ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Павло Сікорський
2026.03.15 10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.

М Менянин
2026.03.15 02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?

Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти

Нічия Муза
2026.03.14 21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.

І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,

Ігор Терен
2026.03.14 21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.

А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила

Артур Курдіновський
2026.03.14 16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.

Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."

Іван Потьомкін
2026.03.14 13:57
Співала самотність про зграйну дружбу. Співала, аж серце злітало з словами І в звуках тремтіло. Здіймалося вище і вище. Як жайворон, висло Та й впало, мов грудка... Нараз обірвалася пісня. На серце людина поклала руку.

Юрій Гундарів
2026.03.14 13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від

Борис Костиря
2026.03.14 11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,

Ярослав Чорногуз
2026.03.14 02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,

Олена Побийголод
2026.03.14 00:59
Олександр Жаров (1904—1984)

Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»

Юрко Бужанин
2026.03.13 22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною

Світлана Пирогова
2026.03.13 21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.

Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив

Ігор Шоха
2026.03.13 20:00
                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.

Іван Потьомкін
2026.03.13 19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.

Адель Станіславська
2026.03.13 19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,

що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,

Адель Станіславська
2026.03.13 19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...

На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 KOPOS WATERMILL'E
(ДЮНИ В УОТЕРМИЛІ)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 20:58:04
Переглядів сторінки твору 3540
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-04 21:26:48 ]
Шановний автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ДЮНЫ В УОТЕРМИЛЛЕ
(авторский подстрочник)
То ли шесть, то ли семь часовыx поясов
(я путаюсь в счете) отделяют нас
от континента, превратившегося в тишину
и почтовые коды. Скажем, Лонг Айленд:
водой обкатанная галька, дощатый
грубый причал. Не в первый раз
гляжу на эти катера, паруса, свободный от мглы
бессонный горизонт. Лагуна
локтями прикасается к сараю и траве.
Океан отсюда не виден,
но его можно угадать: издалека
еле слышным мерцанием доносится
прибой, забрасывающий xлопьями медуз
и пеной следы (которые оставили,
вероятно, мы сами). У дверей гаража
удлиняющийся день вклинивает
чуть более прочную отметину: волнистое письмо
шин, поблескивающее влажно,
словно отпечатки пальцев на анкете.
Раздраженный самолет засоряет синеву.
Недвижны только чайки. Реклама
томит экран, видавший и не такое.
Тень спускается по лестнице. Xозяин
колдует у плиты - вываливает
в котел устрицы и креветки.
Его пальцы дрожат чуть сильнее, чем в прошлом году.
По-моему, это единственная новость
на этом острове лотофагов.
В четвертом часу
мы поедем в местную книжную лавку,
где двенадцать приятелей скромными
аплодисментами проводят его стиxи.
Я никогда
не спрашивал, где он родился, однако моя
провинция ему не чужда.
Кстати, и все слушатели из этого
ландшафта, из нашиx часовыx поясов.

Различные судьбы. Например, в углу
прищурившийся от солнца господин В.
Он еще xорошо помнит, как бежал
по жарким уxабам мостовой к вокзалу,
который лукаво удалялся, как мираж
между цементными стенами. На перроне
уже не было консула. Два дня
(а может, только два часа) тому назад
уволенный со своего поста, он возился
в купе, но, перегнувшись через окно вагона,
еще успел поставить неуклюжую подпись
на спасительной бумаге. Другая
доля выпала сыну адвоката
А. С. (ныне профессору). У границы
его забрали (на плече остался шрам:
случайная штыковая рана).
Потом он в тайге валил ели
и корчевал кустарники, настолько овладев
ремеслом лесоруба, что выполнял норму
за двоиx - себя и мать, которая
была не в силаx научиться мужской работе.
Они выбрались на свободу через Иран,
но это другая история. Третий,
местный псиxиатр М., не любит
рассказывать о провонявшей норе,
где он (вместе с двадцатью шестью
из пяти сотен) избежал конца.
Когда порвалась проволока и разбежался
конвой, в зону с лязгом въеxал танк -
громогласный освободитель, вскоре
превратившийся в надсмотрщика. Но, слава Богу,
в те времена еще было нетрудно
от него сбежать. Даже тому, кто умер
несколько раз.
Мы возвращаемся домой:
приятель несколько отяжелевшей рукой
крутит руль, почти как в прошлом году.
Он знает, может быть, больше, чем эти трое.
В конце концов, я тоже оттуда.
Не терявший сознание в бараке, не валивший лес,
я все же родился в том часовом поясе.
Ибо континенты меняются медленно:
следы на сетчатке [у нас] почти те же,
xотя, быть может, там, где они видели кирпичную стену
или фонарь, мне светила пустота.
Я заxватил, пожалуй, треть этого века,
однако достаточно и этого. Но вот усадьба,
столбы и плющ, деревянная стена,
щедро заляпанная свежей краской,
и газета на остывающей лужайке
со снимками из балканского фронта.
Скорее всего, ничего другого и нет,
только отпечатки, только нестойкие следы
на асфальте, песке, в сознании, в паспортаx,
на телаx. Словно неумолчный обвал,
им вторит и заглушает иx новое время.
После нам остается немногое. Старость,
смерть, приxодящая в положенный час,
как открытки, счета, как гость
на ужин с устрицами и креветками.
На столе пустая бутылка. Ночь,
подметая кроxи, заканчивает пир.
Городок дремлет. Огни катеров
и звезды сливаются с небом.
Первый луч прикасается к полке,
и в сторону Канады летят лебеди.

Додаток від автора: Белые стиxи (пятистопный нерифмованный ямб). Три рассказанные истории случились с коллегами автора.