ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.04.26 00:14
Вечір жагою мене напоїв,
Я вже хмелію думками про тебе,
Більше нічого мені і не треба,
Ані жар-птиці, ані солов’їв.

Решту візьму я від теплої ночі –
Руки твої, що мене оповили,
Ніжне, тремтливе від дотику тіло,

Ніна Виноградська
2017.04.25 21:54
Я вперше приїжджаю не до мами,
А до її могили і хреста.
Весни початок і квітневі гами
Птахи вивчають з нотного листа.

Немає квітів і не квітне слово,
Із-за парканів зиркне кропива.
Пусті гніздечка ластівок, діброви,

Іван Потьомкін
2017.04.25 21:52
Обвішані турботами,
як у радянську давнину
колгоспниці з торбами,
що вершили хресний хід у Київ,
вертаючись із хлібом в «авоськах»,
з рулонами паперу туалетного на шиї,-
куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
На Захід, де можна понаймитувати?

Микола Соболь
2017.04.25 19:57
До кожного в життя прийде спокуса.
Щоб вирішити Ви самі змогли:
Чи Юдою на хрест звести Ісуса,
Чи вкрити сіном, наче ті воли.

У кожного у грудях б'ється серце.
Яке воно рішати Вам оте:
А чи любов'ю до людей озветься,

Олександр Сушко
2017.04.25 17:14
Живе зі мною поруч пан.
Але не можу я збагнути,
Чому в пітьмі через паркан
Летять брудні шматки отрути.

То пісню я не так пишу,
Сумну змальовую картину.
Щодня сатирою грішу,

Віта Парфенович
2017.04.25 14:33
Уже не важливо, що скажеш,
якщо скажеш,
бо вчинки красномовніші від слів,
мене ти оцінити не зумів,
хоча тобі відкрилась надто справжня,
обман...
з обману саме ти почав,
продовжував, аби доволі зручно,

Адель Станіславська
2017.04.25 14:09
Попід хмари - туман.
Сонцеколо поринуло спати.
Поміж простір думки -
розсівається туглість єства.
Ілюзорна ява...
Гори, тіні, потріскує ватра,
лижуть ніч язики -
медативний огень божества.

Нінель Новікова
2017.04.25 13:56
НІНЕЛЬ НОВІКОВА

Переклад з російської мови

***

Чудово, що не Вами хвора я,
Чудово , що і Ви не хворі мною,

Юрій Ерметов
2017.04.25 12:23
Як крапель чи клавіш
музичних
легкий перебір...

Промайнути, пробігти
а чи оминути?..

Хвилини чужі

Ніка Новікова
2017.04.25 12:21
Вітер біг біля мене, ніч розливала скло.
Через очі у груди олова натекло.
Я дивилася вгору, місяць отам білів.
І лягали на щоки видихи ліхтарів.

І молилася тінь від гострих моїх колін:
хтось із нас прямо тут, навколішки догорів.
Чи сидів у мені, п

Марія Дем'янюк
2017.04.25 11:22
Цілий світ у мені:
Минуле, цей день і майбутнє,
Мов кленові вогні,
Ті події такі незабутні.
Пурпурові світанки,
І краплини дощу на віконні,
Твої ніжні обійми
І синочкові оченьки сонні.

Юрій Ерметов
2017.04.25 10:29
Щоранку варто
затамувати подих,
тому що все
залишиться
від вчора.

Щовечора не зчуєшся,
як заклякає вічність

Любов Бенедишин
2017.04.25 09:45
Хто перший в красу?!" -
блуд* керує деревами.
Спішать, пригинаються -
цвіт оберемками.

А зайда-мороз
грізно клацає клешнею
і над абрикосою,

Наталка Янушевич
2017.04.25 07:50
Він стояв обличчям до вулиці, обпершись боком об синій потрісканий одвірок і повільно роздивлявся навколо. Що нового могло бути на дідовому подвір’ї, щоліта переміряному Михайловими кроками? Нічогісінько. Однак тепер усе видавалося таким малим, майже ігр

Олександр Сушко
2017.04.25 07:37
Кричали чайки, наче ті коти,
І билися за вкрадену рибину,
Стовбурчили загривки та хвости,
І клацали дзьобами безупину.

Не помічали в приступах жаги
Затоптану, скалічену чайчину.
Стирчала кістка в неї із ноги,

Ярослав Чорногуз
2017.04.24 23:15
Простелилася днина ясна,
Пригорнула гаї світлоруко.
Чарівлива красуня весна
Забуяла розкішно на луках.

І розвіялась ночі імла,
Має зачіска густоволоса.
Смарагдові* стрічки заплела

Лариса Пугачук
2017.04.24 22:48
Прийшов на поміч
так своєчасно.
Та своєрідно…
Ще тільки гомін
зачувсь неясний,
а ти вже спіднє
здираєш прудко.
До тіла рвешся,

Юрій Ерметов
2017.04.24 17:42
Колись я думав, що почуття гумору – чи не найвища чеснота!.. Що це те, що робить нас людьми. Дозволяючи поглянути на страхи й затятості легко і невимушено бічним а чи ущипливим поглядом... Коли правила стають пекучими (або пекельними), наче розжарені пу

Микола Соболь
2017.04.24 17:28
Моя сусідка по городу
Сварлива баба, хай їй грець.
Оце взяла собі за моду,
Іще ходити навпростець.

Повчає "лізучи" по грядці:
– Не так посаджено усе!
Кляне мене, як у гарячці,

Ніна Виноградська
2017.04.24 16:47
Ви на колінах біля трону квилите,
Долоні простягнули для прохань.
І скільки треба сліз — ви стільки й виллєте,
Напишете про тисячі кохань.

Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
Про ґрона виноградні і вино.
А правду ви ніколи не напишете,

Олександр Сушко
2017.04.24 16:09
Вже котрий рік тебе немає поруч,
І жити звик уже на самоті.
Але не відпускає болю обруч -
Без тебе стіни дому геть пусті.

І, як колись, уже не тішать свята
Та потьмяніли юності дива.
Пішла у рай моя старенька мати

Юрій Ерметов
2017.04.24 12:34
Любиш Путіна, ну, зізнайся? Ах, який сурйозний чувак! І, головне, строгий!.. І чьоткий. Чьоткий пацан. "Сказал – сдєлал". Нє, ну ні то що нєкоторіє. І нє сказал, і нє сдєлал. А, главноє, нє заставіл. Вот в чьом йіго нєдостаток! Гдє же ваш вождь? Чт

Світлана Майя Залізняк
2017.04.24 10:54
Серце - стрімка саламандра.
Сонце... тривоги-кущі.
Плани - і сходження, й мандри.
Час приминає плющі.
Крекче, затоптує сутнє.
Онде сріблистий ціпок.
Щемко душі... неспокутно...
Плащ Мамариги намок.

Ніна Виноградська
2017.04.24 06:11
І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
А країна моя замерзає, заквітчана цвітом,
Хвора з горя, беззахисна, ніби маленьке пташа.

Бо утратила все — сподівання і світлу надію,
Де у вікна щоранку — і сонце,

Юрій Ерметов
2017.04.24 00:18
Я вже починаю сердитись!..
Із цими своїми коханнями...
Я вже починаю сердитись!..
Ви жити мені не даєте...
Як можна весь час вас любити?
Я вже починаю сердитись!..

Коли я вже стану,

Ірина Бондар Лівобережна
2017.04.23 23:17
Вербових котиків торкання
Розбудять промені в очах.
Морозом приспане кохання
З теплом знайде до серця шлях,
І буде сонце – на удачу,
Слова складуться у вірші.
Сьогодні я тебе побачу,
І завесніє на душі.

Ірина Бондар Лівобережна
2017.04.23 23:16
…А крига непрозора та тонка,
Що в сад весни веде (чи в потойбіччя?).
Чекає там простягнута рука,
Де між кущів приховані обличчя
Тих, що шепочуть: «Може упаде?»...
Шалені оси жала обламали
І згинули, не видно їх ніде.
Зоріє сад. Далеко до фіналу,

Володимир Бойко
2017.04.23 22:32
Ти пробач, що ніяк
Розминутись не можу з тобою,
Що про тебе щораз
Непокоять знадливі думки.
За тобою услід,
Наче проліски вслід за весною,
Сподівння пливуть,
Як за часом спливають роки.

Леся Сидорович
2017.04.23 20:01
Щоби цей світ у прірву не злетів,
Будь як Оленка. Або просто будь.
Люби життя, вершину цю здобудь,
У кожному відкрий мільйон світів!

Даруй всім усміх, жвавий танцю спів.
Для кожного промінчиком побудь.
Щоби цей світ у прірву не злетів,

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:38
На тій землі, де пахнуть чисті роси,
Де соняшник у вікна загляда.
Я бігала мала, щаслива, боса.
Був світ — безмежний, мама — молода.

І в батькових руках злітала в небо,
Сміялась мама сонячно обом.
Здавалось, більше від життя не треба…

Нінель Новікова
2017.04.23 18:38
Божественно играли на рояле
И расцветали крокусы в садах,
А у дорог кокетливо стояли
Берёзки в изумрудных кружевах.

Невестились деревья в белой пене.
Гнездо готовил аист-старожил.
А куст персидской сказочной сирени

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:37
А ранок вже залебедів
І небосвіт розквітнув сонцем.
Стара земля моїх дідів
Горіхом стука у віконце.

У мальви вбралися тини,
І вишні горнуться до хати…
Іще ростуть у снах сини,

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:35
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Олександр Сушко
2017.04.23 16:56
Вони завжди біля хреста.
Та не святу я маю звичку.
Цілують знов мої вуста
Грудей верхівки -полунички.

Торкає їх мій язичок,
Тремтять в руках духм'яні гори:
Надпито ніжності ковток,

Юрій Ерметов
2017.04.23 16:30
А не лиш у Парижі квітнуть вікна,
І здіймає пгони власні душа;
Ах, яка вона студена – зима,
Не відпускає й хапає за лікті...

А терпиш іноді до прозріння,
До спадання завіс із плеч –
Зустрічаєш лагідно і спокійно

Світлана Майя Залізняк
2017.04.23 15:38
Бувають різні дні, букетики, невдачі.
Ось дівчинка-піранья зустрілася - дрібна...
Пильнуй, прокусить все: п`яту, долоню, м`ячик.
Пошлеш її - нещасну. Наступний вже пірна...

Насниться ще не раз маршрут глибоководний.
Читатимеш у зливу бульбисті смс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Іван Гористеп
2017.04.20

Катерінка Ярошовець
2017.04.17

Олександр Крижанівський Космос
2017.04.13

ксюша корнелюк
2017.04.08

Бондаренко Вікторія Бондаренко Вікторія
2017.04.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Ніна Виноградська - [ 2017.04.25 21:29 ]
    Вперше


    Я вперше приїжджаю не до мами,
    А до її могили і хреста.
    Весни початок і квітневі гами
    Птахи вивчають з нотного листа.

    Немає квітів і не квітне слово,
    Із-за парканів зиркне кропива.
    Пусті гніздечка ластівок, діброви,
    Лиш пахне перша молода трава.

    Іще торішньосірі всі левади,
    На Сейм іще не спущені човни.
    А в повені вода сталева радо,
    Неначе морем залила клини.

    І празниково зустрічають вікна,
    Що одяглись в геранієвий цвіт.
    Біленькі хати, що роками звикло
    Чекають скорий ластівок приліт.

    Незмінне все... Немає тільки мами,
    Нема мого родинного гнізда...
    Ні телефон, ні, навіть, телеграми
    Не знайдуть адресата... Ця біда

    На цвинтар привела мене сьогодні,
    Де мама й тато поряд навіки.
    Так боляче - в неділю Великодню
    Я не відчую їхньої руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  2. Олександр Сушко - [ 2017.04.25 17:56 ]
    Пан
    Живе зі мною поруч пан.
    Але не можу я збагнути,
    Чому в пітьмі через паркан
    Летять брудні шматки отрути.

    То пісню я не так пишу,
    Сумну змальовую картину.
    Щодня сатирою грішу,
    Сміюсь, немовби без причини.

    Ще - дилетант і віршомаз,
    Богемі , наче прищ у гузні.
    "Любитель", а не "майстер-клас",
    Такі ж невдахи мої друзі.

    І геть приземлена душа -
    Не одірвалася від рала.
    Пишу не "вІрша", а "віршА",
    Їм хліб із часником і салом.

    Що не виспівую хвалу,
    Не ласий до чужої слави.
    Слухняно слухаю хулу
    З відкритим ротом як роззява.

    Світлина ось така моя
    Приносить панові утіху.
    Мене ж турбує аби я
    Не прищепив гидкої пихи.

    Нехай жбурляє кізяки
    І шпетить в очі й поза очі:
    Свою правицю і думки
    Бруднити злобою не хочу.


    25.04.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  3. Адель Станіславська - [ 2017.04.25 14:49 ]
    Попід хмари - туман
    Попід хмари - туман.
    Сонцеколо поринуло спати.
    Поміж простір думки -
    розсівається туглість єства.
    Ілюзорна ява...
    Гори, тіні, потріскує ватра,
    лижуть ніч язики -
    медативний огень божества.
    Виколісує такт
    розтривожена порухом дримба,
    гойда-гойдоньку-да...
    В дивним танці зайшлися тіла...

    Сонцеобрій крізь сон
    розпромінює головам німби,
    а в росі виграє
    тепла сночи* до рана зола...
    2017

    *з вечора, що передував проминулій ночі (діал.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (1)


  4. Любов Бенедишин - [ 2017.04.25 09:37 ]
    Квітневі перегони
    "Хто перший в красу?!" -
    блуд* керує деревами.
    Спішать, пригинаються -
    цвіт оберемками.

    А зайда-мороз
    грізно клацає клешнею
    і над абрикосою,
    і над черешнею.

    І вишенька
    цвіт прикриває долонями.
    Зимі б тільки глянути -
    що з перегонами?

    "А може, й собі..." -
    завагалась акація.
    Квітневий фальстарт.
    Снігу фальсифікація...

    04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (9)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.04.25 07:12 ]
    Чайки
    Кричали чайки, наче ті коти,
    І билися за вкрадену рибину,
    Стовбурчили загривки та хвости,
    І клацали дзьобами безупину.

    Не помічали в приступах жаги
    Затоптану, скалічену чайчину.
    Стирчала кістка в неї із ноги,
    Бо посестри зламали їй коліно.

    Коли ж її затихнув голосок
    Й рибина щезла у чиємусь роті,
    Прийшла пора упасти на пісок
    Й її шматкам розтерзаної плоті.

    Птахи злетіли важко в небеса
    Мені крильми махнувши на прощання,
    Пропали десь гармонія й краса
    Під супровід взаємопожирання.

    Зненавидів я чайок. Незлюбив.
    Сталеві очі, жадібні до крові,
    Виповнюють мене відраза й гнів,
    Що в них немає справжньої любові.

    Холодна ж бо у лютості краса,
    Байдужа і до болю оніміла.
    Нехай летять собі під небеса,
    Поміж вітрами точать свої крила.

    лютий 2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (24)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.24 23:42 ]
    Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
    Чарівлива красуня весна
    Забуяла розкішно на луках.

    І розвіялась ночі імла,
    Має зачіска густоволоса.
    Смарагдові* стрічки заплела
    У розкішні усміхнені коси.

    Рідну землю торкнула крильми,
    Провела рукавом променисто,
    І трави запашний оксамит
    Все укрив, наче груди – намисто.

    Чути – ллється з гілля залюбки
    Звуків радісних сонячна злива…
    Обціловують співом пташки
    Постать юну і вічно вродливу.

    24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  7. Лариса Пугачук - [ 2017.04.24 22:00 ]
    Твій вибір
    Прийшов на поміч
    так своєчасно.
    Та своєрідно…
    Ще тільки гомін
    зачувсь неясний,
    а ти вже спіднє
    здираєш прудко.
    До тіла рвешся,
    береш за грудки.

    Ну, як здобуток,
    мій щонайперший?
    Пішла наруга на душу,
    друже?

    Не осоружно?

    24.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (3)


  8. Ніна Виноградська - [ 2017.04.24 16:51 ]
    Письменницькі бур'яни

    Ви на колінах біля трону квилите,
    Долоні простягнули для прохань.
    І скільки треба сліз — ви стільки й виллєте,
    Напишете про тисячі кохань.

    Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
    Про ґрона виноградні і вино.
    А правду ви ніколи не напишете,
    Для чого вам усе оте воно?!

    Хіба від того матимете премії?
    Йдете в літературі, мов сліпці.
    І ви — лауреати, всі ви — генії,
    Насправді — завидющі і скупці.

    Прикрилися всілякими квиточками,
    Ви — графоманські голі королі.
    Та запаслись впливовими дружочками —
    Злиденної держави діти злі.

    Хіба писати вам про революції,
    Голодомор?.. Та ви — ота юрба,
    Що є у віці вічної полюції.
    Ви — бур’яни, письменницька ганьба.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (6)


  9. Олександр Сушко - [ 2017.04.24 16:26 ]
    Молися, мамо!
    Вже котрий рік тебе немає поруч,
    І жити звик уже на самоті.
    Але не відпускає болю обруч -
    Без тебе стіни дому геть пусті.

    І, як колись, уже не тішать свята
    Та потьмяніли юності дива.
    Пішла у рай моя старенька мати
    І ангел пісню їй уже співа.

    А я ще тут. Пісні співаю людям,
    Їх душі засіваючи добром.
    Аби Творець у час Страшного суду
    Спасіння дав синам твоїм обом.

    Молися, мамо, із небес за сина,
    Щоби Господь простив йому гріхи.
    Тоді, можливо, я тебе зустріну
    Й віддам усі несплачені борги.

    24.04.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  10. Ніна Виноградська - [ 2017.04.24 06:34 ]
    Розмова з дідом

    І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
    То регоче печаль і волає розбита душа.
    А країна моя замерзає, заквітчана цвітом,
    Хвора з горя, беззахисна, ніби маленьке пташа.

    Бо утратила все — сподівання і світлу надію,
    Де у вікна щоранку — і сонце, і ніжне тепло.
    Я другої країни, дідусю, придумать не смію,
    Я хотіла, щоб в ній українське текло джерело.

    Щоби вишні весною гуділи рясними хрущами,
    Про які ще Шевченко писав у чужій далині.
    Розтерзали державу, вивозять і вдень, і ночами,
    І безвихідь в усьому, зарадити як тут мені?

    Ти казав, мій дідусю, що кров українську не змішуй,
    Бо з прадавніх часів кров ота протікає в роду.
    І від того болить, що нащадок в колисці колише
    Українця малого, а в долі чатує біду.

    І чорнозему слід, що чорніє на труджених пучках,
    Кожне зернятко в полі — то наші недоспані сни…
    Садить разом зі мною картоплю маленька онучка,
    Я навчаю її, а навкруг зеленіють поля ярини.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  11. Ніна Виноградська - [ 2017.04.23 18:53 ]
    На Спасівці

    На тій землі, де пахнуть чисті роси,
    Де соняшник у вікна загляда.
    Я бігала мала, щаслива, боса.
    Був світ — безмежний, мама — молода.

    І в батькових руках злітала в небо,
    Сміялась мама сонячно обом.
    Здавалось, більше від життя не треба…
    Тепер його листаю, мов альбом.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  12. Ніна Виноградська - [ 2017.04.23 18:25 ]
    Горнуться вишні

    А ранок вже залебедів
    І небосвіт розквітнув сонцем.
    Стара земля моїх дідів
    Горіхом стука у віконце.

    У мальви вбралися тини,
    І вишні горнуться до хати…
    Іще ростуть у снах сини,
    А вже по воду вийшла мати.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  13. Ніна Виноградська - [ 2017.04.23 18:58 ]
    Про рідне

    У тім краю,
    Де ріки
    Тихоплинні,
    Де райдуги із них
    Вологу п’ють,
    Ще не завмерла
    Мова України.
    Вона живе,
    І люди
    В ній живуть.

    Де клечанням
    На Трійцю
    Пахнуть хати
    Й татарським зіллям
    Вистелено світ,
    Любистками
    І дивом
    Рути-м’яти —
    Матусі руки —
    Пам’ять ранніх літ.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  14. Олександр Сушко - [ 2017.04.23 16:47 ]
    Про груді
    Вони завжди біля хреста.
    Та не святу я маю звичку.
    Цілують знов мої вуста
    Грудей верхівки -полунички.

    Торкає їх мій язичок,
    Тремтять в руках духм'яні гори:
    Надпито ніжності ковток,
    Чуття вирують, наче море.

    Мені вершини віддались
    І просять пестощів для себе.
    Втужавіли. Стримлять увись
    Аби й Амур їх бачив з неба.

    Опуклі кінчики грудей
    Мене торкаються грайливо.
    Оце і є мій Колізей -
    Рабом живу я там щасливо.

    23.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (17)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.04.22 16:04 ]
    Шпичка


    Оказія відбулась за столом ,
    Сиджу похмурий, і прямий мов тичка.
    У плоть устрягла й коле як жало
    Маленька але дуже гостра шпичка.

