ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.12.08 17:18
ІЯ б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.

Іван Потьомкін
2019.12.08 17:00
Ячмінь знайшов на стежці вовк.
«Ну, що за глум?»-
Знахідку він топче з горя.
І раптом бачить –
Кінь назустріч скаче.
«Спинися, друже, на хвилину!
Не здогадаєшся, яка в мене новина.
Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.

Ярослав Чорногуз
2019.12.08 16:27
Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
Провіяний вітрами зусібіч.
Вляглася на калюжі сиза крига,
На віти легко звісилася ніч.

Химерний дим. За ним – зоря вечірня
Тихенько відпливає в далечінь.
Неоновими сніжками враз вирне

Сергій Губерначук
2019.12.08 13:25
Ми зберемося всі до купи
й підемо
за кинутим уперед яблучком
з Едему.
На кожній зупинці нашій
збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
зупинимо маятник,

Олександр Сушко
2019.12.08 12:01
Весна в моїм сердечному саду!
Медами - солов'їне щебетання!
Вплітає світ в життєву суєту
Осонцену рапсодію кохання.

Я жив одинаком. Тепер воскрес!
Душа моя убралась у клечання!
Нарешті доторкнувся до небес,-

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Ольга Паучек
2019.12.07 10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні

Ігор Деркач
2019.12.07 09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?

Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,

Галина Сливка
2019.12.07 09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк,
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Анатолій Філософ - [ 2019.12.03 17:24 ]
    Цитати
    від коханого вона була на сьомому небі,але й на восьмому місяці

    ті ж самі вади,у цієї влади

    хто шукає легкої слави,має важку долю

    саме гірше розчарування в житті,-це гірке життя

    не всім знайомий запах страху

    без пальця в проктології,не допоможуть нано технології

    в декого минулого більше ніж майбутнього

    ті хто мав право чинити по совісті,цим правом ніколи не скористались

    коли попадаєш під дощ,не сподівайся що вийдеш сухим з води

    хто хоче більше лигнути,той часом може гигнути

    шукаю чорного кота,а попадається зелений

    майнула думка ,й промайнула

    він старший від молодого,зате молодший від старого

    ми обмінялися думками,та кожний залишився при своїй

    часом побачене,неварте почутого

    зло продають,добро дарують

    не йди до вітру,проти вітру

    той час приходить так невчасно

    скакав у гречку,а попав в свербивус

    на наші пенсії лиш зрідка,до вітру можна йти рідким

    мінялись зміни,змінами мінялись,змінились зміни,все без змін

    цвіло кохання,цвітом липовим

    зелені вже гребуть зелені

    гірким життям не насолодишся

    взимі всі пахощі німі

    постила дупа,бо харчі скінчились

    думки мої дурнуваті,чом ви причепились

    голова як мачуха,народжує думки,та залишає їх сиротами

    розум десь завербувався лишивши голову саму

    на білій льолі життя,доля вишиває мереживом пристрасті неймовірних кольорів

    мене мама колисала,а доля душу витрясала

    багато гарних слів,промовлено очима

    краще мама з прутом,ніж доля з обухом

    закохався без пам*яті,з часом прийшов до пам*яті,пулярес зник десь на проміжку дистанції

    образу краще виплюнути ніж проковтнути

    собі налила ти мартіні,мене ж мордуєш молоком квасним

    хтось вільно йде по життю,а когось доля волоче на мотузці

    жаби тепер такі цицькаті,що треба дуже стерегтись

    чомусь тепер мені здається,що рідко звабити вдається

    у ногах немає правди,та й межи ногами

    думок багато,однодумців мало

    нужда його зануждала,став він ся нуждати

    він у зв*язках порочних,залишався непорочним

    чим красивіші в жінки ноги,тим більші в чоловіка роги

    переспали ми з тобою,так і не заснувши

    хотів взяти себе в руки,але протягнув ноги

    мене ти взяла голими ногами

    коли ми ся покохали ,солв*ї співали,коли ми ся розлучали,то пси валували

    до мене муза приходила,нам було добре тої ночі

    таке палке кохання,аж здимів пулярес

    поки мене не післали,щезну по англійськи

    прийшов,побачив,переміг себе,і втік

    гола жінка,-найгрізніша зброя

    по моді я вже не вдягаюсь,бо мода є ,грошей нема

    пулярес мій терпів багато,жінок він люто проклинав

    від курячої сліпоти,прозрів до мудрості віслячої

    мене ти взяла за живе,схопила і не відпускаєш


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Шон Маклех - [ 2019.11.30 00:31 ]
    Тінь півонії
    Коли падолист довершується,
    Коли хризантеми стають скляними
    Й крихкими,
    Наче спогади сивого зайця,
    Якому в голові все осінь –
    Заметіль жовтого листя,
    В яке ховатись і спати (як Сонце),
    Коли вогкість стає колючою і яскравою
    (Не забудьте вмикнути зірку оцю –
    Найближчу, тому сліпучу:
    Ви – знавці нескінченності),
    Отоді й згадується
    Усе закопане в тіні півонії,
    Не тої що залізна
    І довгою своєю шиєю
    Нагадує більше жирафа,
    Аніж китайське запашне літо
    (Чай),
    А тої яка губить пелюстки –
    Так тихо й спокійно,
    Як бородатий поет-волоцюга
    Губить свої недоречні спогади.
    А може то і не спогади,
    А може то легкі човни,
    Що ковзають хвилями
    «Мезогейос Таласса»,
    Човни в яких весла
    Тесані з кипарису,
    А вітрила зіткані арахнами
    З синього льону.

    У тій тіні півонії
    Сховано сліди волохатого Часу:
    Його скарб блискучий –
    Шматочки хвилин,
    Які він поскладав до глечика –
    Не нами зліпленого.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  3. Шон Маклех - [ 2019.11.23 16:47 ]
    Плащ пошитий з дощу
    Краще пошити собі прозорий плащ
    З ниток осіннього дощу холодного,
    Аніж майструвати для себе плаху
    З дерева крислатого пізнання добра і зла.
    Краще бути схимником і мовчальником
    Сумного вчителя Падолиста –
    Монаха ґотичного кляштору осені.
    З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
    Бо я подарував свій светр солом’яний
    Мавпі білій з сумними очима –
    Німому свідку снігу лапатого.
    А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
    Коли осінь стане нестерпною,
    Коли дерева прийдуть гостями здивованими
    У мою хижку кам’яну і холодну,
    Коли розкажуть мені про марне чекання
    Пори сонячної анемон білих,
    Коли Бог зажурений мені подарує
    Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
    Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
    Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
    Ані ж буду слухати марні крики чапель –
    Сірих птахів чекання.

    Зазираю у воду прозору –
    Воду передчуття зими:
    Виглядаю там одкровення
    Того – незнаного і небаченого…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  4. Шон Маклех - [ 2019.11.23 03:42 ]
    Полум’я ночі
    Сови
    Вимірюють глибину ночі
    Споглядаючи полум’я
    Глухої безнадійної осені.
    Для чого
    Я холодну книгу світанку
    Пригортаю незримими пальцями
    До вітряної сліпої сирості:
    Коли
    Скрипить колесами млин дерев’яний
    Життя людського пташиного
    (Бо люди – птахи, що літають у снах),
    Перемелює страждання й журбу
    У сіре гірке борошно.
    Пече з нього хліб гливкий
    Стара босорканя Доля.
    Коли
    Сови зловісно пугикають
    Згадуючи казку «Вчора»,
    Вигадуючи казку «Завтра»,
    Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
    Я лише слухаю
    Скрип отого млина водяного
    Що крутиться й перемелює
    Людську журбу і страждання,
    Хоч річка давно і висохла,
    Хоч дерево давно зітліло,
    А криця зіржавіла,
    Але колесо крутиться.
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  5. Анатолій Філософ - [ 2019.11.03 20:35 ]
    Цитати
    пішов по граба,врізав дуба.

    собака квакнула на жабу,а жаба гавкнула на пса.

    така собі прелюдія,коли лежу на Люді я.

    хлопи до неї ходять на екскурсії,що роблять з нею,ще не вкурсі я.

    в коханок свої переваги,якщо витрат не брати до уваги.

    на людях голий він лежав,точніше він лежав на Люді.

    вона тулилася до мене,його стискала міцно в жмени.

    шерше ляфам,Знайшов! не годен збутись.

    чим більші миски,тим грубіші писки.

    в Палюбія пльоста льобота,з тлєбуни відклєвати льота.

    чиї курчата? курча мама.

    дурних багато,мудрих мало.

    хоч і велике ти цабе,але пішлемо і тебе.

    думки глибокі,помисли мілкі.

