ми мабуть трохи вступаємо в темніші води

тут мимовільно могли би протанцювати деякі особи
карнавального навіть штибу, завсідники певних кнайп
у Берліні 1815 року (Е. T. A. Гофман, Адельберт фон Шаміссо,
Фрідріх де ла Мотт Фукé, Карл-Вільгельм Заліс-Контесса)
які змагалися написати роман на чотирьох
(Der Roman des Freiherrn von Vieren)
який так і не був написаний, хоча, пізніше (1821 року)
Гофман використав фрагменти всіх цих посиденьок
написавши оповідання "Двійники (Die Doppeltgänger)"
там, де відбувається публічний перформанс із гаданням
і персона, яка гадає, виносить героєві свій вирок, який звучить:
»Die Hoffnung ist der Tod! – Das Leben dunkler Mächte grauses Spiel!«
(»Сподівання – це смерть! Життя – жахлива гра темних сил!«)

Нійл Янґ, який протягом одного року пережив смерть декількох
близьких йому людей, внаслідок зловживання героїном,
так само використовує тему двійника
неодмінно міркуючи про Денні Віттена, гітариста власної групи Янґа
який загинув від героїнового передозу, подібно до того, як то сталося із
Брюсом Бері, роуді його-ж-таки групи, але промовляючи саме про Бері,
у намаганні висловити свої розпач, страх, фрустрацію, утім,
насамперед щодо Денні Віттена, який усе ж був складнішим
і близькішим, аніж Бері

ситуація, в чімось типова для початку 1970-х
коли музикант, чи артист, у духові часу, міг обрати тріюмф моменту
завдяки наркотикам, відкидаючи майбуття, знецінюючи його
руйнуючи власний організм, бо ж "ліпш у згар, чим пропасти десь"
за словами того ж Янґа (декількома роками пізніше
і до речі, Джон Леннон не сприйняв цей меседж, одверто)

голос (вокал) тут, власне, і промовляє щодо всього вищесказаного
слова, вони прості, чоловічі рими, чоловічий вибір
десь-потім трохи веселкова інтерлюдія
й знову-таки, можу запросто відіслати до іронії німецьких
романтиків, які надзвичайно підносили Шекспіра
згадуючи його образ мерців, які танцюють навколо могили
що весело & моторошно водночас