Так просто і ніжно написано, бо ж яке то щастя - годувати маля))

Янко, в мене є певні передчуття, що остання строка може стати ходячим ахфорізьмом. Дідусь Фрейд у труні здригнувся.)

Будьте символом всеплодючої матері. Вам личить.

я стараюся.
Ось народжу другу дитину, згадаю, як воно і що та й спробую ще раз підійти до цієї теми:)

Дай боже здоровя, багато розумних діток і такої відвертої та щирої любові й щедрості. Манірнічати - не для вас. Хай комплексують ті, у кого ні діток, ні молока.

спасибі, а то я вже почала падати духом.

Яно, якщо останній рядок - до дідуся Зігмунда, то оцей
"Вростають мої мрії в оченята" -
мабуть, до Мічуріна :)) Може, якось оченята окремо, мрії - окремо?

Пані Чорнява, жартувати найкраще на ту тему, в якій ви обізнані.
В українській мові, як поетичній, так і фразеологічній, семантичне поле слова "вростати" з"явилося задовго до Мічуріна, і не завжди пов"язувалося з грушами на вербі.
Вростали серцем в батьківську хату, вростали душею в рідну землю.
Прикро, що ви цього не знаєте.

Пані Чорнява, жартувати найкраще на ту тему, в якій ви обізнані.
В українській мові, як поетичній, так і фразеологічній, семантичне поле слова "вростати" з"явилося задовго до Мічуріна, і не завжди пов"язувалося з грушами на вербі.
Вростали серцем в батьківську хату, вростали душею в рідну землю.
Прикро, що ви цього не знаєте.

Пані Яна Яковенко! Дякую, що пояснили різницю у часовому розходженні поняття "вростати" і прізвища Мічурін. Осмілюсь тільки пояснити вам, якщо ви раніше цього не чули, про так звані логічно-семантичні паралелі. А коли щось "вростає в оченята", це або елементарна відсутність поетичного смаку, або щось гірше.

Пані Чорнява, мене вчили, що коли образ доводиться пояснювати словами, то це поганий образ :(
Я не будую іллюзій з приводу цього тексту, про що писала вище. Був сон, він розсіявся і залишки цього настрою ніяк не хочуть влізати у віршовані рамки.
ви вказали на те, що я давно вже знаю сама. Тож мабуть дякувати не зовсім доречно.
Хоча можу подякувати за проявлену увагу до мене :)

Яно, але ж ніколи не пізно змінити щось на краще:)

Стіка душа у душу молоком,
Вростають мої мрії в оченята,
А що тут треба змінити, аби стало комусь зрозумілим очевидне у такому контексті? Як на мене, то пояснювати вірші доводиться не лише у тому випадку, коли щось не ясно написане, але й тоді, коли читач не той.

Так, і не кажіть, читач не той пішов... Не вкурює він, дурний, глибоку образність карамелєк з лайна і згриплених лелек... Не може він збагнути, як це мрії вростають в очі, якщо це не фільм жахів!

Таких тут, шановна пані, про яких ви кажете, не так вже й багато, але вони дуже полюбляють здіймати веремію, чим імітують масовість та громадську опінію.

Насправді, по чести сказати, ідея мені сподобалась. Проте деякі моменти спотикають мене, як пересічного читача. А оскільки пані Яна має високий рівень вимогливості як до себе, так і до інших, і в усьому, як мені здалося, прагне досконалості, маю нахабство вказати їй на ці "моменти":
1. Дійсно "вростання" є досить моторошним дійством.
2. Мене трохи бентежить оте "чвіркання" в другому рядку, якесь воно занадто простомовне і простоасоціативне для такого глибокоінтимного вірша-сну.
3. Останній рядок занадто простий, знову ж таки, в контексті глибини обраної авторкою теми.

Власне, це є лише зауваги "не того читача", і прислухатись до них шановній авторці немає жодної потреби.

Може, не так і багато, а може, ви не всіх знаєте... А деякі просто відмовчуються, щоб не ображати... А ще деякі вважають, що краще не зв’язуваться... Але ті, що є, як вони вам заважають писати хто зна що і хто зна як! Ех, ваша воля б...

Пані Ніко
Років десять доїла корів, тому напевно знаю, що молоко чвіркає із дійки :), Ви щось інше мали наувазі, говорячи про промовистість цього слова?
А вростання семантично часто використовують як синонім до закорінювання. Тобто те, що залишиться назавди.
Пані Чорнява, ви мене просто вразили високохудожнім смаком свого коментаря.

Якого саме?

Своєю волею, шановна пані, я користуюся вволю. Знаю й вашу волю, яку ви неодноразово висловлювали. Але ж ви як професійний філолог не можете не знати народних прислівїв про те, що кому не дав бог. Чи ви не український філолог?

Яно, якщо ви про карамельки з лайна, то це нетльонка пана Валентина Бендюга, тож йому і претензії.

Це прислв’я, ВБ, я знаю, хоча і не український філолог. Але ж ми тут не про вас, а про Поезію, про доречність або недолугість... А ви все про своє, про наболіле...

Я мала на увазі саме те, що мала і нічого більше, повірте. Дуже не люблю недомовок або двозначностей.
Я просто наголошую, що це оте "чвіркання" і іжє с німі, прималює загальний художній і естетичний рівень вірша. Ці моменти дисонують, от і все.
Та я вже казала, що не претендую на звання "рупору істини". Бодай поки мене в нього не висвятять офіційно і при свідках;)
А загалом, думка автора - закон.
Тож, моє шанування.

Та ні, шановна пані, я саме про поезію й кажу: вірш, як анекдот, бо коли його доводиться пояснювати, то на те може бути дві причини, про які я й нагадав. А ваша реакція на це нагадування якась, вибачте, істерична. Спростуйте сказане мною, а не чіпляйте інші теми, які поезії не стосуються.

Я не знаю, може це професійний прийом проскупівських журналістів такий: все перекручувати, але ви ним оволоділи майстерно! Щодо вірша, авторка і сам погодилася, що вираз про вростання мрій в оченята є недолугим. Більше того, вона це бачила і раніше. Тому, шановний, спростувала ваш закид Яна Яковенко!

Ну, шановна пані, ви вже й на проскурівських журналістів тінь кинули і звинуватили їх у перекручуванні чогось там. Під таким натиском професійних філологів (хоча й не українських) будь-хто може засумніватися у доцільності того чи іншого слова чи образу.
Стіка душа у душу молоком,
Вростають мої мрії в оченята,
Чи може мамина душа перетікати молоком у душу немовляти? Кажу, що може. А чи можуть передаватися мамині мрії через погляд цьому ж немовляті? Кажу, що можуть. Коли ви цього не розумієте, то це ж не вина автора, а ваша біда. Гадаю, що тим, хто годував свою дитину чи хоча б доброзичливо спостерігав за цим годуванням, вірш сподобається. Як казав Тарас
У нашім Раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Зичу вам спізнати ту райську насолоду.

Спізнилися ви, шановний, бажати. Я вже все це відчула, на відміну від вас... Ще раз повторюю: МОВА ЙДЕ НЕ ПРО ОБРАЗ ЯК ТАКИЙ, А ПРО НЕДОЛУГІСТЬ ЙОГО ВТІЛЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ СЛОВА.
Все, ви мене втомили...

Все то й все. Бувайте, але не так часто згадуйте мене, бо мені щось часто й безпричинно ікається...

Валентине, дякую за підтримку!