ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.02 01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.

Годинник цок-цок, та мені все одно,

хома дідим
2026.11.01 23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами

Ірина Вовк
2026.11.01 22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)


І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.


«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»

Євген Федчук
2026.11.01 22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х

Ігор Шоха
2026.11.01 17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора

Борис Костиря
2026.11.01 15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

Юрій Гундарів
2026.11.01 13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!

Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.

Вячеслав Руденко
2026.11.01 12:30
Журба заклякла горілиць,
Гузьким лежить між блискавиць,
Летить крихке між довгих віт,
По гіллю сходить чорний кіт,
До змерзлих відьом на льоду
Підносить всохлу лободу,
Говорить відьмам: — Ворожба
Перлинам пер знайшла гриба!

Віктор Кучерук
2026.11.01 07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...

С М
2026.10.31 23:30
Книжкові сторінки покинуто біля моря
Сліди піску і хвиль на них
Наповзає тінь, відкинута хмарою
Ковзає, очима минулих часів
Ось приплив їх поглинає
Без зусиль, як-небудь

Є розповідь, один король

хома дідим
2026.10.31 23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому

Світлана Пирогова
2026.10.31 19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.

Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,

Ігор Терен
2026.10.31 19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:

Іван Потьомкін
2026.10.31 18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс

В Горова Леся
2026.10.31 15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми

Борис Костиря
2026.10.31 13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 KOPOS WATERMILL'E
(ДЮНИ В УОТЕРМИЛІ)
Gal šešios, gal septynios laiko juostos
(klumpu, kada skaičiuoju) skiria mudu
nuo kontinento, virtusio tyla
ir pašto kodais. Tarkime, Long Island:
vandens nusvidinti gargždai, lentinė
šiurkštoka prieplauka. Ne pirmą sykį
matau tuos katerius, bures, bemiglį
bemiegį horizontą. Lagūna
alkūnėm liečia sandėlį ir žolę.
Nuo čia neįžiūrėsi vandenyno,
bet jį gali nuspėti - iš toli
vos girdimu mirgėjimu ataidi
mūša, nubarstanti medūzų dribsniais
ir putom pėdsakus (kuriuos palikom
turbūt mes patys). Ties garažo durim
kaskart ilgėjanti diena įterpia
kiek patvaresnę žymę: padangų
vingiaraštį, sublizgusį drėgnai
tarytum pirštų atspaudas anketoj.
Mėlynę šiukšlina irzlus lėktuvas.
Nejudrios tik žuvėdros. Reklama
kamuoja visko mačiusį ekraną.
Šešėlis kopia laiptais. Šeimininkas
burtininkauja prie viryklos - verčia
i katilą austres ir krevetes.
Jo pirštai dreba kiek labiau nei pernai.
Sakyčiau, tai vienintelė naujovė
šioj lotofagų žemėje.
                                   Popiet
važiuosime į vietos knygynėlį,
kur dvylika bičiulių palydės
kukliais plojimais jo eiles. Aš niekad
neklausiau, kur jis gimęs, bet manoji
provincija ir jam nesvetima .
Beje, visi klausytojai iš to
kraštovaizdžio, iš mūsų laiko juostų.

Skirtingos lemtys. Pavyzdžiui, kertėj
nuo saulės prisimerkęs ponas V.
Jis kartkartėm prisimena, kaip bėgo
kaitriu duobėtu grindiniu stotin,
kuri vylingai tolo, lyg miražas
tarp cementinių blokų. Perone
jau nebebuvo konsulo - prieš porą
dienų (o gal tik valandų) atleistas
iš pareigų, jis kuitėsi kupe,
bet persisvėręs per vagono langą,
dar spėjo negrabiai pasirašyti
ant išganingo popieriaus. Kita
dalia ištiko advokato sūnų
A. S. (dabar profesorių). Jis slėpės
pasienio klojime, tačiau įkliuvo
(nuo tų laikų pety paliko randas -
atsitiktinė durtuvo žaizda).
Paskui jis vertė taigoje egles
ir valė šabakštynus, tiek įvaldęs
kirtėjo amatą, jog vykdė normą
už du - save ir motiną, kuri
nepajėgė pramokti vyrų triūso.
Jie išsigavo laisvėn per Iraną,
bet tai kita istorija. Trečiasis,
čionykštis psichiatras M ., nemėgsta
kalbėti apie prismardintą urvą,
kur jis (drauge su dvidešimt šešiais
iš pusės tūkstančio) išvengė galo.
Kai trūkus aptvarams išsibėgiojo
sargyba, zonon įžlegėjo tankas -
griausmingas išvaduotojas, netrukus
pavirtęs prievaizdu. Bet, ačiū Dievui,
anuo metu dar buvo nesunku
nuo jo pabėgti. Netgi tam, kas mirė
kelis kartus .

                      Pargrįžtame namo.
Bičiulis kiek apsunkusia ranka
bemaž kaip pernai sukinėja vairą.
Jis žino gal daugiau už tą trijulę.
O pagaliau aš irgi iš tenai.
Nealpęs barake, nekirtęs miško,
aš vis dėlto gimiau toj laiko juostoj.
Nes kontinentai keičiasi lėtai:
beveik tie patys pėdsakai tinklainėj,
nors gal tenai, kur jie regėjo mūrą
ar žiburį, man švietė tuštuma.
Aš užgriebiau gal trečdalį to amžiaus,
tačiau ir jo gana. Bet štai sodyba ,
stulpai ir gebenės, medinė siena,
dosningai apdrėbta šviežiais dažais,
ir laikraštis ant vėstančios vejos
su nuotraukomis iš Balkanų fronto.

