болезнью зацепило

Ігор Шоха
2017.07.22 22:28
Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема

Світлана Майя Залізняк
2017.07.22 19:06
Кажуть Кості: не треба віршів.
Краще шубку дружині, саж...
Від Шевченка писав ти гірше,
Ось під грушу клади вантаж,
Докопай до світанку яму,
Заплануй хмарочос, біде,
Ну, навіщо ті епіграми,
Не повісиш реклам ніде,

Ігор Шоха
2017.07.22 15:35
Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.

Іван Потьомкін
2017.07.22 12:42
Аврагаму,
лікарю й піаністу

Руки музика поклав на рояль.
Очі заплющив, і тої ж миті
Долоні немов одійшли од зап’ясть
На дивну розмову з чорним і білим.
Ліва басила голосом Баха,

Мирослава Шевченко
2017.07.22 12:16
Чому ізнов душа моя шукає забуття?
Чом не знайшов любові я у вирові життя?
Чому тепер знесилено блукаю у пітьмі?
Де дивний сон примарився щасливому мені?

В очах твоїх, в очах твоїх я бачив небеса,
І не питай, чом знову по щоках моїх сльоза.
Ти не

Мирослава Шевченко
2017.07.22 11:56
Бездонная лазурь морских глубин
Блестит в лучах рассвета, словно нимб.
И к небу ясному взлетает птица,
И пламенем костра волна искрится.

Хрустальный замок дремлет вдалеке,
Русалки спят на золотом песке,
Над ними звезды, как огни, мерцают,

Ірина Вовк
2017.07.22 10:35
Злетівши у Небо, Ра-Атум* 82 продовжував т в о р и т и світ, бо сотворене було ще не все. Він промовив таємне:

-- Упокоється Поле Велике!

І вийшли Поля Упокою -- Загробнеє Царство.

-- І будуть для мене рости очерети між трав соковитих! -- і

Ірина Вовк
2017.07.22 10:01
Родюча Чорна земля "Та - Кемет" в очікуванні свята врожаю. "Перт"*65 добігає кінця, за ним знову настане "шему" -- і все повториться з початку. "Білий Ніл" стане "Зеленим", а далі "Червоним" і, нарешті, "Голуби

Нінель Новікова
2017.07.22 09:35
Давно забула рук твоїх тепло.
Дивлюсь без болю, як ти пестиш іншу…
Немов того дурману й не було,
Коли здавалось, що найщасливіша.

Проходить все у нашому житті
І я дивуюсь, що була сліпою.
Рожеві окуляри – у смітті,

Микола Соболь
2017.07.22 06:54
Коли зима зав’яжеться у грудях
Така, що воля жити пропаде,
Як буде – віра, то і щастя буде
Воно потрохи зійде де-не-де.

Чи паморозь осипле ненароком
Безпам’ятства сипучий буревій,
Мине і це, легеньким іди кроком

Ігор Шоха
2017.07.22 00:01
Живемо – хто на що учився
у вирі дива і надій.
Повеселився, зажурився –
та й поганяй на упокій.

А що іще на цьому світі
тебе тримає на льоту?
Бажання квакати й летіти

Микола Дудар
2017.07.21 23:03
Животріпощеться серце …
встигнути б до перехрестя
О Боже, прошу, не сердься
зустріну ії нарешті…

засіється сум думками
зашторені вікна знову
і сонце піде за браму

Адель Станіславська
2017.07.21 19:54
ніхто тебе не згадає
як завтра тебе не стане
ти зникнеш німою тінню
розтанеш немов роса
а сонце так само зійде
і день надвечір"ям кане
на землю благословіння
розбризкають небеса

Марія Дем'янюк
2017.07.21 16:41
Небо дивиться в чашку.
Я п'ю чай.
Я п'ю небо...

Ірина Вовк
2017.07.21 10:24
Правий берег Нілу недалеко від Мемфіса -- "Хет - Ка - Пта". Велелюдна юрба єгиптян зібралася святкувати "ХЕБ-СЕД" *39, оте "30-ліття царювання" фараона Хуфу, що призначене на період "ахета" -- часу, коли розливається Ніл і о

Ірина Вовк
2017.07.21 10:11
Лівий берег Нілу, біля самої пустелі. Тут визначене місце для майбутньої усипальниці Хуфу. Вже закладений фундамент, зводяться стіни піраміди. Глибоко, під фундаментом, у скелі висічені склепіння для саркофага і підземний кор

Володимир Маслов
2017.07.20 22:07
Переводять церкви на російську,
наче грають в ворожу дуду
чорні слуги імперського війська,
вівчарі неподілених душ.

І роздвоюють сіру ментальність,
і засіюють ниву людську,
забиваючи клином фатальність

Володимир Бойко
2017.07.20 16:46
Не таланить доступити мети,
З розміру в безмір перебрести,
Хтось нерозважливо палить мости, –
Хто ж, як не ти?

Ось і укотре прогаяно шанс.
Як же кортить обпектся ще раз.
Та ж предостатньо каліфів на час, –

Любов Бенедишин
2017.07.20 12:05
Жадоба кумкає завзято.
Закон – кум королю.
Новітній Чахлик: «Срібло-злато
Міняю по рублю!»

А богатир не злізе з печі –
І тепло, і Wi-Fi.
В царівни – пластика… до речі,

Світлана Майя Залізняк
2017.07.20 11:18
Жив чоловік... а став Лілі.
Чудне - щохвилі на землі.
У всьому гендерні аспекти.
Фарбують море інтелекти,
Вдягнуть слона, мов балерину,
Закуплять нафти чи вакцини,
Наобіцяють економій -
Вдесятерять вантаж сіромі.

Ірина Вовк
2017.07.20 10:47
Після того, як Птах*1 сотворив світ, він сотворив божественні чудодійні слова - заклинання і встановив справедливість на землі."

"... І було подароване життя миролюбному, і була послана смерть злочинцеві, і були освоєні всі

Ірина Вовк
2017.07.20 10:32
Понад вертеп мирський, понад бедлам,
в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
В приливах сонця мліють черепиці,
тихесенько віддзвонюють дзвіниці
притаєні освідчення - Париж...

... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
бо ось С о б о р завис як вирок

Серго Сокольник
2017.07.20 03:56
Зирить бараном
Здуріла від подиву хмара...
-Славтесь, баклани!!!-
Ви свідки польоту Ікара!

Вперше людина
Злітає у вічності небо.
Спалить промінням

Адель Станіславська
2017.07.19 23:00
Горіли крила... Тліли. По пір'їні.
А попіл сиво сипався до ніг.
Вдивлялась янголиця в очі сині
А там - то ніч, то сонечко, то сніг.

Вдивлялася у вир, ману, безмежжя.
Там сум застиг чи може тільки гра?
У доторку стихії протилежні

Василь Кузан
2017.07.19 21:50
На межі життя і жита
Жорна мелють зерна днів.
Веселкові перевесла.
Лик небесний сполотнів…

Бані сіна на колесах,
Коні, вітер і воли.
Янголів зійшлося десять –

Микола Соболь
2017.07.19 20:36
Спекотне літо воду п'є дніпрову.
Посохли ночі, злизана роса.
Несила вітру люляти діброву...
О де ти, де, обіцяна гроза?

Прозоре небо видуває хмари.
Лупцює землю ультрафіолет.
Пательня літа схожа на кошмари

Олександр Сушко
2017.07.19 16:06
Про кохання писати не важко,
Інтернет потопає в сльозах.
Надриваються Васі, Наташки,
Скрізь печалі, розлучення жах.

Заросило губиська і плечі,
Коси мокнуть, блищить борода.
Сльози гарно течуть понадвечір.

Світлана Майя Залізняк
2017.07.19 14:29
Дівчина брутальна,
Парубок - билина.
Вуличка - не спальня,
Поряд купа глини.

Матіоли, флокси,
Поливайка сіра.
Ельфи - Томмі, Роксі -

Адель Станіславська
2017.07.19 13:51
А він
усередині
кожного з нас...
Чи він, чи вона, чи воно - хто го зна?
У когось про те
буде версій зо сто,
а в когось затерта -
одна...

