Насміялася ))
Та таки не хвакт, бо оце дивлюся на деяких тутешніх персонажів, які відгороджуються щосили від світу, бар'єри дивні придумують, при цьому себе самі садовлять на якийсь картонний саморобний трон - з одного боку смішно і наче можна позаздрити відсутності всяких мук сумління і сумнівів узагалі, а з іншого - розумієш, що це лише певний ступінь розвитку, і не втечеш ти від цього серпантину нікуди - мусиш дертися догори, до вершини, і настане час, коли все одно доведеться крізь усі муки пройти. Та й не факт, що картинка, яку демонструють нам, відображає реальність.

так, воно часто-густо спантеличує, часом і вибішує

війна, війна, війна, всі воюють, воюють...

просто так щоби я поет зовусь я цвєтік от меня вам балалайка
вже не проканує, якби
зіткнення епох, поколінь, ідей, світоглядів
а ще - кожен намагається видерти собі хоч трохи місця під сонцем

найсмішніша (нмд) оця панківська поза ’фак авторитетам’
так ніби це не нав’язування власного одразу ж, панківського, авторитету...

але все це фігня, фігня, фігня...

є любов & є смерть, а ще, кажуть, є Бог

та й усе ось

Та й того більш ніж досить, бо як тільки пробуєш щось про них збагнути і до чогось там докопатися - як усе розсипається прямо в руках. Певно, є речі, які не треба намагатися аналізувати, бо вони цільні і неподільні, а що незбагненні - то, може, ще не час просто.

а нема нічого на ділі
є люди & зірки
& їхнє сяєво

а всі слова слова слова - ну, їх чимало
рóботи цим так само займатимуться
вже завтра - якщо не вже наразі

просто треба розуміти
що всі ми насправді слухаємо тишу в собі
і кожен намагається в найліпшому випадку
не заважати іншому слухати & чути

тишу в собі


а потім вже можна про щось трохи поговорити
але ж - саме потім, а не навпаки

перечитав і так наразі бачу, що тут скоріше про пекло, все таки

Таки про пекло. І в голові воно, і навколо - тому часом (чи й часто) так уже хочеться, щоб швидше все це скінчилося. А оте "золото й зелень", отой шматочок раю (тобто це я тоді думала, що то рай) мені якось привидівся (показали?) у т. зв. просоночному стані (це коли тільки починаєш засинати, але ще не спиш - на грані сну і яві). Бачила все гранично ясно, але ж коли прийшла до тями, картинка розпливлася, і лишилися тільки невиразні плями. А бачила схил пагорба, зелене все довкола - трава і ще рослинність якась, і люди - всі в білому, походжають по одному і групами, бесідують, ближче до мене, праворуч у нижньому кутку - троє чи четверо дівчат, і оці райдужні квіти коло них... А вгорі - білий із золотом храм, і золото ще в чомусь навколо, і ще щось, що в пам'яті не лишилося чи не вмістилося. Але головною була не картинка, а відчуття - а для нього слів я не підберу. Умиротвореність, спокій, абсолютна відсутність всякого страху і тривоги, якась піднесена радість - ну отакими бідними словами хіба щось опишеш?
Прокинувшись (вірніше, отямившись від того видіння), я сіла на постелі і сказала перше, що в голову прийшло: "Тепер я знаю, що в раю не нудно" )))
А через кілька років, читаючи "Розу Мира", дійшла до опису "первого из миров Просветления" - Олірни.
Цитую: "...Самое небо было не синим и не голубым, но глубоко-зеленым. И солнце там было прекраснее, чем у нас: оно играло разными цветами, медлительно и плавно их сменяя, и теперь я не могу объяснить, почему эта окраска источника света не определяла окраски того, что им освещалось: ландшафт оставался почти одинаков, и преобладали в нем цвета зеленый, белый и золотой".
До-о-о-о-вго я сиділа і лупала очима )) аж нарешті спромоглася видушити: "Так от що то було"...

