
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Публіцистика
Відлуння кривавого минулого
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відлуння кривавого минулого
В пошуках зв’язку з Дмитром Павличком доля звела мене з дивовижною жінкою – доктором хімії й публіцистом Юлією Сістер, а через неї – з Марком Каганцовим. Про нього та його справу подальша розмова.
Лікар за фахом, поет божою милістю, Марк став ще й повпредом української поезії в Росії. Він народився у Воркуті 1947 року під час заслання батьків: Якова Борисовича, репресованого в 1937 році за сумнозвісною 58-ю статтею, та матері Олени Захарівни, інваліда Великої Вітчизняної війни,- за зв’язок з «ворогом народу».
Сусідами Каганцових по барачній кухні була родина репресованих українців. Марк був зачарований мелодичною й образною українською мовою, якою розмовляли друзі його батьків, навчився від них читати й писати мовою Кобзаря.
Отож, не дивно, що саме до Марка Каганцова, відомого на той час російськомовного поета, звернулися Євдокія Лісова та Анатолій Попов, які збирали й упорядковували вірші в’язнів-українців, що були в концентраційних таборах Воркути. Так народилася двомовна книга «Я той, що духом не скорився», котра вийшла 2007 року, а незабаром доповнена поезією інших авторів з’явиться в одному з видавництв Львова.Уявлення про це видання читачі матимуть, прочитавши передмову одного з упорядників книги.
Кілька десятиліть існують на мапі Росії міста Воркута й Інта, значення яких набагато більше за їхні географічні розміри.
Більше двадцяти п’яти років тут існував ВОРКУТ-ЛАГ – один з найбільш згубних радянських концтаборів, розташованих за Полярним колом. Лише сімдесят кілометрів відокремлює Воркуту від берега Льодовитого океану. У цьому далекому краї вічної мерзлоти, в передгір'ях Полярного Уралу, де сто днів лютує завірюха, в 1930-му році геолог Г.А. Чернов знайшов родовище кам'яного вугілля. І вже в 1931 р. Президія
ВРНГ СРСР прийняла постанову «Про розвиток паливної бази Північному краї».Розвивати її було вирішено руками ув'язнених. Відомо, як органи НКВС розправля-
лися з жителями окупованих територій після довгоочікуваного звільнення від німців, а також, що робилося на пересилках і у в'язницях у середині 40-х. У Воркутлазі працювали під землею і гинули тисячі росіян, українців,євреїв, естонців, латишів, литовців, поляків, німців...
У 30-ті роки виникло селище, а згодом місто-концтабір – Воркута, – що стало символом сталінської епохи, де у 1945-47 роках уже перебувало понад 60000 ув’язнених. До складу Воркутлага Інта входила окремим підрозділом, із часом був організований самостійний табір Інталаг, на базі якого пізніше створили особливий табір №1 «Мінеральний» (Мінлаг). Це був найбільший острів Архіпелагу ГУЛАГ на території європейської Півночі Росії аж до його ліквідації в 1953 р. У другій половині 50-х років минулого сторіччя почався демонтаж гігантської системи примусової праці. Воркута розросталася і
в середині 60-х років стала великим промисловим і культурним центром із розвиненою інфраструктурою та населенням, що становило понад 200 тисяч людей. Так само відбувалося із Інтою – приполярною сусідкою Воркути.
Варто докладніше сказати про конкретних людей, які пройшли ці страшні випробування. У першому томі мартирологу «Покаяння» (м. Сиктивкар, Республіка Комі) згадується сузір'я імен, якими могли б пишатися будь-які держави світу. В зонах Комі АРСР перебували видатні фахівці всіх галузей науки, техніки та культури; інженери, професори, академіки; славетні офіцери і генерали; знамениті музиканти, артисти, художники, пись-
менники, поети, журналісти; політичні і громадські діячі світового рівня; колишні члени урядів і парламентів іноземних держав, дипломати... Повний Всесвітній Інтернаціонал! Що називається: всі прапори – в Гулагу. Досить згадати лише деякі відомі імена:
В.И. Пивоварів – нарком просвіти Білорусії, помер у Воркутлазі в 1942 р.
П.И. Польовий – геолог, знаменитий дослідник Сахаліну, Примор'я, Анадирського краю, Казахстану та ін. Помер у в'язниці в Ухті в 1938 р.
Л.П. Карсавін – філософ, історик, поет, завідуючий кафедрою в Каунаському університеті. Помер в концтабор ів Абезі в 1952 р.
К.К. Рокоссовський – згодом маршал СРСР і міністр оборони Польщі.
М.А. Коростовцев – єгиптолог, після реабілітації став академіком АН СРСР.
А.Я. Каплер – письменник, кінодраматург, лауреат Сталінської премії.
Б.А. Мордвинов – актор, гол. режисер Великого театру,нар. артист СРСР.