Ірина Вовк
2017.07.19 12:11
Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

Поцілуй мене, дай пригубити лиш… губи

Ірина Вовк
2017.07.19 12:06
Не в мені вина – не спали мене.
Знай,життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
Чорних шат пітьма – не спали мене.

Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
Темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям – несть числ

Вітер Ночі
2017.07.19 10:47
Ти бредеш осіннім маревом сполоханих думок,
поглинаєш очима розірвану на шматки
останнім виблиском сонця височінь неба,
твоє волосся білою павутиною чіпляється за дерева,
моє обличчя, сни. І цьому немає кінця і краю.
Для чого живеш на світі? Для

Ігор Шоха
2017.07.18 21:10
Не дивись на жіночі принади
як на ласощі й море утіх.
Все, що маємо, буде позаду,
що попереду – думати гріх.

Не дивись на чуже й епатажне,
як буває, вальяжні коти,
бо ніяка сама не покаже

Ігор Шоха
2017.07.18 21:03
Немає як апелювати
мені чужому – перехожій.
Найлегше чути і мовчати.
Не «вопіющим» воювати,
але і змовчати негоже.

***
Не заважають неживі боги

Ігор Шоха
2017.07.18 20:03
Кон’юнктури у мене немає
і тому не пишу я «поез»,
бо ніхто їх уже не чекає
і поезії не замовляє,
та не лаю себе, коли без
ремесла непутящого скнію
і чекаю на неї одну.
А коли од жари одурію,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Містер Альфред
2017.07.22

Любов Матузок
2017.07.04

Віктор Северин
2017.07.02

Сергій Щєпкін
2017.07.02

Руслана Ткаченко
2017.07.02

Садовнікова Катя
2017.06.30

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Адель Станіславська - [ 2017.07.21 19:29 ]
    А сонце так само зійде
    ніхто тебе не згадає
    як завтра тебе не стане
    ти зникнеш німою тінню
    розтанеш немов роса
    а сонце так само зійде
    і день надвечір"ям кане
    на землю благословіння
    розбризкають небеса
    як сотні років до тебе
    продовжить життя спішити
    зітхатиме полем вітер
    підносячи дух увись
    сплітаючись у молебень
    цвістимуть сади і квіти
    життя не зупинить руху
    як зникнеш собі колись...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (1)


  2. Володимир Маслов - [ 2017.07.20 22:16 ]
    Переводять церкви на росiську...
    Переводять церкви на російську,
    наче грають в ворожу дуду
    чорні слуги імперського війська,
    вівчарі неподілених душ.

    І роздвоюють сіру ментальність,
    і засіюють ниву людську,
    забиваючи клином фатальність
    у глухий, перекошений кут.

    Під склепінням церковної стелі,
    під вагою чиєї вини
    ти стоїш у глоті як в пустелі
    із гірким відчуттям чужини?

    Хоч нерідна у хорі гучніша,
    та на рідній, один наче перст,
    відчайдушно вимолюєш тишу
    звідсіля за дві тисячі верст.

    А в верхах незалежну і вільну
    заїда доморощена тля
    і синів відправляє на бійню,
    і кладе в дерев'яний футляр.

    Не бандерівець я, не розкольник,
    перед Богом не крию жалю:
    чи така вже і справді бездольна
    Україна, яку я люблю?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Любов Бенедишин - [ 2017.07.20 12:41 ]
    Кумедне
    1.
    Жадоба кумкає завзято.
    Закон – кум королю.
    Новітній Чахлик: «Срібло-злато
    Міняю по рублю!»

    А богатир не злізе з печі –
    І тепло, і Wi-Fi.
    В царівни – пластика… до речі,
    Не перша. Ну й нехай.

    В Яги – іще крутіша зваба:
    То фестиваль, то квест.
    І душить дурник чорну жабу,
    Щоб змовкла врешті-решт.

    2.
    Пегасом орють. Змій-Горинич
    З Парнасу – у піке.
    Смачні у Музи мандарини…
    …Примариться ж таке.

    20.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  4. Ірина Вовк - [ 2017.07.20 10:42 ]
    "Notre Dame de Paris"
    Понад вертеп мирський, понад бедлам,
    в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
    В приливах сонця мліють черепиці,
    тихесенько віддзвонюють дзвіниці
    притаєні освідчення - Париж...

    ... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
    бо ось С о б о р завис як вирок Долі,
    от-от оглушить дзвоном. Упаде...
    Чого шукаєш? - не знайдеш ніде
    своє розбите на череп'я щастя...
    Ілюзіє, сховатися не вдасться
    у закутки чужих fata morgan.

    ... Та, Господи, що коїться?! Орган
    пливе і розсікає тло зловіще...
    Хтось у сутані дихає все ближче
    у надлишку невтолених бажань...

    ... Твоя душа, мов полохлива лань,
    а хоч би в зашкарублім мішковинні,
    блукає десь над хмарами... Невинні
    уста твої, і очі, і слова...

    Прочиниш браму - кояться дива
    за мурами - розквітлі Божі Очі
    і у тоненьких павутинках С а д:
    тут гронами важніє виноград
    і джерельцé з-під каменю дзюркоче...

    ... Омиєшся - і скупана в сльозах
    засвітишся іскристо і пломінно...
    Ти - Е с м е р а л ь д а, вічна і незмінна,
    розкрита виноградова лоза!..

    ... Чиєсь ім'я, чиясь могуть всевладна,
    чиясь хода - важка і недоладна -
    торкається невпізнано: в о н а !
    Захланний світ у підступах до храму,
    а ти о д н а у стінах "Нотер-Даму"
    і Сад один... і ти... і таїна...

    ...Крізь тебе, крізь віконня в риштуванні,
    проходять у бедлемному убранні
    мужі - від багача до бідняка -

    і в кожного простягнута рука -

    пливуть крізь тьму, крізь тебе і до тебе,
    усі сонця, що назовуться "Фебом" -
    Мішелі, П'єри, Жаки і Роланди
    (герби, маєтні знаки - пишні "ґранди") -
    впізнай, спинися, вибери мене,
    коли ти справді д и в о неземне,
    прийми на мить обличчя
    Е с м е р а л ь д и ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  5. Адель Станіславська - [ 2017.07.19 23:02 ]
    Лелечо
    Горіли крила... Тліли. По пір'їні.
    А попіл сиво сипався до ніг.
    Вдивлялась янголиця в очі сині
    А там - то ніч, то сонечко, то сніг.

    Вдивлялася у вир, ману, безмежжя.
    Там сум застиг чи може тільки гра?
    У доторку стихії протилежні
    Кресали скалки струму нагора...

    А ті спадали стрілами на плечі.
    На два крила, що на подобу рук.
    На трем пір'їн невидимих... Лелечо
    скрадався плач... чи схожий тільки звук...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  6. Василь Кузан - [ 2017.07.19 21:16 ]
    На межі життя і жита
    ***
    На межі життя і жита
    Жорна мелють зерна днів.
    Веселкові перевесла.
    Лик небесний сполотнів…

    Бані сіна на колесах,
    Коні, вітер і воли.
    Янголів зійшлося десять –
    Чемно сіли за столи.

    Поле скатерть сиву стелить,
    Хмари мелють лінії.
    Ось тримає Бог у жмені
    Прожитковий мінімум:

    Тридцять срібних, жмут любові,
    Муку, віру і вогонь,
    Книги, котики вербові
    Й трохи замислу свого,

    Щоб у мисці замісити
    Ми змогли колись удвох
    Хліб щоденний, гріх насущний
    І життя чортополох.

    10…19.07.17 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  7. Олександр Сушко - [ 2017.07.19 16:26 ]
    Сльозотеча
    Про кохання писати не важко,
    Інтернет потопає в сльозах.
    Надриваються Васі, Наташки,
    Скрізь печалі, розлучення жах.

    Заросило губиська і плечі,
    Коси мокнуть, блищить борода.
    Сльози гарно течуть понадвечір.
    Нині - ранок. Уже середа.

    Щосуботи - грімкі водоспади,
    Понеділок - малі ручаї.
    По вівторках - сонети, рулади,
    У неділю - ридання, жалі.

