ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.08.02 20:38
Дивуючись (Jethro Tull)
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне

Ігор Шоха
2026.08.02 19:43
Верховний витязь на ходулях
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.

***
А «марафон пресує» всі події

Юрій Лазірко
2026.08.02 16:29
My love you know -- jazz English Version
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received

our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver

Євген Федчук
2026.08.02 16:12
Чому не можна із цвинтаря нічого брати
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали

Роксолана Вірлан
2026.08.02 14:38
Ліліт
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.

я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без

Борис Костиря
2026.08.02 13:42
Поезія
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?

Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору

Іван Потьомкін
2026.08.02 13:24
***
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,

Олена Побийголод
2026.08.02 13:12
1947. Балакучий мінер
А.Фатьянов, С.Фогельсон

Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:

«Призначайте місце певне,

Ірина Вовк
2026.08.02 12:49
"СЕРЦЕ В ХУРТОВИНІ…" (продовження 2)
…За 2 години до… …Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга

В Горова Леся
2026.08.02 11:47
Сонячна доба
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує

Микола Дудар
2026.08.02 11:36
Кілька слів від Євгена Барана
Серпень, хлопче, що з тобою? Знов зненацька задощив. Не здивуєш нас водою! Ти диви, ще й оточив... Заперіщив... розізлився? Міра жарту певно є... Ну а після в небо змився - Православного вдає... Серпень, хлопче, може, досить? Якщо чуєш, то озвись

Микола Дудар
2026.08.02 11:32
Кілька слів від Євгена Барана
Звучали в голосі на почет Сім нот на пагорбі, на біс... І щось було від них пророче, Бо саме так рождають вість... Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча Навік зріднилися... Війна. І тут прийшла потвора суча - Не всіх повернуть звідтіля... О Боже рідний...

хома дідим
2026.08.02 10:55
* 159 *
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети

Віктор Кучерук
2026.08.02 06:37
* * *
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.

Володимир Бойко
2026.08.02 00:02
Лімерики F1
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.

У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві

Тетяна Левицька
2026.08.01 23:06
Я тут
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.

А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 LA BAIGNEUSE
Kas žino – gyvenimas buvo ar ne,
bet siauroj krantinėj nutvieskia mane
suardyto vandens sidabruojantis gaisas,
valtis plėšia kanalą buku noragu,
ir nuo tiltų lig pat šlakuotų stogų
miestas guli nelyginant skylantis vaisius

ant supurvinto stiklo. Prėski ribuliai
(teisingiau pasakius, tyla) atkakliai
daužo bortus. Šešėlis įveikia bevardę
marių skiautę. Kerpėtas plytas įstrižai
kerta mėlynos drobės. Tamsėja dažai,
ir tinklainėje – vėjo persmelktas Guardi.

Calli, campi, campielli. Pajuodęs akmuo,
arkatūroje drėgnas lagūnos rašmuo,
kito šimtmečio dangūs. Apkvaitusi Clio
pražiūrėjo šiuos mūrus. Jiems gresia tiktai
dumblas, potvynis, žemės trauka. Pamatai
neskubėdami grimzta į ramią stichiją,

miestas braido erdvėj. Ligi kelių – šilta
marmurinio fasado ar jūros puta,
atsiduodanti tepalu ir puvėsiais,
o aukščiau, kur beveik nesiekia rega,
baltas liūtas su išmintingiausia knyga,
pilnas gailesio mirusiems ir gyviesiems,

nes ne mums, o jam atverta ištarmė –
ta, kuriai paklūsta sekundžių trukmė,
visos formos, nuo angelo lig trilobito,
aptrupėjus dygi frontono kriauklė
ir sala, kur kaulus apklojo žolė,
laukdama neišauštančio Viešpaties ryto.

Sienų mezginius drasko scirocco. Šutra
dengia veidą kauke (nors veido nėra),
temdo kupolo žvyną ir vėtrungių varį.
Miestas plaukia pirmykštėn gelmėn, kurioje
karaliauja slidi vandenų gyvija –
plekšnės, rajos, ascidijos, frutti di mare.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 22:55:41
Переглядів сторінки твору 3947
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 18:46:59 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

LA BAIGNEUSE
(авторский подстрочник)

Кто его знает – была ли жизнь, или нет,
но на узкой набережной меня озаряет
серебрящееся сияние разрушенной воды,
лодка рвет канал тупым лемехом,
и от мостов до самых крапчатых крыш
город лежит как раскалывающийся плод

на загрязненном стекле. Пресная рябь
(или, точнее говоря, тишина) упорно
бьет в борта. Тень преодолевает безымянный
лоскут залива. Поросший лишайником кирпич наискосок
пересекают синие полотнища. Темнеют краски,
и на сетчатке – ветром пронизанный Гварди.

