ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,

хома дідим
2026.11.01 23:35
* 246 *
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами

Ірина Вовк
2026.11.01 22:49
АНТОЛОГІЯ містерій "НА ЗЛАМІ СВІТЛА: ТЕАТР НЕВИСЛОВЛЕНИХ ДУШ"
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)


І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.


«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»

Євген Федчук
2026.11.01 22:06
Як жінка чорта виносила
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х

Ігор Шоха
2026.11.01 17:44
Фальстарт глухонімого кінема
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора

Борис Костиря
2026.11.01 15:33
Кава
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

Юрій Гундарів
2026.11.01 13:03
Чотирик-1
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!

Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.

Вячеслав Руденко
2026.11.01 12:30
В перлинах пер
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!

Віктор Кучерук
2026.11.01 07:41
* * *
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...

С М
2026.10.31 23:30
Канутиль & Люди з узбережжя (Genesis)
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь

Є розповідь, один король

хома дідим
2026.10.31 23:04
* 245 *
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Дарунки скупої долі
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:

Іван Потьомкін
2026.10.31 18:48
«Композитор, що непогано гра в шахи»
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс

В Горова Леся
2026.10.31 15:15
Хризантемове
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми

Борис Костиря
2026.10.31 13:38
Монолог безпритульного
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 LA BAIGNEUSE
Kas žino – gyvenimas buvo ar ne,
bet siauroj krantinėj nutvieskia mane
suardyto vandens sidabruojantis gaisas,
valtis plėšia kanalą buku noragu,
ir nuo tiltų lig pat šlakuotų stogų
miestas guli nelyginant skylantis vaisius

ant supurvinto stiklo. Prėski ribuliai
(teisingiau pasakius, tyla) atkakliai
daužo bortus. Šešėlis įveikia bevardę
marių skiautę. Kerpėtas plytas įstrižai
kerta mėlynos drobės. Tamsėja dažai,
ir tinklainėje – vėjo persmelktas Guardi.

Calli, campi, campielli. Pajuodęs akmuo,
arkatūroje drėgnas lagūnos rašmuo,
kito šimtmečio dangūs. Apkvaitusi Clio
pražiūrėjo šiuos mūrus. Jiems gresia tiktai
dumblas, potvynis, žemės trauka. Pamatai
neskubėdami grimzta į ramią stichiją,

miestas braido erdvėj. Ligi kelių – šilta
marmurinio fasado ar jūros puta,
atsiduodanti tepalu ir puvėsiais,
o aukščiau, kur beveik nesiekia rega,
baltas liūtas su išmintingiausia knyga,
pilnas gailesio mirusiems ir gyviesiems,

nes ne mums, o jam atverta ištarmė –
ta, kuriai paklūsta sekundžių trukmė,
visos formos, nuo angelo lig trilobito,
aptrupėjus dygi frontono kriauklė
ir sala, kur kaulus apklojo žolė,
laukdama neišauštančio Viešpaties ryto.

Sienų mezginius drasko scirocco. Šutra
dengia veidą kauke (nors veido nėra),
temdo kupolo žvyną ir vėtrungių varį.
Miestas plaukia pirmykštėn gelmėn, kurioje
karaliauja slidi vandenų gyvija –
plekšnės, rajos, ascidijos, frutti di mare.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 22:55:41
Переглядів сторінки твору 4027
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 18:46:59 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

LA BAIGNEUSE
(авторский подстрочник)

Кто его знает – была ли жизнь, или нет,
но на узкой набережной меня озаряет
серебрящееся сияние разрушенной воды,
лодка рвет канал тупым лемехом,
и от мостов до самых крапчатых крыш
город лежит как раскалывающийся плод

на загрязненном стекле. Пресная рябь
(или, точнее говоря, тишина) упорно
бьет в борта. Тень преодолевает безымянный
лоскут залива. Поросший лишайником кирпич наискосок
пересекают синие полотнища. Темнеют краски,
и на сетчатке – ветром пронизанный Гварди.

