ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Критика | Аналітика
/
Літературний процес
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію