ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо

Олена Малєєва
2019.09.12 19:33
Поки серце б'ється, я тебе чекаю.
А як засумую... то тебе немає.
Я тобі весела, я тобі щаслива
Я тобі красуня, я тобі грайлива...
Не покинь, не бійся, не забудь, не плач.
Я собі і демон, я собі палач.
Я себе картаю
А за віщо, Боже?

Олена Малєєва
2019.09.12 19:31
Мене мати у любистку купала,
Та, купаючи у травах, примовляла:
«Щоби ручки й ніжки
Були дуже ніжні,
Щоби хлопці любили
І святі, і грішні».
Мені мати коси заплітала,
Заплітаючи так ніжно примовляла:

Ігор Деркач
2019.09.12 18:20
Під ногами знову шелестить
в’яле і сухе опале листя
і пейзаж минулого за мить
ватрою ось-ось і розгориться.

Нагадає юнь у багреці
сивої отави, а на лоні
далини у самому кінці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.09.12 11:38 ]
    Прононс 11
    Євген Геннадійович і Анфіса Афанасіївна
    (на їх вимогу робиться це поіменне вказування),
    сто років улаштовуючи дім,
    на старість черепки побили в нім.

    Подавши в арбітраж свої прохання
    про якнайскорше їх розмежування
    та довідки про ненаявність маразму,
    клигали додому
    робити клізми од головного спазму.

    Уперше в житті не взявшись під ручки,
    вони чвалали мовчки,
    і золоті обручки
    ввижалися старим – уярмленням і пристрітом,
    для одного – катарактою,
    для другого – поліартритом.

    Дома на них чекали пухові кубла,
    де в окремих покоях їх пам’ять ску́бла,
    де снідало охами старе покоління,
    прокльоном вечеряло і скавулінням.

    Вони намагалися через стінку говорити
    і якнайдовше одне одного проморити
    тими спогадами, тими зізнаннями в коханні,
    імітуючи секс в авантюрницькому зітханні...

    І от настав день суду.
    Арбітр демонтував паперів споруду.
    Розумів, що чинити, та не знав, як сказати,
    запрошуючи старезних позивачів до кімнати.

    Анфіса Афанасіївна у сукні з креп-армюру
    не приховувала свою у минулому фігуру.
    Сівши з краєчку на стілець,
    діставши зі шкіряної сумочки
    косметичний олівець,
    дивлячись у люстерко і підводячи очі,
    вдавала, ніби говорити не хоче.

    – Якщо можна, я переб’ю паняночку, –
    так Євген Геннадійович,
    управляючи своє благеньке вбра́ннячко
    (сорочку баєву у штанці ледь не драні),
    розпочав невеличке оповідання:

    – Знаєте, моя рідна сторонка –
    калмицька глибинка, чи пак, "автономка".
    Потім – фронт. Прага.

    – Вино і брага, –
    перебила його дружина.

    – У неї вже давно лопнула пружина, –
    стукаючи пальцем по скроні,
    відрізав старий і потер у долоні.

    – Вона вважає себе фракійкою!
    А потім базікає про своє старослов’янське коріння!
    Краще б вона була звичайною жінкою.
    Корчить із себе незрозуміле створіння.

    Анфіса Афанасіївна закашляла сміхом,
    і мружачи очі в розтулене дзеркальце,
    раптово, безбарвно, напрочуд тихо
    сказала:
    – Дворянка. А в нього істерика це.

    Суддя закляк. Вона відвернулася
    й, напирскавши щось в ротову порожнину,
    невинно, мов дівчинка, посміхнулася:
    – Вибачте, пане. Я хвора людина.
    ... А ви народились у Калмицькій АеРеСеР?
    Теж вибачте,.. сер.

    Попльовуючи у носовичок і язика витираючи,
    викрикнув з болем Євген Геннадійович
    – Я хочу порівну поділити квартиру!
    – Ха!
    Цей самонадійний тип десь віднайшов сокиру,
    не дав спати, півночі б’ючись у двері,
    хотів мені голову відсікти.
    Якщо треба, – я можу на Біблії присягти...

    Суддя:
    – Якщо ваші слова матимуть затвердження письмове
    з боку свідків, тоді не може бути й мови, –
    справа повернеться у бік кримінальний,
    бо це вчинок, Євгене Геннадійовичу,
    надто аморальний".

    – Та невже ви не бачите, що це за птиця?! –
    підскочив старий:
    Ми ж щастя з нею вдоювали по самі вінця,
    вогнем воно гори!

    Яка, до біса, сокира?!
    У неї галюцинації!
    Я хочу розміняти квартиру
    і померти в ізоляції.

    Він припав до стільця, млостю обтікши,
    а вона промовила ще тихіше:
    – Бачте, я за фахом – фізик,
    і в нас є таке поняття – "іонізатор".
    Цей тип – електризує довкілля,
    створює для життя ризик.
    Я живу в окупованій квартирі,
    де цей націоналізатор
    розпоряджається успадкованим мною майном
    і збирається передати його державі.
    Якби він знав, скільки моїм батькам коштувало воно.
    Два хрести в Елісті́ в огорожі іржавій...

    І швидкими руками з вивернутими пальцями
    вона дістала з сумочки фотокартку:
    – Женя. Онук мій. Загинув на війні з афганцями.
    Єдиний спадкоємець нашого достатку.

    Дід поблід. Стара трималася:
    – Ось таке з нами сталося.
    Дочка́ на себе наклала руки,
    втративши сина, одненького мого внука.
    І цей дурачина – усьому причина.
    Благословив дитину в чужу-чужанину.

    – Хто ж міг знати?.. –
    І старий вийшов із кімнати.

    – Хай іде, –
    від цих слів вона літ на сорок помолоділа. –
    Хай іде. Я давно цього хотіла.

    Суддя папери складав у стіл.
    А вона сиділа,
    і папір шелестів.

    – З нього був колись пречудовий хлопчина.
    Ми з батьком були на засланні в Елі́сті.
    У степу, в перевеслах накошеної чини,
    я знайшла його очі сонливо імлисті...
    Однак, у мене спина ниє від пересиджування.
    Пане суддя, закінчуйте це безґлузде досліджування.

    Вона підвелася. Суддя довів її до дверей:
    – Анфісо Афанасіївно,
    державу цікавить ваш музей.
    Там є безцінні ікони, рукописи, документів сила!

    – Не хвилюйтесь.
    Я як зранку виходила – квартиру підпалила...

    Я не можу робити на державу покладання,
    яка відбирає у мене останнє.

    Суддя:
    – Але ж про це писатимуть центральні ґазети.
    Що казатимуть люди,
    дивлячись на ваші портрети?

    – Я впоралася з власним майном.
    Імені не приховую.
    Хай проклинають. І перераховують.

    Се-ер, я – добровільно потопаюча
    і не потребую рятунку від вимираючих.

    Двері рипнули.
    Суддя мав вибирати:
    або спалити все,
    або вмирати.

    15–17 січня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 49–53"