Б.С. Дейнека – співак, бас, соліст ГАБТ.
П.М. Губенко (Остап Вишня) – український письменник, гуморист і сатирик.
Я.В. Смеляков – відомий поет.
Ю. Дунський і В. Фрид – відомі кіносценаристи (фільми:"Випадок на шахті вісім", "Сім няньок", "Служили два товариші", "Оповідь про те, як цар Петро арапа одружував",
"Ш. Холмс і доктор Ватсон", "Екіпаж" та ін.).
П.Е. Бендель – художник, автор серій поштових марок СРСР, присвячених космонавтиці.
В.Г. Токарська – відома кіноактриса, співачка.
Рамаз Кобидзе – грузинський прозаїк.
Ю. Лисняк – перекладач, згодом лауреат премії імені М. Рильского.
Е. Хринюк – майбутній український сценарист і кінорежисер.
А. Хименко – поет і прозаїк, автор трилогії про Івана Сірка.
М.М. Коцюба-Тарнавська – хірург, українська націоналістка, дочка генерала Мирона Тарнавського, що командував корпусом "Схід" в 1919 р.
В. Василенко – історик мистецтва з МГУ, поет, нащадок Григорія Сковороди.
И.А. Фещенко-Чопивський – металознавець, хімік-фізик, професор Гірської академії в Кракові, український політичний діяч. Помер в концтаборі в Абезі в 1952 р.
В.К. Олтаржевський – видатний архітектор сучасності. З 1924 по 1935 р. працював в США, проектував і будував висотні будівлі. Після повернення на батьківщину
заарештований і етапований у Воркутлаг. Після звільнення проектував і будував готель "Україна" в Москві.
М.Б. Гольман – професор, ректор Ульянівського університету, загинув у Воркуті.
П.В. Віттенбург – випускник Тюбингенського університету, професор, зав. кафедрою Полярних країн Географічного інституту Ленінградського університету, дослідник
Арктики (Шпіцберген, Нова Земля).
Б.Н. Артем'єв – доктор геолого-мінералогічних наук, професор,випускник Фрайбурзької академії.
Н.М. Федорівський – член-кореспондент АН СРСР, професор доктор геолого-мінералогічних наук, директор Всесоюзного інституту мінеральної сировини. Був засуджений на 15 років. Після звільнення незабаром помер.
На жаль, неможливо згадати всіх тих, чиї долі були перемелені в жорнах північних таборів і в'язниць. Зараз на місцях табірних зон і масових розстрілів стоять знаки і пам'ятники, споруджені нащадками і земляцтвами в пам'ять про ті страшні часи та незліченні жертви сталінського терору. Про Воркуту та Інту написані десятки історичних досліджень, мемуарів і спогадів, безліч віршів та пісень. Вони створені буквально сльозами та кров'ю в'язнів, відірваних від сімей і рідних місць. Особливо дивують вірші – то викривальні, повні болю і гніву, то вражаючі глибиною споглядання, тонкими відтінками лірики, задушевністю авторів та їх ніжністю до рідних і коханих. Неможливо уявити, що написані ці вірші всупереч жорстоких заборон і смертельного ризику, і люди зуміли їх не тільки написати, але й зберегти на довгі десятиліття.
У 2007 році зусиллями групи укладачів вийшла книга, що увібрала в себе кращі зразки літературної творчості всіх поколінь воркутинських авторів від 1931 до 2007 року – «Високі широти». У цій антології були опубліковані переклади чотирьох поетів-українців, що дало поштовх до нової хвилі пошуків у вже більш вузькому – українському напрямку. Результат виявився надзвичайно плідним. Були знайдені і перекладені вірші ще двадцяти поетів-українців!
Від імені укладачів цього видання хочу сказати про специфіку окремих опублікованих віршів, написаних в 40-х – 50-х роках. У них присутні досить жорсткі слова на адресу сталінського «імперського» режиму та його поплічників: співробітників НКВС, табірного начальства і охорони. У віршах зустрічаються рядки, які упередженим читачам можуть бути названі «антиросійськими». Потрібно розуміти, що це не «антиросійські», а антиімперські, антисталінські рядки. СРСР, особливо сталінського періоду, був такою ж В'язницею Народів, як і Російська Імперія! (Згадаємо вірші видатного Т.Г. Шевченка). Необхідно підкреслити, що після насильницького приєднання до СРСР в 1939 році областей Західної України значна частина населення безвинно постраждала, і в умовах «совєтізації», жорстоких репресій люди сприймали як недругів всіх, хто спілкувався з ними російською мовою. А це, як правило, співробітники НКВС,військові, міліція, партійні та адміністративні працівники. Ми сподіваємося, що читачі не запідозрять нас в недотриманні політкоректності або, тим більше, в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, а навпаки – проймуться розумінням того страшного минулого, яке спіткало всі народи колишньої тоталітарної держави.
