Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
Життєпис Лесі Низової*
1. Заспів
У славнім місті на Лугані
У тьоті Ліни й дяді Вані
Подія сталась видатна:
У листопадовий деньочок
Акуратнесенький кульочок
Приніс лелека до вікна.
Знайшли батьки у тім кульочку
Мікроскопічну лялю-дочку,
Голеньку зовсім, як з води…
Лиш чубчик вився кучерявий,
Як і у батечка чорнявий
(От, слава Богу, не рудий!).
В пелюшку білу загорнули,
Втомилися, лягли, заснули –
Не висипалися ж давно…
А дитинча недовго спало –
Очима кліпнуло і встало,
І почалось тоді «кіно».
Дитятко стало танцювати,
Сміятись, плакати, співати
І бити в клятий барабан!
Перелякалась мама Ліна,
Упав зі страху на коліна
Щасливий батечко Іван:
«У кого ж ти таке вдалося,
Що до мистецтва потяглося,
З колиски – прямо в співаки?!
Ще ж не пило, іще ж не їло,
А вже схопилося за діло,
Й не просто так, а залюбки!».
Росло малятко, підростало,
Само на горщика сідало
І так сиділо по півдня.
І не зженеш його, бувало,
На цілий дім вередувало
Дорогоцінне пацаня.
Чого б йому вередувати?
Лягало б краще в люлю спати!
Спи, доню, люленьки-люлі…
А доня знов уперто хника:
«Не хочу спати – я велика,
Спіть ви, бо ви іще малі!».
2. Школа батьків
Перехожий:
– Зробіть мені такую ласку,
Скажіть, не криючись, чому
В руках ви носите коляску?
У толк ніяк я не візьму…
Тато Ваня:
– Тому коляску я ношу,
Що в ній дитину колишу!
Сніданок таточко готує,
На кухні експериментує.
А доня в спальні репетує:
«Не хочу їсти – хоч убий!
Твій борщ з цибулею – то кака,
А юшка з рибою – то бяка,
Курчатко смажене – макака!..
А чай твій, таточку, гіркий!».
Ото вже горе! Що робити?
Свининки треба прикупити,
Котлетки донечці зробити,
Чи, може, ніжні голубці?..
Свининку тато фарширує,
А мама, знай, його муштрує –
Він аж змінився на лиці:
Худющий став, тонкий, мов тріска,
Тупий, неначе м’ясорізка,
І білий, начебто берізка
У поетичному гаю.
Забув сердешний і про вірші.
У нього справи гірші й гірші:
«Та до яких, скажіте, пір же
Я буду в пеклі – не в раю?».
Нагодував татуньо дочку,
Зодяг штанці їй і сорочку
І на прогулянку повів.
І мама теж причепурилась
І збоку, бачте, причепилась,
Щоб тато випить не посмів.
При мамі тато не посміє,
Одначе випити зуміє!
3. Будні сімейства
Жило сімейство, як уміло:
Чайок пило і кашу їло.
І краще жити не хотіло –
Точніше: краще й не могло.
Життя, мов річка, вирувало,
Біду і щастя дарувало.
Коротше кажучи, цвіло!!!
На одяг доні заробляли,
Ні в чому їй не відмовляли –
Одна ж вона в батьків, одна!
Для доні плаття й черевички
І найтепліші рукавички –
Все, що попросить лиш вона!
Пісенька
Ой, у дитячому садочку
Доглянуть няні нашу дочку –
Тра-ля-ля! Тру-лю-лю!
Тіль-бом-бом!
А нам ранесенько вставати,
Ой, працювати-заробляти,
На ноги доню піднімати…
Тра-та-та! Тру-ту-ту!
Тіль-бум-бум!
4. Пийте молоко!
Дитина молоко пила,
Коли іще була мала,
І тому хутко підросла,
Своїх ровесниць перегнала.
Були, одначе, і «діла»:
Не йшла дитина до стола,
Бо в молоці «абца»** була
І апетит перебивала.
Кричала: «Мамо, проціди!
Без діла, мамо, не сиди,
А то недовго й до біди –
Умить нагепаю по попі!».
І мамка, наче той літак,
Літа по кухні натощак,
Годить дитині так і сяк,
Сама ж – як муха ув окропі.
Все примовля: «Несу, несу,
М’ясце, сметанку, ковбасу,
Ще й мариновану камсу,
Тараньку, яблучко, морквину!..».
Сама ж у хаті, наче гість,
Не п’є, біднесенька, не їсть,
На батькові зганяє злість
За привередливу дитину.
Збирає Лесечку в садок,
Закутує в пухкий платок,
Шарфом зав’язує роток,
Щоб доня десь не застудилась.
А татко нетерпляче жде,
Мов паровоз, свистить-гуде,
В садочок донечку веде,
Щоб снідати не запізнилась.
5. Спортивна лихоманка
Ребром поставлено питання:
Будь-що дитину записать
У клас фігурного катання
Учить на ковзанах гасать!
Дитя з охотою взялося
Вершини спорту штурмувать,
Крутилось, падало, п’ялося,
Навчилось на "коньках" стоять…
І вже раділи батько й мати:
«Ще трішки, донечку, ще, ну…
Іринку треба перегнати,
Оту маленьку, Родніну!».
Та пожаліла Леся Іру
І не старалася надміру –
Сховала ковзани в чулан,
Так і не виконавши план.
Якраз ввійшло тоді у моду
В басейнах каламутить воду,
І стала донечка щодня,
Немов зелене жабеня,
В басейні хлюпатись і в ванні
На радість таточкові Вані.
Та ненадовго це було –
Перегоріло, відійшло.
Одна тепер у доньки думка:
«Дістати б десь жувальну гумку!».
Жувала б жуйку цілий день
Дочка,
А більше: ні-те-лень.
Вночі дитині часто сниться
Жувальна "диво-заграниця",
Де тільки й діла, що жують
Та звисока на всіх плюють,
Немов невиховані свині.
І що знайшли у тій резині?!
Та це між іншим, жартома,
Поганих звичок в нас нема,
І ті, що все ж таки були,
Ми впевнено перемогли!
6. АрлеКіно
Любить Леся ходити в кіно.
Що дивитися – їй все одно.
Та якщо вже без зайвих розмов:
Любить дуже кіно про любов!
Великий Штірліц,
А не Фантомас,
Не Гойко Мітіч,
Не Ален Делон,
Не де Фюнес,
Що гра під дурачка…
Великий Штірліц!
Геній, екстра-клас!
Своєю грою
Всіх бере в полон…
В полоні в нього
І моя дочка.
У нього вигляд майже царський,
Шляхетне прізвище – Боярський,
А вус – чистісінько гусарський.
Він і танцює, і співає,
І на гітарі гарно грає,
І щирим жартом розважає,
Різноманітністю вражає.
Його дочка моя вважа
Своїм улюбленим героєм
І дуже щиро поважа,
І за Боярського – горою!
7. Шкільні проблеми й клопоти
Торохтить будильник:
«Ледарю, вставай!
Схопиш підзатильник –
Буде вай-вай-вай!».
І миттю схоплюється доця,
Хоч сон у неї ще ув оці,
Книжки і зошити збира,
Бо школа – це ж тобі не гра,
І на уроки вже пора,
Спішить у класи дітвора.
Жує поспішливо дівча
В сметані смажене курча,
Чайком солодким запива
Й на руки чоботи взува,
На ноги шапку одяга –
Не лізе в шапочку нога;
До носа бантика чіпля –
Висить той бантик, як с…я.
Портфель у пазуху кладе
І вчительку на кухні жде.
А потім в школу, мов літак,
Летить – учитись натощак.
А вже як сяде за книжки –
Забуде і про пиріжки,
Отак читатиме із ранку
І не згадає про таранку,
І всі пирожні і торти
Пошле нараз під три чорти.
Дитина учиться в нас тільки…
На двійки?
Ні! Лиш на п’ятірки!
Були, що критися, і двійки –
Незадовільність поведінки.
Не вчиться доня дисципліни
У тата Вані й мами Ліни.
Та любить доня свою маму –
Солідну і поважну даму.
І тата Леся поважа,
Творить йому не заважа.
Ще любить Леся чепуритись
Та перед дзеркалом крутитись,
Ще робить різні процедури –
І манікюри, й помпадури.
Біда нам – телепередачі!
До телевізора, неначе
Шнурком, прив’язане дівча,
Хоч плач, хоч скач – не виключа!
Режим у доньки – ідеальний,
Напівлежачий, одіяльний,
Ще й тепла грілка біля попи,
Як Африка – біля Європи.
8. Артистка Леся Репетуха-Баб-ель-Мандебська
Її «концерти» на ура
Прийма учнівська дітвора.
Вона співає-верещить –
У вухах цілий день лящить!
Або, якщо вже не співа,
Дурні придумує слова
І ними батька обзива –
Ото дірява голова!
А взагалі у нас дитя
Вдалося гарне, до пуття –
Не нарікаєм на життя
І вірим в добре майбуття.
* * *
Сьогодні в Лесі іменини.
Подружки прийдуть до дитини.
Співати будуть, танцювати
І Лесеньку поздоровляти.
До цього свята Лесин тато
Смачненькі зробить їм салати,
Ситра накупить, лимонаду,
Щоб «налимонились» до впаду.
А завтра прийде вже кумá,
Без кýма – кýма в нас нема.
За нього буде дядя Льова,
І буде п’янка в нас святкова.
Але татусь не буде пити,
Щоб до лікарні не ходити,
Не буде пити й мама Лінка,
Бо хвора в мамочки печінка.
Хай п’ють горілку наші гості,
Хай напиваються до млості,
Бо нині ж свято – іменини
У Лесі, нашої дитини.
Їй вже одинадцятий рочок
(Беріть-но, кумо, огірочок!),
Вона струнка і тонкоброва
(Бери капусту, дядя Льова!),
Вона до грамоти сумлінна
(Підлий у склянки, мамо Ліно!).
Всі Лесю хвалять за старання
(Не лізь до чарки, тато Ваня!).
Нехай тече вино-горілка,
Нехай пливе по ній тарілка,
Нехай «заморські» оселедці
Співають соло на виделці,
А графоманська ковбаса
Нехай покаже чудеса:
Мовляв, яка вона смачна,
Хоч і ціна їй незначна,
Мовляв, хоча і не копчена,
Зате ж вона і не печена,
І по-дворянському не вчена,
Не свячена і не хрещена.
Нехай картопля-бараболя
Прикрасить нашенське застолля.
Та ще солоні помідори,
Червоні, мов тореадори,
Та ще часник, та ще й цибуля,
Гірка і вредна, ніби дуля,
Замінять нам делікатеси –
Ми ж не якісь там «поетеси»,
Ми ж не бундючні «директриси»,
Не «ніфертіті» білобрисі,
Не модернові «клеопатри»,
Що лають світові стандарти
І хвалять заграничну моду,
Шкідливу дуже для народу.
Та це між іншим про таких –
Бридких, задрипаних, сяких.
У нашій хаті – гарні люди,
Без лівих збочень, без огуди,
У всіх – відмінний апетит
І світлі погляди на світ.
9. Епілог
Рости, моя доню, щаслива і чесна –
Епоха для цього у нас пречудесна,
І небо високе, і обрій широкий,
І ранок – блакитний, і день – сонцеокий.
І далеч манлива, й дорога – стрілою,
І мрія дзвенить молодою струною.
Живи, моя доню, в сіянні і цвіті,
У лагідних веснах, у щедрому літі,
Шануй свою долю, цінуй свою волю,
Люби свою землю до щему, до болю,
Бо землю для себе ми не вибирали –
За неї батьки наші, доню, вмирали,
А нам залишали свої заповіти –
На власних могилах, на братських могилах,
На чесних могилах – червонії квіти.
Люби, моя доню, прабатьківську мову,
Таку незахмарену, чисту, святкову,
Джерельно-криштальну, джерельно-невпинну,
Якій і довіку не буде загину.
Шануй, моя доню, людину в людині,
Та не при нагоді – при всякій годині,
Людину трудящу, людину творящу,
До діла путящу й до слова годящу!
3 листопада 1978 року,
м. Ворошиловград
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життєпис Лесі Низової*
Дорогій дочці в день її народження
1. ЗаспівУ славнім місті на Лугані
У тьоті Ліни й дяді Вані
Подія сталась видатна:
У листопадовий деньочок
Акуратнесенький кульочок
Приніс лелека до вікна.
Знайшли батьки у тім кульочку
Мікроскопічну лялю-дочку,
Голеньку зовсім, як з води…
Лиш чубчик вився кучерявий,
Як і у батечка чорнявий
(От, слава Богу, не рудий!).
В пелюшку білу загорнули,
Втомилися, лягли, заснули –
Не висипалися ж давно…
А дитинча недовго спало –
Очима кліпнуло і встало,
І почалось тоді «кіно».
Дитятко стало танцювати,
Сміятись, плакати, співати
І бити в клятий барабан!
Перелякалась мама Ліна,
Упав зі страху на коліна
Щасливий батечко Іван:
«У кого ж ти таке вдалося,
Що до мистецтва потяглося,
З колиски – прямо в співаки?!
Ще ж не пило, іще ж не їло,
А вже схопилося за діло,
Й не просто так, а залюбки!».
Росло малятко, підростало,
Само на горщика сідало
І так сиділо по півдня.
І не зженеш його, бувало,
На цілий дім вередувало
Дорогоцінне пацаня.
Чого б йому вередувати?
Лягало б краще в люлю спати!
Спи, доню, люленьки-люлі…
А доня знов уперто хника:
«Не хочу спати – я велика,
Спіть ви, бо ви іще малі!».
2. Школа батьків
Перехожий:
– Зробіть мені такую ласку,
Скажіть, не криючись, чому
В руках ви носите коляску?
У толк ніяк я не візьму…
Тато Ваня:
– Тому коляску я ношу,
Що в ній дитину колишу!
Сніданок таточко готує,
На кухні експериментує.
А доня в спальні репетує:
«Не хочу їсти – хоч убий!
Твій борщ з цибулею – то кака,
А юшка з рибою – то бяка,
Курчатко смажене – макака!..
А чай твій, таточку, гіркий!».
Ото вже горе! Що робити?
Свининки треба прикупити,
Котлетки донечці зробити,
Чи, може, ніжні голубці?..
Свининку тато фарширує,
А мама, знай, його муштрує –
Він аж змінився на лиці:
Худющий став, тонкий, мов тріска,
Тупий, неначе м’ясорізка,
І білий, начебто берізка
У поетичному гаю.
Забув сердешний і про вірші.
У нього справи гірші й гірші:
«Та до яких, скажіте, пір же
Я буду в пеклі – не в раю?».
Нагодував татуньо дочку,
Зодяг штанці їй і сорочку
І на прогулянку повів.
І мама теж причепурилась
І збоку, бачте, причепилась,
Щоб тато випить не посмів.
При мамі тато не посміє,
Одначе випити зуміє!
3. Будні сімейства
Жило сімейство, як уміло:
Чайок пило і кашу їло.
І краще жити не хотіло –
Точніше: краще й не могло.
Життя, мов річка, вирувало,
Біду і щастя дарувало.
Коротше кажучи, цвіло!!!
На одяг доні заробляли,
Ні в чому їй не відмовляли –
Одна ж вона в батьків, одна!
Для доні плаття й черевички
І найтепліші рукавички –
Все, що попросить лиш вона!
Пісенька
Ой, у дитячому садочку
Доглянуть няні нашу дочку –
Тра-ля-ля! Тру-лю-лю!
Тіль-бом-бом!
А нам ранесенько вставати,
Ой, працювати-заробляти,
На ноги доню піднімати…
Тра-та-та! Тру-ту-ту!
Тіль-бум-бум!
4. Пийте молоко!
Дитина молоко пила,
Коли іще була мала,
І тому хутко підросла,
Своїх ровесниць перегнала.
Були, одначе, і «діла»:
Не йшла дитина до стола,
Бо в молоці «абца»** була
І апетит перебивала.
Кричала: «Мамо, проціди!
Без діла, мамо, не сиди,
А то недовго й до біди –
Умить нагепаю по попі!».
І мамка, наче той літак,
Літа по кухні натощак,
Годить дитині так і сяк,
Сама ж – як муха ув окропі.
Все примовля: «Несу, несу,
М’ясце, сметанку, ковбасу,
Ще й мариновану камсу,
Тараньку, яблучко, морквину!..».
Сама ж у хаті, наче гість,
Не п’є, біднесенька, не їсть,
На батькові зганяє злість
За привередливу дитину.
Збирає Лесечку в садок,
Закутує в пухкий платок,
Шарфом зав’язує роток,
Щоб доня десь не застудилась.
А татко нетерпляче жде,
Мов паровоз, свистить-гуде,
В садочок донечку веде,
Щоб снідати не запізнилась.
5. Спортивна лихоманка
Ребром поставлено питання:
Будь-що дитину записать
У клас фігурного катання
Учить на ковзанах гасать!
Дитя з охотою взялося
Вершини спорту штурмувать,
Крутилось, падало, п’ялося,
Навчилось на "коньках" стоять…
І вже раділи батько й мати:
«Ще трішки, донечку, ще, ну…
Іринку треба перегнати,
Оту маленьку, Родніну!».
Та пожаліла Леся Іру
І не старалася надміру –
Сховала ковзани в чулан,
Так і не виконавши план.
Якраз ввійшло тоді у моду
В басейнах каламутить воду,
І стала донечка щодня,
Немов зелене жабеня,
В басейні хлюпатись і в ванні
На радість таточкові Вані.
Та ненадовго це було –
Перегоріло, відійшло.
Одна тепер у доньки думка:
«Дістати б десь жувальну гумку!».
Жувала б жуйку цілий день
Дочка,
А більше: ні-те-лень.
Вночі дитині часто сниться
Жувальна "диво-заграниця",
Де тільки й діла, що жують
Та звисока на всіх плюють,
Немов невиховані свині.
І що знайшли у тій резині?!
Та це між іншим, жартома,
Поганих звичок в нас нема,
І ті, що все ж таки були,
Ми впевнено перемогли!
6. АрлеКіно
Любить Леся ходити в кіно.
Що дивитися – їй все одно.
Та якщо вже без зайвих розмов:
Любить дуже кіно про любов!
Великий Штірліц,
А не Фантомас,
Не Гойко Мітіч,
Не Ален Делон,
Не де Фюнес,
Що гра під дурачка…
Великий Штірліц!
Геній, екстра-клас!
Своєю грою
Всіх бере в полон…
В полоні в нього
І моя дочка.
У нього вигляд майже царський,
Шляхетне прізвище – Боярський,
А вус – чистісінько гусарський.
Він і танцює, і співає,
І на гітарі гарно грає,
І щирим жартом розважає,
Різноманітністю вражає.
Його дочка моя вважа
Своїм улюбленим героєм
І дуже щиро поважа,
І за Боярського – горою!
7. Шкільні проблеми й клопоти
Торохтить будильник:
«Ледарю, вставай!
Схопиш підзатильник –
Буде вай-вай-вай!».
І миттю схоплюється доця,
Хоч сон у неї ще ув оці,
Книжки і зошити збира,
Бо школа – це ж тобі не гра,
І на уроки вже пора,
Спішить у класи дітвора.
Жує поспішливо дівча
В сметані смажене курча,
Чайком солодким запива
Й на руки чоботи взува,
На ноги шапку одяга –
Не лізе в шапочку нога;
До носа бантика чіпля –
Висить той бантик, як с…я.
Портфель у пазуху кладе
І вчительку на кухні жде.
А потім в школу, мов літак,
Летить – учитись натощак.
А вже як сяде за книжки –
Забуде і про пиріжки,
Отак читатиме із ранку
І не згадає про таранку,
І всі пирожні і торти
Пошле нараз під три чорти.
Дитина учиться в нас тільки…
На двійки?
Ні! Лиш на п’ятірки!
Були, що критися, і двійки –
Незадовільність поведінки.
Не вчиться доня дисципліни
У тата Вані й мами Ліни.
Та любить доня свою маму –
Солідну і поважну даму.
І тата Леся поважа,
Творить йому не заважа.
Ще любить Леся чепуритись
Та перед дзеркалом крутитись,
Ще робить різні процедури –
І манікюри, й помпадури.
Біда нам – телепередачі!
До телевізора, неначе
Шнурком, прив’язане дівча,
Хоч плач, хоч скач – не виключа!
Режим у доньки – ідеальний,
Напівлежачий, одіяльний,
Ще й тепла грілка біля попи,
Як Африка – біля Європи.
8. Артистка Леся Репетуха-Баб-ель-Мандебська
Її «концерти» на ура
Прийма учнівська дітвора.
Вона співає-верещить –
У вухах цілий день лящить!
Або, якщо вже не співа,
Дурні придумує слова
І ними батька обзива –
Ото дірява голова!
А взагалі у нас дитя
Вдалося гарне, до пуття –
Не нарікаєм на життя
І вірим в добре майбуття.
* * *
Сьогодні в Лесі іменини.
Подружки прийдуть до дитини.
Співати будуть, танцювати
І Лесеньку поздоровляти.
До цього свята Лесин тато
Смачненькі зробить їм салати,
Ситра накупить, лимонаду,
Щоб «налимонились» до впаду.
А завтра прийде вже кумá,
Без кýма – кýма в нас нема.
За нього буде дядя Льова,
І буде п’янка в нас святкова.
Але татусь не буде пити,
Щоб до лікарні не ходити,
Не буде пити й мама Лінка,
Бо хвора в мамочки печінка.
Хай п’ють горілку наші гості,
Хай напиваються до млості,
Бо нині ж свято – іменини
У Лесі, нашої дитини.
Їй вже одинадцятий рочок
(Беріть-но, кумо, огірочок!),
Вона струнка і тонкоброва
(Бери капусту, дядя Льова!),
Вона до грамоти сумлінна
(Підлий у склянки, мамо Ліно!).
Всі Лесю хвалять за старання
(Не лізь до чарки, тато Ваня!).
Нехай тече вино-горілка,
Нехай пливе по ній тарілка,
Нехай «заморські» оселедці
Співають соло на виделці,
А графоманська ковбаса
Нехай покаже чудеса:
Мовляв, яка вона смачна,
Хоч і ціна їй незначна,
Мовляв, хоча і не копчена,
Зате ж вона і не печена,
І по-дворянському не вчена,
Не свячена і не хрещена.
Нехай картопля-бараболя
Прикрасить нашенське застолля.
Та ще солоні помідори,
Червоні, мов тореадори,
Та ще часник, та ще й цибуля,
Гірка і вредна, ніби дуля,
Замінять нам делікатеси –
Ми ж не якісь там «поетеси»,
Ми ж не бундючні «директриси»,
Не «ніфертіті» білобрисі,
Не модернові «клеопатри»,
Що лають світові стандарти
І хвалять заграничну моду,
Шкідливу дуже для народу.
Та це між іншим про таких –
Бридких, задрипаних, сяких.
У нашій хаті – гарні люди,
Без лівих збочень, без огуди,
У всіх – відмінний апетит
І світлі погляди на світ.
9. Епілог
Рости, моя доню, щаслива і чесна –
Епоха для цього у нас пречудесна,
І небо високе, і обрій широкий,
І ранок – блакитний, і день – сонцеокий.
І далеч манлива, й дорога – стрілою,
І мрія дзвенить молодою струною.
Живи, моя доню, в сіянні і цвіті,
У лагідних веснах, у щедрому літі,
Шануй свою долю, цінуй свою волю,
Люби свою землю до щему, до болю,
Бо землю для себе ми не вибирали –
За неї батьки наші, доню, вмирали,
А нам залишали свої заповіти –
На власних могилах, на братських могилах,
На чесних могилах – червонії квіти.
Люби, моя доню, прабатьківську мову,
Таку незахмарену, чисту, святкову,
Джерельно-криштальну, джерельно-невпинну,
Якій і довіку не буде загину.
Шануй, моя доню, людину в людині,
Та не при нагоді – при всякій годині,
Людину трудящу, людину творящу,
До діла путящу й до слова годящу!
3 листопада 1978 року,
м. Ворошиловград
*Цей життєпис тато вмістив у красивому блокнотику та зробив малюнки.
Зрозуміло, ні до якої збірочки цей життєпис не ввійшов :)
Це був просто жартівливий подарунок мені...
Я вирішила ним поділитися з вами, дорогі друзі, хоча до мого дня народження ще далеко. Просто під настрій захотілося сьогодні. Мабуть, Галинка Михайлик зарядила :)
**"Абца" - пінка в молоці (а ще "абцою" я називала варену цибулю, до сих пір не можу її їсти).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