    Її руками витягнути зась -
    Угрузла вглиб, вилазити не хоче.
    І наче на пательні той карась
    Підстрибую та лаюсь поза очі.

    Сміються поруч гості залюбки,
    Радіють і спілкуються одверто.
    Натомість у штанах мої думки,
    Бо хочу місце вштрикнуте потерти.

    Кум тости виголошує бучні,
    В руках пляшчину стиснув півлітрову.
    Але не помічає, що мені
    Не до пісень та щирої розмови.

    І серед нас є люди-шпичаки -
    Угвинтяться, немов ракета в небо.
    А ти - терпи. Можливо і роки.
    Бо маєш інтереси і потреби.

    Той - дасть грошви. А той - почесний чин.
    А, може, з доброти, відпише дачу.
    І ти, не розгинаючи колін,
    Сам собі кажеш: " Потерпи, козаче."

    Витягуй геть "незручності" оті -
    Не варто честь розмінювать на блага.
    Бо втратиш неодмінно у житті
    Останні крихти людської поваги.

    22.04.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.04.21 14:48 ]
    На самоті
    На самоті пишу свої пісні,
    Обнявши, наче подругу, гітару.
    Такі дива ввижаються мені,
    Що зразу почуваюся мольфаром.

    У слові - крик. Або гаряча кров.
    У ноті - спів, чи гуркоти металу.
    Щемливий звук - це зраджена любов,
    Покривджені сердечні ідеали.

    Це у цвіту замріяні сади
    Та безкінечна солов'я рулада,
    Надійні обереги від біди,
    Від суєти нікчемної відрада.

    Гудуть протяжно товстуни-баси,
    Цілують консонанси флажилета:
    Отам моя гармонія краси!
    Рождається і знову йде у Лету.

    Отам і я, насправді, і живу,
    Удихую любов на повні груди.
    Співати пісню хочеться нову,
    У вірші щедро радості сипнути.

    Щоденно розсіваю ці дари -
    Вони мені, насправді, не належать.
    Мій друже! Вірш оцей собі бери!
    Я їх іще немало намережу.

    22.04.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  17. Лариса Пугачук - [ 2017.04.21 13:04 ]
    Гормоновилив
    о як мало треба для зваби
    зваблення
    люблення

    мить — i бринить мить
    i тонке рве
    i униз йде
    млiсть

    мicт перекинутий
    i не утекти
    не сховатися

    проступа роса
    простiр зависа
    гойда гойдаша

    17.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  18. Любов Бенедишин - [ 2017.04.21 08:52 ]
    ***
    Мамині обійми.
    Снів насіння зоряне...
    Проростають війни.
    Виростають - воїни.

    21.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  19. Ніна Виноградська - [ 2017.04.20 23:01 ]
    Спомин про батька


    1

    Мій батько був хорошим пічником
    І на його печах росла Сумщина.
    Бо разом з материнським молоком
    Тепло вбирала радісно дитина.

    Умів усе, великий був мастак.
    Та шанували всі за добру вдачу,
    Що не відмовить, зробить піч. Відтак,
    У Пісках знали — тато не ледачий.

    2

    Ставала в чергу від зими Сумщина,
    Щоб збудувати влітку теплу піч…
    Неспішно, за цеглиною цеглина —
    Він працював, доки настане ніч.

    Від протягів кухвайка гріла плечі,
    І довгим був його робочий день.
    У нього зроду не куріли печі,
    І він їх клав, співаючи пісень.

    Дитяча пам’ять від років не в’яне.
    Було у батька відчуття вини,
    Як біля ліжка ставив дерев’яну,
    Бо без ноги був батько ще з війни.

    Я згадую татуся, як він зранку
    (І досі біль пронизує мене!)
    Затягне пасок, вдягне колодянку.
    Бере велосипед — і враз гайне

    До магазину. Хліб купити треба,
    Іще цукерок, печива для нас.
    В сестри і в мене радості — до неба!,
    Бо тато вдома… Яблука… І Спас…



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (4)


  20. Лариса Пугачук - [ 2017.04.20 21:19 ]
    Безтурботно
    i коли до тебе йду,
    усмiхаюсь за пiвкроку
    за пiвщастя пiвжиття
    як до тебе я iду

    як поглянеш у мiй бiк
    розвидняється дорога
    свiт у свiтлi i у цвiтi
    як подивишся в мiй бiк

    як iду як не iду
    як мовчу i як спiваю
    ти в менi i ти це знаєш
    i на щастя й на бiду

    19.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  21. Олександр Сушко - [ 2017.04.20 21:00 ]
    Мій друг
    Мій друг не розрізняє кольорів,
    Упевнено на чорне каже - біле.
    Одвертість викликає в нього гнів -
    Уясувати це йому безсилий.

