ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Присмак гіркоти
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Жінка
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
***
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
* * *
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Віщунська черешня
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
Сновидіння
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
По Золотій Лихоманці (Neil Young)
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
***
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
Антоніо, танцюючий тореро
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
Три яблука (верлібр)
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
***
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
* * *
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Івано-Франківську
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
* * *
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Присвята...
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
* * *
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Іншомовна поезія):

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08

Ольга Олеандра
2021.08.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 LA BAIGNEUSE
Kas žino – gyvenimas buvo ar ne,
bet siauroj krantinėj nutvieskia mane
suardyto vandens sidabruojantis gaisas,
valtis plėšia kanalą buku noragu,
ir nuo tiltų lig pat šlakuotų stogų
miestas guli nelyginant skylantis vaisius

ant supurvinto stiklo. Prėski ribuliai
(teisingiau pasakius, tyla) atkakliai
daužo bortus. Šešėlis įveikia bevardę
marių skiautę. Kerpėtas plytas įstrižai
kerta mėlynos drobės. Tamsėja dažai,
ir tinklainėje – vėjo persmelktas Guardi.

Calli, campi, campielli. Pajuodęs akmuo,
arkatūroje drėgnas lagūnos rašmuo,
kito šimtmečio dangūs. Apkvaitusi Clio
pražiūrėjo šiuos mūrus. Jiems gresia tiktai
dumblas, potvynis, žemės trauka. Pamatai
neskubėdami grimzta į ramią stichiją,

miestas braido erdvėj. Ligi kelių – šilta
marmurinio fasado ar jūros puta,
atsiduodanti tepalu ir puvėsiais,
o aukščiau, kur beveik nesiekia rega,
baltas liūtas su išmintingiausia knyga,
pilnas gailesio mirusiems ir gyviesiems,

nes ne mums, o jam atverta ištarmė –
ta, kuriai paklūsta sekundžių trukmė,
visos formos, nuo angelo lig trilobito,
aptrupėjus dygi frontono kriauklė
ir sala, kur kaulus apklojo žolė,
laukdama neišauštančio Viešpaties ryto.

Sienų mezginius drasko scirocco. Šutra
dengia veidą kauke (nors veido nėra),
temdo kupolo žvyną ir vėtrungių varį.
Miestas plaukia pirmykštėn gelmėn, kurioje
karaliauja slidi vandenų gyvija –
plekšnės, rajos, ascidijos, frutti di mare.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 22:55:41
Переглядів сторінки твору 3537
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 18:46:59 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

LA BAIGNEUSE
(авторский подстрочник)

Кто его знает – была ли жизнь, или нет,
но на узкой набережной меня озаряет
серебрящееся сияние разрушенной воды,
лодка рвет канал тупым лемехом,
и от мостов до самых крапчатых крыш
город лежит как раскалывающийся плод

на загрязненном стекле. Пресная рябь
(или, точнее говоря, тишина) упорно
бьет в борта. Тень преодолевает безымянный
лоскут залива. Поросший лишайником кирпич наискосок
пересекают синие полотнища. Темнеют краски,
и на сетчатке – ветром пронизанный Гварди.

Calli, campi, campelli. Почерневший камень,
на аркатуре влажное письмо [роспись] лагуны,
небеса иного столетия. Ослепшая Клио
просмотрела эти [каменные] стены. Им угрожает лишь
ил, прилив, земное тяготение. Фундаменты
не спеша погружаются в мирную стихию,

город бродит [как в воде] в пространстве. По колено – теплая
пена то ли мраморного фасада, то ли моря,
отдающая [машинным] маслом и гнилью,
а выше, почти недоступный для зрения,
белый лев с мудрейшей книгой,
преисполненный жалости к мертвым и живым,

ибо не нам, а ему открыт приговор [Бога] –
тот, которому подчиняется протяженность [бег] секунд,
все формы, от ангела до трилобита,
осыпавшаяся колючая раковина фронтона
и остров, где кости покрыла трава,
ожидая ненаступающего утра Господня.

Кружева стен раздирает сирокко. Духота
покрывает лицо маской (хотя лица нет),
омрачает чешую купола и медь флюгеров.
Город плывет в первозданную глубь, в которoй
царят скользкие твари вод –
камбалы, скаты, асцидии, frutti di mare.

Стакан вина в кафе, ближе к вечеру.
По ту сторону площади монохромная, суровая [грубая]
пропасть, но в темноте [закрытых] век остается
многогранный собор, как сундук с приданым,
молоты колеблют свод, и ладонь в ладони,
напрягшись, перевешивает [превосходит весом] боль и время.

Додаток від автора:"Свободный стих на основе анапеста, нередко переходящий в четырехстопный анапест. Венецианские реалии, думаю, очевидны."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-16 22:13:42 ]
LA BAIGNEUSE
Переклад
Венцлова Томас

Не впевнений,бУло життям це ,чи ні,
чи маренням снило над морем мені...
Та від узбережжя вузького пасмом
розкиданним сріблом -- поверхня води,
південного сонця гарячі сліди.
Човен,підпираючись довгим веслом

канал розриває тупим лемешем
І берег під міст підкладає плече.
Від гнутих мостів -- до крапчастих дахів
це місто -- достиглий розколотий плід
під оком небес на забрудненім склі,
лиш тиша облизує дошки бортів.

Неквапно повзе наполеглива тінь,
долає затоку,бароковість стін,
полотна синіють на них навскоси,
по цеглі червоній лишайник поріс.
ФарбІв потемніння,розпливчастість рис,
і Гварді прошили вітрами часи.

Calli ,campi,самpielli.Почорнів
в камінні застиглий історії спів.
Від пензля лагуни волого блищить
лице аркатури .Зір Кліо в пітьмі,
прогледіла обриси стін кам"яні.
і погляд у неба із інших століть.

Цим стінам -- загроза в прийдешній імлі--
намула,припливи,тяжіння землі,
бо місто--як човен із діркою в дні.
І паща морська -- негодований змій
ковтає у черево мирних стихій,
скорочує вічність у роки і дні.

У просторі й часі,як річкою в брід
бреде по коліна,лиш піниться слід.
Фасад мармуровий?Морський гобелен ?
Від піни - машинні мастила і гниль.
А там ,на долоні у височини
пливе білогривий задуманий лев.

З ним книга життя, наймудріша із книг,
наповнений жалем до мертвих й живих,
бо присуд відкритий йому а не нам
по волі Творця.І миттєвостей біг,
і ангел святий ,і земний трилобіт,
фронтону поколота раковина --

підвладні його і рукам і словам.
Ще острів,де кості покрила трава
в чеканні ще ненаступаючого
Господнього ранку.Мереживо стін
шматує сіроко в густій спекоті,
маскує лице(хоч нема вже його),

затьмарює полиск луски куполів,
зеленить на флюгерах мідну червлінь,
і місто спливає в первісність глибин,
в слизотність потвор у беззвучності вод,
де скатів,асцидій кружля хоровод,
де очі скляні у байдужих рибин.

У склянці вино з надвечір"ям навпіл,
по той бік майдану в безодні сліпій
суворістю дихає пан монохром.
Але у пітьмі півзакритих повік
собор многогранністю пам"ять просік,
як скриня з придАним, з весільним добром.

Склепінь коливання,б"є дужий метал,
здавалось вже часу нездужить мета...
Долоня в долоні,під шкірою м"яз,
аортою стогін , плямисто в очах,
потами зпливає намисто з плеча...
...Та вже переможені болі і час.