Вишня. Куди тій гречці,
вона ще й не пахне,
коли наливається млостю
пізня вишня.

Десь зірвані і давно забуті жовті черешні.
Володимирська, Любська засипані цукром
і кинуті в темні погреби.
Лиш вона, Пізня,
нескінченно набирає темного зілля,
серпневих сліз,
зрілого сонця.

Туга плоть тремтить
і б’ється одна об одну
в хвилях заблудлого вітру.
Чиясь рука тягнеться віт,
хилить до себе літній неспокій,
і, перша, достигла, що ніч,
рветься на вустах,
стікає божевільною отрутою
бажань.