Вітаю, пане Віталію.
З великою повагою відношуся до ваших творчих світів. Але щодо цього твору маю певні критичні погляди, вже перепрошую, якщо вони видаватимуться вам зарізкими.
Попри те, що вельми ціню музикальність вашого підходу до Поетики, але вважаю, що послуговуватись тими пропозиціями, які ви робите у своїй публікації у нас "ПРО ВНУТРІШНЮ СУТЬ ПОЕЗІЇ" ( http://maysterni.com/publication.php?id=37689 ) можна лише у випадку високого поетичного вміння, високої техніки і початкової надвимогливості автора до себе. Тобто, свободою бути собою, ще потрібно найприроднішим чином оволодіти, а просто так, без наднаполегливої праці, вона не дається.
Є, зрозуміло, шляхи "простіші", як то відкривання своєї сутності не вгору, а вниз. Багато хто з авторів Майстерень пішов оцим шляхом, і не тільки Майстерень. На жаль, змушений константувати руйнівні процеси в їх особистостях, що досить добре помітні навіть на відстані, не кажучи вже про візуальне "тьмяніння"...

Повертаючись від узагальнених сентенцій до вашого тексту, то, думаю, таки неоправдано виглядає "Я я" на початку, далі йде дуже дивна відповідь на "Сказати?... Так і зовсім не складаю...", що ніяк не може бути прийнятною з огляду на серйозного читача. "ВітрАм", а не "вІтрам", "упіймать", "небесная" - вживання цих форм теж швидше говорить про найлегше, аніж про потрібне вирішення творчих моментів,
а закінчення, на жаль, неоправдано порушує всі правила.
"То хмілить він сильніш, чим од вина..."
На жаль, повинен висказати суто свій погляд, що ця спроба (поетичного доказу) виглядає, як на мене, руйнацією мови, і не містить у собі творчості, і не є життєздатною сама по собі...

Шановний пане редактор,
Спасибі за слушну, конструктивну критику!
Визнаю та здаюсь.
Звісно, що не про мене у вірші йдеться, а про узагальнену постать поета.
Себе ж не возвеличую до "Я"
А у статті думки виведені не з самого себе, а теж з узагальнення творчості багатьох великих. Це моя мрія досягти подібного не у статусі, а у вираженні того, що в мені вирує...
З приводу цього, начебто, і є примітка під віршиком і репліка у кінці статті.
Мені здавалось, що думки у статті будуть корисні та допоможуть не тільки мені. Хай про мене і подумають погано, аби була б користь для читачів. Мої особисті амбіції проти цього смеркли.
..........................................
PS: "зовсім не складаю" - тут значить, що у цього поета слова самі виходять із душі. Він не обмірковує: "А щоб мені таке написати!?" У нього є тільки загальне налаштування на бачення не розумом, а почуттям через внутрішню призму Всесвіту душі. Це ж не означає, що одержану форму потім не треба дошліфовувати. Треба, але вже тільки слова та рими, а не загальний зміст.
Ще раз гречно дякую за увагу до моїх, менш чим скромних, опусів. Розумію, що Вашу увагу привернула лише їх недосконалість.
Віталій Кирпатовський

Шановний Іване!
Спасибі за увагу і за теплі слова.
Ваш варіант технічно досконаліший і злету зрозумілий. Дійсно і це хотів сказати, та то лише частка думки. Друга ж частка те, що натхнення у найвищий прояві - це не просто злиття з природою, а коли стаєш сам природою. Коли пишеш про дерево, стань у ці миті деревом і побачиш усі сенси його рухів, його життя. Коли ж станеш краплею океана буття, то відкриються духовні очі так само на все. Це найвеличніший підйом натхнення - насолода значно вища ніж земні винні зваби. І тоді вже не до того, щоб міркувати як писати, ямбом чи хореєм, якими римами тощо. У дуже талановитих в такому стані можуть і зразу виходити технічно досконалі рядки.
Оце, приблизно, вкладено у рядки, що обговорюються
А таким як я, коли приходиш до тями звичайного стану, ще треба попрацювати над формою, але бажано на перекручуючи вихідного змісту, нібито перекладати на віршовану мову те, що вирувало не словами а відчуттями.
Натхнення Вам і наснаги!!!
Віталій