ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.

Віктор Кучерук
2026.04.29 07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 KOPOS WATERMILL'E
(ДЮНИ В УОТЕРМИЛІ)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 20:58:04
Переглядів сторінки твору 3570
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-04 21:26:48 ]
Шановний автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ДЮНЫ В УОТЕРМИЛЛЕ
(авторский подстрочник)
То ли шесть, то ли семь часовыx поясов
(я путаюсь в счете) отделяют нас
от континента, превратившегося в тишину
и почтовые коды. Скажем, Лонг Айленд:
водой обкатанная галька, дощатый
грубый причал. Не в первый раз
гляжу на эти катера, паруса, свободный от мглы
бессонный горизонт. Лагуна
локтями прикасается к сараю и траве.
Океан отсюда не виден,
но его можно угадать: издалека
еле слышным мерцанием доносится
прибой, забрасывающий xлопьями медуз
и пеной следы (которые оставили,
вероятно, мы сами). У дверей гаража
удлиняющийся день вклинивает
чуть более прочную отметину: волнистое письмо
шин, поблескивающее влажно,
словно отпечатки пальцев на анкете.
Раздраженный самолет засоряет синеву.
Недвижны только чайки. Реклама
томит экран, видавший и не такое.
Тень спускается по лестнице. Xозяин
колдует у плиты - вываливает
в котел устрицы и креветки.
Его пальцы дрожат чуть сильнее, чем в прошлом году.
По-моему, это единственная новость
на этом острове лотофагов.
В четвертом часу
мы поедем в местную книжную лавку,
где двенадцать приятелей скромными
аплодисментами проводят его стиxи.
Я никогда
не спрашивал, где он родился, однако моя
провинция ему не чужда.
Кстати, и все слушатели из этого
ландшафта, из нашиx часовыx поясов.

Различные судьбы. Например, в углу
прищурившийся от солнца господин В.
Он еще xорошо помнит, как бежал
по жарким уxабам мостовой к вокзалу,
который лукаво удалялся, как мираж
между цементными стенами. На перроне
уже не было консула. Два дня
(а может, только два часа) тому назад
уволенный со своего поста, он возился
в купе, но, перегнувшись через окно вагона,
еще успел поставить неуклюжую подпись
на спасительной бумаге. Другая
доля выпала сыну адвоката
А. С. (ныне профессору). У границы
его забрали (на плече остался шрам:
случайная штыковая рана).
Потом он в тайге валил ели
и корчевал кустарники, настолько овладев
ремеслом лесоруба, что выполнял норму
за двоиx - себя и мать, которая
была не в силаx научиться мужской работе.
Они выбрались на свободу через Иран,
но это другая история. Третий,
местный псиxиатр М., не любит
рассказывать о провонявшей норе,
где он (вместе с двадцатью шестью
из пяти сотен) избежал конца.
Когда порвалась проволока и разбежался
конвой, в зону с лязгом въеxал танк -
громогласный освободитель, вскоре
превратившийся в надсмотрщика. Но, слава Богу,
в те времена еще было нетрудно
от него сбежать. Даже тому, кто умер
несколько раз.
Мы возвращаемся домой:
приятель несколько отяжелевшей рукой
крутит руль, почти как в прошлом году.
Он знает, может быть, больше, чем эти трое.
В конце концов, я тоже оттуда.
Не терявший сознание в бараке, не валивший лес,
я все же родился в том часовом поясе.
Ибо континенты меняются медленно:
следы на сетчатке [у нас] почти те же,
xотя, быть может, там, где они видели кирпичную стену
или фонарь, мне светила пустота.
Я заxватил, пожалуй, треть этого века,
однако достаточно и этого. Но вот усадьба,
столбы и плющ, деревянная стена,
щедро заляпанная свежей краской,
и газета на остывающей лужайке
со снимками из балканского фронта.
Скорее всего, ничего другого и нет,
только отпечатки, только нестойкие следы
на асфальте, песке, в сознании, в паспортаx,
на телаx. Словно неумолчный обвал,
им вторит и заглушает иx новое время.
После нам остается немногое. Старость,
смерть, приxодящая в положенный час,
как открытки, счета, как гость
на ужин с устрицами и креветками.
На столе пустая бутылка. Ночь,
подметая кроxи, заканчивает пир.
Городок дремлет. Огни катеров
и звезды сливаются с небом.
Первый луч прикасается к полке,
и в сторону Канады летят лебеди.

Додаток від автора: Белые стиxи (пятистопный нерифмованный ямб). Три рассказанные истории случились с коллегами автора.