Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
20:41
Надішліть мої сни лелеками
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Конкурси / Східний напрямок. Короткий вірш. Рубої. Хокку. Танка
Тема:
Східний напрямок. Короткий вірш. Рубої. Хокку. Танка
Опис:
• Голосування• Рубаї
• Японська поезія Хайку
• Хокку і танка. Вільна тематика
• Іронічно-Еротичні хокку і танка
• Всі надіслані у цей розділ твори
Хокку, танка
Свій п'ятивірш японці називають "танка" (дослівно "коротка пісня"). Тривірш - поетична форма, що виділилась з п'ятивірша. І носить назву "хайку".
П'ятивіршем танка в європейців називається тому, що складається з п'яти ритмічних відрізків (колонів), які класично розташовані в такому порядку: 5-7-5-7-7 складів - усього 31 склад (японською мовою! Ми, напевно можемо дозволити собі складати трохи вільніше).
Перша частина "короткої пісні" (5-7-5) по-японськи називається "хокку" (дослівно "початкова фраза"), а друга частина (7-7) - "агеку" ("завершальна фраза").
В японській поетичній антології VIII ст. "Манйосю" зустрічається танка, початкову фразу якої склала одна людина, а завершальну - інша. Такий спосіб створення п'ятивіршів згодом набув широкої популярності і поступово тривірш-хокку став самостійною поетичною формою. Але відтінок незавершеності так і лишився притаманним цій формі, особливо у жанрі "хайку". В становленні останнього, набутті ним тих рис, які в основному характеризують цей жанр і сьогодні.
Рубаї
Знавці кажуть, що писати правильніше "рубої",і важливо дотримуватися правил римування "a-a-б-а" (рідше "а-а-а-а") і вибудовувати спекотливу експресію мудрості на рідні теми, але, обов'язково, світоглядно цілісні.
Рубаї́ — чотиривірш, як правило, філософського змісту.
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному літуратурному середовищі (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям). Приклад рубаї Омара Хайяма у перекладі В. Мисика:
І юних, і старих — всіх поглинає час, …………а
І невеликий нам дається днів запас. …………..а
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, …холостий рядок
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. а
Різновид рубаї у казахській поезії називається ельон (одинадцятискладник з медіаною після шостого складу). Звертаються до вишуканої віршової форми рубаї й українські поети. Так, Д. Павличко у 1987 видав збірку «Рубаї»:
Мені згадають людські серця
Крихке й тоненьке серце олівця —
Зламати легко, застругати важче,
Списати неможливо до кінця.
Подеколи рубаї вживаються з редифом.
"Рубої (так звучить цей іменник перською, але всі звикли до того, що ми кажемо "рубаї") - бо вони нагадують у деяких перекладах рубання, писалися перською мовою, а в ній останнім словом у реченні завжди виступає дієслово майже з однаковими закінченнями - "і", коли про когось говориться без шани або панібратськи, "ід" - коли з повагою, "ан" - коли абстракто, "ам" - коли про себе, "ім" - коли про декількох осіб. Ось і вся інформація. Не наша ця культура, а східна, і припасовувати її до нашої не так просто..." Олександр Дяченко.
Дата початку: 2008-01-23 13:44:38
Постійнодіючий
Результати голосування
|
Загальне голосування
Всього голосів: 12 | Проголосувати
|
Голоси редакторів і переможців конкурсів "ПМ"
Всього голосів: 8 | Проголосувати
|
Показати
Немає авторів на таку літеру.
Список Авторів є прихованим, показати увесь список?