Calli, campi, campelli. Почерневший камень,
на аркатуре влажное письмо [роспись] лагуны,
небеса иного столетия. Ослепшая Клио
просмотрела эти [каменные] стены. Им угрожает лишь
ил, прилив, земное тяготение. Фундаменты
не спеша погружаются в мирную стихию,

город бродит [как в воде] в пространстве. По колено – теплая
пена то ли мраморного фасада, то ли моря,
отдающая [машинным] маслом и гнилью,
а выше, почти недоступный для зрения,
белый лев с мудрейшей книгой,
преисполненный жалости к мертвым и живым,

ибо не нам, а ему открыт приговор [Бога] –
тот, которому подчиняется протяженность [бег] секунд,
все формы, от ангела до трилобита,
осыпавшаяся колючая раковина фронтона
и остров, где кости покрыла трава,
ожидая ненаступающего утра Господня.

Кружева стен раздирает сирокко. Духота
покрывает лицо маской (хотя лица нет),
омрачает чешую купола и медь флюгеров.
Город плывет в первозданную глубь, в которoй
царят скользкие твари вод –
камбалы, скаты, асцидии, frutti di mare.

Стакан вина в кафе, ближе к вечеру.
По ту сторону площади монохромная, суровая [грубая]
пропасть, но в темноте [закрытых] век остается
многогранный собор, как сундук с приданым,
молоты колеблют свод, и ладонь в ладони,
напрягшись, перевешивает [превосходит весом] боль и время.

Додаток від автора:"Свободный стих на основе анапеста, нередко переходящий в четырехстопный анапест. Венецианские реалии, думаю, очевидны."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-16 22:13:42 ]
LA BAIGNEUSE
Переклад
Венцлова Томас

Не впевнений,бУло життям це ,чи ні,
чи маренням снило над морем мені...
Та від узбережжя вузького пасмом
розкиданним сріблом -- поверхня води,
південного сонця гарячі сліди.
Човен,підпираючись довгим веслом

канал розриває тупим лемешем
І берег під міст підкладає плече.
Від гнутих мостів -- до крапчастих дахів
це місто -- достиглий розколотий плід
під оком небес на забрудненім склі,
лиш тиша облизує дошки бортів.

Неквапно повзе наполеглива тінь,
долає затоку,бароковість стін,
полотна синіють на них навскоси,
по цеглі червоній лишайник поріс.
ФарбІв потемніння,розпливчастість рис,
і Гварді прошили вітрами часи.

Calli ,campi,самpielli.Почорнів
в камінні застиглий історії спів.
Від пензля лагуни волого блищить
лице аркатури .Зір Кліо в пітьмі,
прогледіла обриси стін кам"яні.
і погляд у неба із інших століть.

Цим стінам -- загроза в прийдешній імлі--
намула,припливи,тяжіння землі,
бо місто--як човен із діркою в дні.
І паща морська -- негодований змій
ковтає у черево мирних стихій,
скорочує вічність у роки і дні.

У просторі й часі,як річкою в брід
бреде по коліна,лиш піниться слід.
Фасад мармуровий?Морський гобелен ?
Від піни - машинні мастила і гниль.
А там ,на долоні у височини
пливе білогривий задуманий лев.

З ним книга життя, наймудріша із книг,
наповнений жалем до мертвих й живих,
бо присуд відкритий йому а не нам
по волі Творця.І миттєвостей біг,
і ангел святий ,і земний трилобіт,
фронтону поколота раковина --

підвладні його і рукам і словам.
Ще острів,де кості покрила трава
в чеканні ще ненаступаючого
Господнього ранку.Мереживо стін
шматує сіроко в густій спекоті,
маскує лице(хоч нема вже його),

затьмарює полиск луски куполів,
зеленить на флюгерах мідну червлінь,
і місто спливає в первісність глибин,
в слизотність потвор у беззвучності вод,
де скатів,асцидій кружля хоровод,
де очі скляні у байдужих рибин.

У склянці вино з надвечір"ям навпіл,
по той бік майдану в безодні сліпій
суворістю дихає пан монохром.
Але у пітьмі півзакритих повік
собор многогранністю пам"ять просік,
як скриня з придАним, з весільним добром.

Склепінь коливання,б"є дужий метал,
здавалось вже часу нездужить мета...
Долоня в долоні,під шкірою м"яз,
аортою стогін , плямисто в очах,
потами зпливає намисто з плеча...
...Та вже переможені болі і час.