смарагд, окрім іншого символізує інтуїцію, магію, зв’язок зі світом померлих
про це можна було колись поговорити під emerald shuffle,
але так ніби ніхто особливо саме цими контекстами не
цікавився, ну то й мова була скоріше про вісімки,
також симпатична річ

Оце сиджу в хаті, кругом тихо, тільки годинник на стіні цокає - а все ж і в голові, і поза головою такий гармидер, що ну ))
Текст з'явився, бо увірвався терпець - років десять намагалася слідувати настановам, які мали, по ідеї, привести до внутрішньої (а там - і зовнішньої) гармонії. Все начебто просто, аж простіше нікуди: зміни свої думки - і зміниться твоє життя. Ага, щас. Видно, програма негативу в мені (та й чи тільки в мені?) впечатана намертво. Не вдається негативні думки видворити, а позитивні чимось заманити. Тільки щось наче починає налагоджуватися - бабах! - знову все пішло шкереберть, і знову починай спочатку, а сил і надії все менше і менше. Та й, чесно кажучи, життя у вічних злиднях і не менш вічних болячках не дуже-то сприяє впевненості у власних силах. Ну от і виходить замкнуте коло - чи колесо - і кручуся в ньому, як та білка... будеш тут мріяти не те що про пустоту в голові, а про пустоту взагалі :(

Дякую )) Та, знаєте, вже обридла серйозність, і так усе довкола серйозне - аж занадто.
Стосовно перфекціонізму - можна було б виправити на "й тогО вже немов не було", але чи варто зайве слово тулити тільки заради зміни наголосу? От правопис - то святе, я його шаную, як Остап Бендер - Кримінальний кодекс, а наголоси - діло суперечливе. Я, наприклад, у живому спілкуванні ніколи не чула, щоб хтось спитав, приміром: "Ти знаєш тогО чоловіка?". У нас - тільки "тОго", "цьОго". Може, в інших регіонах по-іншому, але ми чим гірші? ;) Так що, з вашого дозволу, залишу так, як є (я й сама - перфекціоністка, так що будемо обоє страждати, дивлячись на цей "несловниковий" наголос) :)

Ні, ні - страждання зайві, тільки спільні радості.

Щодо "тОго", то ми ж із вами, дорога Гре_де_Ма, на відміну від перфекціоністської абсолютної більшості, в своїй ілюзорності буття щось точно пам"ятаємо ще і про "тОгу" ).
Взагналі, мені хтось розповідав, що мова аристократії в Європі- Британії частенько суттєво відрізняється від мови перфекціоністської більшості, тому, думаю, нічого страшного, що й ми виділятимемося )

І "злобний", і "звикло" слова , що мають місце в українській літ. мові...

Тоді:)
злобний<злісний,
звикло<звично.
Мова про те, що притаманніше укр. мові.

Дякую за нагадування, але якщо ви пильніше придивитеся, то побачите, що весь вірш - про матеріальність (вірніше, про матеріалізацію) думок.
І не вірте аж так вивіскам - слова іноді лукавлять: у тексті - жодної істеричної нотки.
Принагідно: я в курсі, що наведені вами слова - синоніми (більше того, навіть розумію значення цього терміну), але синонімічні ряди тут значно більші за обсягом ))

Привіт, Вітрику ))
Дякую, і тебе з Різдвом )) Світлий вечір сьогодні, хай же це світло нас зігріває і дорогу нам освітлює.
Питаєш, чи не знаю, де ЧЖ? Знаю. У бані (не в лазні). На жаль.

ЧЖ усім передає сердечні вітання
’у неї все окей’
інформація з перших рук...

О, за вітання - спасибі )) Передавай і від мене - найщиріші ))

???)))!

радо передаю, від усіх

Та ні, Чорнява Жінка не в "бані", в нас "бан" якшо і буває, то на дуже короткі терміни. Ще декілька років тому ми з Любою про це говорили.
Думаю, що тут інші причини - діти, внуки, робота. Напевно таке.

Від мене найпалкіші вітання!!!)))

http://maysterni.com/publication.php?id=80240&p=9

Дякую ))
Мабуть, прищеплена нам з пелюшок звичка (чи потреба) вчитися у когось - не виправдовує себе. Ніхто толком не знає, як чинити, коли тебе щось (чи і все) в цьому житті не влаштовує. Пропоновані схеми - не діють. Врешті-решт опиняєшся там, звідки починала, і все так же поняття не маєш: куди, як, навіщо...