Будь для Духа Святого офірою
що живе а тобі Божою мірою.
Словом бажане буде і вірою,
бо полине молитвою щирою.

Смуток може тут бути завадою
і не буде мовчання відрадою,
дух печалі хай зникне і відчаю,

Ми зловили округлу рибу
Гарячу, як споконвічний вогонь,
Жовту, як глина долини
Усіх Таємниць,
Сяючу, аж сліпило очі
Не тільки нам,
Але і шаманам дощу,
Що кликали воду з Неба

Німота, як вичерпаність.
Німота, як пересохла річка.
Німота, як відсутність
води в пустелі.
Німота - як неміч хворого,
як параліч,
як прикутість до ліжка.
Після бурхливого потоку слів

Протокол спільного засідання четвертий Як не поцікавитись у "Старшого брата" його думкою про "млинець"? Редакція "пиріжкарень" вже має певну кількість попередніх творів такої віршової форми. Можна, якщо виникне потреба, звернутись і до них. Чо

Не знаю, друзі, як кому, а мені у житті пофортунило. І так, що аж жижки трусяться від щастя. І все тому, що жінка у мене богиня-берегиня, вміє і приворожити, і подаруварувати неземне кохання, і карасів насмажити з цибулькою. А в житейських премудростях

Я поворушитися боюся,
Щоб не налякати мимоволі
Вдосвіта свою сонливу музу,
Що зорею спить на видноколі.
Яв її слугує якнайкраще
Для приходу вогника натхнення, –
Щоб побачив у словесних хащах
Слово найдорожче, сокровенне…

Подивися, Тарасе, на тих москалів,
Що зробили вони з України.
Самозваних братів, що страшніші чортів,
Дикунів без чеснот і родини.

Нахапали земель без ума і пуття,
Розпаскудились в чванстві й підлоті.
Та нехай би своє пропивали життя

Світ розвалюється
перед очима, і розумієш,
що розвалюється не тільки
світ, розпадається свідомість.
Сніжинки летять,
як німі події, які
не можна вхопити
у руки. Космос

Я входжу і виходжу з тебе.
Ти поводишся палко,
повсюди спека.
Залишається часточка,
в тобі та в мені.
Лишається дріб'язок,
якась іскра у вені.

Працівники районів електричних мереж
Крадуть електроенергію
Власники автомийок крадуть воду
Навіть, якщо це мийка самообслуговування
Особливо, якщо це мийка самообслуговування
Будівельники часто не носять касок
Економлять цемент їх бригадири й прора

Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

самотній у хмарах синіх
та й на гагачім пуху

йипі! мене не зриш
дивлюся сам

верхи у росистій млі
на єдинорогові

Угу! Ага! Без палиці – нудьга!
Сюди, моя родино волохата!
Чужу печеру хочу я зайняти
Та вкрасти шмат смачного пирога.

Потрапила в капкан моя нога,
Коли я йшов трощити вашу хату.
Угу! Ага! Без палиці – нудьга!

Весна ламає панцир криги.
Сочиться сонячне уміння.
Як скучили примерзлі рими
за новизною воскресіння,
що кличе, як трембіти голос
у час фальшивих оболонок
виборювати власну долю,
розбити мороку долоні.

Бува, дражливі, як мана,
Або напрочуд доброзичні, –
Напівзабуті імена
І ледве пам’ятні обличчя.
Думки не здатен увільнить
Від яв, на жаль, уже прожитих, –
Я намагаюсь кожну мить
Життя старанно відтворити.

Розхристаність,
розпад особистості,
розлам на маленькі
частини. Цей поштовх
був даний самим часом,
тепер його не зупинити.
Людина розвалюється,
як змок із криги,