    Я нахлипався теж донесхочу,
    Позавчора, мабуть, це було.
    Навіть досі у носі хлюпоче.
    Та мене привезли у село.

    Тут немає плакучих поетів,
    Од виття не двигтять небеса.
    Мертва зона. Нема інтернету.
    Є - лопата, сапа і коса.

    Мої реви оброшують трави,
    Душ солоний приймають жуки.
    Мружить око коза на галяві,
    Лиже сльози з моєї руки.

    Тут живі - не уявні картини,
    Чую тьохи - не зойкіт і крик.
    Йду порюмсати я до дружини,
    Бо страждає її чоловік.

    Оніміли осмучені дятли,
    Плач зозулю зігнав з верховіть.
    Рву од відчаю з коренем патли,
    Бо з фейсбуку потрапив у кліть.

    Я готуюся тихо до втечі,
    Покидаю вино та шашлик,
    Щоб поринути у сльозотечу,
    До якої в інеті обвик.

    19. 07. 2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  8. Адель Станіславська - [ 2017.07.19 13:44 ]
    А він - у тобі
    А він
    усередині
    кожного з нас...
    Чи він, чи вона, чи воно - хто го зна?
    У когось про те
    буде версій зо сто,
    а в когось затерта -
    одна...
    Даремно у небі шукати просвіт:
    і сонце, і хмари - усе у тобі.
    Як важко дозволити серцю політ.
    Як легко втопити себе у юрбі...
    А шепіт довкола заплутує шлях,
    і в'яжеться доля кармічним вузлом.
    Каміння росте між хлібів у полях...
    Кидаєш. Збираєш. Стіна - напролом...
    Примарність.
    Шукаєш...
    А він - у тобі.
    Намолюють люде казки і гріхи.
    І сліпнеш...
    І сліпнеш в незрячій юрбі.
    На голос любові -
    страхи...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.19 12:19 ]
    Газелі ІІ. "Срібнолиця моя..."
    ІІ

    Срібнолиця моя, сладоуста моя, о жасминова,
    Ти промов, не мовчи – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

    Ти, красо весни, ружо вишняя, зоре в хладості,
    о, печаль солов'я – чи в здоров'ї ти, а чи в радості…

    Поцілуй мене, дай пригубити лиш… губи-сладості,
    дай поглянути в очі твої – чи в здоров'ї ти, а чи в радості.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.07.19 12:18 ]
    Газелі І."Не в мені вина..."
    І

    Не в мені вина – не спали мене.
    Знай,життя сумне – не спали мене.
    Проклену тебе – нас не обмине
    Чорних шат пітьма – не спали мене.

    Плачу, мов свіча – б'є розлуки птах,
    Темна ніч в очах – не спали мене.
    Несть числа сльозам, зорям – несть числа,
    Сонця світлина́ – не спали мене.

    У твоїм вікні сліз моїх свіча
    Ранок поміча – не спали мене.
    Я без тебе – прах! Ти мій цвіт… і плід…
    Мій життя просвіт – не спали мене!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Сушко - [ 2017.07.18 17:39 ]
    Віщі знаки
    Я пожалів її одразу.
    Вкусив тоді кохання ґедзь.
    Вона ж ридала від образи -
    Її обквецяв горобець.

    Утер заляпаного писка,
    Завів до хати на чайок.
    Вона ж віддАлася без писку.
    Та це - пролог. А ось урок.

    Вона - фінансова тигриця.
    Все інше - непристойний звук.
    Є гроші - мацаю сідниці,
    Немає - вистачить і рук.

    У неї мамині манери
    Володарки, а не слуги.
    Гребе авансом і без черги,
    А я оплачую борги.

    Щоранку порожньо в кишені,
    Зникають навіть мідяки.
    На гроб одкладені "зелені"
    Попали їй у п'ястуки.

    Із хати вимело сервізи,
    Каблучки, техніку, книжки.
    Зате до штатів має візу
    Та шуби норкові важкі.

    Реве недолі пилорама,
    Розлучення, гризня, суди...
    У серці смуток грає гами
    І мавки кличуть до води.

    Бубнявіють жалобні сльози.
    Але раптово із небес
    Упала цяточка на носа,
    І я - ожив! Окріп! Воскрес!

