Спасибо, Тамара :) Прочла. Честно говоря, общее в этих стихах немного разное по мотиву, как мне кажется. В стихе Рождественского ну прям действительно согласие абсолютно на все: от друзей откажусь, захлебнусь, убью, если надо... И с концовкой я даже согласна. Когда с таким человеком находишься рядом, не чувствуешь его присутствия, везде только ты сам - он полностью перестает существовать. Разве интересно так? А как же процесс завоевания? :)

Вы знаете, довольно сложно однозначно ответить на этот вопрос любому человеку (хоть данный вопрос и адресован не мне, но постараюсь объяснить). По поводу "Когда любишь, готов на все хорошее, доброе". У кого, какие доказательства любви. Кому-то достаточно просто знать, что тебя любят, для кого-то не менее важно понимать, что ради него можно пойти и на перекор моральным законам.
А что касается"Ви ж маєте на увазі "любов", як дарунок Небес, про яку говорив і Христос?
Тоді здатний любити не може не любити? І хто вже полюбив, той не розлюбить?". Любовь, о которой говорил Христос - это любовь к каждому человеку, - абсолютно каждому. Вот Вы можете сказать, что любите меня? "як можна спочатку любити, а потім не любити?" А Вы будете любить меня после того как я обижу ваших родителей и детей, унижу Вас прилюдно...

"Чи ви маєте на увазі, що Христос говорив саме про розуміння "любові" як "влюбленности", як тілесної пристрасті?
Конечно, здесь речь идет о влюбленности и страсти, как Вы выразились. НО. Это не плохо. Это нормально. Невозможно остановить чувство, которое вызывает выработка амфитамина в крови человека, когда рядом другой человек. А если это грешно, то почему Господь создал нас такими? Почему он позволяет нам из миллионов людей выбирать одного, чувства к которому отличаются от чувств к остальным? Почему тогда он не позволил чувствовать такую же эйфорию при виде абсолютно любого человека? Или даже забрать у нас возможность чувствовать влюбленность и похоть, чтоб чувства ко всем были равными? Я никак не могу понять еще вот что: если сексуальное влечение - это грех, зачем тогда Бог создавал людей, которым размножаться просто грешно? Я не атеистка. Я верю в Бога. Но я не уверена, что все то, что дошло до нас, было именно таким велением Божьим. Это так же, как и "в воскресенье нельзя работать, шить, вязать, стирать". А почему? Кто знает, почему? Нееет, это вовсе не грешно. просто людям выгодно считать, что это грешно, раз Господь так велел. Мы толкуем все так, как удобно нам или нам втирают в наши мозги это так, как выгодно. А на самом деле имеется ввиду, что воскресенье - день, который должен быть посвящен отдыху, размышлениям. И совсем неплохо, если я отдыхаю, вышивая :)

Алісонько, я недаремно зачепив це питання.
Хоча і не ставив його напряму вам, але саме від вас очікую, що ви це питання внесете колись до переліку своїх надзавдань. Кожен талант повинен ставити перед собою творчі надзавдання, так?

Проблема з цим надзавданням у тому, щоби точніше оперувати значеннями у своїй творчості. Ось українська словесність поволі почала відділяти Любов від Кохання. Те саме варто було би зробити напевно і російській словесності?
Перепрошую, далі йдуть мої роздуми-сентеції. :)
Ось ви кажете, "А Вы будете любить меня после того как я обижу ваших родителей и детей, унижу Вас прилюдно..." - відповім - теоретично "ТАК". Чому? Бо Любов - категорія абсолютна, Божественна. Це Божественний вимір людини - (кохання - людський вимір), і якщо, скажімо, ви для мене на такому рівні являєте Любов, то ви, відповідно, володієте найвищими людськими достоїнствами, а значить, просто так образити не можете. Має бути дуже вагома причина для цього. Як хірург просто так не робитиме операції, так і людина, яку люблять, не зробить зла, а тільки добро. Отже, якщо людина, яка викликає до себе відчуття любові (а це тільки Божественне поняття), ганить прилюдно мене, то я заслуговую цього і цим мене пробують врятувати.
До речі, любов і не викликає жодного шалу в крові, чи в голові. Вона відкриває всі наші порти без зміни фізичного стану.
Кохання може перерости у любов, але кохання так і залишиться інструментом автоматичного продовження роду людського, натомість любов - свідчить про зрілість і повноцінність індивідума.
Очевидно, що любити ми не можливо кожного, тому для мене слово "любой" - "кощунство". Цікаво було би знати, як слово "любимый", "Любый" впало до рівня "любОй". Як на мене, це просто катастрофа глузду і віри... :(

Ось про це надзавдання, Алісо, я і кажу.

А Бог і справді ні в чому не помиляється, принаймні, я нічого грішного, гріховного, що би вийшло із під його Рук, ще не бачив.

Тому, коли ми маємо справу зі свідомими перекрученнями, потрібно намагатися користуватись найбільш точним розумінням слів, інакше все одно що користуватись сфальсифікованою дорожною картою.

І ще, якщо Людина має стосунки із Богом, то тільки Він вирішує, хто із нас Людина, до того часу ми тільки кандидати? Тобто всіх називати людьми, це теж катастрофічне перекручення сенсів.
Бо далі тоді вже нікуди - тому ніхто нікуди і не йде?
Ще раз наголошую, що це мої скромні думки - з приводу і без приводу :)

Кохання - це пристрасть, а пристрасті у зрілих особистостей минають, це, схоже, закон досконалої старості.
Бо ж вибачте, пристрасний старець виглядає "нелєпо". :(
А любов - залишається.

Пристрасті юності фантастично приємний Божий дарунок, але витончені Любові старості - це не до порівняння. :)
Але зрозуміло, це тільки для тих, хто збирається жити далі. :)

Володю, ми говоримо про очевидні (принаймні, для мене) речі. Однак, як же пощастить зрілим (літнім) жінці(чоловіку), якщо її "половина" звертатиметься до неї "кохана(ий)" :) Уся справа,як завжди,- у віддтінках. До речі, не пригадую іншої мови, крім української, де б ці поняття різнилися. У європейських мовах є "секс" і "любов".

"Кохання - це пристрасть, а пристрасті у зрілих особистостей минають, це, схоже, закон досконалої старості". Да. Я полностью с Вами согласна. "Кохання" от "Любові" разительно отличается. И даже та любовь, которая остается после "Кохання" (в русском языке действительно так не выделить :)), отличается от той, которой мы должны быть способными любить каждого.
В действительности... чем старше человек, тем меньше "интенсивность" его "Кохання". И не потому это происходит, что в зрелом возрасте влюбленный выглядит нелепо. Мы просто привыкли к тому, что со стариками таого не происходит, потому для нас это дико :) Объяснение тому, что люди помладше легче и сильнее влюбляются опять же сводится к выработке амфитамина в крови: каждый раз, когда мы влюбляемся, - именно влюбляемся, а не испытываем чувство любви, в организме вырабатывается некая доза амфитамина, что объясняет само чувство эйфории. НО. Влюбленность проходит через год-три (и не потому что мы ветрены)- такая нагрузка на организм в течение длительного времени может оказаться смертельной. Потому влюбленность проходит, а когда наступает следующая, требуется большая доза амфитамина для возникновения такого же эйфорического чувства. Обычное привыкание :) Так что, природа сделала нас таковыми. Для людей в возрасте сложнее влюбиться, потмоу что доза этого лояльного наркотика должна быть слишком большой (ведь они за свою жизнь навлюблялись ого го!), а сам процесс его выработки организмом для старика может быть смертельным :

И конечео же умение любить без страсти - это высший Дар. Жаль только, что еть он не у каждого, а из тех, кто все же его имеет, далеко не все могут понять, что исчезновение влюбленности - это не конец. Не каждый может распознать в себе чувство любви, будучи уверенным в том, что любовь - это то самое, что опьяняет нас природным наркотиком :)

Наприклад, "влюбленность".

Просто точніше використовувати означення і вони розростуться кущами нових слів. Страстность, пылкость, наваждение, очарованность...