Стану біля річечки Непрядви -
світлої, священної води
і нараз почую княжі клятви
в смутний час найбільшої біди.

Ти скажи, не криючись, Непрядво -
ясноока річечко моя,
скільки горя,
правди і неправди
геть знесла невтомна течія?!

Ні, тебе ніскільки не змінили –
чистою лишилася вода –
аніякі зловорожі сили,
аніяка внутрішня біда!

Стану біля річечки Непрядви
в сонця-золотонця на виду
і, зачувши в тиші княжі клятви,
підійду до річки, припаду.

Свято, по душевному велінню,
чистому-пречистому завжди,
у мовчанні стану на коліна,
зачерпну цілющої води.

Буде це удосвіта, у літі,
під спокійний шерех лозняка...
Я щасливий, що в моєму світі
вічно незмілима є ріка!


2003

Отечество

Постою у речки у Непрядвы,
у священной голубой воды
и услышу княжеские клятвы
в час нависшей над водой беды.

Ты скажи мне, милая Непрядва -
чудо ясноокое моё,
сколько скорби,
правды и неправды
унесло течение твоё?!

Как же так тебя не замутили,
звонкая пречистая вода,
никакие вражеские силы,
никакая личная беда!

Постою у речки у Непрядвы,
у большого солнца на виду
и, услышав княжеские клятвы,
к тихому теченью подойду.

Свято, по душевному веленью,
вспомню, чем сегодня мы горды,
перед речкой встану на колени,
чтоб испить ладонями воды.

Всё это случится на рассвете,
под напев седого тростника...
Счастлив я, что у меня на свете
есть незамутимая река!