Дякую, Ірино.

Насправді тут три частини... ;)

я мала на увазі "фізично" дві останні строфи;)

No comments. Боюся сказати щось недоречне. Така СЕРЙОЗНА ДАТА...
Доведеться обмежитися констатацією, що Ірина Павленок мала рацію.

Добре Ірині зі своєю рацією. ;)

В даті лише невеличка загадка. Суть - у іншому.

"Дні вчорашні – не більше, не менше – листки календарні" - не можна так говорити, Миросе ;) Вчорашній по відношенню до нині чи до 14 вересня день є величезним святом: День Працівника Сфери АйТі технологій (до речі майже офіційно) :)))

Олесю, я в курсі. ;) Дехто повернувся далеко за північ після святкування. ;)
До речі, вітаю! :)

З рацією добре, з мобілкою - краще, Мирославо :))
Слабо віриться, що в даті так мало, як Ви запевняєте. Але вірш шедевральний у будь-якому разі, тож на моє "хомівство невіруюче" прошу не зважати! :))

Сумний віршик, але у хаті, як я пригадую господар вже є -
так що мо` і 5 років чекати...
"Через років із п’ять я приклею листок цей назад... " - чи
"Може років за п’ять я приклею листок цей назад... " - чи
"Через років так п’ять я приклею листок цей назад... "

Чому "ти" має бути господарем, а не другом, братом, татом чи ще яким дорогим чоловіком?
Рівно за п'ять років у 2012-му знову буде чотирнадцяте вересня у п'ятницю.
Тому лишу так, як є. Тому що головне - бажання і надія на Бога, тоді все можливо, тому той листок можна буде приклеїти назад без змін.

Миросе,
Вибач за прискіпливість, але "із" як на мене
звучить що роки складаються з 5-рок.
Але звичайно автору(ці) видніше :)
"Ти нічого насправді в житті не вирішуєш сам" - я притримуюсь такої ж
думки. :)

Мирославо, вірш прочитав із цікавістю.
Звичайно, перечитаю ще декілька раз, пізніше.
Утім, у мене є відчуття, що формально (хоча звідси завжди випливають суттєві "збочення") можна полегшити "ландшафт" звучання.
Ось напрямок моїх роздумів: Відірвався, у вічність..., Не верне, не зіграє..., Те, що вчора, можливо краще за "минувші" -"минулі" чи "минущі"? Власне, окрім "формальних" моментиків, йдеться, можливо, про посилення акцентів задніх планів, про краще пов'язання дрібниць на задньому плані.

Дякую, Володимире, що читали і радили.
Повністю з Вами погоджуюся щодо звучання і посилення акцентів задніх планів. Як ніколи, я сама відчуваю цю проблемність якоїсь недосказаності всього того, що хотіла сказати. Я обов'язково повернуся до цього вірша.

Мирославо, це і справді дуже відносні речі (плани), і, судячи з усього, різні покоління "живуть", перебувають на своїх планах, тому, здебільшого, ними важко, навіть неймовірно повноцінно володіти, у кращому випадку пов'язувати їх натяками, напрямками кинутих поглядів, тощо :(

А якщо у колишніх днях дуже приємні спогади, їх що, теж на смітник, як календарик? І потім якась пасивна позиція щодо "ти нічого не вирішуєш", розслабся і лови кайф, так? А як тоді із волею вибору?

От вже ці Жінки! Дай їм усе перекрутити. ;)Не обов'язково календарні листочки викидати у смітник, можуть згодитися і на щось корисне, як от на макулатуру, з якої (хто знає?), можливо, потім зроблять новий календарик. ;)
І нічого про пасивну позицію я не писала. Все з волі Божої. Ми робимо вибір, але схвалення чи заперечення цього вибору робимо не ми.

буду банальна, але вірш красивий, випрацьований і з хорошою думкою про час і як з ним потрібно поводитися

Вірш випрацьований - цікаве твердження. ;) Потрібно подумати, щоб збагнути. ;)

Дійсно, вірш випрацюваний і вишліфуваний. Мій улюблений стиль. І наповнення таке, що запитань не маю жодних.

Єдине місце, де трошки шпортаюся, хоч ритм вивірений філігранно !, - це ось у цій строфі:
"Обдурити ми можем себе, але тільки не Бога –
Всі бажання повз нього, якщо ця дорога не в храм."
В цьому рядочку про бажання і храм я, чомусь, запинаюся при прочитанні.
Це - суто моя думка. Можливо, я не так читаю. Читаючи вдруге, вивіривши для себе наголос, я уже не шпортаюся. Але мушу при цьому робити паузу перед словом "якщо", візуально тут просяться три крапки ("...").

А ще цей вірш нагадав мені мій улюблений вірш Івана Франка "Як почуєш вночі край свойого вікна,..." стилем, інтонацією і меланхолійною мелодикою:

"Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!"

Так само сумно, аж до плачу, хоч обидвоє авторів - Іван Франко і Мирося Меленчук - стверджують оптимістичні настрої...

Щиро... О.Я.

Оксанко, дякую за увагу!

Щодо незрозумілих тобі рядків, то зміст не такий уже і буквальний. Власне, кожен, певно, розуміє його по своєму. Варто читати всю строфу разом, аби отримати відповідь із цих слів. Обрираючи дорогу в майбутнє, ми часто впевнені, що усе вирішуємо ми самі. Але ж насправді нічого не відбувається без волі Божої. Тому найважливіше бажання (наївно думати, що Бог про нього не знає) без щирої молитви-прохання не втілюється в життя просто так. У кожного буває хоч один момент, коли наша дорога таки приходить в храм для молитви за здоров'я близьких і дорогих нам людей. З храмом у даному тексті асоціюється не тільки місце для молитви, а і сама молитва. Якщо ти, Оксанко, почитаєш "епілог" так званий, то усе стане на свої місця.