Calli, campi, campelli. Почерневший камень,
на аркатуре влажное письмо [роспись] лагуны,
небеса иного столетия. Ослепшая Клио
просмотрела эти [каменные] стены. Им угрожает лишь
ил, прилив, земное тяготение. Фундаменты
не спеша погружаются в мирную стихию,

город бродит [как в воде] в пространстве. По колено – теплая
пена то ли мраморного фасада, то ли моря,
отдающая [машинным] маслом и гнилью,
а выше, почти недоступный для зрения,
белый лев с мудрейшей книгой,
преисполненный жалости к мертвым и живым,

ибо не нам, а ему открыт приговор [Бога] –
тот, которому подчиняется протяженность [бег] секунд,
все формы, от ангела до трилобита,
осыпавшаяся колючая раковина фронтона
и остров, где кости покрыла трава,
ожидая ненаступающего утра Господня.

Кружева стен раздирает сирокко. Духота
покрывает лицо маской (хотя лица нет),
омрачает чешую купола и медь флюгеров.
Город плывет в первозданную глубь, в которoй
царят скользкие твари вод –
камбалы, скаты, асцидии, frutti di mare.

Стакан вина в кафе, ближе к вечеру.
По ту сторону площади монохромная, суровая [грубая]
пропасть, но в темноте [закрытых] век остается
многогранный собор, как сундук с приданым,
молоты колеблют свод, и ладонь в ладони,
напрягшись, перевешивает [превосходит весом] боль и время.

Додаток від автора:"Свободный стих на основе анапеста, нередко переходящий в четырехстопный анапест. Венецианские реалии, думаю, очевидны."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-16 22:13:42 ]
LA BAIGNEUSE
Переклад
Венцлова Томас

Не впевнений,бУло життям це ,чи ні,
чи маренням снило над морем мені...
Та від узбережжя вузького пасмом
розкиданним сріблом -- поверхня води,
південного сонця гарячі сліди.
Човен,підпираючись довгим веслом

канал розриває тупим лемешем
І берег під міст підкладає плече.
Від гнутих мостів -- до крапчастих дахів
це місто -- достиглий розколотий плід
під оком небес на забрудненім склі,
лиш тиша облизує дошки бортів.

Неквапно повзе наполеглива тінь,
долає затоку,бароковість стін,
полотна синіють на них навскоси,
по цеглі червоній лишайник поріс.
ФарбІв потемніння,розпливчастість рис,
і Гварді прошили вітрами часи.

Calli ,campi,самpielli.Почорнів
в камінні застиглий історії спів.
Від пензля лагуни волого блищить
лице аркатури .Зір Кліо в пітьмі,
прогледіла обриси стін кам"яні.
і погляд у неба із інших століть.

Цим стінам -- загроза в прийдешній імлі--
намула,припливи,тяжіння землі,
бо місто--як човен із діркою в дні.
І паща морська -- негодований змій
ковтає у черево мирних стихій,
скорочує вічність у роки і дні.

У просторі й часі,як річкою в брід
бреде по коліна,лиш піниться слід.
Фасад мармуровий?Морський гобелен ?
Від піни - машинні мастила і гниль.
А там ,на долоні у височини
пливе білогривий задуманий лев.

З ним книга життя, наймудріша із книг,
наповнений жалем до мертвих й живих,
бо присуд відкритий йому а не нам
по волі Творця.І миттєвостей біг,
і ангел святий ,і земний трилобіт,
фронтону поколота раковина --

підвладні його і рукам і словам.
Ще острів,де кості покрила трава
в чеканні ще ненаступаючого
Господнього ранку.Мереживо стін
шматує сіроко в густій спекоті,
маскує лице(хоч нема вже його),

затьмарює полиск луски куполів,
зеленить на флюгерах мідну червлінь,
і місто спливає в первісність глибин,
в слизотність потвор у беззвучності вод,
де скатів,асцидій кружля хоровод,
де очі скляні у байдужих рибин.

У склянці вино з надвечір"ям навпіл,
по той бік майдану в безодні сліпій
суворістю дихає пан монохром.
Але у пітьмі півзакритих повік
собор многогранністю пам"ять просік,
як скриня з придАним, з весільним добром.

Склепінь коливання,б"є дужий метал,
здавалось вже часу нездужить мета...
Долоня в долоні,під шкірою м"яз,
аортою стогін , плямисто в очах,
потами зпливає намисто з плеча...
...Та вже переможені болі і час.