
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.10
15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.
Я не чекаю дива. Дав би Бог,
2025.08.10
15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов
2025.08.10
15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,
2025.08.10
07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене
2025.08.09
21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,
2025.08.09
21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.
Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори
2025.08.09
13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
2025.08.09
13:25
Чорнявий кіт із карими очима споглядає з височини книжкового розвалу на тих, хто мало не щодня приходить і переглядає те, що прибуло.
Здається, що кіт знає всі мови, крім гебрайської та китайської, яких немає серед написаних стосів книжок. Тих, за якими
2025.08.09
11:52
…Шукати щось нове? Стаж і кваліфікація в Северина були, проте йому хронічно не таланило. Всі однокурсники знайшли теплі місця й тихо пожинали купюри. І не те щоб вони збивали зорі з неба - просто ситих кутків на всіх не вистачає. Свого часу він засиджував
2025.08.09
10:52
Із Бориса Заходера
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!
І ось наша доблесна Рижка
2025.08.08
22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,
2025.08.08
16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття
2025.08.08
14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.
Портулак обіймає землю,
2025.08.08
11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині
Не загримить, не зойкне поза хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Критика | Аналітика
Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
Прийнято вважати, що "людина за Образом і в Подібності" (до Творця), що сказано Творцем: "Людина - це добро", "це добре", тому ставлення до людей і людини, це ставлення до Божого (Творцевого), в тому числі і в нас.
А також виходимо з того, що "Майстерні" мають підстави встановлювати певний порядок на своїх сторінках, і кому таке не до вподоби, той не змушений це все терпіти.:(
Йдеться, звісно, про відповідальність адміністрації "ПМ" за те, що виливається у світ зі сторінок "ПМ".
Щодо використання люди і людина
Адміністрації легше давати посилання на цю сторінку, аніж переконувати раз за разом декого із авторів, що, принаймні для "ПМ", немає жодного сумніву в тому, що існує Бог Творець (бо, вочевидь, існують ще й інші боги, не творці, в тому числі і широковідомий "Господь Бог"), і що існує його Творіння - прекрасні досконалі - у тому числі й Людина, яка за Образом і в Подібності.
Тому, коли деякі автори дозволяють собі писати недобрі слова про явище людини взагалі, а не про недоліки когось, чогось конкретного, то це глибоко образливо для тих із нас, що вважають за Найвищий дар - ставати людиною, залишатись людиною, цінять своє знаходження серед людей, і, напроти, усіляких негідників бачать саме, як нелюдів.
Та, звісно, проблема не лише в тому, що на основі діянь окремих нелюдів не можна засуджувати явище людини в цілому, нехай і забуваючи, що свої Творіння уповноважений і здатен судити лише людський Творець.
Бо сказано (Мат.12.30):
31 Задля цього кажу вам, що кожний гріх і хула будуть відпущені людям, а хула проти духа не буде відпущена.
32 І хто тільки скаже слово проти людського сина, відпуститься йому; а хто скаже проти духа святого, не відпуститься йому, ані в цім віці, ані в будучому.
33 Або виплекайте добре дерево і його плід добрий, або виплекайте погане дерево і його плід поганий: бо від плоду пізнається дерево..."
Не збираюся трактувати сказане Ісусом. Але серед інших висновків один очевидний - не потрібно хулити і руйнівно лихословити, тим більше узагальнюючи проти явища людини в цілому, бо точно наші слова, крім можливої конкретної неправдивості, торкнуться і Духа Святого, який в нас. Окрім, певно, нелюдів?
Проблема і в тому, що вимоги до рівня авторського інтелекту, і рівноваги в різних питаннях буття, і в поезії нині значно вищі, аніж те було донедавна. Мало вже писати лише про те, що власним досвідом проведено крізь душу і серце, писати лише про своє. Нині справжній автор говорить (творить) усім масивом рідної мови - досвідом багатьох і багатьох її авторів і користувачів, і, частіше за все, говорить про світ особисто не знайомий йому, де потрібно з любов'ю охоплювати чуже, як своє, не стаючи суддею, обіймати серцем своїм всі витоки вже далеко не своїх знань - і, поміж іншого, не зупинитися на латинській вихолощеності "homo", не спинитися й на "gomos" греків, як і на їхньому "антропос" (той, чий погляд направлений вгору), не заспокоїтися і на більш древніх багатоваріантних витоках мудрості... І тоді з вуст ніколи не полине хула (від лат. глотка), бо хоча би в найменшій мірі, але побачиться Промисел Божий цілісніше.
Отож, без такого бачення - в цілому, юним нашим авторам не варто у своїх ранніх спробах, суєтно узагальнюючи, послуговуватися штампами "люди", "людина" - бо таки за цими словами завжди видніє Бог і дуже легко (чи не завжди?) своїми недосвідченими рядками завдати собі шкоди, та й читачу теж. Бо ж навряд чи вистачить майстерності оминути "бісівщину", надати "людині" належного звучання. А за шкоду і інші лиха на сторінках "ПМ" відповідає адміністрація, і її завдання - впливати на такі явища, давати їм оцінку.
Утім, багато хто зауважить, що весь український світ користається "людиною", "людьми" наліво і направо, і вкрай нерозбірливо, як тим же вульгарним "любИй". На жаль саме так все і є, і це виглядає великою проблемою - оця, і не тільки ця, нерозбірливість. І можливо саме з неї, нашої загальної нерозбірливості, і витікає проблематика "багато званих та мало обраних"?
Але є ще один важливий момент - уявні "низи" завжди говорять дещо іншою, в т.ч. і понятійно, мовою, ніж аристократія.
Не будьмо вічними "низами", будуймо і мову, традиції аристократії в Україні.
Приповідка, щодо "холоду" й "тепла", "пітьми" і "світла", "добра" і "зла"
Якось професор одного відомого університету задав своїм студентам запитання:
- Чи є Бог творцем усього сущого?
Один зі студентів хоробро відповів:
- Так, є!
- Тобто , ви вважаєте, що Бог створив все? - запитав професор.
- Так - рішуче відповів студент.
- Якщо Бог створив усе, тоді Він створив і зло. А відповідно до загальновідомого принципу, що стверджує, що по нашій поведінці і наших справах можна судити, хто ми такі, ми повинні зробити висновок, що Бог і є зло, - сказав на це професор.
Студент замовк, оскільки не міг знайти аргументів проти залізної логіки викладача.
Професор ж бо, задоволений собою, похвастався перед студентами, що, мовляв, він ще раз довів їм, що релігія є лише міфом, придуманим людьми.
Але тут підняв руку інший студент:
- Можна у зв'язку із цим задати вам запитання, шановний професоре?
- Звичайно.
- Пане професоре, а чи існує холод?
- Що за питання?! Звичайно, існує. Вам ж бо колись таки бувало холодно?
Студенти захихотіли з простацького запитання свого товариша. Та він продовжував:
- Але в дійсності холоду немає. Згідно із законами фізики те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. Тільки об'єкт, що випускає енергію, піддається вивченню. Тепло є те, що змушує тіло або матерію випускати енергію. Абсолютний нуль (- 273° С) є повна відсутність тепла, і будь-яка матерія при такій температурі стає інертною й нездатною реагувати. Холоду в природі немає. Це слово придумали, щоб описати свої відчуття, коли не вистачає тепла.
Потім студент продовжив:
- Пане професоре, а чи існує пітьма?
- Звичайно, існує, і ви це знаєте самі... - відповів професор.
Студент знову заперечив:
- І тут ви не праві, пітьми також немає в природі. Пітьма, у дійсності, є цілковитою відсутністю світла. Ми можемо вивчати світло, але не пітьму. Ми можемо використовувати призму Ньютона для того, щоби розкласти світло на його складові й виміряти довжину кожної хвилі. Але пітьму не можна виміряти. Промінь світла може освітити пітьму. Але як можна визначити рівень темряви? Ми вимірюємо лише кількість світла, чи не так? Пітьма - це слово, яке лише описує стан, коли немає світла.
Студент був налаштований по-бойовому і не вгамовувався:
- А тепер скажіть, будь ласка, тож чи існує зло, про яке ви говорили?
Професор, уже непевно, але відповів:
- Звичайно, я ж пояснив це, якщо ви уважно мене слухали. Ми бачимо зло щодня. Воно проявляється в жорстокості людини до людини, у безлічі злочинів, чинених повсюди. Так що зло усе-таки існує.
На це студент знову заперечив:
- І зла теж немає, точніше, воно не існує саме по собі. Зло є лише відсутність Бога, подібно тому, як тьма і холод - відсутність світла й тепла. Це ("зло")- усього лише слово, використовуване, щоб описати відсутність Бога. Не Бог створив зло. Зло - це результат того, що трапляється з тим, у чиїм серці немає Бога. Це як холод, що наступає при відсутності тепла, або пітьма - при відсутності світла.
Професор замовк і сів на своє місце.
* Студента звали Альберт Ейнштейн. І ця історія, кажуть, дійсно відбулася з ним в часи його студентської молодості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
Визнаємо ми оте, чи не визнаємо, але ідея людини
таки єдиний шлях нашої самореалізації. )
Тому ставлячись до неї із найвищою повагою,
ми, вочевидь, ніяк не нашкодимо собі. )
Або чому адміністрація "ПМ" зобов'язана знижувати оцінки за публікаційні «наїзди» на людину
Прийнято вважати, що "людина за Образом і в Подібності" (до Творця), що сказано Творцем: "Людина - це добро", "це добре", тому ставлення до людей і людини, це ставлення до Божого (Творцевого), в тому числі і в нас.
А також виходимо з того, що "Майстерні" мають підстави встановлювати певний порядок на своїх сторінках, і кому таке не до вподоби, той не змушений це все терпіти.:(
Йдеться, звісно, про відповідальність адміністрації "ПМ" за те, що виливається у світ зі сторінок "ПМ".
Щодо використання люди і людина
Адміністрації легше давати посилання на цю сторінку, аніж переконувати раз за разом декого із авторів, що, принаймні для "ПМ", немає жодного сумніву в тому, що існує Бог Творець (бо, вочевидь, існують ще й інші боги, не творці, в тому числі і широковідомий "Господь Бог"), і що існує його Творіння - прекрасні досконалі - у тому числі й Людина, яка за Образом і в Подібності.
Тому, коли деякі автори дозволяють собі писати недобрі слова про явище людини взагалі, а не про недоліки когось, чогось конкретного, то це глибоко образливо для тих із нас, що вважають за Найвищий дар - ставати людиною, залишатись людиною, цінять своє знаходження серед людей, і, напроти, усіляких негідників бачать саме, як нелюдів.
Та, звісно, проблема не лише в тому, що на основі діянь окремих нелюдів не можна засуджувати явище людини в цілому, нехай і забуваючи, що свої Творіння уповноважений і здатен судити лише людський Творець.
Бо сказано (Мат.12.30):
31 Задля цього кажу вам, що кожний гріх і хула будуть відпущені людям, а хула проти духа не буде відпущена.
32 І хто тільки скаже слово проти людського сина, відпуститься йому; а хто скаже проти духа святого, не відпуститься йому, ані в цім віці, ані в будучому.
33 Або виплекайте добре дерево і його плід добрий, або виплекайте погане дерево і його плід поганий: бо від плоду пізнається дерево..."
Не збираюся трактувати сказане Ісусом. Але серед інших висновків один очевидний - не потрібно хулити і руйнівно лихословити, тим більше узагальнюючи проти явища людини в цілому, бо точно наші слова, крім можливої конкретної неправдивості, торкнуться і Духа Святого, який в нас. Окрім, певно, нелюдів?
Проблема і в тому, що вимоги до рівня авторського інтелекту, і рівноваги в різних питаннях буття, і в поезії нині значно вищі, аніж те було донедавна. Мало вже писати лише про те, що власним досвідом проведено крізь душу і серце, писати лише про своє. Нині справжній автор говорить (творить) усім масивом рідної мови - досвідом багатьох і багатьох її авторів і користувачів, і, частіше за все, говорить про світ особисто не знайомий йому, де потрібно з любов'ю охоплювати чуже, як своє, не стаючи суддею, обіймати серцем своїм всі витоки вже далеко не своїх знань - і, поміж іншого, не зупинитися на латинській вихолощеності "homo", не спинитися й на "gomos" греків, як і на їхньому "антропос" (той, чий погляд направлений вгору), не заспокоїтися і на більш древніх багатоваріантних витоках мудрості... І тоді з вуст ніколи не полине хула (від лат. глотка), бо хоча би в найменшій мірі, але побачиться Промисел Божий цілісніше.
Отож, без такого бачення - в цілому, юним нашим авторам не варто у своїх ранніх спробах, суєтно узагальнюючи, послуговуватися штампами "люди", "людина" - бо таки за цими словами завжди видніє Бог і дуже легко (чи не завжди?) своїми недосвідченими рядками завдати собі шкоди, та й читачу теж. Бо ж навряд чи вистачить майстерності оминути "бісівщину", надати "людині" належного звучання. А за шкоду і інші лиха на сторінках "ПМ" відповідає адміністрація, і її завдання - впливати на такі явища, давати їм оцінку.
Утім, багато хто зауважить, що весь український світ користається "людиною", "людьми" наліво і направо, і вкрай нерозбірливо, як тим же вульгарним "любИй". На жаль саме так все і є, і це виглядає великою проблемою - оця, і не тільки ця, нерозбірливість. І можливо саме з неї, нашої загальної нерозбірливості, і витікає проблематика "багато званих та мало обраних"?
Але є ще один важливий момент - уявні "низи" завжди говорять дещо іншою, в т.ч. і понятійно, мовою, ніж аристократія.
Не будьмо вічними "низами", будуймо і мову, традиції аристократії в Україні.
Приповідка, щодо "холоду" й "тепла", "пітьми" і "світла", "добра" і "зла"
Якось професор одного відомого університету задав своїм студентам запитання:
- Чи є Бог творцем усього сущого?
Один зі студентів хоробро відповів:
- Так, є!
- Тобто , ви вважаєте, що Бог створив все? - запитав професор.
- Так - рішуче відповів студент.
- Якщо Бог створив усе, тоді Він створив і зло. А відповідно до загальновідомого принципу, що стверджує, що по нашій поведінці і наших справах можна судити, хто ми такі, ми повинні зробити висновок, що Бог і є зло, - сказав на це професор.
Студент замовк, оскільки не міг знайти аргументів проти залізної логіки викладача.
Професор ж бо, задоволений собою, похвастався перед студентами, що, мовляв, він ще раз довів їм, що релігія є лише міфом, придуманим людьми.
Але тут підняв руку інший студент:
- Можна у зв'язку із цим задати вам запитання, шановний професоре?
- Звичайно.
- Пане професоре, а чи існує холод?
- Що за питання?! Звичайно, існує. Вам ж бо колись таки бувало холодно?
Студенти захихотіли з простацького запитання свого товариша. Та він продовжував:
- Але в дійсності холоду немає. Згідно із законами фізики те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. Тільки об'єкт, що випускає енергію, піддається вивченню. Тепло є те, що змушує тіло або матерію випускати енергію. Абсолютний нуль (- 273° С) є повна відсутність тепла, і будь-яка матерія при такій температурі стає інертною й нездатною реагувати. Холоду в природі немає. Це слово придумали, щоб описати свої відчуття, коли не вистачає тепла.
Потім студент продовжив:
- Пане професоре, а чи існує пітьма?
- Звичайно, існує, і ви це знаєте самі... - відповів професор.
Студент знову заперечив:
- І тут ви не праві, пітьми також немає в природі. Пітьма, у дійсності, є цілковитою відсутністю світла. Ми можемо вивчати світло, але не пітьму. Ми можемо використовувати призму Ньютона для того, щоби розкласти світло на його складові й виміряти довжину кожної хвилі. Але пітьму не можна виміряти. Промінь світла може освітити пітьму. Але як можна визначити рівень темряви? Ми вимірюємо лише кількість світла, чи не так? Пітьма - це слово, яке лише описує стан, коли немає світла.
Студент був налаштований по-бойовому і не вгамовувався:
- А тепер скажіть, будь ласка, тож чи існує зло, про яке ви говорили?
Професор, уже непевно, але відповів:
- Звичайно, я ж пояснив це, якщо ви уважно мене слухали. Ми бачимо зло щодня. Воно проявляється в жорстокості людини до людини, у безлічі злочинів, чинених повсюди. Так що зло усе-таки існує.
На це студент знову заперечив:
- І зла теж немає, точніше, воно не існує саме по собі. Зло є лише відсутність Бога, подібно тому, як тьма і холод - відсутність світла й тепла. Це ("зло")- усього лише слово, використовуване, щоб описати відсутність Бога. Не Бог створив зло. Зло - це результат того, що трапляється з тим, у чиїм серці немає Бога. Це як холод, що наступає при відсутності тепла, або пітьма - при відсутності світла.
Професор замовк і сів на своє місце.
* Студента звали Альберт Ейнштейн. І ця історія, кажуть, дійсно відбулася з ним в часи його студентської молодості.
• Радянська історія.
ГОЛОДОМОР
Як захід жер хліб, який вкрали у вмираючих. Ганьба Європі...
Як союз разом із всіма іншими Америками Європами зростив і навчив нацистів усьому, що вже робилося з нами на теренах СРСР.
Комунізм - абсолютне зло, але ж Росія поки дає нафту і газ, а це ж індульгенція за всі злочини минулого і майбутнього!..
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Антитези. Н. Нєкрасов «То сердце не научится любить»"
• Перейти на сторінку •
" НА ПІДТРИМКУ УЛАДЗІМІРА НЯКЛЯЄВА"
• Перейти на сторінку •
" НА ПІДТРИМКУ УЛАДЗІМІРА НЯКЛЯЄВА"
Про публікацію