Від імені авторів-упорядників
Ю. Тагіров
Лікар за фахом, поет божою милістю, Марк став ще й повпредом української поезії в Росії. Він народився у Воркуті 1947 року під час заслання батьків: Якова Борисовича, репресованого в 1937 році за сумнозвісною 58-ю статтею, та матері Олени Захарівни, інваліда Великої Вітчизняної війни,- за зв’язок з «ворогом народу».
Сусідами Каганцових по барачній кухні була родина репресованих українців. Марк був зачарований мелодичною й образною українською мовою, якою розмовляли друзі його батьків, навчився від них читати й писати мовою Кобзаря.
Отож, не дивно, що саме до Марка Каганцова, відомого на той час російськомовного поета, звернулися Євдокія Лісова та Анатолій Попов, які збирали й упорядковували вірші в’язнів-українців, що були в концентраційних таборах Воркути. Так народилася двомовна книга «Я той, що духом не скорився», котра вийшла 2007 року, а незабаром доповнена поезією інших авторів з’явиться в одному з видавництв Львова.Уявлення про це видання читачі матимуть, прочитавши передмову одного з упорядників книги.
Кілька десятиліть існують на мапі Росії міста Воркута й Інта, значення яких набагато більше за їхні географічні розміри.
Більше двадцяти п’яти років тут існував ВОРКУТ-ЛАГ – один з найбільш згубних радянських концтаборів, розташованих за Полярним колом. Лише сімдесят кілометрів відокремлює Воркуту від берега Льодовитого океану. У цьому далекому краї вічної мерзлоти, в передгір'ях Полярного Уралу, де сто днів лютує завірюха, в 1930-му році геолог Г.А. Чернов знайшов родовище кам'яного вугілля. І вже в 1931 р. Президія
ВРНГ СРСР прийняла постанову «Про розвиток паливної бази Північному краї».Розвивати її було вирішено руками ув'язнених. Відомо, як органи НКВС розправля-
лися з жителями окупованих територій після довгоочікуваного звільнення від німців, а також, що робилося на пересилках і у в'язницях у середині 40-х. У Воркутлазі працювали під землею і гинули тисячі росіян, українців,євреїв, естонців, латишів, литовців, поляків, німців...
У 30-ті роки виникло селище, а згодом місто-концтабір – Воркута, – що стало символом сталінської епохи, де у 1945-47 роках уже перебувало понад 60000 ув’язнених. До складу Воркутлага Інта входила окремим підрозділом, із часом був організований самостійний табір Інталаг, на базі якого пізніше створили особливий табір №1 «Мінеральний» (Мінлаг). Це був найбільший острів Архіпелагу ГУЛАГ на території європейської Півночі Росії аж до його ліквідації в 1953 р. У другій половині 50-х років минулого сторіччя почався демонтаж гігантської системи примусової праці. Воркута розросталася і
в середині 60-х років стала великим промисловим і культурним центром із розвиненою інфраструктурою та населенням, що становило понад 200 тисяч людей. Так само відбувалося із Інтою – приполярною сусідкою Воркути.
Варто докладніше сказати про конкретних людей, які пройшли ці страшні випробування. У першому томі мартирологу «Покаяння» (м. Сиктивкар, Республіка Комі) згадується сузір'я імен, якими могли б пишатися будь-які держави світу. В зонах Комі АРСР перебували видатні фахівці всіх галузей науки, техніки та культури; інженери, професори, академіки; славетні офіцери і генерали; знамениті музиканти, артисти, художники, пись-
менники, поети, журналісти; політичні і громадські діячі світового рівня; колишні члени урядів і парламентів іноземних держав, дипломати... Повний Всесвітній Інтернаціонал! Що називається: всі прапори – в Гулагу. Досить згадати лише деякі відомі імена:
В.И. Пивоварів – нарком просвіти Білорусії, помер у Воркутлазі в 1942 р.
П.И. Польовий – геолог, знаменитий дослідник Сахаліну, Примор'я, Анадирського краю, Казахстану та ін. Помер у в'язниці в Ухті в 1938 р.
Л.П. Карсавін – філософ, історик, поет, завідуючий кафедрою в Каунаському університеті. Помер в концтабор ів Абезі в 1952 р.
К.К. Рокоссовський – згодом маршал СРСР і міністр оборони Польщі.
М.А. Коростовцев – єгиптолог, після реабілітації став академіком АН СРСР.
А.Я. Каплер – письменник, кінодраматург, лауреат Сталінської премії.
Б.А. Мордвинов – актор, гол. режисер Великого театру,нар. артист СРСР.
Б.С. Дейнека – співак, бас, соліст ГАБТ.
П.М. Губенко (Остап Вишня) – український письменник, гуморист і сатирик.
