Дякую, Олю, за світлий коментар.
Маєте рацію. Так сприймається краще.

Приємно - взаємно. Надзвичайно. Щиро.
Дякую, Костянтине, за плече підтримки.

З повагою ВС.

Дякую, Тетяно.
Радий вітати Вас на моїй сторінці.

ВС.

Не слід боятися такої реакції, гірше - її відсутність, а так вірш не залишив байдужим і викликав у кожного свої ( не завжди позитивні) асоціації, це зовсім не Ваша провина. Раджу до цього віднестися по-філософськи!

Дякую, Наталю !
Ваші роздуми, як і поради цілком слушні. Стерплю і перейду босоніж і через цю стерню невдач і успіхів.
Загартуюсь смиренням вітру і спокоєм води.
Тим більше, коли поруч є такі друзі.

Щиро дякую.

У грудях ніби подих застрягає,
А серце вістрям кіл тупий проб’є.
Це знову одинокість огортає,
І знову хтось напій цей подає.
Напій терпкий, з кровавою піною,
І смак його нестерпний і важкий.
Незрозумілий відчай з гіркотою,
І дика біль, і жах наднелюдський.
І хочеться відкинути рукою,
І хочеться втікати у світи.
Та світ стає суцільною стіною.
І на губах напій цей розтає.

Погляд мав бути "мерзенним", а чомусь написалось "колючим" і вийшло наче "масло масляне", та Ви, сподіваюсь, все і так вірно зрозуміли...

Розпач і біль - два супутники вірні
На роздоріжжі і в самоті.
Десь розгубилися друзі і рідні,
І одиноко в краю цім мені.
Я би і втік, куди бігти - не знаю,
Я би і вмер, але жити - ще час.
А тому мучаюсь, каюсь, караюсь,
Доки надії вогник не згас.

Груди мої вогонь обпікає,
Обруч стальний міцно голову стис.
Хто я такий? І чого тут шукаю?
Чому до світу я цього не звик?
Я тут чужий, і мене не приймають,
Все відбувається, ніби вві сні,
Але я вірю, що щось-таки маю,
Що не дозволить зламатись мені.

Звісно, що вірш написано китайськими ієрогліфами з єврейським акцентом.
Так, Володимире! Мені вже тут десятки раз ввічливо натякають, що чванитися тут можна лише спокусливою строфою, вишуканою римою, і ритмом зі світом в ногу.
І куди вже нам смертним до розуміння збігу приголосних, діє-форм і т.д.

Десь там в синім океані,
На дні неба голубім,
Пливе човен у вигнанні,
Човен трьох моїх вітрил.
Одна - то світи незнанні,
А дві - крила золоті,
А три - мої невблаганні.
Це ти - острів моїх мрій.
Це ти - острів мій незнаний,
Це ти - в хвилях самоти,
Це ти - берег із омани,
Це ти - друже, назавжди.

У світах самоти ми, мабуть, не одні –
Раптом хтось добре слово промовить мені,
Хтось пришле гарну звістку з далеких світів
І розвіє мій смуток, що в серце забрів.
Хтось молитву промовить за душу мою,
Щоби дух мій зміцнився в нелегкім бою,
А як ворог на мене піде із мечем –
В мить останню хтось завжди підставить плече...
Хоч тернисті дороги ведуть крізь життя –
Свою душу лиш вірою зцілюю я,
А ще - Друга словами, що сум прожене
І життя моє світлом осяє земне!

Не залишаймо все як є,
Напризволяще не кидаймо,
А на оновленій землі
Борімося й перемагаймо.
Ще не досягнуто мети,
Брехні не вирвано коріння.
І хто це зробить, як не ми?
Хто має це синівське вміння?

Це цілком мирна, нічна дискусія, пані Наталю.
Добродій Володимир, користуючись своїм високим адміністративним становищем, виливає свою зболену душу, від моїх сирих творів. Абзац.

Не вас, пане Василю, ганять за якість того, що з'являється на головних сторінках нашого видання, тому з кожним, хто не покращує якість своїх публікацій проводимо виховну роботу.

До речі, не я почав оцю суперечку, а саме ви першим своїм коментарем, щодо отриманої від адміністрації оцінки.
Ось ваші слова "Не розумію реакції Редакції Майстерень. Можливо, що це і ознака порядності штовхати низькою оцінкою в спину (без жодних пояснень). Залишається лише здогадуватися чим так дошкулив цей вірш... (На цей раз, про ПМ тут нічого не згадувалося). Може, в ньому бракує сексуальності і пристрасті. Чи просто - попав в немилість. І по чому краще стусонути, як не по творах автора. Якщо так, то і нехай..."

Тож саме цим коментарем, ви нагадали, що написали і про ПМ, буцімто тут аж так все погано, але ж погане, виходить, продукуєте і саме ви?
Це ж ваше, то ж чому ви дивуєтесь, що я не проявляю до різного "фе" пошани?

"На стОрінках Пе-еМе
У пошані всяке фЕ:
Перекручений рядок
Геп завихреність думок..."

Як бачите, намагаємось виправляти зауважені вами недоліки...

До речі, тут я майже зберіг ритм. Можна про це згадати:(07) \"На стОрінках Пе-еМе
(07) У пошані всяке фЕ:
(07) Перекручений рядок
(07) Геп завихреність думок.
(07) Де є проза, де вірші ? –
(07) Все змішалось в голові.
(07) Рима, звісно, не складна,
(07) Тут вважається «фігня».
(07) А бездушна тріскотня
(07) Видається за дива.
(07) Секс зірвався із пера
(07) І ганя в куток з кутка.
(07) А легке мичання муз
(07) Перевершив світський туз.
(07) В підменю коментарі
(07) Речі кепські і брудні
(08) Тут «освячують» щоденно
(08) І оцінюють натхненно.
(07) Ну не все ж, що гавкне пес
(07) Слід здіймати до небес.
(07) Ще б багато написав
(07) Але писалку пом’яв.
(07) Думи виклав на папір
(07) Лже-поет Василь-вампір.\"

Перепрошую, пане Василю, ви і справді не Віктор, але не потрібно вам себе аж так до високого мистецтва чіпляти, вам потрібно починати з найдрібнішого, з азів, - з необов'язкових збігів приголосних, з традиційної втрати ритму, з якості поетичної мови.
Ще раз зауважу, що можете, але не завжди хочете.
І якщо. наприклад, Юрій Антонов може собі дозволити в пісні співати "для меня нет тебя прекрасней", то ви ж не пісню співаєте, а поетичний тест високого гатунку намагаєтесь створити?
Не кажу про сенсову якість перших строф, маєте право і на безсенсовість, але ж це повна катастрофа:
"Как-то
ты мне приснилась.
Правда
без лица в вуали.
Как-то
вдруг всё изменилось
И вот
я теперь в печали."

Тут, навіть, не зважаючи і на явно усвідомлену автором втрату ритму (для чого не помітно видимих виправдань), стільки всього іншого, що нормальний пародист міг написати б цілу поему.
Навіщо ви таке публікуєте?

Володимире, цей твір був написаний ще в 90-тих (до речі, як пісня). ПМ і для того, щоб тут можна було чомусь повчитися, перейняти чиїсь досвід, відчути плече підтримки. Поки-що, зустрічаю на своєму шляху одні докори і невдоволення. вибачте, за надмірну емоційність.

до речі:
(07) Как-то ты мне раз приснилась.
(08) Правда без лица в вуали.
(07) Как-то вдруг всё изменилось
(08) И вот я теперь в печали.

Раз - опущено. Дякую, тут виправлюся.

Ось перевірка розміру ( перший раз виставив українську мову):
(08) Как-то ты мне раз приснилась.
(08) Правда без лица в вуали.
(08) Как-то вдруг всё изменилось
(08) И вот я теперь в печали.

Хто ж тут помиляється, Володимире.

У світі, думаю, дуже мало справжніх поетів, - ми вчимося і пробуємо перевершити себе учорашніх. Тому називати себе поетами було би моветоном, особливо, коли стільки нам ще потрібно зробити... :)

Отже, пане Василю, не потрібно дутися, коли вам хочуть допомогти, а не сміються, як К.Мордатенко, ставлячи вам найвищу можливу оцінку саме за оцей твір.
Ви говорите про несмак, про чорт-знає що на ПМ, тож я вам про це кажу, з цим і пробуємо навести лад...

Володимире, а де наш з вами конструктивізм? Подивіться скільки перепсували паперу, і випустили в повітря емоцій, щоб в результати я повернув опущений у вірші склад "раз". Я завжди прислуховуюся до порад, але для чого такий радикалізм, що ви вже поспішили для мене закрити доступ своєї сторінки. І не треба все зводити до однієї форми, є ще зміст. Вірш про ПМ - неприємний момент для усіх нас. Але це не вся тематики моїх віршів. про інші ви ввічливо змовчуєте. Даруйте але зараз ви вишукуєте "заскалку" не бажаючи бачити "колоди", поезія знекровлюється розпустою, чванством, пустодзвоном.

Зауваг прийняв. Правду кажете, що "коменти тлінні, а поезія вічна". Але вірш (хоча і давній) писався серцем. Тепер вимагає хірургічного втручання розуму. Не знаю чи це "середнє арифметичне" прикрасить сторінки ПМ. Причина напевно в іншому. Бачу, що моя тут присутність недоречна, завдає клопоту розміреному життю жителів ПМ.
Дякую за щирість, Юліє. Подумаю і прийму рішення, поки за мене це не зробили...

Все це я добре розумію пані Юліє. Потреба вдосконалюватися - насущна потреба кожної творчої людини. Застій = катастрофі. І кращого сайту для цього ніж ПМ, поки що не зустрічав. Це творча кузня для усіх тих, хто по-справжньому береться за це ремесло - творити. Тут вчишся і як робити, і що робити не слід. Можливо, що не варто було мені сюди вриватися через вікно і робити скільки галасу... але надто довго довелося чекати біля парадних дверей. Видно, кожному своє. Звісно, що після охолодження від емоційного перегріву, дивлюсь на все це інакше. Безперечно, що добродій Володимир має рацію в тому, що поезія має бути високого ґатунку. А всі ці диспути, суперечки, протистояння мають сенс лише тоді, коли в кінцевому рахунку виграє спільна справа. З огляду на це, може, цей прочухан служитиме для мене добрим уроком.
(Хотілося дуже побачити Ваш варіант. Щоб знати в якому напрямку рухатися. Чи не могли б скинути на електронну адресу ? Маю гарну пропозицію ).

Так. Мені тут довелося зустріти і поспілкуватися з багатьма "сердечниками" , майстрами від Бога. Це і В'ячеслав Чорногуз, Василь Кузан, Іван Гентош ... Незабутні враження. Але... зараз мушу піти на заслужений відпочинок. Усамітнитися. Зализати рани, набратися сил і з новими емоційним піднесенням взятися за справу.

Як це написано у Василя Симоненка:
"Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матірю побуть на самоті."

Ще раз Вам дякую, щиро. Даруйте, коли щось не так. Всі ми люди...
До зустрічі.

Усамітнення - справа корисна, Васю. До зустрічі )

Дякую, моя Мріє. Бачу, що усі друзі зібралися.
Відвоював своє На димбель зібрався. А там побачимо...

Оксанко! Радий тебе бачити.
Забарилася, як завше, невчасно...
Тут був не просто лай, битва. Битва двох титанів біля підніжжя ПМ :).
Битва без переможців і переможених, битва без здобутків, лише з втратами. Удари навзаєм, по сокровенному. Даруй, тут вже не до іронії.

Оксанко, привчай себе бачити духовну суть речей.
Тоді б почула не "гавкання", а крик, що роздер небеса. побачила,
як ...
сполохані янголи звились
І блиснула в небі війна.
як...
янголи бились і бились
і лють їх велика була
як потім...
насуплено мовчки стояли
стискаючи ручки меча.
як...
світилося сонечко тихо
в дрімоті солодкого дня
як
чаша лежала розбита
долонею лютою зла.

Ти моє "альфа" і "омега". Перша з ким довелось зустрітися на ПМ і остання, кому пишу цей комент.
Бувай. Не сумуй. Чекай.
Як тільки блисне перший весняний промінчик...Явлюся...

Подихом вітру до тебе прилину,
Ласкою співу пташини зігрію,
Смутком далекого світла овію,
Теплою хвилею ніжності вкрию.

Ніяк мені на цю творчу гору не піднятися.
Тільки сьогодні повернувся, а вже з Вами поспів поглядами зіштовхнутися. Залишається сподіватися, що всі ці труднощі взаємних непорозумінь тимчасові, а справжні товариські стосунки ще попереду.

Бачити Юліє, посидів в панциру самотності, переніс морози одинокості, і... повернувся, щоб привітати молоду і вродливу жінку зі святом Весни. Усіх Вам благ і весняного творчого сонечка. Хай Вам щастить.

Щиро дякую, Іване, за плече підтримки. Розумом розумів це ще тоді, а ось серце підказувало, що відступитися, щоб повернутися теж нормальний вихід з даної ситуації.

Василю, повернувся. Знову тішитиму усіх своєю дотепністю.

Щиро дякую за теплі відвідини.

Навзаєм, Олександре. Шкода, що тепер, після короткої відпустки, вже не можу завітати на вашу сторінку. Може все таки відкриєте вікна і двері, якщо не для оцінювання, то хоча б для спілкування ?