та шось сумне дуже :)) дякую, Володимире.

ой, тоді важче буде пройти :))
краще хай робить вигляд, що мене не помітила… ;)

/тихо схлипує і оглядає свій дорожній посох…/
:))) дякую, Василю

о, то так дуже настроєво сказано, сподіваюся, що вона ще о-го-го :)) дякую, Маріє!

дякую, Таню

так, ви праві, Алексію, я сама часто червонію за свої рими :) цей вірш для мене вправа в тому плані, що я вчилася передавати настрій. Спочатку він складався у мене з п'яти строф, дві я зарубала, а дві майже повністю переписала… Тут немає нічого - ні якихось цікавих образів, ні рим. Тільки настрій - і все...

дякую, Ксеню :)

дякую, подумаю :) щось мені не дуже хочеться прощатися зі щіпкою. І словник каже, що щіпка – це "Така кількість чого-небудь (перев. сипкого), яку можна взяти трьома (рідше — двома) складеними пальцями руки…"

та вже було махнула рукою на ту щіпку - думала, Бог з нею, поправлю… а далі бачу, що механічна заміна не підходить - гляньте, вже поплакалася Гаррі :))

Ходжу весь ранок і думаю - ну чому я не можу змінити на "дрібку"? Так, це синоніми, але у кожного з них є свій власний асоціативний ряд і дрібка у мене відлунює чимось дрібним - і співставити її з тою весняною широтою, багатством ніяк не можу. Інакше сприймається щіпка – це щось таке наче затиснуте, щупле - щось на зразок квінтесенції з натяком на біблійну сіль…
В мене он у наступному вірші взагалі є момент, де треба ставити власні неправильні наголоси - і я не знаю, що мені робити, бо поправити їх досить просто, але вірш втрачає щось дуже суттєве… ходжу і думаю… :)))

А чому не на "дрібочку"?
ДРІБОЧКА, и, ж. Зменш. до дрібка. — Бачиш хоч дрібочку сонця? — питав я іноді нещасного товариша свого (Ольга Кобилянська, До світа, 1905, 114); З невимовним жалем позбирала [Гінда] розбиті кусники [цукрового коника], поваляні в поросі, обчистила й почала по дрібочці класти до уст (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 72); Солі нема в хаті ні дрібочки, хліба ні кришечки (Леся Українка, IV, 1954, 213).
♦ Ані (ні) дрібочки — зовсім, ніскільки, нітрохи. [Камілла:] Невже ти так-таки зовсім, ані крихітки, ані дрібочки не любиш мене? (Іван Франко, IV, 1950, 445); До [останньої] дрібочки — повністю, цілком, дощенту. Витрусив [Михайло] до останньої дрібочки [сіль], а натовп не зменшився (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 158).

Том 2, стор. 416.

Гаррі, я вже не плачу, а просто ридаю…

Вам видніше, що робити :)

підставляйте мужнє плече :)

Шлях попід небом і дрібочку солі.
Сполучник "і" позитивно гикнеться коефіцієнту прозорості.
Щоправда, "попі́д".
Та існують усілякі спірихії та спондеї. І нівроку.

та я зрозуміла, Гаррі, просто перед тим нащось довго і розлого філософствувала про асоціативні ряди…
А "попід" - ненаголошене слово, бо тут дактиль.

Це я про всяк випадок нагадав. Не хотілось би, щоб дискусія відхилилась від курсу - наприклад, у напрямку "цього́". Отакий нормативний наголос :)

Приберу "лапки, щоб краще було видно:
цього́

Та мені днями одна пані відкрила америку стосовно усіх наголосів, які тільки існують.
і америка (якою я її побачив) така:
- якщо наголос, який автор поставив, де йому заманулось, або не врахував його, чи не мав про нього ніякої уяви, не спотворює значення слова, то його можна тулити саме там - де заманеться або як вийшло.

та я взагалі не знаю, що робити з тими наголосами - таке враження, що західняки скрізь говорять тільки неправильно :)) ок, поставлю авторський наголос, як і в "свОго".

Краще не ставте.
Дурний не помітить, а розумний промовчить.
А, по-друге, хай вірш не буде обтяженим зайвими знаками.
Насправді він мені сподобався. Та я вирішив придивитись пильніше :)

Днями я бачив по ТБ якось сільського чи міського мера. Репортаж чи інтерв'ю було десь з не з Київщини. Я не знаю, як ТАМ розмовляв би я. Розуміли б мене чи ні.
Така в нас Україна.
Я нормально сприймаю усі наголоси.

і дуже добре, що вирішили придивитись - дякую!
останнім часом часто заглядаю в словник, на який подає лінк цей сайт, і бачу, що і в попередніх віршах в мене теж багато неправильних наголосів. Раніше б не звертала на це уваги - а тепер вивчила, це добре :))

Дактиль - досить нелегкий розмір. Мене не дивує той факт, що росіяни шпарять хореями та ямбами.
Ла-ла, ла-ла, ла-ла.
А от бла-бла-бла - оце вже сила :)

Щодо асоціативного ряду - абсолютно згодна.
Якщо замислитись, то щіпка - асоціюється зі щипанням, яке можна здійснити, лише пучками)) І в цьому слові, справді, відчувається щось сипке. Натомість, у дрібці - крупинки явно крупніші))
Зрештою, є ще рядки В.Стутса:
"Бо — горстка нас. Малесенька щопта."

тут "щопта" - дуже органічне, а в словнику важко знайти це слово. Натомість, "горстка" - навпаки викликає у багатьох сумнів щодо українськості, але воно тут теж органічне. Теж не впевнена, що воно є в словнику. І навіть не дуже це й важливо.
А головне, я подумала: щіпка дуже близько до "щопта". Хіба ні?
Слухайте своє серце, Олю. Бо словники - словниками (при всій моїй повазі до них)

пані Любо, дякую вам дуже! Ви мене підбадьорили :)) Бо коли заходить мова про заміну слів у вірші - мені це іноді важко зробити, бо буває, що слово передає якісь невловимі смислові відтінки, а звичайна заміна рушить їх, втрачається щось значно глибше...

дякую, я рада, що сподобалося :)

о, дякую за ідею :)
/трохи спантеличено дивиться на останній рядок.../

я й не знала цього слова - підранок :) справді, цікавий ефект вийшов…
про "шлях і щіпочку" - я думала, тінь супроводжує (кого, що? - знахідний відмінок) "щіпочку". Може, якісь розділові знаки зайві?
А з наголосами справді важко, бо ніякому західняку не повернеться язик сказати "свогО" - ми так не говоримо, навіть тут, в Києві я часто чула "свОго", так само і "цьОго"… Цікаво, чи хтось зараз займається дослідженням подібних явищ в мові? Бо словник по суті мав би відображати стан того, що є. А в нас він більше сприймається як законодавчий канон...

ах, черги я й не помітила :))
дякую, Михайле.