Ноги - дві ліві (у сенсі, що кожна готова наліво піти).

Справжнього чоловіка здатна створити лише справжня жінка. В чистому вигляді ідеалу не існує, його можна лише створити. Тому, закочуйте рукава, жіночки, і за роботу! Головне знайти підходящий матеріал.

10. Він про коханців жінки теж не знає нічого.

І п.2 чомусь у перших рядах виступає, хоча насправді не відіграє такої важливої ролі (як на мене).

Якщо додати "без шкідливих звичок", це будуть вже якісь матримоніальні претензії. Хоча таки добре, як мужчина їх не має.
А ще Мужчина має вміти СМАКУВАТИ життя і ДІЛИТИСЯ цим смаколиком не лише у віртуальному просторі.

А ці пункти мені до вподоби - так воно, схоже, і є
"7. Мовчать, бо тупенькі?
8. Багато говорять, несучи повну ахінею..." - вироджуються, однозначно... )

Напевно, дорога Мріє Поета, краще тут цю тему продовжити? Звісно, якщо милосердне жіноче товариство дозволить мені таке...

Отже, я зробив припущення, що "на ПМ чоловіки можливо і не лякливі в цілому, але дуже боязкі, щодо висвітлення справжнього стану своїх справ?.."

А ви, Мріє, сказали:
"А шо стосується чоловіцтва ПМ, то, можливо, не стільки боязкі, скільки закомплексовані (втім, цим страждає і більшість жіноцтва ПМ)..

Ви вважаєте, Мріє, що це прояв комплексів - вкрай вузька тематика творів, одноманітність стилю, форм, повторюваність, описування подій грубим пензлем на передньому плані?
А раптом це такий собі творчий снобізм?
На роботі і вдома наш пересічний ПМ автор високо і тонко співпрацює із найглибиннішими речами і явищами, а тут лише втомлено тримає лише йому притаманний ледь-ледь помітний лінивий розчерк пера?

Вітаю, Шико! Та ось спробуємо з'ясувати - що є, а чого немає :)

"В пилюці степу кінь гривастий" - ну ясно, ось він безмежний світ-роздолля, трави, роси, і все в одній, зрозумілій "конику" площині і (довжина на ширину) вимірі, знай біжи і пасися вволю. Ніби все нормально, окрім "пилюки", так? Можливо степ навіть символізує життя для лір.героя, а пилюка - смерть? І напевно це таки внутрішня, як я і припускав раніше, пилюка, бо не може в степу стояти постійна пилюка, вона навіть в пустелі не постійна. Тому там і бедуїни щасливо кадафствують.
До речі "гривастий" - це явно натяк на красу і здоров'я? Хоча, знавці би радили все таки звертати увагу на зуби, та вони явно не чорні, а білі - бо ж відомо, що коник "полудневих літ". І, що цікаво, достатньо вільний у своєму рухові площиною степу. Не запряжений, не стриножений, без вершника...
"Ще добре мчить, та ризик впасти,
Мов тінь за ним несеться вслід" - "впасти", вельми оригінальне слово для коника, ще цілком здорового, бо ж у "впасти" вельми багато сенсів ширших за просто "звалитися з ніг". І йдеться про "ризик впасти" - на площині, твердій і звичній для здорового, досвідченого коника, що "добре" (найвища якість) "мчить"!
Підсвідомо виникає відчуття - щось тут не те, щось не зовсім природне - або протиріччя надумане, загроза несуттєва, або є щось глибше в тому "впасти", аніж просто звалитися на рівному місці. Воно звичайно, ковзає підступна думка, а якщо справа таки в "пилюці", яка щільно оповила стрімкого скакуна, та куди ж він тоді у такій пилюці мчить? - теж щось тут не природно. Але у щільній пилюці які можуть бути тіні? Тим більше, схожі на тінь Немезиди? Одне і пояснення - все це внутрішнє, і тоді внутрішня пилюка запросто забиває очі і загроза упасти на рівному місці ще й яка! Копитами очі не протреш, та й чи допоможе, якщо із-середини пилюка йде, тож і мчить коник, аби вітром продуло, а мав би люблячу кобилицю, то й бігти чи було би потрібно? - вицілує, заспокоїть, так? Самотність, схоже, не природна навіть для коника...

Але йдемо далі, може знайдемо підказку, для точного розуміння сублімативних кордонів? Пояснень відчуття деякої неприродності...

"Що більше треба вод потоків,
То менше може їх знайти" - цікаве протиріччя для досвідченого ліргероя, схоже, заплутався наш коник суттєво в житті - навіть де найближчі річки забуває в розгубленості своїй? Не вожак він, схоже, точно не вожак. Можливо таки покинутий усіма самітник? Що в "полудневих своїх роках" геть втратив орієнтацію в житті? Щось зарано все він втратив?
А чому покинутий?
Тож абсолютно логічно звучить далі
"І гине на шляху широкім
Жага осягнення мети..." - ось так втрачаються наші, чоловічі бажання - не можеш знайти, і вже не хочеш, чи ж бо покинули, то й не хай! і вже нехай все пропаде пропадом... Не вожак, точно.
Але ж не можуть бути всі вожаками!
І не Пегас, явно не Пегас! А то що би йому додати до скромних довжина на ширину, ще й висоту?
А міг би, напевно? І так вистачає неприродних протиріч, то чому би до них і польоти в небо не додати? Для Пегаса, до речі, природно. Там і нектару і амброзії повно. Та й чому не бути поетичному конику Пегасом?

Жаль, що немає висоти. У цьому, схоже, велика проблема цього сублімованого світу - бо справа, навіть, не в чвалі уявної втечі від уявного (чи не уявного) болю, а таки в неможливості швидкістю вирішити питання відсутності достатнього об'єму? Зовнішнього об'єму життя. Бо зараз усе ніби всередині лір.героя, так?

"Краплини рос, дощі нечасті
Змивають мук присохлу сіль
І в цім скороминущім щасті
Він чвалом гоїть серця біль"

Ось вона, основна проблема - страждання Нарциса у вкрай тісному своєму світі, між тим сповненому неприродних протиріч? І вигойдування тим чи тим темпом такого милого собі "болю"?

Ні, не Пегас, а дарма, тому і самотній, і вже назавжди...

Це не мудро. "Мудрий", до речі, синій небесний - чеською мовою. І яка синь без жінки - була би, словом, присутня (хоча би в помислах) кобилка, і з небесним було би напевно краще, значно краще?..

Отакі ось вони наші сучасні герої - в собі, і для себе?
Здається мені вдалося залишитися в контексті теми цієї сторінки?

В жизни есть две вещи, которые нельзя избежать - любовь и смерть, но даже смерть можно отсрочить.