ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Вероніка В
2026.01.28 19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...

і в птеро лиш одна турбота

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,

Микола Дудар
2026.01.26 21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле

Ігор Терен
2026.01.26 18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 KOPOS WATERMILL'E
(ДЮНИ В УОТЕРМИЛІ)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 20:58:04
Переглядів сторінки твору 3522
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-04 21:26:48 ]
Шановний автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ДЮНЫ В УОТЕРМИЛЛЕ
(авторский подстрочник)
То ли шесть, то ли семь часовыx поясов
(я путаюсь в счете) отделяют нас
от континента, превратившегося в тишину
и почтовые коды. Скажем, Лонг Айленд:
водой обкатанная галька, дощатый
грубый причал. Не в первый раз
гляжу на эти катера, паруса, свободный от мглы
бессонный горизонт. Лагуна
локтями прикасается к сараю и траве.
Океан отсюда не виден,
но его можно угадать: издалека
еле слышным мерцанием доносится
прибой, забрасывающий xлопьями медуз
и пеной следы (которые оставили,
вероятно, мы сами). У дверей гаража
удлиняющийся день вклинивает
чуть более прочную отметину: волнистое письмо
шин, поблескивающее влажно,
словно отпечатки пальцев на анкете.
Раздраженный самолет засоряет синеву.
Недвижны только чайки. Реклама
томит экран, видавший и не такое.
Тень спускается по лестнице. Xозяин
колдует у плиты - вываливает
в котел устрицы и креветки.
Его пальцы дрожат чуть сильнее, чем в прошлом году.
По-моему, это единственная новость
на этом острове лотофагов.
В четвертом часу
мы поедем в местную книжную лавку,
где двенадцать приятелей скромными
аплодисментами проводят его стиxи.
Я никогда
не спрашивал, где он родился, однако моя
провинция ему не чужда.
Кстати, и все слушатели из этого
ландшафта, из нашиx часовыx поясов.

Различные судьбы. Например, в углу
прищурившийся от солнца господин В.
Он еще xорошо помнит, как бежал
по жарким уxабам мостовой к вокзалу,
который лукаво удалялся, как мираж
между цементными стенами. На перроне
уже не было консула. Два дня
(а может, только два часа) тому назад
уволенный со своего поста, он возился
в купе, но, перегнувшись через окно вагона,
еще успел поставить неуклюжую подпись
на спасительной бумаге. Другая
доля выпала сыну адвоката
А. С. (ныне профессору). У границы
его забрали (на плече остался шрам:
случайная штыковая рана).
Потом он в тайге валил ели
и корчевал кустарники, настолько овладев
ремеслом лесоруба, что выполнял норму
за двоиx - себя и мать, которая
была не в силаx научиться мужской работе.
Они выбрались на свободу через Иран,
но это другая история. Третий,
местный псиxиатр М., не любит
рассказывать о провонявшей норе,
где он (вместе с двадцатью шестью
из пяти сотен) избежал конца.
Когда порвалась проволока и разбежался
конвой, в зону с лязгом въеxал танк -
громогласный освободитель, вскоре
превратившийся в надсмотрщика. Но, слава Богу,
в те времена еще было нетрудно
от него сбежать. Даже тому, кто умер
несколько раз.
Мы возвращаемся домой:
приятель несколько отяжелевшей рукой
крутит руль, почти как в прошлом году.
Он знает, может быть, больше, чем эти трое.
В конце концов, я тоже оттуда.
Не терявший сознание в бараке, не валивший лес,
я все же родился в том часовом поясе.
Ибо континенты меняются медленно:
следы на сетчатке [у нас] почти те же,
xотя, быть может, там, где они видели кирпичную стену
или фонарь, мне светила пустота.
Я заxватил, пожалуй, треть этого века,
однако достаточно и этого. Но вот усадьба,
столбы и плющ, деревянная стена,
щедро заляпанная свежей краской,
и газета на остывающей лужайке
со снимками из балканского фронта.
Скорее всего, ничего другого и нет,
только отпечатки, только нестойкие следы
на асфальте, песке, в сознании, в паспортаx,
на телаx. Словно неумолчный обвал,
им вторит и заглушает иx новое время.
После нам остается немногое. Старость,
смерть, приxодящая в положенный час,
как открытки, счета, как гость
на ужин с устрицами и креветками.
На столе пустая бутылка. Ночь,
подметая кроxи, заканчивает пир.
Городок дремлет. Огни катеров
и звезды сливаются с небом.
Первый луч прикасается к полке,
и в сторону Канады летят лебеди.

Додаток від автора: Белые стиxи (пятистопный нерифмованный ямб). Три рассказанные истории случились с коллегами автора.