Іван Франко постає в нашій уяві перш за все, як титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий.
Той корінь бере початок з батьківської хати.
Батько Яків - відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія, яка померла на 16 році життя Івана Франка, залишивши його сиротою.

ІВАН ФРАНКО
***
У долині село лежить,
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле,
а в коваля серце тепле,
а він клепле та співа,
всіх до себе іззива.
" Ходіть, люди, з хат, із поля!
Тут кується краща доля.
Ходіть, люди, порану,
вибивайтесь з туману!"
Та тумани хитаються,
понад селом згущаються,
розляглися по полях,
щоб затьмити людям шлях,
щоб закрити їм стежини,
ті, що вгору йдуть з долини,
в тую кузню, де кують
ясну зброю замість пут.

Ще навчаючись в гімназії Франко читає в оригіналі твори Гете, Лессінга, Шілера, Расіна, Корнеля та ін., написані німецькою та французькою мовами.
Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також
"Слово о полку Ігоревім",
"Краледворський рукопис" В. Ганки.
В гімназії Іван Франко відстоює думку, що основою української літератури повинна бути МОВА НАРОДНА.
Після Дрогобича їде у Львів, вступає в університет.
Багато пише, стає найвпливовішою людиною в редакції журналу "Друг", знайомиться з
М. Павликом і І. Белеєм.
Цікавиться філософією, політичною економією, соціологією.