У цьому верлібрі відтворена містерія пізнання і творчого процесу.

Твір почав жити, починаючи з епіграфа. Він дуже вдало резонує з Вашим «Дунайським кодом».

Пауль Целан (при народженні Пауль Лао Анчель) з Чернівців, і басейн Дунаю (річки Прут Сірет – його притоки) був частиною культурної географії автора, а його поезія постійно взаємодіяла з мотивами пам'яті, мовчання, ріки і незбагненного шляху. Він був і перекладачем, і невільником. Така от паралель. Свідомо її обриваю, бо самогубство обірвало його біографію митця.

Вірш справив на мене враження тим, що не намагається розгадати власну загадку. Він залишає читача всередині течії, де ріка є водночас географією, долею і своєрідним письмом землі. Саме тому Целан тут звучить як тихий камертон, а не як пояснення.
Хочеться згадати рядки Томаса Стернза Еліота:
«The river is within us, the sea is all about us.»
("Ріка всередині нас, море навколо нас.")
Цей рядок із The Dry Salvages надзвичайно близький до образної системи вашого верлібра.
Про нього багато не писатиму. Він дуже сильний саме своєю несподіваністю.
З повагом, Ю.С.

я би переклав той рядок Целяна, як
"Ще треба співати пісень там, де не буває людей"

"по той бік" це вірний переклад, але певним чином морочить,
складається враження, що мова йде про привидів

я гадаю, що Целян використовує такий троп задля поетичності (можливо, задля патосу)


а Ваш вірш так, авіаційний, у найповажнішому ракурсі

усякі сердечні вітання