    Не встиг уплакатися гірко,
    Піти втопитись у ставу.
    Дала мені хустинку жінка -
    Із нею нині я живу.

    Вже не болить. Усе в порядку.
    Душа пройшла важкий етап.
    Лише залишився на згадку
    Кігчастий слід звірячих лап.

    В душі цвітуть троянди, маки,-
    Нарешті витягнув туза.
    Несуть ворони віщі знаки,
    Дарують людям чудеса.

    18.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  12. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2017.07.17 18:39 ]
    Де нас немає
    У соцмережах, кажуть, файно.
    До рота падає банан,
    Сіяє сонце життєдайне,
    Хлюпоче теплий океан.

    Поети пишуть без зупинки,
    Кладуть поезії рядки.
    А їм хвалою чешуть спинки,
    Кидають слави ягідки.

    Хотів потрапити до раю,
    Небес почути чистий звук.
    Та гарно там, де нас немає,
    А я убгався на фейсбук.

    Настала ера постмодерну,
    Відкрилися усі роти.
    Естетики мутує зерня,
    Хлорується ковток води.

    Летять словесні водоспади -
    Сиропи, січка та корчі.
    Афекти, пози, ескапади,
    Наживка - чулі читачі.

    Сидить в інеті зріла дама,
    Жує десятий пиріжок.
    В поетики компостну яму
    Кладе іще один мішок.

    Мужик на фото - козарлюга!
    Під ним вистрибує лошак.
    Сонети пише недолуго,
    Зате багато й надурняк.

    Писець чекав на охи, ахи,
    Бравіссімо, ого, о-є!
    А я за слушну заувагу
    Отримав дулю навзаєм.

    З інету сумно виповзаю,
    Рачкую, рухаюсь навспак.
    Закрилися ворота раю.
    А, може, щось роблю не так?

    17.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  16. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Сушко - [ 2017.07.16 20:19 ]
    * * *
    У кожного своя стезя, межа
    Добра, злоби, поваги та терпіння.
    В руках убивця стискує ножа
    Аби у плоть ввігнати по руків'я.

    Краде злодюга гроші та майно,
    Жадобою горить несите око.
    Онук у баби цупить на вино,
    Висотує із неї мляві соки.

    Продав усе до нитки волонтер,
    Купив приціли, джипа, автомати.
    Комбат - пристосованець-шкуродер -
    Машину вкрав, пригнав собі до хати.

    Вагітна жінка впала на траву,
    У животі вовтузиться дитина.
    Зриває з пліч їй сумочку нову
    У фраці із метеликом мужчина.

    Болить рука - осколок у плечі.
    Піти б у тил - у медсанбат, на базу.
    Та він не опустив свої мечі -
    Охороняє підлу біомасу.

    Чуже маля - здоров'я на "нулі" -
    Потрапило в омріяну родину.
    І хоч у ній десяток ще голів -
    Знайшлося місце ще одному сину.

    Збирають люди лахи все життя,
    Втовкмачують у хлам безсмертну душу.
    Сусідове в агонії дитя -
    Йому допомогти негайно мушу.

    Надворі злива. Блискавки, гроза.
    У хмаровинні зрію віщі знаки:
    Єдиний шлях веде на небеса -
    Себе віддати людям. Без подяки.

    16.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  18. Любов Бенедишин - [ 2017.07.16 18:26 ]
    І щось таке...
    1.
    Коли вже, Господи?! Коли ж…
    …Звіряче ікло. Бравий клич.
    Криваві ігрища. Арени.
    Мутні слова. Мутанти-гени.

    Далі′… Ідилія… ІДіЛ…
    Квапливі руки породіль…
    Бравади… привиди… тривоги…
    Ще кілька обріїв… ще трохи…

    «Шикуйтесь, витязі звитяг!»
    Надії… сни… передчуття…
    І щось таке в душі… холоне.
    І щось таке з очей… солоне.

    2.
    Навпроти раю… скраю…
    Чеканю ритм… чекаю
    То вісточки, то дива…
    Живу. Я терпелива

    16-17.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (8)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати: