Ігор Павлюк
поезія “Весняний вечір…”
http://maysterni.com/publication.php?id=78367


"Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Плекаю безтурботність поетичну.
І згадую повій і друзів неживих,
І вгадую себе – як журавля криничного.

Як злодій, час іде – до Бога утіка.
А вітер і пісок – його молодші браття.
Сестра оно лежить – тонесенька ріка,
Он – вічно молоді їх пращури: багаття.

В невиспану печаль – душею альбінос –
Я падаю, лечу...
До дня до дна дістану.
Не знаю – я в кіно, а чи в мені кіно,
Де зорі і кургани, і цигани...

Словесний храм і хлам стоять, як завжди, поруч.
Було так, зараз є при свідку, при мені,
Який у часі цім стоїть вже й сам, як покруч,
В іскристій та ікристій глибині.

Мій переклали вірш інопланетні хлопці.
Всесвітній я піїт, міжзоряний тепер!..
Тепер я з ними друг по ритму і по стопці.
Порвав я горизонт – і тому не помер.

Я Всесвіту створив теорію печалі.
І тим цікавий всім, хто любить кров і дух.
Інопланетні пси мої пісні кричали.

Весняний вечір.
Я лежу в саду.

Плекаю поетичну безтурботність.
Міняюсь, як міняється вода...

Все.
Досить вже писати на сьогодні.
Уваги хоче Муза молода."

Пародія

Лежу… В траві… Плекаю безтурботність…
То я зробив – чи тут проходив фронт?
Кургана зніс… Тепер така самотність.
Та приземливсь, порвавши горизонт.

Піїтно так… Передчуття нездале.
Як згадую повій – хапає дрож…
Інопланетні пси мої пісні кричали –
По “стопці” друзі – он в траві… також…

Щось підстелити тре – уже холодні роси…
Теорію створив, про Всесвіт – стільки б справ!
А хлопці слабаки – душею альбіноси,
Не переклали те, що їм сказав!

Не відали що я – міжгалактична птиця,
Що я цікавий всім, і що кіно в мені…
Попити би води. Сестра оно – криниця.
Відро на дні лежить, я відірвав чи ні?

Пропали всі кудись – і друзі, і цигани…
І час в пісок утік, нема – “шо да – то да”…
Міняюсь, як вода… Вона загоїть рани…

Куди поділась Муза молода?



27.07.2012