Оля, существует такое понятие как благозвучие.

А як же тоді, шановний Шико, малярські школи, - всі, я повторю, шановний Шико, абсолютно всі видатні художники, перемальовували, вчилися малювати, з творінь, і шедеврів попередніх Майстрів.
Тож і рівень Петренка відразу проявиться на тлі Цвєтаєвої, чи Кавафіса.
І для наших Майстерень вельми необхідно бачити свій дійсний рівень.
Думаю, якщо наших авторитетних авторів змусити взятися за переклади Майстрів поезії, то багато хто виявиться просто смішним.
Тобто, як на мене, без перекладацького мистецтва - все просто є грою на публіку, і автор не є поетом...

Щодо лексики української мови і коефіцієнту прозорості, то і справді, якщо підходити з нашою, закладеною в обчислення цього коефіцієнта, арифметикою до ідеального, то можна знайти досить багато нюансів, але нижче 0.75 ідеальне ніколи не опуститься. :)
А якщо ми вже говоримо про Петренків, то їм до ідеального довго ще зростати, і червоні прапорці, чи там вогні маяків, які подають корисні сигнали, виглядають вельми помічними. :)

слово і фарба - дещо різні виміри) і художники перемальовували не з голандської на українську?)
не може Петренко написати (чи переписати) Моцарта.
тепер знатиму, як називається перклад українською класиків - переписування Моцарта)))
Павло Вольвач десь у коментах слушно помітив, що перекладач у поезії заручник мов..
Проблема перкладу - дуже об'ємна тема, як для коментів) чи не так?)
Та й стосовно критеріїв ідеальності є питання)

Бачите, шановний Шико, на Майстернях ( в сенсі - на сторінках Майстерень) - адміністрація пропонує нашим авторам - будь-якої школи - розширювати область свідомого, тому індикатори, якими ми поступово оточуємо твір автора, хоча і динамічно намагаються вийти на кордони досягнутого автором у тій чи тій композиції, але вони (ці індикатори) завжди залишаються у сфері свідомого, зрозумілого (прийнятного чи неприйнятного для конкретного автора - це інша справа). До речі, збільшуючи обсяг усвідомленого, ми збільшуємо і дотичний до нас обсяг ще не усвідомленого, чи не так? :)
А розставляти індикатори у сфері підсвідомості, як то полюбляє офіційна мистецтвознавча критика - не зовсім раціонально, принаймні для Майстерень.

А щодо перемальовування художниками один одного, то, здебільшого, національний колорит відчувається навіть у малярському перемальовуванні (як на мене, звичайно).

До речі, і як на мою скромну думку, достойним перекладачем високої поезії може бути лише автор наближений за рівнем до того, кого він перекладає. Тому можна завжди себе побачити більш реально саме на тлі Великих...
Але це потрібно і мові, якою перекладають Великих.

В цьому сенсі переклади з російської, як на мене, дуже важливі якраз для гармонізації, наприклад, сфер урбаністичного поетичного мислення. Не відкрию таємниці, якщо скажу, що українці, в основній своїй масі, до рівня розуміння життя мегаполісів, тим більше, до державотворчого мислення, ще не зовсім доросли - "моя хата скраю", особливо в інтелектуальній, творчій діяльності, аж надто очевидна. Вже не кажу, що рівень творчого патріотизму у дуже багатьох на рівні козака Гонти. І де ж, і як навчатися, як не перекладаючи, як не адаптуючи постгонтівське мислення і мовотворення до нових реалій?