Я.В. Смеляков – відомий поет.
Ю. Дунський і В. Фрид – відомі кіносценаристи (фільми:"Випадок на шахті вісім", "Сім няньок", "Служили два товариші", "Оповідь про те, як цар Петро арапа одружував",
"Ш. Холмс і доктор Ватсон", "Екіпаж" та ін.).
П.Е. Бендель – художник, автор серій поштових марок СРСР, присвячених космонавтиці.
В.Г. Токарська – відома кіноактриса, співачка.
Рамаз Кобидзе – грузинський прозаїк.
Ю. Лисняк – перекладач, згодом лауреат премії імені М. Рильского.
Е. Хринюк – майбутній український сценарист і кінорежисер.
А. Хименко – поет і прозаїк, автор трилогії про Івана Сірка.
М.М. Коцюба-Тарнавська – хірург, українська націоналістка, дочка генерала Мирона Тарнавського, що командував корпусом "Схід" в 1919 р.
В. Василенко – історик мистецтва з МГУ, поет, нащадок Григорія Сковороди.
И.А. Фещенко-Чопивський – металознавець, хімік-фізик, професор Гірської академії в Кракові, український політичний діяч. Помер в концтаборі в Абезі в 1952 р.
В.К. Олтаржевський – видатний архітектор сучасності. З 1924 по 1935 р. працював в США, проектував і будував висотні будівлі. Після повернення на батьківщину
заарештований і етапований у Воркутлаг. Після звільнення проектував і будував готель "Україна" в Москві.
М.Б. Гольман – професор, ректор Ульянівського університету, загинув у Воркуті.
П.В. Віттенбург – випускник Тюбингенського університету, професор, зав. кафедрою Полярних країн Географічного інституту Ленінградського університету, дослідник
Арктики (Шпіцберген, Нова Земля).
Б.Н. Артем'єв – доктор геолого-мінералогічних наук, професор,випускник Фрайбурзької академії.
Н.М. Федорівський – член-кореспондент АН СРСР, професор доктор геолого-мінералогічних наук, директор Всесоюзного інституту мінеральної сировини. Був засуджений на 15 років. Після звільнення незабаром помер.
На жаль, неможливо згадати всіх тих, чиї долі були перемелені в жорнах північних таборів і в'язниць. Зараз на місцях табірних зон і масових розстрілів стоять знаки і пам'ятники, споруджені нащадками і земляцтвами в пам'ять про ті страшні часи та незліченні жертви сталінського терору. Про Воркуту та Інту написані десятки історичних досліджень, мемуарів і спогадів, безліч віршів та пісень. Вони створені буквально сльозами та кров'ю в'язнів, відірваних від сімей і рідних місць. Особливо дивують вірші – то викривальні, повні болю і гніву, то вражаючі глибиною споглядання, тонкими відтінками лірики, задушевністю авторів та їх ніжністю до рідних і коханих. Неможливо уявити, що написані ці вірші всупереч жорстоких заборон і смертельного ризику, і люди зуміли їх не тільки написати, але й зберегти на довгі десятиліття.
У 2007 році зусиллями групи укладачів вийшла книга, що увібрала в себе кращі зразки літературної творчості всіх поколінь воркутинських авторів від 1931 до 2007 року – «Високі широти». У цій антології були опубліковані переклади чотирьох поетів-українців, що дало поштовх до нової хвилі пошуків у вже більш вузькому – українському напрямку. Результат виявився надзвичайно плідним. Були знайдені і перекладені вірші ще двадцяти поетів-українців!
Від імені укладачів цього видання хочу сказати про специфіку окремих опублікованих віршів, написаних в 40-х – 50-х роках. У них присутні досить жорсткі слова на адресу сталінського «імперського» режиму та його поплічників: співробітників НКВС, табірного начальства і охорони. У віршах зустрічаються рядки, які упередженим читачам можуть бути названі «антиросійськими». Потрібно розуміти, що це не «антиросійські», а антиімперські, антисталінські рядки. СРСР, особливо сталінського періоду, був такою ж В'язницею Народів, як і Російська Імперія! (Згадаємо вірші видатного Т.Г. Шевченка). Необхідно підкреслити, що після насильницького приєднання до СРСР в 1939 році областей Західної України значна частина населення безвинно постраждала, і в умовах «совєтізації», жорстоких репресій люди сприймали як недругів всіх, хто спілкувався з ними російською мовою. А це, як правило, співробітники НКВС,військові, міліція, партійні та адміністративні працівники. Ми сподіваємося, що читачі не запідозрять нас в недотриманні політкоректності або, тим більше, в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, а навпаки – проймуться розумінням того страшного минулого, яке спіткало всі народи колишньої тоталітарної держави.
Від імені авторів-упорядників
Ю. Тагіров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію