Адріанко,
Мене захоплює Ваша неординарність світобачення. Є просто запитання - чому не додому. Якщо Любов -це Бог. То хіба у кінці дороги не дім?
А з іншого боку, кажуть, що Дім - це там, де Серце. А коли Серце прийняло Любов то хіба Вона не вдома?
Мені просто цікава Ваша думка... не більш. :-)

не всякий Бог є Любо*ю... і не всяка любов варта високого рангу Бога... почасти почуття притендують на нас у всьому, захоплюють нас, ведуть у свою країну, беруть у свої володіння АЛЕ
Любов, як дорога з Серця в Серце, а якщо то інше серце вже є домом для когось іншого?
розгублена Любов опиняється за дверима... до свого дому вже поросли бур*яни часу, а в тому іншому омріяному та бажаному - правлять інші господарі...
так народжуться вірші...
Серце, що приймає Любов опиняється в якомусь дивному та приємному вихорі нового для себе, турботи не лише про себе, життя не сомому по собі, Серце опиняється в храмі..., а храм - це будівля, яку можна зруйнувати, якій можна завдати архітектурних, фундаментальних, оздоблювальних, та інших руйнацій...
Спасибі Юрію за завпитання
з повагою
А.К.

Дозвольте Адріанко прокоментувати (просто поділитись своїми поглядами),
Бог є один! (Він не може бути "всяким") Якщо "любов" не варта "високого рангу Бога"
тоді це мабуть не любов. Ми часто називаємо наші душевні нелади почуттями любові.
Це добре, що в українській мові існує ще слово "кохання". Коли хтось любить, то йому чи то їй найважливішим є те, щоби той/та/те (джерела зародження любові) випромінювали "позитив" по відношенню до світу. Коли ми кохаємо - ми бажаємо усім своїм тілом цю іншу "половинку", ми ідемо на "самопожервування", ми ревниві, егоїстичні, зомбоваті, наадриналіновані, часами нещасні, ми готові на багато чого, що Божою Любов`ю ніяк не назвеш. Любов з іншого боку - це Світло, це повна віддача без очікування на щось для себе. І коли ця Любов сильна і б`ється в унісон Серця то відчуваєш себе вільним(ною).
Тоді не потрібно іншого Дому ніж Божий. Я не є релігійним фанатиком, а простим грішником. Правда, такі думки навідують мене, коли земля утікає зпід ніг і хочеться не любити. :-)
З Божою Любов`ю, Л.Ю.Б. ( Богданович я :-))))))
Пане Павле, Леннон не був Богом - він був Ідолом.

Пане Юрію, звісно, ви праві. Я вживав слово бог саме у цьому сенсі. Просто для людей того покоління слова "ідол" не існувало.:)

любові бувають різні... боги зрештою теж...
серце має бути готовим до любого, щось прийняти, щось відкинути...
однозначності, абсолюту єдиності поки нема і зрештую не буде ніколи поки є люди які мають свою думку і свої бачення.
так Любов - це альтруїзм у всій своїй красі і тільки коли цей альтруїзм досягає найвищої своєї форми і взаємності народжується Щастя...
у мому вірші йшлося про зовсім інший випадок, який вигнавши з дому нікуди так і не привів, про ситуацію, коли людина покинувши і залишивши одне, пішла за примарою і так і не знайшла свого Дому, свого Спокою, свого Щастя...
Любов, а особливо ота шалена і пристрасна зазвичай позбавлює людину розумі і заводить її у хащі і тільки найсильніші і найсправжніші почуття там будують Дім...

Прекрасно - різнобарвність думок робить світосприйняття об`ємнішим.
Я в ніякому разі не осуджую Вас і Ваш вірш. Цікава просто сама думка.
А Щастя, як підкова - ніхто крім Коваля не викує!