Хто що думає про андеграунд? Кажіть.
Кажіть і не забувайте: всеодно вся ця балачка - суцільна фігня, тому можна і треба говорити правду принаймні перед самим собою. Сповідь тим і цінна, що тобі байдуже, чи вірить тобі хтось, а важить, що ти сам собі віриш. І тоді це стає андеграунд.
Всі милуються квітами і ніхто не згадує про коріння, завдяки якому квітка існує. Призначення андеграунда аналогічне.

Який жах, Жорже! Абсолютно несерйозний підхід? Хто ж тепер повірить, що цей напрямок, якому ти віддав стільки безсонних днів - не фігня?

Серйозно про серйозне говорити краще, як про щось несерйозне! Тоді не треба надуватися і відкопичувати губу, щоб продемонструвати свою значимість в якості генія всіх часів і народів.
Для цього є авангард, модернізм, бубабізм тощо.

Жорже, ти маєш на увазі, що кінцево розчарований суб'єкт андеграунду не може бути жодним генієм? Що кожен андеграундист, навіть у випадку напрямку АНДЕ_REVOLUTION, не повинен проповідувати, чи там пророкувати, а має просто бити своїм чорно-червоним словом по писках Граунд, чи, за відсутності такого, "знешкоджувати" хоча б самого себе?
Тобто момент анігіляції, знищення, самознищення повинен бути присутній?

Шановний Жорже, якось дивно у вас виходить "то пусте", а то "не є справжньою революцією"... Давайте говорити серйозно, бо складається враження, що ви уникаєте відвертості. Що приховуємо?

Я щось приховую? Що і від кого? Не розумію.
Просто для серйозної розмови про Андеграунд потрібен не монолог і навіть не діалог, а полілог.
А взагалі я вважаю Андеграунд як творчий простір, де щирість, відвертість, правдивість стоять на першому місці.

У мене просто є проблема в тому, що я не хочу повторюватись і особливо ж видавати чиїсь думки та ідеї як свої. А сказано і зроблено в Андеграунді багато, щоправда не в Україні, а в Росії, тому прошу всіх, хто цікавиться Андеграундом як світовим явищем скористатись посиланням, вказаним нижче. А читаючи це, пам’ятати, що так само рух андеграунда існував і в Україні, але не такий маштабний і практично ніким ще не досліджений і не описаний. У нас все тільки починається.
Для початки визначимо, що якщо росіяни символічним лідером свого андеграунду визначають Йосифа Бродського, то в Україні однозначно лідером андеграунда (і не тільки поетичного!) є Василь Стус.

http://69.41.173.145/ru/a-collection.narod.ru/pages/art/art0801_1.htm

Пробачаюсь, але це все від початку, а саме про андеграунд в "частина дрруга".
http://69.41.173.145/ru/a-collection.narod.ru/pages/art/art0801_2.htm

Перед тим, як піддатися на вмовляння пана Жоржа і почати щось читати про андеграунд (особливо в інеті, особливо в російському інеті, де все це вже було нашкрябано на дверях привокзальних парканів від Южно-Сахалінска до Кенінзберга, включаючи "Поваренную книгу анархиста"), перед тим, як вступати в хоч якусь полеміку, я хочу Вас, пане Жорже попросити проголосити якийсь свій власний маніфест щодо андегранду, бо оцей, що у Вас тут висить скидається на "copy&paste" текст.
Ну ж бо!
А то, приходять на думку лише класичні фрази на кшталт "жить быстро, умереть молодым - это старый клич, но я хочу быть живым!"

Юлія, яч вже сказав і не один раз, але чомусь ніхто не хоче цього помічати вперто.
Мій маніфест: казка Ганса-Християна Андерсена "Дівчинка і сірники".
Якщо мені хтось заявить, що він прочитав цю казку і надіше взірець того, що він прочитав (бо перекладів безліч і нездалих більшість), то тільки тоді можна про щось говорити.
Я розумію андеграунд, як порядність, як чесність, як життя на грані того, що можна в цьому житті і що ти хочеш від життя. Бути самим собою - хіба це просто?
Ще здавен-давен існує принцип: "Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини".
Але хто я? Яка свобода мені потрібна? Ось де заковика!

Хороше запитання від Юлії, Жорже. :)
І, можливо, варто з вами погодитись. І розуміти андеграунд, як "порядність, як чесність, як життя на грані того, що можна в цьому житті і що ти хочеш від життя. Бути самим собою - хіба це просто?".
Але, виходячи, з цього, а також і контркультурності до суспільного "граунду", маємо висновок, що суспільство є завжди безсовісно-нікчемне у порівнянні з представниками андеграунду? Тут ніби якийсь парадокс?

А можеш надіслати мені текст? Невже це всі твої враження?
І, на мою думку, свобода і самотність - це зовсім різні речі. Можна бути самотнім в пустелі за обставинами долі, а можна бути самотнім серед натовпу за внутрішнім душевним станом. Навіщо крила, які приносять смуток самотності?
А свобода - це інше: ми всі пов’язані сотнями обов’язків-ланцюгів соціального життя, які обмежують нашу особисту свободу і можливість бути собою як є. Але парадокс у тому, що розіравати всі ці ланцюги-обовязки соціуму не можна - це не дає свободи. Інакше виходить, що найвільнішою людиноє є зек з довічним терміном ув’язнення.
То як тоді бути самим собою?

Шановна редакція, це не парадокс: "...маємо висновок, що суспільство є завжди безсовісно-нікчемне у порівнянні з представниками андеграунду? Тут ніби якийсь парадокс?" - це реальність і ситуаційна необхідність. Давно помічено, що натовп завжди дурніший аніж кожна окрема людина, що є в тому натовпі. Це реальність. І це є "граунд". Людина, що виокремлюється від натовпу стає автоматично андеграудом і автоматично стає розумнішою по відношенні до натовпу. Але якщо таких одинаків побільшає і вони згрупуються - вони автоматично з андеграуду стануть "граундом" - ще одним дурнуватим збіговиськом. Ніяких парадоксів - проста банальність суспільного буття.

Я читала давно українською мовою, у мене була книга «Казки Ганса Христіана Андерсона». А нині перечитала російською на ось цьому сайті: http://www.skazka.com.ru/article/andersen/0000045andersen.html.
На рахунок свободи і самотності… З випадком у пустелі то Ви перебільшили, то є вимушена самотність і не завжди бажана. Те ж само і з зеком. Я не хочу сказати, що всі творчі люди страшенно беззахисні, непристосовані до життя (хоча деякою мірою воно так і є), але яке б не було досконале суспільство, воно лишається натовпом і якщо у ньому раптом з’являється яскрава особистість, я не маю на увазі лідера, а таки просто творчих особистостей, то натовп в кращому випадку не розуміє їхніх поглядів, переконань, мрій і таке інше. В гіршому – ставиться до них вороже. Людина в такому випадку прагне до незалежності у своїх судженнях і прагненнях, до незалежності і свободи взагалі. Так само і з коханою людиною, таке буває (вірте на слово) що друга половина проти творчості іншої. І ми з цим або миримось, або лишаємось самотні, знову ж таки, щоб зберегти себе! Ось і виходить, що ми платимо власною самотністю за «крила». І часом краще так, ніж спаплюжити і вбити в собі Божу іскру в ім’я любові до Батьківщини, чи (що ще банальніше) до людини. І ще одне – останнє, про парадокс. Він саме і заключається в тому, що коли людина прагне до незалежності і свободи, то відмежовується на скільки то можливо від натовпу. І згодом, як то часто буває, людина досягає цього певною мірою, але лишається сама. Ось так… Мабуть найкраще (принаймні з точки зору прагматики) піти на компроміс з самим собою. Ось наприклад взаємодіяти з соціумом, приймати ДЕЯКІ правила і принципи, але в душі вважати себе особливим і бунтувати проти того ж суспільства. Це може й легше але ніяк не краще… Всі генії самотні! Але воно того варте.
Вибачте за сумбурний виклад думок – дуже тема зачепила.