    Мої думки отруєні АТО,
    Калікам утомився зріти в очі.
    А друг довба мене як молотком,
    Що я прекрасне бачити не хочу.

    Що не малюю пензлем пастораль,
    І вірші не вдягаю в пишні шати.
    На рану тисне, наче на педаль,
    І я мовчу. Всміхаюсь винувато.

    Мій друг не хоче бачити біду -
    Естетики нема в патьоках крові.
    А я пишу про це не до ладу,
    Тривожу криком психіку здорову.

    Мій друг не розрізняє кольори,
    Упевнено на біле каже - чорне.
    Ачей діждусь тієї я пори,
    Коли прозріє й до грудей пригорне?

    21.04.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.20 18:50 ]
    Моління для друга
    Я прошу Богів моїх одверто –
    Скільки тих уже лишилось днів –
    Дайте швидше Ви мені померти,
    Щоб мій друг, нарешті порадів.

    Щоб мій друг – ого! – повеселився –
    Ви мене убийте на війні.
    Йому дайте гарну молодицю
    І лишіть купатись у багні.

    Він не любить гарного нічого,
    Любить, як навколо йде війна.
    Як стає навколо все убогим,
    Як свиню – не тягнуть! – із лайна.

    Хай собі купається і рохче,
    Хай жирує в рідному гною.
    Бо метати бісер їй у очі –
    Все одно, що цілувать змію.

    Дайте смерті, тільки не зненацька –
    Щоб од болю вив я, гриз траву.
    Щоб ментальність другова – хохляцька –
    Тішилася щастям наяву.

    «Він он здох, а я дивись, живий ще.
    Білу, горду кістку їсть черва.
    Вже не він, а я од нього вище!» –
    Мовить друг мій отакі слова.

    На поминках скаже він «у тузі»,
    Що ми разом рвались у АТО,
    Що були із ним – найкращі друзі,
    І любив мене він, як ніхто.

    І куди до нас «жидам пархатим»!
    Люблять один одного вони.
    І не вміють друзів убивати
    Злим не тихим словом, без війни.

    20.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  23. Ніна Виноградська - [ 2017.04.20 13:46 ]
    По дорозі додому

    Німують хати в Україні
    Пустими вікнами зіниць.
    Стоять безрадісні раїни,
    Не раді спалахам зірниць.

    Нечутно тужать наші хати,
    Стоять без вікон і дверей.
    По закордонах винуваті,
    А в засвітах життя старе.

    І ніби вкрила чорна хустка
    Державу і увесь народ.
    З колишніх сіл постала пустка.
    Не треба щастя і свобод.

    Боротись нікому й не треба,
    Не треба хліба і води.
    Незмінне тільки синє небо...
    Де заблукав наш поводир?
    19.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  24. Адель Станіславська - [ 2017.04.20 10:49 ]
    Великдень
    Ой, великий день,
    бо Великдень!
    Величаємо і...
    величаємося,
    Воскресіння днесь!
    І гучне дзелень
    од дзвінниць гуде...
    та й не каємося...
    Та й не любимо...
    Кривд - намистами
    назнесли Йому...
    в душах сумніви.
    Бо Христос Воскрес
    та Во істину!

    Чи просвітлені,
    та чи мудрі ми
    повертаємо
    до своїх осель,
    до життя свого
    многоликого...
    А у небі ген -
    білий журавель
    крилами вбійма
    дня Великого...


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  25. Адель Станіславська - [ 2017.04.20 09:06 ]
    То був стрибок
    То був стрибок, здавалося, в безодню.
    Безкрилий лет - на "пан, або пропав"...
    Змішалось вчора, завтра і сьогодні
    в безмірну мить, як час кудись втікав...

    Не він втікав - лише сама від себе,
    І знову й знов вертала накруги...
    В тім вирі нуртувало стигле небо
    і долі кріпли вишні береги...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  26. Олександр Сушко - [ 2017.04.20 06:02 ]
    Не клич біду
    Не клич біду. Вона сама прийде,
    Запазурить обіймами печалі.
    Благати пощадити - то пусте:
    Ножа у серце зажене зі сталі.

    Підступно підкрадеться, наче тать,
    Або як тихий дріботливий дощик.
    І смерті покладе важку печать,
    І забере у тебе найдорожче.

    І ти не встигнеш крикнути услід
    Та долі одвести лихої руку.
    І гаснеш сам. Й довкола гасне світ.
    І щось у грудях вкорчиться у муках.

    Не клич біду. Вона вже за плечем,
    Уголодніло дихає у спину,
    Дамокловим схилилася мечем
    Аби і ти зігнув свої коліна.

    20.04.2017р.


    Рейтинги: Народний 5 (5.35) | "Майстерень" 4.5 (5.25)
    Коментарі: (18)


  27. Олександр Сушко - [ 2017.04.19 15:59 ]
    Пора на фронт
    Пора на фронт. І годі віршувати
    Та на Парнасі тішити богів.
    Бери до рук важкого автомата,
    Іди у бій вбивати ворогів.

    Замкни вуста. Покинь чарівне стило,
    Біда прийшла і в твій приватний рай.
    Сусід у дім ввірвався здичавілий,
    Його сліди забруднили наш край.

    Сьогодні ти потрібен десь у полі,
    Негідно его тішити з-за спин.
    І хай курок натре тобі мозолю,
    Поет - це, перш за все, громадянин.

    Нема старих і хворих у поетів
    Допоки ніж утримає рука.
    Тебе страшить руків'я пістолета?
    Ти - не мужик! Кишка твоя тонка!

    Братів своїх до бою словом кличеш,
    А сам сидиш сполоханим щуром.
    Коли вернешся - от тоді й напишеш
    Про неба синь і трави за селом.

    Ще буде час бучні складати оди
    Та лірики накрапати з пера,
    Іди на захист власного народу,
    На Сході він в окопах умира.

    2014 рік, травень


    Рейтинги: Народний 0 (5.35) | "Майстерень" 0 (5.25)
    Коментарі: (16)


  28. Олена Балера - [ 2017.04.19 08:49 ]
    ***
    Відходить літо і дрижать несходжені дороги,
    Хвилини-блискавки дарують просвіт нетривалий.
    Безбожний час, що у душі позбавлений святого,
    Руйнує зболені світи лиш порухом недбалим.

    Непізнаний життєвий шлях, свавільний і розлогий,
    Поставив тисячі силець прийдешнім на поталу.
    Ми розбиваємо серця, скривавлюємо ноги,
    А душі тягнуться увись, мов лиха і не знали.

    Пророчі загадки планет і виверт сьогодення,
    Проігнорований урок розпачливих колізій
    Формують наших душ політ і спалахи натхнення.

    За рогом досвід хихотить, показує мармизи.
    Уламки нездійсненних мрій утратили імення.
    А мудрість повагом іде і прийде під завісу.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  29. Роксолана Вірлан - [ 2017.04.19 04:04 ]
    У толтетському лісі. (З доробку: «нестертими слідами»)
    А ми ловили теплі згустки світла,
    Іздмухували пил зірковий з листя
    І ти казав, що те поніччя зблідле —
    Це не світанок — річка норовиста.

    І це не сонце — сон усе це — сон це.
    Оце не трави — лава зельних духів.
    Це не дерева — древні часоборці,
    Що увірвали звичностей попругу

    І ми вплили у неба синє хутро,
    Розквітли еманаціями слова,
    А сивий камінь — мовчазний, бо мудрий
    І з нього силу пють по ночах сови.

    Бо він шаманна тиша, сховок таєн.
    Всіх несказань невиявлений всесвіт...
    Пралісе мій, дивись як проростають
    З долонь моїх твої рослинні плеса,

    Із кіс моїх — пісні твої зелені,
    Толтетські тіні зо зіниць овалів.
    Пливеш мені по колосердній вені
    В човні думок — усміхненим нагвалем...

    І це не сонце — сон усе це — чуєш!
    Це небо — потоймирова мембрана
    І це не зірка в овиді ночує —
    Мудринка солі в оці Дон Хуана.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)