Greičiausiai nieko kito ir nėra,
vien įspaudai, vien nepatvarios žymės
asfalte, smėly, sąmonėj, pasuos
ir kūnuos. It netylanti griūtis,
jas antrina ir stelbia naujas laikas.
Paskui mums lieka nebedaug. Senatvė,
mirtis, atėjus deramu metu,
lyg atvirukai, sąskaitos, lyg svečias
į pobūvį su austrėm ir krevetėm.

Ant stalo tuščias butelis. Naktis,
sušlavus trupinius, užbaigia puotą.
Miestelis knarkia. Katerių žibintai
ir žvaigždės susilieja su dangum.
Lentyną liečia pirmas spindulys,
ir į Kanados pusę skrenda gulbės.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 20:58:04
Переглядів сторінки твору 3714
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-04 21:26:48 ]
Шановний автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ДЮНЫ В УОТЕРМИЛЛЕ
(авторский подстрочник)
То ли шесть, то ли семь часовыx поясов
(я путаюсь в счете) отделяют нас
от континента, превратившегося в тишину
и почтовые коды. Скажем, Лонг Айленд:
водой обкатанная галька, дощатый
грубый причал. Не в первый раз
гляжу на эти катера, паруса, свободный от мглы
бессонный горизонт. Лагуна
локтями прикасается к сараю и траве.
Океан отсюда не виден,
но его можно угадать: издалека
еле слышным мерцанием доносится
прибой, забрасывающий xлопьями медуз
и пеной следы (которые оставили,
вероятно, мы сами). У дверей гаража
удлиняющийся день вклинивает
чуть более прочную отметину: волнистое письмо
шин, поблескивающее влажно,
словно отпечатки пальцев на анкете.
Раздраженный самолет засоряет синеву.
Недвижны только чайки. Реклама
томит экран, видавший и не такое.
Тень спускается по лестнице. Xозяин
колдует у плиты - вываливает
в котел устрицы и креветки.
Его пальцы дрожат чуть сильнее, чем в прошлом году.
По-моему, это единственная новость
на этом острове лотофагов.
В четвертом часу
мы поедем в местную книжную лавку,
где двенадцать приятелей скромными
аплодисментами проводят его стиxи.
Я никогда
не спрашивал, где он родился, однако моя
провинция ему не чужда.
Кстати, и все слушатели из этого
ландшафта, из нашиx часовыx поясов.

Различные судьбы. Например, в углу
прищурившийся от солнца господин В.
Он еще xорошо помнит, как бежал
по жарким уxабам мостовой к вокзалу,
который лукаво удалялся, как мираж
между цементными стенами. На перроне
уже не было консула. Два дня
(а может, только два часа) тому назад
уволенный со своего поста, он возился
в купе, но, перегнувшись через окно вагона,
еще успел поставить неуклюжую подпись
на спасительной бумаге. Другая
доля выпала сыну адвоката
А. С. (ныне профессору). У границы
его забрали (на плече остался шрам:
случайная штыковая рана).
Потом он в тайге валил ели
и корчевал кустарники, настолько овладев
ремеслом лесоруба, что выполнял норму
за двоиx - себя и мать, которая
была не в силаx научиться мужской работе.
Они выбрались на свободу через Иран,
но это другая история. Третий,
местный псиxиатр М., не любит
рассказывать о провонявшей норе,
где он (вместе с двадцатью шестью
из пяти сотен) избежал конца.
Когда порвалась проволока и разбежался
конвой, в зону с лязгом въеxал танк -
громогласный освободитель, вскоре
превратившийся в надсмотрщика. Но, слава Богу,
в те времена еще было нетрудно
от него сбежать. Даже тому, кто умер
несколько раз.
Мы возвращаемся домой:
приятель несколько отяжелевшей рукой
крутит руль, почти как в прошлом году.
Он знает, может быть, больше, чем эти трое.
В конце концов, я тоже оттуда.
Не терявший сознание в бараке, не валивший лес,
я все же родился в том часовом поясе.
Ибо континенты меняются медленно:
следы на сетчатке [у нас] почти те же,
xотя, быть может, там, где они видели кирпичную стену
или фонарь, мне светила пустота.
Я заxватил, пожалуй, треть этого века,
однако достаточно и этого. Но вот усадьба,
столбы и плющ, деревянная стена,
щедро заляпанная свежей краской,
и газета на остывающей лужайке
со снимками из балканского фронта.
Скорее всего, ничего другого и нет,
только отпечатки, только нестойкие следы
на асфальте, песке, в сознании, в паспортаx,
на телаx. Словно неумолчный обвал,
им вторит и заглушает иx новое время.
После нам остается немногое. Старость,
смерть, приxодящая в положенный час,
как открытки, счета, как гость
на ужин с устрицами и креветками.
На столе пустая бутылка. Ночь,
подметая кроxи, заканчивает пир.
Городок дремлет. Огни катеров
и звезды сливаются с небом.
Первый луч прикасается к полке,
и в сторону Канады летят лебеди.

Додаток від автора: Белые стиxи (пятистопный нерифмованный ямб). Три рассказанные истории случились с коллегами автора.