Йой, запалки маєш мала - впустив день - тепер файку не мо` знайти.

Нє, то всьо від якості тютюну залежить, запалки - то тілько побічні ефекти (чи афекти) :)))

Щодо характеру цього твору: "зриває дах" - "не картить!".
Спостерігайте... Шевченко бачив хто є його читач. А ви мене бачите?.. І ким я, як читач, для Вас є? Навіть "голі слова" мусять мати динаміку, спробуйте, після того, як п е р е б о л и т ь, написати "голі слова". Очікую ударну силу.

Взагалі важко говорити про цілісність композиції, так ніби фрагмент чогось більшого? Поміж тим, над цими, Юлиними рядками на останній творчій зустрічі львівських "Майстерень" (7_10_2007) були певні дискусії. З одного боку шановна представниця сучасної аналітичної школи і наш редактор Ната Вірлена віднесла композицію до так званих інтертекстових, коли ніби і автора більше не має, а тільки текст, і, якщо я правильно Нату зрозумів, кожен може одягнути цю текстову маску на себе.
З іншого боку йшлося про різновид індивідуального світотворення, характерну манеру написання, і деяке "ніби пригнічення" духовної величини "я" ліричного героя, заради увиразнення довколишніх "предметів".
Але саме оце не надто акцентоване духовне "я" у Юлиній композиції і дає, як на мене, більш-менш чітку інформацію про мистецьку належність твору.
Невиразний духовним "я" (ліричного героя, чи автора) маньєризм завжди має справу із речами формальними, тут же очевидним є рух речами сутнісними. Чий рух, де він відбувається і з чиєю присутністю? Для мене є очевидним, що рух сутнісного проникнення проводить саме максимально витончене "я", в даному випадку автора. Цікаво, що такі витончені розвідки собі дозволяє жінка. До дня вчорашнього основними ознаками жіночої поезії було оберігання своїх кіл, чітка межа індивідуального, добре упорядкованого власного світу і т.д. А тут маємо максимальне розчинення і гармонійне проникнення далеко за межі власного "я", характерні (у використовуваній мною системі координат), скажімо, постмодернізму чи необароко. Точніше сказати важко, бо тексту мало.
Отака ось стереоскопія поглядів. :)

Олеже, Ви, як читач, для мене є, передусім, істотою, якій властиві не лише певні рухи душі чи тіла, але й певні емоційні стани. Це, знаєте, як у юриспруденції: є "дії" і є "події". Події не залежать від нас чи наших намірів, вони стаються. Що викликає їх появу - наразі не має значення, вони все одно впливають на певні правовідносини. Так само і з нашим особистим емоційним фоном в той чи інший момент життя - для Вас, як читача, не має значення причина власне такої емоційної гамми автора, Ви або відкликаєтесь на його пропозицію "приміряти" цей емоційний стан на себе, або ... цей вірш залишає Вас байдужим.:)
А щодо "голих слів" - можливо Ви і праві, виросте гарний вірш, але це вже "дія".:) Не впевнена, що добре пояснила, але пояснення - не моя сильна сторона, з цим, швидше, до Редакції, Мирослави або Юрія Лазірка...
Знаєте, якби це був чужий вірш, я б відповіла на нього наступними рядками:
"Попелом струшуються роки,
Димом пливе життя, -
Ось Бог неквапом докурить цей світ
Й зануриться в небуття..."
Дуже дякую Вам і шановній Редакції за увагу до мого вірша. :*