дуже всяко сердечно подячний Вам

ця річ написана, як і багато інших із Білого Альбому, в Індії
Джон Леннон мусив утримуватися від наркотиків,
оскільки начеб займався духовною практикою, тож
по суті маємо змалювання абстенічного синдрому, зо всіма симптомами
також, його бентежила Йоко Оно, але її не було із ним в Індії
в Індії із ним була Синтія, офіційна дружина Дж. Л. від 1962р., мати Джуліана Леннона

------------------

про Волтера Ралі (Релі) можна почитати у вікіпедії
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B5%D1%80_%D0%A0%D0%B5%D0%BB%D1%96
теж поет, окрім того, що привіз до Англії тютюн, і всякі інші пригоди з ним відомі
в усі класичні антології включають вірша “Sir Walter Raleigh To His Son”
(українського перекладу досі нема)))
але можна поговорити на цю тему із Gemini (ґуґлівська велика мовна модель ШІ), наприклад,
він Вам перекладе всяко, я не маю наразі великого бажання зводити вкупу всі варіанти,
які мені запропонували
є російські переклади, більш-менш адекватні, наприклад, переклад Пастернака, при бажанні можна знайти
(Три вещи есть, не ведающих горя,
Пока судьба их вместе не свела. . .)

-------------------

На демо, зроблених у Kinfauns (травень 1968 року) Джон записує на двох доріжках акустичну гітару, встановлюючи втомлений, круговий ритм пісні.
На студії EMI Леннон і Гаррісон перейшли на електрогітари. Гаррісон експериментував з короткими соло, щоб заповнити прогалини між вокальними партіями Джона, але сесійні записи фіксують, як Леннон каже:
“Якщо вважаєш, що це було добре, залиш. Якщо ні, відкинь.”
Більшість з цих прикрас було видалено, залишивши частину, керовану Ленноном – не яскраве соло, а ритмічну лінію, яка несе мелодичну вагу. Вона виконує провідну функцію, а не виступає в центрі уваги, задаючи настрій пісні замість того, щоб її прикрашати.
Гармонійно, трек спирається на прогресію, поховану в ду-вап, яку Леннон часто повторював, (раніше в «This Boy» і «Yes It Is», а пізніше, частково, в «Happiness Is a Warm Gun»).
«I’m So Tired» показує, як Леннон використовує гітару для створення музичної структури й притиску, із майже фоновою присутністю Гаррісона.

-------------------

При самому кінці «I’m So Tired», затихаюче бурмотіння стало причиною десятиліть чуток. Це звучить як голос, програний задом наперед – але це не так.
За словами Марка Льюісона, звук — це просто Джон Леннон, що бурмоче нісенітницю, яка вимовлюється у звичайному, а не в зворотному порядку. Льюісон ідентифікує слова як жарт Джона у пародійно-французькому стилі: «Мусьє, мусьє, як щодо ще одного?» (“Monsieur, monsieur, how about another one?”) – випадковий коментар у студії, залишений на плівці.
Це не зупинило слухачів від програвання платівки навспак і розшифровки “прихованих” повідомлень. Деякі фанати стверджували, що чули фрази на кшталт «Пол мертвий. Сумуємо за ним. Сумуємо за ним. Сумуємо за ним» (“Paul is a dead man. Miss him. Miss him. Miss him”). Це стало одним із перших спалахів у конспірології “Пол помер”.
Насправді, жодного прихованого повідомлення немає – це просто Леннон, виснажений, розважений і трохи п’яний наприкінці довгої сесії, який дозволив прослизнути шматочку студійної балачки.