Щось я про те не подумав. А якщо в сні літають, то це до чого? Не підкажеш? Бо я трохи зовсім інше мав на увазі, коли той рядок писав.
Дякую, Серже! До речі, від редакторства не відмовляйся - народ же тобі довірив, вибрав - це ДОЛЯ, розумієш? Зрештою, ти можеш залишатись і Сержем. Якщо ти думаєш, що з новим статусом я перестану тебе критикувати, то глибоко помиляєшся - насиплю солі під хвіст за милу душу. Думаю, що і Юрцю те ж саме скаже.

Ніжний і романтичний вірш. Найбільше сподобались останні рядки:
"Ти - рідна їм.
З тобою всі говорять:
Птахи і Вітер,
Сонце і Роса..."

Якщо в твоєму, Ярику, небі завжди світять зорі, то з двох одно, або вони дуже яскраві, або сонце тьмяне... :-)

А взагалі-то текст випромінює Любов, а це саме головне. Бо "де немає любові, там всі діянні недосконалі" (Так казав Маніхей).

Щиро,
Славко

Славцю, вмієш ти створювати казкові світи у своїй поезії...

Славцю,
Особливо вітер говорить, той що нечуй :))))

Оксанцю, бути рідним для того світу - то вже половина щастя в широкому сенсі.
Тетяно, радий, що Вам сподобалося, Ваша думка для мене важлива.
Шановний Юрій Б.! Прошу звертатись до мене на Ви, бо свиней ми з Вами не пасли, це по-перше. Ваша думка щодо моїх творів, як і вартісність Ваших для читачів сайту чітко зрозуміла, це по-друге.
По-третє: раз Ви вже завітали на цей сайт, то дотримуйтесь при оцінюванні правил, встановлених Редакцією (раджу їх почитати). Якщо у Вас є якісь конкретні зауваги чи пропозиції щодо цього конкретного вірша, то прошу їх викласти тут, аби всі бачили Вашу позицію і ерудицію, а вираження своєї антипатії до творчості загалом робить Вас же смішним, тому намайбутнє такі коментарі буду видаляти.
Славку, передай привіт Маніхею! :)
Наталочко, у тебе теж непогано то виходить!
Юрцю! Привіт тобі від братана Нечуя! :)

Привіт колеги! Хочу сказати декілька слів про неповторність і про класиків. Сам алфавіт уже нам задає формальну повторність, ніхто з літературних наших класиків ще не вийшов за рамки Творця нашого світу. Формально. Але по суті, у тому числі й своєю натхненною до життя поезією, ми творимо свою неповторність, неповторність свого "Я". Тому, Юрію Б , неповторність суті людської - це головне, на її розвитку у нас на сайті головний акцент.
Кожен критик, аналітик, насправді має певні свої нереалізовані ідеали, які прагне часто знайти на стороні, і часто бореться за них на полі іншої особистості - не завжди це є корисним для іншої особистості (здебільшого шкодить). Тому у нас на сайті вибудовується і традиція не заважати будь-якому авторові йти своєю дорогою, при змозі підтримати, задавати коректні питання, на кшталт, - "і яким чином так далеко забрався?!", при необхідності підказувати дорогу назад (до себе) :)
Ось. А щодо Маніхея, боюсь із ним є певні проблеми. Немає імені. Усе таки, Маніхейство - Доктрина, заснована перським метафізиком Мані (216 – 274 чи 277 рр.) на принципах дуалістичного знання (ідеального та матеріального). 2. Погляд на дійсність як на боротьбу двох протилежних начал – добра і зла.

В основі маніхейства і справді є ідея про існування двох начал, Світла й Тьми. Ці начала спершу були відокремлені, та затим Тьма вторглась у світи Світла, внаслідок чого був створений нам відомий матеріальний світ. Акт сотворіння маніхейство розцінює як катастрофу зі всіма відповідними наслідками :(
Офіційною церквою це вчення визнано єретичним.

Рекомендую джерело: http://yacht.zamok.net/DV/Potter/Posters/Snape/manichaeism.html

Ярославе, мені дуже сподобалось :). Дуже гарний, романтичний вірш, а отаких "квазікритиків" не розумію і, очевидно, ніколи не зрозумію. Що ж тут вже покращувати? Просто і вишукано. А кохання - це завжди троянди і сонце, що ж з тим робити?

Дякую за підтримку, Юльцю!

Ярославе, ті, хто говорять про "трафаретність" теми кохання - нещасливі люди, варті лиш співчуття...А поезія Ваша, насправді, надзвичайно світла і вишукана :)

Редакціє, що це значить немає імені. Маніхей, або Мані - жив і творив у Персії в ІІІ ст. н.е., там же і був розпятий на брамі у віці приблизно 70 років.
Маніхейство в Європі дожило до пізнього середньовіччя на Балканах його представляли богомили, у Франції альбігойці.
Маніхейська література збереглася фрагментарно, але кілька памяток перекладені російською мовою, українською на жаль ні, наскільки то відомо мені.

ще кілька рядків про Мані
Mani (in Persian: مانی, Syriac: ܡܐܢܝ) was born of Iranian (Parthian) parentage in Babylon, Mesopotamia (modern-day Iraq) which was a part of Persian Empire about 210-276 CE. He was a religious preacher and the founder of Manichaeism, an ancient Persian gnostic religion that was once prolific but is now extinct. Neo-Manichaeism is a modern revivalist movement not directly connected to the ancient faith but is sympathetic to the teachings of Mani.

Although the original writings of the founding prophet Mani have been lost, significant portions remain preserved in Coptic manuscripts from Egypt and in later writings of fully-developed Manichaeism in China. Until the later 20th century, the life and philosophy of Mani was pieced together largely from remarks by his detractors and from late productions. Then in 1969 in Upper Egypt a Greek parchment codex of ca 400 CE, was discovered, which is now designated Codex Manichaicus Coloniensis (because it is conserved at the University of Cologne). It combines a hagiographic account of Mani's career and spiritual development with information about Mani’s religious teachings and contains fragments of his Living (or Great) Gospel and his Letter to Edessa. Mani presented himself as a saviour and an apostle of Jesus Christ. In the 4th century Manichaean Coptic papyri, Mani was identified with the Paraclete-Holy Ghost and he was regarded as the new Jesus.

Middle-Persian and Syriac are thought to be Mani's native languages. He wrote his seven holy books in Syriac (the main language spoken in the Near East before the Arab-Islamic conquest). Some historians claim he was of Persian parentage. Mani's father, Fatik or Pattig, was from Hamadan and his mother, Maryam, was of the family of the Kamsaragan, who claimed kinship with the Parthian royal house. However, the names of his father and mother are both Syriac. Mani first encountered religion in his early youth while living with a Jewish ascetic group known as the Elkasites. In his mid-twenties, he came to believe that salvation is possible through education, self-denial, vegetarianism, fasting and chastity. He later claimed to be the Paraclete promised in the New Testament, the Last Prophet or Seal of the Prophets, finalizing a succession of men guided by God, which included figures such as Seth, Noah, Abraham, Shem, Nikotheos, Enoch, Zoroaster, Hermes, Plato, Buddha and Jesus. During his lifetime, Mani’s earliest missionaries were active in Mesopotamia, Persia, Palestine and Syria and in Egypt.

уявляю, як ти це читаєш) клас!!!

А таки є у простоті надзвичайний шарм, коли та простота така висока, щира і чуттєва. Та то не "просто", а вишукано-небагатослівно.
З повагою, НН.

Але ж саме в такі дні
(Сумні.
Пусті й безмовні.
Одноманітні,
сірі і нудні.) до поета приходить натхнення. Хтось топить свій смуток у чарці, хтось читає книгу. А що ж робити поету в такі миті як не народжувати вірші?!

"Бувають дні -
Сумні..." -бувають... От і зараз - здається, їду на море, треба радіти... А згадую Львів і сумно... Хочу до Львова!
А вірш хороший!