ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію