Після посилання на рафіка прочитала про небо як чашку, сподобалося, чесно. А тут знову щось явно далеке від поезії, хай навіть за схемою сконструйованої. Кіберобрази також бувають красивими, хоча й не пробують віршувати.

Після посилання на рафіка прочитала про небо як чашку, сподобалося, чесно. А тут знову щось явно далеке від поезії, хай навіть за схемою сконструйованої. Кіберобрази також бувають красивими, хоча й не пробують віршувати.

Не випадає написати пане Ігоре, а паничу якось незвично, тому просто Ігоре, в перші дні мого перебування на сайті потрапила на сторінку з дискусією щодо сутності поезії, якою вона бачиться тут на майстернях. Точилася доволі хай не гостра, але принципова дискусія, що можна вважатати поезією у класичному розумінні, а що, даруйте, не зовсім. Якщо знайду посилання, дам вам поглянути. Якщо вірш написаний непоетично, то це не поезія, а значить не вірш, тому навіщо його рекламувати як поезія інша? Подайте у розділ Проза, і ніхто не буде чіплятися до сваших кібервикрутасів.

http://www.maysterni.com/publication.php?id=41084
Ось тут доволі гарно розписано хто такий поет і що він мав би робити, чи це стосується не всіх? А з чого Ви, пані Наталю, зробили висновок, що твір я назвала недовіршем? З очки зору конструкції ясно, за схемою, вірш непоетичний - не поезія - не вірш. Кібер мав би зрозуміти.

Дивно було почути, що поети не вірять в чудодійну силу натхнення. Невже тут самі генії позбиралися, котрі беруть кусень каменю і механічно відсікають від нього все зайве, щоб створити шедевральну скульптуру, чи то пак, беруть пригорщі слів і ліплять з них вірші, як сніговиків зі снігу. Мабуть, і я безнадійно відстала від світу.

Якщо б Ви перейшли хоча би заради цікавості на посилання, яке я подала, то там якраз йдеться про Уїтмена. А світ через власний фокус пропускає не лише кожен поет, а кожна мисляча людина, здатна сприймати об"єктивну реальність у своїх власних унікальних суб"єктивних відчуттях.

А чудодійну я взяла з попереднього коменту, від пані Ольги, там ви іронії не помітили, мабуть.

Відпливають човни проліскові
із зайцями сніговими в кущах,
з килимком із трави прозорої,
із намистом дзвінким у струмках.
Сонце світить на всеньке небо!
Я стою у човні на дні:
я пливу, моя кохана,
до тебе у ці тихі весняні дні.
Над полями високо жайвір –
синя грудочка жару!
Я колись до тебе припливу,
синього жару тобі привезу.
А іще привезу я хату тобі –
білу хату мого кохання,
там на вікнах сидять голуби
і хату на вишнях колихають.
Там рушник будуть нам постеляти,
щоб з тобою нам на рушнику стати...
Я до тебе човном пролісковим пливу,
золотим весельцем воду горну.

Слова, мабуть, зайві.

Це Ваш улюблений поет зі світовим ім"ям, Василь Голобородько. Отакої, мабуть, тут також елементи некоректності проявляються, не кажу вже про творче пропускання чужих образів. Характеристика, кхм, дуже не дуже.

НЕ хотілося продовжувати суперечку щодо творчості Голобородька чи Уїтмена з огляду на ваш вірш, та ви самі зачепили. Знаєте, у чому ваша помилка і майбутня трагедія, не доведи Господи? У надмірній захопленості Інтернетом і молільності на авторитети. Бо про збірку, про яку ви пишете, випущену у Югославії, я чула ще тоді, коли ви дитиною буквар вивчали. А ви ввели в пошукову систему «Василь ГОлобородько» і за першим же посиланням зцапали абзац і втикнули у повідомлення, демонструючи глибоке розуміння світоглядних особливостей великого поета. І вірша, котрого я вам надіслала, покритикували не з точки зору монографічного аналізу, від слова до слова, чи хоча б сюжетно-композиційної структури твору чи ролі фольклорних кодів, а з висоти власної дзвіниці і власних амбіцій. І коли б я не написала, що то вірш Голобородька, то ніколи він не дістав би тої високої оцінки, яку йому приписують.
Знаєте, була колись хороша ідея, оцінювати вірша безоглядно до його авторства, так званим чорним ящиком, текст і все, і прошу оцінити, вартий уваги чи вартий доробки. Бо інакше ларопочивці можуть не викладатися в кожній строфі, як Маяковський писав, не тягати сотні тонн руди, а так собі легким помахом пещеної ручки після чергової порції кальянчику, сальвійки чи ще чогось веселящого душу й тіло, тримаючи на іншій ручці двох-трьох муз чи музів, хто як полюбив, видати набір словес і оголосити то невмирущим верлібром під Уїтмена, вчіться, мовляв. А поки до тебе не причепиться ярлик «ГОлобородько», то твоє творіння ніхто й не розгляне поза контекстом високості імені і не узрить у ньому ні присутньої йому від народження образності, українських звичаїв, ніхто так і не відчитає цитати, і непомітна на перший погляд глибина так і залишиться непомітною, бо другого погляду просто не буде, визнають вірш наївним, досить кострубатим за формою, ну і за змістом досить пересічним, що з великим успіхом ви і продемонстрували.
Знаєте, чому я вибрала вам для перевірки такого знаного поета? Бо мене зовсім недавно покритикували саме за такою схемою, рими ніякі, зміст препаршивий і оцінка нижче плінтуса. А після двох наступних віршів все стало на свої місця, і мелодика віднайшлася, і теплота, і все що завгодно. Але хіба це правильна оцінка?
А моє «Нема слів» ви розтлумачили невірно, тут вони були вжиті в розумінні – чудово, поетично, хоч і не римована і не ритмізована поезія, але вища за багато ритмізованих високохвальних ляпів.

і у великих поетів бувають пересічні вірші
а по-друге, в Голобородька спрямування поезії таке, що окремо від міфологічного метафоричного бекґраунду його вірші сприймати не варто...
і саме тому сприймаючи цей вірш поза контекстом Голобородька - він видається слабким.
Ви б хоч вдумувалися, що пишете, молодий чоловіче. Тут же аж кричить "Я начальник - ти дурак, ти начальник - я дурак".

Гей, козаче, чи ти через міру на радощах від
перемоги оковитої впився,
чи ти від жиру молодого, як собака, сказився,
чи ти у лиху годину із розумовим ґанджем
уродився —
Це, до речі, той же Голобородько...
А коли його вперше видавали, не було ж контексту ГОлобородька, була просто творчість нікому не знаного забороненого поета. І не лише за забороненість його видавали, там копійки рахують добре, і талант розгледіли з першого погляду, а не чекаючи вказівки чи ярличка.

Сподіваюся, у вас не залишиться надто багато неприязні до мене особисто, Ігоре. Прошу вибачення, якщо критика була надто гострою, ви ж насправді доволі талановита молода людина, і у вас, вірю, попереду дуже і дуже багато гідних творчих висот. І як читач чекаю ваших достойних творів, бачу, що можете, коли захочете. Успіхів вам, і хай кожен ваш новий твір буде непересічним.

Звісно ж, ярликів усі бояться і так люблять їх вішати, називаючи більш літературнокритичним "контекст". Очевидно, у контексті легше оцінювати, знаєш-бо, як до тебе вже зробив це хтось перший, і якщо ще досі живий, то можна і я собі критикану чи хвальну. :) А що робити, коли дістаєш до рук сирий матеріал, молоде ім"я чи взагалі просто текст, отоді й у бій ідуть тільки старики, а змісту нуль, поетики нуль, у кращому випадку закидають кострубатість і блідоформність до аморфності. А збірку про птахів критикували ті, кому "Бог здоров"я хай пошле, коли не допослав розуму" (вислів моєї улюбленої покійної бабуні).

Як на мене, це ваш самий зрозумілий для мене твір! :)