Кожен носить при собі свою власну коробку сірників.
Для когось це щоденна праця, для когось безкінечні байдики.
Комусь гріє душу азарт чи першість у всьому.
І все це - заради мрії. Мрії стати багатим, стати лідером
чи просто жити у своє задоволення.
Всяк спалює своє життя як уміє (по одному, сірник за сірником).
В цьому сенсі кожен написаний вірш є черговим вогником. Він дає
можливість зазирнути за стіну і відігрітись.
Але не слід забувати, що навіть одночасно підпалені
всі сірники (з тої коробки) не врятують від загибелі.
І якщо вже брати наше дівчисько за "маніфест", то слід би їй
пошарудіти по завулках, знайти якийсь мотлох і розпалити багаття.
Ось він - сенс андеграунду:
як дав тобі Бог сірники (у вигляді поетичного хисту), то не пали
їх на марно! Розведи таке багаття аби хати погоріли, але розбуди
це сонне місто. Щоб прокинулись і запитали себе: а чому це дівчисько
тут мерзло поки ми сиділи в теплих домівках? Чи не ми самі винні,
що зараз все місто палає?!

Ваш "маніфест" дивовижно перегукується з моїм.
Бо поступово життя вело від "Аліси..." Керола
до "Маленького принца" Єкзюпері і до "Вуличного ліхтаря" Андерсена.
Але різниця в тім щоб намагатись аби кожен підпалений сірник
виконував функцію більшу ніж відігрівання пальців:

" Есть такое твердое правило, - сказал мне после Маленький принц.
- Встал поутру, умылся, привел себя в порядок - и сразу же приведи
в порядок свою планету."

Нажаль на данному етапі зрозумів, що сили на прибирання всієї планети
бувають марними. Бо тих, хто паскудить значно більше ніж прибиральників.
Тому більш близьким є "маніфест" відставного вуличного ліхтаря:

"Право, мне хочется попасть в переплавку! Впрочем, нет! Пока живы
старички - не надо."

Тобто - намагатися світити за любих обставин.
Нехай ти вже не вуличний ліхтар, а світиш тільки двом стареньким у тісній
комірчині. Та не поспішай ржавіти чи піддаватись переплавці.
Весь андеграунд - в любій норі не здохнути, а вижити (поки вдома
чекають що ти продаси сірники і повернешся!).

P.S.
Почитайте "Старый уличный фонарь" Андерсена.
Всім раджу!

Варваро, дякую за розумний і цікавий коментар, за надану адресу казки. Я нею скористався, бо мушу по різних варіантах вибрати найточніший український. Тепер ще треба український варіант "Старого вуличного ліхтаря". Мене вражеє, що в більшості сучасних вмдань українських збірників казок Андерсена ці дві казки не включають.

Я теж помітила, хотіла малій купити - а нема((

володя, дякую за те, що назвав твори, які і я хотів би увести в якості пізнання сутті андеграунда. "Маленький принц" - це класика андеграунда за змістом світогляду і дій. "Старий вуличний ліхтар" і ще багато казок Андерсена відповідають ідеям андеграунда.
На відміну від різних модерних течій, які вказують шляхи і проголошують ключові істини, андеграунд не має центрової ідеї. Ні Андерсен, ні Екзюпері не вказують, але показують і то як здорово показують реалії нашого нікчемного життя.

Вцілому я б образно змалював андеграунд, як процес існування коріння. Воно заховано в землі і практично непомітне, але від нього залежить якість буття всього надземного життя (овеграунда).