    її любов така гаряча,я навіть в грубці не палив.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Шон Маклех - [ 2019.11.02 00:46 ]
    Бажання
    (Крик у порожнечу 1798 року)

    Хотів приїхати в місто
    А приїхав на торжище,
    Де за два ірландських пенні
    Продають і купують скорботу.
    Хотів пройти крізь ворота
    Між минулий й майбутнім,
    А мені відчинили браму
    У місто людського страждання,
    У місто, де навіть бруківка
    Стогне від спогадів болю:
    Волання каменів сірих,
    Які так довго топтали
    Чобітьми волячими окупанти.
    Хотів із вікон ратуші
    Громадянам кинути слово
    Про одвічну свободу духу:
    Вість, що королів скинуто,
    Що прапор зелений з лірою –
    Золотою лірою Дагди
    Майорить над смарагдовим островом,
    А голос лунав над порожнім полем –
    Пустищем вересовим:
    Над яким літають круки
    І співають понуру пісню
    Пісню крила чорного
    Провісників – птахів Коннахту:
    Про вбиту примарну мрію –
    Марево конюшинове –
    Видиво зникле трилисника…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  7. Анатолій Філософ - [ 2019.10.26 20:11 ]
    Цитати
    ріка життя така стрімка,що краще берега триматись.

    лягаєш спати з багатьма,а помираєш одиноким.

    злі язики шматують наші душі.

    я залишаюсь сам на сам з собою.

    як є гріхи,той грішники знайдуться.

    до ср...ки тії бариші,коли неспокій на душі.

    життя також втрачає смак з роками.

    зі світу зводять також і свої.

    боюсь тому,що перестав боятись.

    я солі з,їв вже пудів вісім,а друзів так і не надибав.

    завжди волію бути вільним.

    тепер людина,-дивна ,дивина.

    тягнути з рішенням не треба,бо можна ноги протягнути.

    по що любов,коли пустий пулярес.

    закохахані беруть один одного за руки,посварені за барки.

    любов пройде,залишиться лиш спомин.

    в чужих навчився бути своїм.

    насамперед підозрюють своїх.

    алкоголь збуджує,а похмілля зближує.

    втікав останім,прибіг першим.

    якщо у жінки є коханець,то значить чоловік засранець.

    чогось сумує без кінця,і без кінця на ній нема лиця.

    взимі мороз і темінь чорна,тому відро нам всім вуборна.

    тепер мами,-срав мамі вашій.

    по лицю видко,не раз дошкою пошани відмічались.

    стабільна зараз тільки нестабільність.

    не плач мине твоя любов,радій що нова не спіткала.

    інтерпретація,галюцинація,корупція і революція,а потім асигнацій ампутація,ій пустих обіцянок полюція.

    секс це знеболююче,перед ампутацією пуляреса.

    є чоловіки які для жінок стають трампліном,але є такі, що на все життя стають батутом.

    не всім жінкам потрібні діаманти,комусь із них достатньо теплих слів.

    тримай труси в руках,а не руки в трусах.

    коваль кував зозулі голос,вона ж йому кувала вік.

    нам заграниця помогла,бо власна влада не змогла.

    паршиві вади у цієї влади.

    як довгий цей,-сорочка куца,сорочка довга,-куций цей.

    така мов кобра жінка добра.

    їм діяманти й кадилаки,нам дулі з маком і голі ср...ки.

    коли до хріну додати меду,то він буде медовий,коли до меду додати хріну,то він буде хриновий.

    на Мані Яків оженився,і зразу ж мань"яком зробився.

    із персиків виходять гарні перса.

    назад проктолога покличте.

    хотілось чуда,вийшло цудо.

    на світі світ світав світанком.

    шукаєш щастя у світах,але воно живе у тобі.

    якщо життя поставлене на кон,важливе стане неважливим.

    він сам блажений в намірах благих.

    а хто з талантом,той не безталаний.

    шануй життя,бо підеш в небуття.

    не нарікайте на життя,воно ж на вас не нарікає.

    куди тепер? ні кладки ні містка.

    ви не турбуйтесь,мастурбуйтесь.

    є язики загострені під дупу.

    самолюбство,-салолюбство.

    зовнішній світ безмежний,але внутрішній світ глибиніший.

    буревії тимчасові,а зорепади вічні.

    самі вірні в своїх намірах,-це вороги.

    поможе нам спільнота світова,якщо в самих нездала голова.

    душа моя її бажає,та чоловік нам заважає.

    не годна жаба плакати,бо вміє тільки квакати.

    от затуманились тумани,й мені пустили тумана.

    мене мої гріхи ,вже взяли на поруки.

    ці можновладці язиками,працюють краще ніж руками.

    гріхи солодкі,каяття гірке.

    у гарнім тілі,дух поганий.

    я дарував їй хринзантему.давно не стало ескімо,лишились тільки ескімоси.

    скінчились гроші,щезли друзі.

    ми по закону чиним беззаконня.

    на папір наклав словами,слів я тих не добирав.

    когут тільки зрання піє,а потім співає.

    ти можеш спати з багатьма,але приспить тебе та що з косою.

    зелені мухи,гості незвані.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Шон Маклех - [ 2019.10.25 23:51 ]
    Острів ліщини
    Острів ліщини нагадує парасольку,
    Під якою ховаються вусаті форелі
    Від червоних променів зірки
    На ймення Соль чи то Гріан.
    На цьому острові тверді горіхи
    Падають просто в пащеку
    Сомам-ненажерам,
    До хвостів яких
    Чіпляється дивак Кромм Круах –
    Необачний плавець,
    Пірнальник у рідке Небо води.
    Острів ліщини
    Неохайний притулок
    Для кудлатих хвостатих хрумів
    (Хрум-хрум),
    Що шукають руді горіхи
    Серед торішнього снігу.
    Острів ліщини…
    До нього плисти-тонути
    Під вітрилами-зливами
    На човні без якоря:
    Бо навіщо…
    На острові ліщини
    Витешу собі костур
    Бородатого схимника,
    Вирізьблю на нім знаки
    Огамом – письмом забутим
    Таки нашим, таки для мертвих,
    Та й помандрую пагорбами,
    Туди, де пісні для живих не співають
    А лише тоскно голосять
    Жінки нечесані –
    Банші.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  9. Шон Маклех - [ 2019.10.25 23:10 ]
    Довершено: кожне місто
    Кожне місто – це кам’яний острів
    Волохатого схибленого Робінзона
    На прізвище гучне О’Флахерті.
    Кожне місто – це селище розбійників,
    Стійбище волоцюг клишоногих,
    Клаповухих голодранців клошарів,
    Водовозів ріки на ймення Лета.
    У кожному місті
    Черевики з підошвами ґуми
    (Щоб бруківці не було боляче,
    Щоб каміння доріг не плакало),
    Досить вже того,
    Що підковами по ній лискучій
    Століттями цокали
    Лошата чорної ночі.
    А вершники то всі з косами,
    А ковалі то всі шульги одноокі,
    А гриви то на досвітках заплетені
    В коси чорні та стрічками білими.
    І плели ті коси діви бліді
    З очима синіми – всі на одне лице
    З бровами вицвілими.
    Кожне місто
    То зміїне кубло вулиць лускатих,
    Трамваїв скрипучих – старих ревматиків,
    Що більмами електричними
    Глипають на злу жінку Електру.
    У кожному місті Юнона Монета
    Шукає свою калитку шовкову
    Під брамою –
    Воротами Святої Агапе.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  10. Анатолій Філософ - [ 2019.10.24 15:41 ]
    Цитати
    ти надієшся,шо вони тобі протягнуть руку,а вони надіються,що ти протягнеш ноги.

    я вільний Боже,божевільний може.

    які пісні,коли харчі пісні.

    тобі доляри там не треба.

    і через комін видко небо.

    древня слава покрита мохом епох.

    краще бути зніченим,ніж пригніченим.

    краще за кимось закрити двері,ніж їх зачинять за тобою.

    не віддавайся на чиюсь волю,бо то неволя.

    їж бараболю,пхай до пельки,бо дорогі тепер сардельки.

    життя пісне,як молоко квасне.

    ти плач,ти плач моя свіча,гори і грій в душі надію.

    його мета,це самота.

    з ним розминувся інтелект.

    спитай у цапа, може родич часом?

    найбільше жаліються ті,які нікого не жаліють.

    які надої від худої.

    незнанна істина дорожча.

    ше тягну,доки ноги не протягну.

    роки твого життя,належать вічності.

    вночі думки завжди густіші.

    великі полководці,-великі душогуби.

    в дівчат труси лиш для краси.

    у Леоніда Кравчука,завжди рука була липка.

    не ми живем,вони живуть,вони живуть,ми доживаєм.

    життя дається тільки раз,тому живи на всю котушку.

    за роком рік,скінчиться вік.

    в своїх гріхах я каюсь Боже,тому що знаю,що негоже,з собою брати їх туди.

    така вже філософія життя,нас всіх чекає забуття.

    то не біда що не ридають за тобою,біда що проклинають неживого вже.

    мокріють яйця,певно на погоду,я сей барометер давно спрахтикував.

    без горівок не хочеться дівок.

    всі ср...ки на лице їднакі.

    просила квочка кугута,її змінити на св*ята.

    вони всі політичні сутенери,міністри,губернатори і мери.

    якби хлопи були бабами,тоді баби були б хлопами.

    маніпуляції доводять до полюції.

    всі олігархи мають пархи.

    всі всесильні цього світу,стануть нікчемними на тім світі.

    сподіваючись на обставини,ти робишся їхнім заручником.

