Дякую, пане Іване, за щире і тепле побажання, чого і Вам зичу і кожному, і собі самій, бо також буваю слабкою, а маємо бути сильними.:)
З повагою і теплом, Адель.

Щось в повітрі;)))
Дякую, Рудокоса.:)))

ти не юрба! ти - індівідіальніссссть...)

все 'дно за юрбу абидна :))

тю...

Ти видюща, просто заблукала.;)))
Дякую, Олечко!

Потеребило життя трошки.:)))
Дякую щиро!

Дякую щиро, пане Богдане.Приємно чути.
Воно і є свого роду дуетом. І молитвою.

Дякую, Зоряночко!:)

І я вірю.
Дякую, пане Василю.:)

Спасибі, пані Ларисо. Приємно чути такий теплий відгук.:)

Дякую щиро за такі хороші слова і побажання! А також дякую Богу за читачів, котрі читають серцем і вміють ділитися частинкою своєї душі.:)

Дякую Вам, пане Олександре! Навзаєм!:)

Вам дякую, Роксолано!
Приємно, що вірш торкнувся Вашого серця.:)
І дякую, що завітали на мою сторіночку.:)

Гм... дійсно. Навіть не знаю, що тут придумати... Якось воно мені так вляглося, що важко підібрати щось інше. Я подумаю...
Дякую, ЛЮ!:)

Дякую, Оленко.
Я також вірю, що у кожної людини в грудях живе серце, це без сумніву. Тільки не про окремо взяту людину йде тут мова. Я, звичайно, можу помилятися, але маю переконання, що юрба стирає індивідуальність, накладає свої чіткі відбитки, диктує свої правила, керує процесом де спрацьовує, пробачте на грубому порівнянні, "стадний інстинкт". Тоді живе серце втрачає голос, хрипне так би мовити, не в силі докричатися до холодної машини розуму, котра знаходиться під впливом часто жорстоких, ницих, нелюдськх міркувань.
Тому для мене особисто юрба сліпа. Ще й дуже.
А хрест і справді у кожно свій. І нести його мусимо гідно. Від хреста відмовитись не можливо, бо не чужий.