    не хвали дня зранку,а жінку замолоду.

    не сумнівайся в собі,сумнівайся в комусь.

    смерть завжди послідовна.

    взявши меча в руки,забудь про справедливість.

    хто неспроможний повернути борг,той сподівається на смерть позичальника.

    боржник собі неналежить.

    ми нині так живемо,як востаннє.

    в твоїх очах мій погляд розчинився.

    а твоя лють тебе і спопелить.

    його торти нехай їдять чорти.

    годиники служать часу.

    мені всі ваші почуття,чомусь вкорочують життя.

    не сипте сіль йому на рану,вже краще у ропі втопіть.

    я віч на віч,з думками цілу ніч.

    від радості зубами не скрегочуть.

    пулярес мій не вірить у кохання.

    кохання без грошей,то є химера.

    Бог ніколи не сумнівається.

    насоливши,пізно цукрувати.

    серед своїх я бачу і чужих доволі.

    хоч сам не свій,зате нічий.

    головне бути не першим і не крайнім.

    жити чужим розумом,все одно що їсти чужим писком.

    віддавшись на волю почуттів,ти стаєш вразливим.

    підкоряючись своїй волі,ти непереможний,підкоряючись чужій,ти -поневолений.

    сліпі бачать серцем.

    сліпим в очі не дивляться.

    ми там не здибемось ніколи.

    моя мрія належить тільки мені.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Анатолій Філософ - [ 2019.10.24 15:18 ]
    Цитати
    ти надієшся,шо вони тобі протягнуть руку,а вони надіються,що ти протягнеш ноги.

    я вільний Боже,божевільний може.

    які пісні,коли харчі пісні.

    тобі доляри там не треба.

    і через комін видко небо.

    древня слава покрита мохом епох.

    краще бути зніченим,ніж пригніченим.

    краще за кимось закрити двері,ніж їх зачинять за тобою.

    не віддавайся на чиюсь волю,бо то неволя.

    їж бараболю,пхай до пельки,бо дорогі тепер сардельки.

    життя пісне,як молоко квасне.

    ти плач,ти плач моя свіча,гори і грій в душі надію.

    його мета,це самота.

    з ним розминувся інтелект.

    спитай у цапа, може родич часом?

    найбільше жаліються ті,які нікого не жаліють.

    які надої від худої.

    незнанна істина дорожча.

    ше тягну,доки ноги не протягну.

    роки твого життя,належать вічності.

    вночі думки завжди густіші.

    великі полководці,-великі душогуби.

    в дівчат труси лиш для краси.

    у Леоніда Кравчука,завжди рука була липка.

    не ми живем,вони живуть,вони живуть,ми доживаєм.

    життя дається тільки раз,тому живи на всю котушку.

    за роком рік,скінчиться вік.

    в своїх гріхах я каюсь Боже,тому що знаю,що негоже,з собою брати їх туди.

    така вже філософія життя,нас всіх чекає забуття.

    то не біда що не ридають за тобою,біда що проклинають неживого вже.

    мокріють яйця,певно на погоду,я сей барометер давно спрахтикував.

    без горівок не хочеться дівок.

    всі ср...ки на лице їднакі.

    просила квочка кугута,її змінити на св*ята.

    вони всі політичні сутенери,міністри,губернатори і мери.

    якби хлопи були бабами,тоді баби були б хлопами.

    маніпуляції доводять до полюції.

    всі олігархи мають пархи.

    всі всесильні цього світу,стануть нікчемними на тім світі.

    сподіваючись на обставини,ти робишся їхнім заручником.

    не хвали дня зранку,а жінку замолоду.

    не сумнівайся в собі,сумнівайся в комусь.

    смерть завжди послідовна.

    взявши меча в руки,забудь про справедливість.

    хто неспроможний повернути борг,той сподівається на смерть позичальника.

    боржник собі неналежить.

    ми нині так живемо,як востаннє.

    в твоїх очах мій погляд розчинився.

    а твоя лють тебе і спопелить.

    його торти нехай їдять чорти.

    годиники служать часу.

    мені всі ваші почуття,чомусь вкорочують життя.

    не сипте сіль йому на рану,вже краще у ропі втопіть.

    я віч на віч,з думками цілу ніч.

    від радості зубами не скрегочуть.

    пулярес мій не вірить у кохання.

    кохання без грошей,то є химера.

    Бог ніколи не сумнівається.

    насоливши,пізно цукрувати.

    серед своїх я бачу і чужих доволі.

    хоч сам не свій,зате нічий.

    головне бути не першим і не крайнім.

    жити чужим розумом,все одно що їсти чужим писком.

    віддавшись на волю почуттів,ти стаєш вразливим.

    підкоряючись своїй волі,ти непереможний,підкоряючись чужій,ти -поневолений.

    сліпі бачать серцем.

    сліпим в очі не дивляться.

    ми там не здибемось ніколи.

    моя мрія належить тільки мені.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Анатолій Філософ - [ 2019.10.16 19:42 ]
    Цитати
    не дозволяй сумнівам ганьбитись над своїми мріями.

    призупинись аби відчути час.

    не знаєш броду,не пали мости.

    свої змішалися з чужими,чужих вже більше ніж своїх.

    усі невірні ясно що невірні,а от чи вірні,-вірні всі.

    чим гіркіші ліки,тим солодше одужання.

    в світлих головах,чорні думки.

    мрії народжують бажання.

    спинися мить хоча б на мить,хоча б на мить спинися мить.

    ліпше коли на тебе не зважають,ніж коли тебе зневажають.

    хвилина часом коштує життя,бува життя не коштує хвилини.

    всі наші мрії навіки,усі надії на епохи.

    віки вкладаються в епохи,епохи ерами стають.

    не покидай мене,приходь у снах до мене,не залишай мене,бо ти в моїй душі.

    ти поцілуй мене востаннє,ще подаруй мені кохання мить.

    п*янка любов до забуття,розлука як гірке похмілля.

    ти бережи свою любов,бо проклинатимеш розлуку.

    людей міль*ярди,нас лиш двоє.

    не вір нездалим дохторам,бо Бог зціляє навіть безнадійних.

    ніхто крім моєї долі,мою долю не вирішує.

    всі в шоколаді,хто при владі.

    на дикім пляжу я не ляжу,сміятись будуть як покажу.

    десь взнали кляті папараці,шо в Трампа був чиряк на ср..ці.

    то дуже делікатний фах,жінкам дивитися у пах.

    людей на світі є багато,така як ти це тільки ти.

    на неї лиш зненацька глипнув,і зразу ж розумію,-влипнув.

    є свояки сред чужих,є чужаки межи своїми.

    в комині всі коти чорні.

    для дупи купував собі свічки,але вони були до ср...ки.

    ці недоторкані особи,злодії ,волоцюги і нероби.

    москаль катюшу заспівав,коли півлітру допивав.

    співали гімна москалі,тому гімну що у кремлі.

    те слово депутаче,як лайно собаче.

    в сарказмі доля оптимізму,а в песимізмі весь сарказм.

    велике має значення,якщо помите начення.

    серед царів спокон віків,завжди хватало мудаків.

    крадуть свої,а на чужих спирають.

    в світах далеких хочеться додому,а вдома хочеться в далекії світи.

    запхали рило у корито,жеруть ,крадуть все шито крито.

    вони вже з*їли все що у кориті,вже і корито доїдають.

    дають субсидії,бо ледве снидієм.

    забули маму,забули тата,брат до сестри не йде,сестра не йде до брата.

    і лани широкополі,і Дніпро і кручі,все нагарбали собі обранці пи...дючі.

    якщо в пуляресі валюта,то буде в ліжку і Анюта.

    жінки привабливі і гарні,про вас завжди думки вульгарні.

    ще є натхнення слава Богу,її погладити за ногу.

    там хлоп задовільняє хлопа,нам нахрина така Європа.

    хіба не похир те що нахир?

    дівчата з довгими ногами,хлопів залишать із рогами.

    дівки повідпускали манік*юри,щоб було чим гребти куп*юри.

    проводять тендери,Остапи Бендери.

    ця наша влада,-кінь троянський.

    три букви ті такі об*ємні,дівочим спогадам приємні.

    мені кохана на сніданок,завжди дає блідих поганок,а на вечерю із комори,цебрить солені мухомори.

    таку як ти я вперше покохав,таку як ти я покохав востаннє.

    їх було зрання тридцять два,а після бійки половина.

    якщо їм прописати клізму,їм буде не до комунізму.

    мамзель піде на авантюру,якщо покажеш їй куп*юру.

    давай дівчатам Бенджаміна,і будеш гладити коліна.

    якщо нема мети,нема куди іти.

    тобі трембіту я не дам,бо маєш ти свою бандуру.

    всіх благ,собі не наблагаєш.

    то гарне хобі,бути в тобі.

    бабам тепер хлопам не шкода,такі тенденції і мода.

    тулилась тулька у пуделку,ніяк не лізла на виделку.

    ми як заграли на трембіті,то по цимбалах ваш рояль.

    дівкам не жалую трембіти,якщо захочуть подудіти.

    нема кохання без гроша,тому й болит мені душа.

    а більшість з тих що в БПП,потрібно здати в ЛТП.

    по суті суть,завжди відсутня.

    не завжди всякі звіздарі,нам можуть правду назвиздіти.

    така дилема споконвічна,любов скороминуча,а розлука вічна.

    грішу,пишу,смішу,спішу,а з ким,кому,куди ,не знаю.

    я маю дані,що ви віддані,але віддались не мені.

    дівки нездалий золять вермут,вони його напевно вернуть.

    не ми здивовані дивами,дива дивуються із нас.

    прийшов до вас,а ви пішли,а я подумав та пішли ви...

    самому нудно,а з жінками трудно.

    і на Петра кондитера знайдемо аудитора.

    серед апостолів були і остолопи.

    та протилежна стать слабка,мені вкорочує віка.

    живемо разом стільки літ,живемо так як пес і кіт.

    господь зі мною ,дідько з нею.

    вона невірна то ймовірно,а те що вірна неймовірно.

    мене лякали,а самі боялись.

    думки глибокі,помисли мілкі.

    хоч і велике ти цабе,але пішлемо і тебе.

    чим добріше добро,тим підступніше зло.

    за сто умовних одиниць,лежать дівчата горілиць.

    чим грубша асигнацій пачка,тим ліпша з дівкою балачка.

    морально стійкий,це коли горілка нахир,а баби похир.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Анатолій Філософ - [ 2019.10.08 17:17 ]
    Цитати
    не давай своїм мріям зістаритись.

    де ти ідея,і де я?

    в останю путь ,-попутчиків не треба.

    бальзам душі моєї,-осінь золота.

    речетативом,речення речуть.

    не хоче люд,нездалих блюд.

    у кожного мачо,своя мочалка.

    небо як океан,але не має дна.

    моя симфонія,-іронія.

    чомусь пропали лікарі,лишились тільки дохторі.

    якщо ти мачо,то мачай і далі.

    зовнішній світ безмежний,але внутрішній світ глибиніший.

    слова як перли,з писка перли.

    мені доволі,тільки волі.

    якщо тебе покине віра,то твої мрії залишаться сиротами.

    класична трійця,він вона і гроші.

    дружбу водять між собою,ніч ,сон і смерть.

    ніч це пора закоханих,геніїв і лиходіїв.

    темна ніч породжує світлі думки.

    зірки на небі непідвладні мороку.

    чи зустрічаєш ти світанок.

    туман і ніч,-це брат з сестрою.

    чорні коти,це діти ночі.

    таємниці ночі,належать тільки ночі.

    вночі панує сон.

    хоронять вдень,ховають вночі.

    сутінки,темрява,морок,імла,це слуги ночі.

    ніч притуплює зір,але загострює слух.

    вночі панує підсвідомість.

    життя поділене на день і ніч.

    твій сон присниться тільки тобі.

    у кожного сну,-свій господар.

    сни це діти мрій,сподівань,і розчарувань.

    вночі страх сильніший,але невидимий.

    жахи живуть за рахунок ночі.

    не псуй олій на свою клепку.

    слова помацати не можна.

    зозуль не слухають роки.

    з таким лицем,портрети не вдаються.

    післав дружину,не вертається,видей там добре почувається.

    вони такі хирозматичні,оті особи політичні.

    не важно хто був першим,важно хто зліз останнім.

    у шлюбі був він позашлюбним.

    любов на стороні така різностороння.

    якщо люстрацію змінити на кастрацію,то можна відродити націю.

    не зліть добро,і не задобрюйте зло.

    я злу назло добрішим буду.

    вона стоїть перед очима,а жінка з буком за плечима.

    із громадянської дружини,чомусь зробилась громадська.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Анатолій Філософ - [ 2019.10.05 15:13 ]
    Цитати

    Відповісти



    цитати
    Каммора
    4 жовтня 2019, 14:08:08

    Хто все життя хоче стати іншим,той ніким не стає!

    Сміялась дико Несміяна,коли побачила в Івана!
    Ми по пияцтву вдаримо горілкою!

    На виробництві відриваються,без відриву від виробництва!

    Так очищали організми,що спухли отвори від клізми!

    Часом іскра Божа стає феєрверком!

    Ви доктор не прописуйте свічок,бо вже від них болить підсвічник!

    Не сподівайся на вождів,що вийшли родом із жидів!

    Не годин спати,то рахуй до трьох,заснути хочеш,то до пів четвертої!

    Він молодої добивався,а від старої відбивався!

    Її покликати хотів я ,та передумав і післав!

    Ми можем і післа післати!

    Посла послали не туди!

    Розрай мене ти моя Рає,я коло тебе як в раю!

    Раніше кликали ,тепер лиш посилають!

    Прийшов до неї,опинився в ній!

    На мене насилають порчу,натуру вбити хочуть творчу!

    В собак я бачу наміри людські,в людей я бачу наміри собачі!

    Слова побігли наперед,думки лишились десь позаду!

    Перегорну життя свого сторінку,сторінка є,життя нема!

    Вона за мною ходить тінню,прийшов кінець моєму животінню!

    2019 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Шон Маклех - [ 2019.10.04 23:15 ]
    Плащ Ночі
    Ніч
    Закутала нас у свій плащ
    На вершині гори Кнок на Рів
    Гори Королів Коннахту.
    Ніч
    Закутала нас у свій чорний плащ
    З ґудзиками зірок, з дірками Ніщо.
    І в цьому плащі кольору Тьми
    Ми мріяли про майбутнє,
    Про зелені пагорби Ерінн,
    Про пісні Тір на н-Ог –
    Країни,
    Де ми будемо збирати квіти шамроку –
    Конюшини, що цвіте білим –
    Кольором чистоти.
    І в цьому плащі кольору очей заплющених
    Нам снилися трави –
    Зелені як світ навесні,
    Запашні, як травень просторів Маг Ео.
    У цьому плащі нам було не тісно –
    Шовковому плащі оксамиту
    Кольору крила крука –
    Отого – з ім’ям Морріган,
    Отого – Каханна Прехан,
    Нам було там не тісно,
    Нам було там затишно,
    Нам було там тепло.
    І ми чули музику арфи
    Старого товстуна Дагди.
    Арфи, яку вкрали холодні вітри,
    Арфи, яку йому повернуло Сонце…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  16. Шон Маклех - [ 2019.09.30 14:23 ]
    Довершено: Місто Світанку
    Місто,
    Де Сонце лише прокидається:
    Не знає тендітне й ліниве
    Чи то лише сон – його нетривке продовження,
    Чи справді місто, що живе лише о цій порі
    Реальність:
    Плетиво дхарм матерії й часопростору.
    Сонце лише зазирає –
    Продирається крізь сутану темряви,
    Крізь саван сивий розпухлих хмар,
    Але воно бачить очима вогненними
    Місто, яке живе лише на світанку
    А потім знову вмирає,
    Конає в нових вогняних стрілах
    Світила, що надто гаряче
    Для його стін прозорих.
    У тому місті живуть тіні –
    Свідки старих повстань
    І нових революцій та бунтів –
    Тіні Платона – на стінах печер
    Яке називають Містом:
    Містом Світанку.
    Воно закутається в ковдру хмар
    І буде спати сном старих паротягів
    (Де всі колії залізні іржаві,
    А світлофорами банькуваті сови)
    До світанку наступного,
    Що неминуче настане
    Після довгої ночі з більмом Бетельгейзе
    Серед неба чорного – сліпої баби-історії.
    Місто Світанку
    Оживає лише на мить
    Щоб знову стати
    Руїнами духу.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  17. Шон Маклех - [ 2019.09.07 21:12 ]
    Фір Болг
    Шовковому Томасу присвячую. Щиро.

    У Долині Башт
    На Рівнині Тисовій
    Дикий Народ Блискавок
    Збирав по камінчику долю,
    Громадив курган кам’яний,
    Так наче складав він мозаїку
    На підлозі еламського храму –
    Капища злого бородатих язичників.
    А потім топили мечі в болоті:
    Глибокому, наче синя легенда піктів,
    І то не вони, не Фір-Болги,
    А їхні старі друїди
    Вбрані недбало у білосніжні шати,
    З бородами сивозеленими,
    Наче не бороди то, а замшілі патли ільмів.
    І казали, що то не залізні руки, а треба
    Рогатому божеству вересових снів.
    І що не торф то, а подушка
    Для голів, думками важкими обтяженими.
    Бо крім роси нічого не падало з Неба –
    Отого Небосхилу, що наче міх
    Наповнений Радістю.
    Я йду по траві.
    По шовковій зеленій траві,
    Ще не обскубаній вівцями
    А все здається мені кульгавому,
    Що то не зело,
    А кучері короля
    Еохайда Мак Ерка.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  18. Тата Рівна - [ 2019.09.07 15:18 ]
    День народження
    У кролика без очей — день народження.
    Йому сьогодні — дев‘яносто п‘ять
    Маринка, маленька кроликова мама
    Із пшеничними кісками та ясним поглядом,
    Не зможе привітати його нині —
    Маринка померла від старості та крововиливу
    Чотири роки тому
    У лікарняній палаті номер вісім районної лікарні
    Далеко від дому та свого дитинства.
    А він ще живе —
    Кролик без очей
    Навіщось...

    Діти, спалюйте іграшки, коли виростаєте, —
    Заповідав кролик самому собі під ніс, —
    Бо й викинути їх буде нікому
    Пережити дітей, яких ти бавив, нестерпно...
    Добре, що у мене немає очей, — бурмотів кролик, —
    Я можу думати, що світ не змінився
    Й бачити його таким, як хочу
    Маринка видерла мені очі задовго до того
    Як стала старою, втратила зуби
    Майбуть, тому я не боявся її, а завжди любив
    І бавив, мов п‘ятирічну

    Любив її дужче, як той чортів муж-п‘яниця
    Дужче за непутящих дітей
    За соціальну робітницю останніх років й увесь світ
    Тим байдужіший до неї, чим старішою й біднішою вона ставала
    Моя маленька Маринка
    З пшеничними кісками та ясним поглядом.

    Вона померла від старості
    Моя щаслива Маринка,
    А я зроблений так добре, що житиму ще довго
    Навіщось
    Сумував кролик без очей
    У свій день народження.






    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  19. Василина Іванина - [ 2019.08.23 16:16 ]
    Лiто. Із циклу
    ...........................................
    Літо чіпляється за серпень
    чіпляється з усіх сил
    в"юнкими пагонами гліцинії,
    крихкими стеблами винограду,
    підступними колючками ожини,
    сивими стеблами полину,
    вузлуватими петровими батогами,
    високими золотими різками -
    літо чіпляється
    з усіх сил
    за лагідні сонячні промені,
    за дзвінкотливі дощові струни,
    за павутиння туманне...
    Літо спішить набутися,
    літо чіпляється
    з відчаю
    за нетривке кохання,
    наче цей серпень востаннє
    2019
    ..................


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (5)


  20. Марія Дем'янюк - [ 2019.07.17 14:18 ]
    Спостереження
    Дерево - це багатоніжка.
    Заховала голову-коріння у землицю,
    а гіллям ходить по хмарах білолицих.
    Еге ж?


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (5)


  21. Шон Маклех - [ 2019.07.17 13:15 ]
    Голодне серце
    Серце голодне і спрагле
    Жадає хліба незвіданих істин,
    А його блукати примушують
    Навколо сухого дерева
    Торішніх зимових чуток,
    Що мокрим снігом липнуть
    До гумових черевиків світанку
    Вчорашнього дня сумного.
    Самотня хмара над Кіллкенні
    Шматком м’якої ковдри
    Вкриває холодні ноги пагорбу
    На якому паслися вівці
    З часів короля Домналла мак Аедо
    І будуть гризти там тирсу
    Аж до скону віків –
    До Суду Страшного Божого.
    Голодне серце жадало жар дарувати
    Трьом диким брилам,
    З яких мурувати вежу хотіли
    Але не змогли,
    Які кидали в море,
    Але хвилі їх викинули,
    Їм приносили треби,
    А вони все бовваніли байдужо,
    Які повиті плющем ірландським –
    Зелом забуття.
    А три лицарі-привиди
    Чорний, білий, зелений
    Все скачуть у пошуках Тари –
    Тої самої гори зеленої,
    Де помирали мрії.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  22. Олекса Палій - [ 2019.06.23 21:20 ]
    Кілька слів про неминуче
    Спочатку ти чуєш - вперше за багато років,

    Зловіщі, приглушені кроки .⠀

    Хто ж посміє порушити спокій,⠀

    Що коштував тобі життя ?⠀

    Промінь світла розрізав блідий атлас тьми,⠀

    А під ним лежиш ти:⠀
    ледь помітний, німий.⠀

    " Збирай свої речі: кожне ребро, кожну фалангу холодних пальців⠀

    І йди геть, вимітайся !"⠀

    Ти будеш блукати попід парканом,⠀

    Знову зустрінеш багряний світанок⠀

    Так наче для цього і жити не треба.⠀

    Будеш лежати й дивитись на небо...⠀

    Твоїм черепом - будуть гратися діти ,⠀

    Він стане вазоном для диких квітів⠀

    Адже зелені байдуже звідки зростати⠀

    Байдуже з чийого праху⠀

    Диктатора чи монаха...⠀

    Мурашки повзуть по шкірі,⠀

    Якої давно вже немає.⠀

    Пам'ятаєш як щиро ти вірив,⠀

    Що тебе після смерті⠀ згадають?...⠀

    Копачу, УСМІХНИСЯ!!!⠀

    В цих холодних порожніх, зіницях⠀

    Вся сутність буття.⠀

    Не сумуй за життям, адже смерть - лиш початок чийогось життя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (0) | "Майстерень" 5.5 (0)
    Коментарі: (2)


  23. Шон Маклех - [ 2019.06.20 15:02 ]
    Діти мовчать
    У домі, що збудований з чорного каменю
    Мовчать сіровбрані зажурені діти
    І дивляться в простір очима-озерами
    Синіми, як Лох-Корріб.
    Може тому, що в Домі, який збудував лицар
    Завжди було тихо – навіть під час падолисту,
    Коли шурхотить вітер – там на дворі, серед ясенів.
    Діти мовчать. Навіть тоді, коли запитання
    Висне в густому повітрі вічно сумного дому,
    Який громадили з чорного каменю
    Вільні мулярі вдягнені в сіре лахміття
    Шите з мішків, де колись зберігали зерно
    З якого потім зробили віскі –
    Гірке віскі скелястого графства Корк.
    Вільні мулярі клану Фір Болг**
    Зводили стіни мовчання
    З каменів прадавніх жертовників,
    З каменів, що були дверями між світами.
    Діти мовчать
    У Домі Зеленого Лицаря***,
    Що загортався в шовковий плащ
    Буднів трав’яної перини
    Кожної понурої осені –
    Мокрої наче блукаюча хмара.
    Загортався в шовковий плащ Зеленого Острова
    І мовчав, мовчав, мовчав – як мовчать нині діти
    Передчуваючи пустку****.


    Примітки:
    * - цей вірш Єйтса суцільна метафора…
    ** - немає такого клану з назвою Фір Болг. І не було. Був народ, що зник як сон…
    *** - з усього ірландського лицарства найбільше здивування в мене викликала династія Зелених Лицарів. Ватажків кланів я лицарством не називаю. Ватажки кланів – це ватажки кланів. Вона за межею «феодальної драбини».
    **** - Ви питаєте: «Чому пустку?» А ви просто понюхайте, як пахне верес на берегах озера Лох-Корріб. І ви все зрозумієте…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  24. Олекса Палій - [ 2019.06.14 23:25 ]
    Дівчинка-осінь
    Забитий трамвай повзе як змія по бетонній пустелі ,

    Осінь і вітер землю листям застелять ,

    Оголивши скелети зелених красунь .

    Змій повзе , час повзе і люди також похмурі повзуть

    І не бачать красу

    Що свої промені сіє повсюду ,

    Тікає від мене і йде поміж люди .

    І що ж то було , що палало і зникло ?

    Кожне нове питання лунає як виклик ....

    А може троянда ? Ні вони ж не ростуть на бетонні .

    А може то вогник ? Ні -

    тут палають лише електронні вогні ,

    Що проливають мертве і холодне світло .

    Тут ні метеликів ні птаства , лише газети на потіху вітру

    Літають несучи брехню .

    Так що ж то тоді ? Що побачив бездарний поет на одному із сірих , брудних авеню .

    Він побачив її - ту чарівну й єдину,

    Що в душі іще чиста наївна й дитинна ,

    Що ховає свій погляд в рудому волоссі ,

    Він побачив її свою дівчину-осінь


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Шон Маклех - [ 2019.06.10 01:47 ]
    Вир готичних лiтер
    Кам’яне крислате дерево
    Виросло в саду обітниць
    Міщан-монахів міста Кляштор.
    А ви ще питаєте,
    Чому вони вдягнені в чорне –
    Всі, навіть діти, навіть повії,
    Навіть кондуктори перукарень.
    У цьому місті горобці не цвірінькають,
    А співають хорал Судного Дня –
    Наче не горобці вони, а лелеки
    Чорні, як готичні літери
    Писаря щура-бургомістра.
    Над містом вир газетний історії,
    Вир пліток і марень похмурих ліриків,
    Пісень клошарів з потріпаними акордеонами,
    Криків глашатаїв на ринковій площі.
    А двері всі зачинені,
    А вікна сто років не миті,
    А фіранки з сірої мішковини,
    А миші вночі йдуть споглядати Місяць,
    Що зипає оком кота хижого
    На крислате кам`яне дерево,
    Що росте й росте (бо місто),
    Серед площі Закоханих Сажотрусів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  26. Шон Маклех - [ 2019.06.09 16:29 ]
    Хаос і світло
    У колодязь старого міста
    Темного, наче ніч у задушній сельві,
    Затхлого, наче нотатки конкістадора,
    Я занурюю дерев’яне відерце.
    Відерце сонця.
    А ви питаєте, що там намальовано
    На його округлій поверхні:
    Чи бодай хтось, бодай безкрилий
    Намалював стигле яблуко
    Чи може плямистого птаха
    З гострим дзьобом
    І сутрами Далай-Лами
    У пазуристих лапах.

    У залізну скриню нетутешнього міста
    Я ховаю свої фобії
    Порізані на кавалки ножицями історії,
    Я ховаю дитячі іграшки
    Якими бавився мисливець Ернест
    Коли жив дитиною на березі озера.
    А ви ще питаєте, чи то зайчики,
    Чи то може клишоногі ведмедики,
    Чи просто слова самогубця-батька,
    Чи старий ніж іржавий,
    Яким різали хліб на тісній кухні,
    Чи думки божевільної матері,
    Чи просто хмари над озером Мічіган
    І містом цибулі дикої.

    У мідну чашу чужого міста,
    Зажди не нашого, зажди ворожого,
    Я наливаю вино журби:
    Пийте його каламуть чорну,
    Розливайте його краплями
    На клумби, де ростуть гладіолуси –
    Квіти меча й Колізею,
    Напоїть ним
    Хвору жебрачку совість.
    Може це буде доречно.
    Може.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  27. Шон Маклех - [ 2019.05.27 22:33 ]
    Той, хто шукав троянду
    Другу Вільяму – сумному диваку. Щиро.

    Він шукав зелену троянду
    На квітнику мертвого графа,
    А там тільки червоні та білі,
    Ніби жили ми не в часи телефонів та танго,
    А тоді, коли мурували башти
    Понурого Пейлу
    За десять фунтів срібних.
    Він шукав, хто ж іще,
    Хто там може співати
    Про зелені пагорби,
    Хто ще затанцює джигу
    Лупаючи ногами торф
    І вапнякові брили.
    Він жив у старезній башті
    Пихатого старого барона,
    Згадував, хто був чашником
    Короля, що все втратив:
    Все, навіть землю,
    Яку топтав шкіряними чоботами,
    Навіть себе, навіть гонор.

    А він все шукав зелену троянду,
    А він все дивився
    На хвилі холодного моря,
    Дослухався до стогону вітру
    І думав: хто вони?
    Оці привиди – діти старої Дананн,
    Господарі чи то гості…
    А ми все блукали
    Куди – не знаючи,
    А ми все купували
    Гнилі помідори,
    Побачивши афішу
    «Кетрін, дочка Хулігана».
    І тільки він помітив:
    Народилась жахлива краса.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  28. Шон Маклех - [ 2019.05.11 18:37 ]
    Довершено: Місто Попелу
    Місто,
    Яке засипало попелом
    Сірим, наче кроки Господаря в сутінках,
    Попелом
    Спалених душ єретиків
    Чорної віри старих дерев
    Білого запашного цвіту,
    Твердих блискучих горіхів:
    Старі дерева теж моляться:
    Богам потойбічної темряви:
    Вони просто не знають,
    Що смерть – це вогонь,
    Це сліпуче світло,
    А не густа пітьма.

    А Місто все засипає попелом,
    А диваки-люди:
    Шанувальники кави,
    Поціновувачі містерій.
    Громадяни Міста Попелу
    Все думають, що то не попіл,
    А пелюстки дерева Фудзіяма,
    Що то не дим, а квіткове марево.
    Попелясті міщани
    Споглядають свої чорні сорочки і плаття,
    Виглядають з вікон сажотрусів чорних,
    Готують свої марципани
    На сковорідках кіптяви.

    Піддані свого короля попелястого
    Думають, що вони діти темряви,
    Сини і дочки синьої ночі,
    А вони лише кваки
    Ставка з камінними берегами,
    Де замість води попіл –
    Все той же сірий попіл
    Душ, що палали на площах
    Автодафе мовчання.

    Я посадив своє серце
    Замість куща трояндового
    Серед площі Великої Пустки
    Міста Сірого Попелу.
    Може щось виросте.
    Може.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  29. Шон Маклех - [ 2019.04.23 22:54 ]
    Майстер дверей
    Хороші міцні двері,
    Що не пускають до хати чужинців,
    Що дозволяють піти нескінченною дорогою,
    Що ставлять межу між схованкою спогадів
    І полем, де росте важкими зернами хліб,
    Завжди майструють з мертвого дерева:
    Дерева, що бачило юрми прочан,
    Збіговиська жебраків, ватаги дейнеків,
    Постаті хліборобів, чимало гонорових баронів,
    Волоцюг, солдат, королів, повій і калік
    Бачило
    Стільки людей і собак,
    Що минали і йшли все під землю
    (А куди ж іще?).
    Саме з такого дерева
    Витесують важкі двері,
    Навішують їх на залізні петлі
    (Фарбовані чорним),
    Прибивають підкову,
    Зачиняють важким сталевим замком,
    Кидають ключ у криницю –
    Глибоку, наче сто ночей і один вечір
    Над вересовим торфовищем
    І йдуть геть.
    Туди, де поле волошкове, а кульбаби хмар білі,
    Туди, де дороги сплітаються і розбігаються,
    Туди, звідкіля не вертаються
    Йдуть.

    Майструю собі двері
    (Хоч я не тесля)
    Витесую, дихаю ароматом ясеневої стружки,
    Беру до рук гострі масні цвяхи
    (Хоч я не майстер),
    Майструю…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  30. Шон Маклех - [ 2019.04.23 22:43 ]
    Димар
    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що збудований з каменю
    Жовтого, як патлате сонце,
    Білого, як вицвіле небо,
    Сірого, як падолистові будні,
    Темного, як глибини моєї свідомості.

    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що нагадує башту-замок
    Якогось гонорового лорда,
    Що володів болотами:
    Від одного пагорба до іншого.

    Замуровую вікна:
    Не хочу їх перетворювати
    На бійниці для іржавих гармат
    Та кашляючих замасляних крісів.
    Замуровую вікна:
    Всі крім одного:
    Хочу в темряві
    Запалити свічку пам’яті.
    Лишу одне віконечко –
    Нехай у цю шпарку
    Зазирає щоночі Місяць –
    Цей солдат на сторожі,
    Повстанець останній
    Чорного поля Неба.

    Замуровую вікна
    Чи то в домі,
    Чи то в димарі,
    Чи то в колодязі:
    Не хочу щоб козопаси бачили,
    Що я з війни повернувся…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (10)


  31. Шон Маклех - [ 2019.04.08 19:10 ]
    Селище на пагорбі
    Селище, в якому нічого не відбувається:
    Ось уже три тисячі років та сама нудьга:
    Ворожнеча кланів і торф фарбований вохрою,
    Щербаті мечі, іржаві ножі – криця срібляста,
    Що так легко іржавіє від рідини все тої ж –
    Кольору вохри.

    У кожну халупу там смерть заходить не стукаючи:
    Наче маленький чорний ельф – так, на гостину,
    Або по справах – забрати, хто там засидівся
    У світі корів і овець, собак і людей, каменів і заступів,
    Католицьких пасторів і оранжистів гучних барабанів:
    Хто там засидівся за дубовим столом бенкету голодного
    Над чаркою осіннього віскі і черствим хлібом спогадів.

    Там у кожну кам’яну хату заходить на гостину вітер:
    Недобрим вісником, пихатим лордом, володарем зла:
    Несе жмуток сухот і свистить у порожніх глеках:
    Бо нічого не відбувається: все так само картопля гниє
    Під нудними дощами торішньої безнадії сірої
    (Хоч би трохи зеленого, хоч би трохи барви весни,
    А туман все фарбує у сіре – навіть старезні пагорби
    На яких стоять селища – селища бородатих уладів).

    Там у кожний замок заходить Пак – господарем істинним,
    Оселяючись у цій пустці забутій, у цій твердині закинутій,
    Серед цих руїн важких, диких і моторошних,
    Де не хочуть жити навіть привиди – сірі свідки старої помсти,
    Оселяється чорним собакою, однооким музикою,
    Баламутом снів вересових і журби болотяної.
    Хоч би дерево хто посадив (я не кажу ясена –
    Хоч бузину чорнильну – гірку наче світ наш),
    Може селище отримає тоді знак – жити для чого,
    Оте селище – в якому нічого не відбувається…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  32. Шон Маклех - [ 2019.03.26 19:09 ]
    Гість одкровення
    Хочеться взути теплі й важкі
    Черевики безбатченка Сонця –
    Такі собі світлоступи та теплокроки,
    Коли чисто ірландська мокрінь
    Вдирається в душу злодієм:
    Так, наче граф кирпатий Стронбоу
    Знову шматує пагорби Ерінн,
    Як шматують кавалки торфу,
    Перш ніж кинути їх на поталу
    Вогню-оранжисту. Добре що вітер –
    Цей жорстокий зайда країн опівнічних,
    Цей філософ зажури, цей гностик
    Цей злий казкар, провісник недобрих легенд
    Заходить гостем у мою кам’яну хату –
    Хату, де ніхто не живе. Ніхто,
    Окрім бородатого привида –
    Сивого, наче той лунь – місячний пугач боліт.
    Добре, хоч отакого гостя-нездару
    Маю щоднини, маю щоночі,
    Маю щовечора, маю щоранку:
    Гостя, вбраного в листя сухе і жовте,
    Так, начебто, ми не на Острові
    Смарагдових Схилів (вниз, тільки вниз,
    У Небуття, в Сід невблаганний),
    А серед жовтих сторінок книг,
    Які написали дерева і кинули в порожнечу
    Холоду.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  33. Шон Маклех - [ 2019.03.07 21:44 ]
    Торфовище
    І я люблю це торфовище:
    Так м’яко тут ступати
    І минуле сумне згадувати,
    Ховати в його утробі
    Важкі й холодні заліза шматки.
    А потім щось вишукувати,
    А потім землю як пиріг різати –
    На паливо.
    Ми стільки разів це торфовище підпалювали,
    Стільки його рискалями різали,
    Заступами тлумили, лопатами шматували,
    Наче не торфярі ми, а копачі могил,
    А воно все квітує, все ковдрою камені криє,
    Все з нутра джмелів та щурів плодить,
    Чого тільки ми не викопували:
    І ножі іржаві, і треби страшні, і кумирів пращурів,
    А все намарно – не для нашої пам’яті,
    Не для наших хворих спогадів,
    Не для наших черевиків цвяхи
    З тих кавалків мечів минулого.
    А люблю це торфовище:
    Все одно.
    І овець волохатих дзвоники,
    І конюшини весняні трилисники,
    І вересу п’янкий сон,
    І вітру прощання сумне…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  34. Шон Маклех - [ 2019.03.07 20:21 ]
    Двері важкі відчинені
    Відчиняються двері
    З кімнати, де повно квітів,
    Де стіни і стеля розмальовані синім,
    Де підлога зелена й м’яка,
    А за дверима темрява –
    Тільки темрява…

    Якийсь прот* серед міста Деррі **
    Виспівував пісні оранжистів,
    Казав, що слід давно роздавати рушниці,
    Інакше тісно буде від черевиків папістів. Але
    Він не знав, що на цьому торфовищі,
    Що проросло містами наче грибами,
    Всі рушниці давно зіржавіли,
    А кулі видаються лише самогубцям:
    По дві на брата, по дві на кожного бородатого,
    Що копачам видають рискалі для торфу,
    Що горів колись у кам’яних печах
    Під дахом, що зістарівся травою,
    Такою ж зеленою, як і вся Ірландія –
    Одна на всіх.

    Відчиняю двері
    (Бо хотів піти з торфовища),
    (Бо думав, що десь тепло,
    А воно всюди пекло),
    Відчиняю –
    А за дверима темрява,
    Тільки темрява.

    Залишу в цій кімнаті слова і рукописи***:
    Слова які ніхто не буде читати****,
    Рукописи, які важчі аніж спокута,
    Залишу: бо важкі двері відчинені,
    А з темряви вороття ніби як недоречне,
    Ніби як навіщо, ніби для чого
    Ото ж бо.
    Залишаю по собі кавалок світла
    Якого ніхто не бачить…

    Примітки:
    * - Протами у нас на острові долі називають протестантів-оранжистів.
    ** - щодо міста Деррі в мене особливі сентименти. Шкода, що так часто було воно чужим…
    *** - у нас в Ірландії в старі часи рукописи писали на шкірах тварин. І книги інколи називали на честь тварини, з якої здерли шкіру для книги: «Книга білої корови», «Книга мишастої корови». Інколи із-за цих книг спалахували війни. Що й не дивно…
    **** - насправді будуть читати. Він буде читати – це точно. А решта…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  35. Катерина Теліга - [ 2019.02.28 14:47 ]
    хлібина
    дівчинка
    зі споду літа
    жінка
    в ламкому вищирі дзеркала
    жінка
    з памороззю у волоссі
    і мудрістю в пергаменті
    борозен
    ділять одну хлібину

    та що в дзеркалі
    недбало струшує крихти
    ніби мух виганяє
    з веранди в осінь
    та що з мудрістю
    сарказмом лоскоче
    кратери її оголених плечей
    і збирає крихти
    в кишеню

    мала витягує
    ноги з літа
    вкривається коциком
    показуючи усім язика
    бо їй поки що невтямки
    що хліб той
    з муки
    води
    солі


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Шон Маклех - [ 2019.02.18 00:17 ]
    Довершено: Місто Ліхтарів
    Місто, яке живе поночі.
    Місто, яке блимає очима ліхтарними
    У пітьму вічного вчора.
    Тут живуть одні ліхтарники:
    За покликанням.
    Тут складають пісні променями
    Жовтого нічного світла,
    Тут несуть світу щовечора,
    Ховаючи її язик гарячий
    Між долонями досвіду
    Живу пташку свічку –
    Вогник Істини,
    Затуляючи її помаранчеве серце
    Від вітриська байдужої осені.
    Ці ліхтарники
    Та їх замріяні дочки
    Ніколи не споглядають Місяця –
    Оцього нічного злодія,
    Оцього пастуха котів чорних,
    Бо ховаються від світил пітьми
    Під ковдру мереживну ліхтарну,
    Запалюючи
    Цілу ніч запалюючи
    Нові і нові ліхтарики,
    Наче не люди вони,
    А світлячки вусаті.
    Запалюють
    І лишають
    На поталу росі.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  37. Шон Маклех - [ 2019.02.10 23:46 ]
    Перехожий
    Я би відчинив сіру вулицю,
    Як відчиняють ковані двері
    Господині притрушені борошном –
    Білим, наче друїд на Белтайн:
    Відчинив би для перехожих
    Не зайд, не пророків і не жебраків,
    А саме для перехожих у капелюхах,
    Перехожих - бідних як я.
    Я перетворив би бруківку в дзеркало,
    Щоб у ньому сама журба себе бачила,
    Щоб сумні перехожі зрозуміли,
    Що кожен із них не самотній,
    А шкутильгає Містом Невчасним
    На пару з журбою – незримою мишою,
    Наче наше життя сірою.
    Я писав би на хмарах слова Істини,
    Щоб перехожі (сумні особливо)
    Інколи споглядали Небо
    І ворушили устами мовчки
    Слова оті подумки читаючи.
    Я би виглядав щоранку кріз шибу
    Шукаючи поглядом перехожого –
    Сумного, як стара казка про шибеника
    (Про три шиби й одну шибеницю),
    Аби якось його розрадити,
    Чи то намовити сірий плащ
    Снів зими сльотавої
    Не вдягати,
    Під чорний капелюх
    Ночей наших енотерових, горобиних
    Не ховатися.
    Я би розрадив його сонячними зайчиками
    До пори в скриню мою схованими,
    Якби в місті цьому
    Не було так порожньо….
    І жодного перехожого…
    Жодного…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (6)


  38. Катерина Теліга - [ 2019.02.10 19:17 ]
    слово
    лютий німує повздовжньою білизною
    пасує сизу понурість із крони на скроні
    настільки підшкірну що сам собі ввижаєшся ноєм
    ще й грива повз гриву парами в прозорість
    відчалюють розгойдані коні

    кучері їхні нечесані гуснуть і полотніють
    наче забуті прочанами шляхи до храму
    переобтяжують фатальність високості
    тягучим настояним тишею оловом
    і не второпати що першим вродило
    із нетрів тягучого краму
    задимлене полотнище чи
    димами прокреслене на ньому слово


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (1)


  39. Галина Михайлик - [ 2019.01.21 21:05 ]
    Ієрархії
    В ієрархії його цінностей
    їй – порцелянове місце,
    почесна першість
    у визначеній регламентованості,
    дозовані літери, звуки, видива,
    пошанівок і дистанція.

    О так! Корона!
    Кришталева коштовність
    такту і гідності.
    Лаконічність і ввічливість,
    граматична досконалість
    і чисті міжряддя.

    Здібна учениця
    реверансних алгоритмів
    білих комірців, рукавичок, льорнетів…
    Органічна і природня
    у вікторіанській поставі
    і пуританській небагатослівності.

    Нарешті вдома –
    у міжлюдській самоті
    серед буденної і святкової круговерті,
    наодинці з мовчазним і мудрим,
    вірним і незрадливим
    другом...
    У своїй ієрархії цінностей.



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  40. Шон Маклех - [ 2019.01.19 09:56 ]
    Довершено: Місто Смутку
    Подорожуючи графствами Тірон (насправді Тір Еогайн) та Фермана (взагалі-то, Фер Манах, навіть ще правильніше Фер Маг Енах), я випадково потрапив у Місто Смутку. Раніше я думав, що таке місто існує тільки в потойбічному світі – в Сіді. Або в царстві Морфея, або в ментальному світі, чи в світі метафор, чи в давньокитайському царстві Я (ах, ця епоха Чжоу, яка вона була сентиментальна!). Виявилось, що таке місто існує в реальному світі і таки на нашій землі ірландській, хоч і по той бік кордону Республіки. Блукаючи вулицями цього міста, слухаючи як мої черевики лунко стукають бруківкою, я написав таке:

    Сонце однооким кульгавим апостолом
    Ховається за дахи пам’яті – такої ж іржавої,
    Як мечі воїнів Конхобара – бородатого короля Уладу,
    Що так довго лежали у торф’яному болоті
    Забутих снів їжакових й оленячих.
    У цьому місті всі двірники бородаті,
    А всі жінки у картатих хустках
    І таких же спідницях в клітинку,
    Що волочаться по землі тартановій, твідовій,
    Що колись якомусь гоноровому вождю належала,
    Який нині десь під землею глибоко
    Коло дольмену – такого ж важкого,
    Як моє серце прочанина (чутки, шепіт, цитати з газет):
    Тойших – чи хтось пам’ятає...
    Ці жінки пригадують як воно – посміхатись,
    А діти бавляться з дерев’яними крісами
    І малюють на стінах шамрок.
    У цьому місті журба замість фіранок
    На кожному вікні більмами,
    На кожному дому мурованому
    З каменів, як і ми неотесаних.
    Для тої журби човен легкий
    Майструю собі, витесую – вишкрябую
    З дуба кельтського мертвого
    (І де ж ті жолуді… І де свині ті,
    Що так ласувати ними жадали…)
    А в місті тому постріли
    Лунають у кожних спогадах,
    У кожній голові сивій
    У кожній луні минулого…

    Місто, зіткане з суму сірого,
    З журби одвічної.
    Ховаюсь за твоїми мурами
    Перед дорогою нескінченною…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  41. Катерина Теліга - [ 2019.01.17 21:15 ]
    паломництво
    паломництво
    дорога до серця твого
    пахне полинами і
    обвітреною стернею
    скошених трав

    куди не поглянь пшениці й ковила
    чіпляється лініями долі
    за мої загрубілі підошви
    аж відлуння іде кропив’яне

    солоні шляхи до серця твого
    з мідною гірчинкою колодязної води
    як Чумацький шлях невблаганні
    за дороговказ ківш сипучих зірок
    що прозорою тишею
    на скронях курганів пузатих ячать

    іду сліди гояться споришами
    і кишать дрібною мишвою
    що й повернути ніяк не вдається
    бо паломництво це
    силу священну має


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  42. дощ Листя дощ Листя - [ 2019.01.13 15:54 ]
    Стрелки на час
    Стрелки на час, ем мандаринки,
    Люди сменяют друг друга миллионом
    факторов.
    Учусь проходить равнодушно расставания
    и смену людей.
    Преследую их.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  43. Шон Маклех - [ 2019.01.10 04:32 ]
    Довершено: місто Леонардо
    Незримі коти
    Ловлять незримих мишей.
    Корабель з вітрилами,
    Що зіткані з променів
    Пливе
    До міста, яке збудував Леонардо*
    Сьогодні –
    Четвертого дня чуми**
    Року Божого 1519-го.
    А незримі коти
    Все ловлять незримих мишей,
    Які були б сірими,
    Якби існували насправді,
    А не в світі вигадок.
    Але на то нема ради:
    Незримі коти на службі,
    Інакші б ті кляті миші
    З’їли б рукопис –
    Манускрипт таємний
    На якому прозорими чорнилами
    (Точніше прозолами***)
    Давно доведена квадратура кола
    Тим диваком бородатим:
    Поетом струнких геометрій****,
    Тонких ліній трикутників,
    Гнучких парабол
    Експонент нескінченних.

    Примітки:
    * - він і справді в той день в своїй уяві збудував ідеальне місто, що ділилось на нижнє – порт, та верхнє, що стояло на горі. Планувати ідеальні міста тоді стало модно.
    ** - чума тоді була не в долині ріки Луари, а в Іспанії, в Кордові.
    *** - Лодовіко Моро вважав, що якщо вже чорнила прозорі, винайдені для тайнопису, то називати їх чорнилами не можна. Він навіть придумав неологізм – синонім виразу inchiostro trasparente – «прозорі чорнила» - слово inchirente. Я переклав це слово як «прозоло».
    **** - Папа Лев Х колись висловився так: «Leonardus est auctor geometria novam, quae mihi poetica libri…»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  44. Шон Маклех - [ 2019.01.03 06:33 ]
    Я, блукалець
    Черленою рискою Захід
    Малює художник Сонце,
    А в мої сірі очі (сірі як сутінки)
    Зазирає блукалець – волоцюга доріг
    Світу нашого металевого:
    Від срібла ріки ночей
    До брязкоту сталі – крок,
    Гасне світу свічадо
    І сутінкові звірі
    Йдуть стежиною Часу:
    Олень колючого сну,
    Заєць всього нетутешнього,
    Кабан всього потойбічного,
    Тур всього незворушного:
    Під дубом прокляття семи лісів
    Там.
    Повідай блукальцю,
    Чому я приречений хриплим гавканням
    Віщувати епоху вечора – Епоху Сутінок.
    І чому я став псом мисливським
    Свого повелителя-домінуса,
    Наче я в Римі, а не на острові –
    Торфяній Гібернії –
    Цього світу кельтів-варварів,
    Наче я теж пес Кулана – коваля неохайного.
    Скажи мені, блукальцю,
    Друїде семи лісів темних,
    Семи дерев старих безплідних,
    Скажи.
    Може, хоч ти знаєш: що і навіщо,
    Де і коли, і чи доречно.
    Може ти, а може й ніхто….


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Василина Іванина - [ 2018.12.18 20:51 ]
    ковзаниця
    ожеледиця жебрає
    на роздоріжжі
    _хоч би одненьку жертву_
    тихо канючить
    ловлячи зустрічні погляди
    подайте не минайте
    падайте не кружляйте
    /обхідних шляхів не буває
    коли життєва негода/
    підступно скалиться
    пригрожуючи
    услід перехожим
    мовляв
    недалеко втечете від мене
    а
    лисини льоду на міських калюжах
    срібним полиском
    підморгують
    невдахам:
    ану ж,
    чи піднімешся
    самостійно,
    а чи
    розсиплешся вдрузки
    на ковзаниці лютій


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  46. Галина Михайлик - [ 2018.12.17 22:35 ]
    Мої варіації на тему
    сніжно
    ніжно
    біло

    біль
    минув
    давно -
    гадало_ся...

    _ся втрата
    віч_на_віч_на_
    ніч
    ні_ч...
    шшш
    тсс

    сни
    сні_г
    ххх...


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  47. Василина Іванина - [ 2018.12.17 20:48 ]
    Ще грудень...

    ..у мовчазнім чеканні стільки всього –
    терплячості, непевності,
    підозри,
    що ти нетрібна,
    мов ота ялиця,
    в якої стовбур скривило від бурі.
    ...який хосен із неї – ні краси,
    (та й кожен відвертається байдужо),
    ні дошки рівної котромусь майстру...
    Хіба вогонь їй радий трохи буде -
    запалим ватру, хай осяє темінь...
    ...у цих снігах бездонних і безмежних
    лише чугайстер прибреде на вогник.
    Скалові ж дрова пирскають завзято,
    стрибають іскри навсібіч безкарно,
    ще необачно в очі шугоне,
    тож бережися, відступись, чугайстре.
    Ялицеві дрова згорають швидко –
    отак стече сльозою дух живиці -
    і все...
    І все, о мій зимовий друже.
    Не вір ялиці.
    Мало в ній тепла...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (8)


  48. Катерина Теліга - [ 2018.12.12 17:50 ]
    обвуглена осінь
    ця осінь плакала не дощами –
    галузками страху й підступними кулями,
    як беззахисне кошеня тарабанила у вікно
    перебитою лапкою.
    вибухала кіптявою й димами лукавих снарядів.

    листя ніхто не палить –
    тепер поле бою на нім проросте.
    діти не пішли до школи,
    замість ранців носять гуманітарну допомогу.
    все пишуть листи до Святого Миколая,
    але бога війни побачили впритул.
    вони бояться
    за цю змарновану осінь.
    вірять, що до Нового року все скінчиться,
    тільки обвуглена осінь більше нікому не довіряє.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Володимир Кепич - [ 2018.12.11 22:22 ]
    Хайку 287
    Холод вітру дме
    Падають не лиш гілки
    Хворі дерева

    11 грудня 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  50. Катерина Гуменюк - [ 2018.11.29 22:48 ]
    Кайдани
    Тужусь в кайданах облитими кров’ю.
    Зняти їх не можу, доленька не дає…
    Та нічого! Я пожду;
    Й кайдани залізнії посипляться, надіюсь…

    Надія – поняття абстрактне, чекати
    Можна цілю вічність, – скажеш ти мені.

    Але поки вона в мене є – я буду надіятись,
    Молитись тому дню, коли кайдани спадуть.

    Пам’ятаю, як сон чудесний снився вчора:
    Сад з зеленою травою, тільки от дерев немає,
    Крім одного, точніше однієї – вишні.

    Вишня гілля своє повпускала, висохла вона.
    Не пройшло й хвилини, щоб я здогадалась,
    Що та вишня – як моє життя, така ж нещасна.

    І все ж таки, я буду мати надію в серці,
    Що відчайдушні мої молитви почує Всевишній,
    І може тоді в моєму саду вишня теж зацвіте…

    А може й дня того не настане, але я повторюсь:
    До тих пір, поки в мене є надія – не всохну так просто.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   43