Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Публіцистика
НЕУМЕНИЕ ВЫРАЖАТЬ ЧУВСТВА.
Мы стремимся если не к пониманию, то хотя бы быть понятыми. Существует немало полезных психологических текстов, объясняющих, что о своих чувствах и желаниях надо говорить: к сожалению, один из самых живучих социальных стереотипов – представление о том, что любящий человек - это тот, кто без слов знает, что тебе нужно и что ты чувствуешь. А если не понимает и не догадывается, значит, не любит.
Но проблема не только в умолчании, но и в адекватном выражении, как потребностей, так и чувств.
Если вы не умеете выражать чувства, вас не поймут. Трудно гармонично общаться с людьми, когда вместо боли мы демонстрируем злость, вместо уязвимости – гнев обличителя, вместо «я боюсь тебя потерять» говорим «давай, расстанемся». Стоит ли удивляться тому, что мы остаемся не понятыми в этих случаях? Что наши истинные чувства не достигают адресата?
Сохраняя такое положение дел, трудно строить счастливые отношения. Потому, что нас настоящих, с нашими истинными чувствами и искренними желаниями во взаимодействии просто нет. Кроме прочего, от этого страдают те, с кем мы взаимодействуем. Но даже если человек научился правильно доносить свои сегодняшние чувства до других, нередко остается проблема неотреагированных чувств, накопленных в течение жизни. Старые переживания превращаются в подтачивающие нас душевно аффекты: например, человек нередко испытывает либо слишком сильные чувства («обидели на копейку, а переживает на рубль»), либо его чувства неадекватны ситуации. Накопленная агрессия обычно порождает унизительную для наших близких и разрушительную для добрых отношений привычку срываться на невинных.
И даже если нам удается ни на кого не срываться, ни с кем не портить отношений накопленными негативными чувствами (впрочем, практика показывает, что это почти невозможно), всё равно они подтачивают физическое состояние человека, превращаясь в психосоматические заболевания: мышечные зажимы, головные боли, проблемы с весом.
Для работы с эмоциями можно порекомендовать тренинги выражения чувств.
Люди нередко бессознательно выбирают страдания еще и потому, что их детский опыт подсказывает: «только когда мне плохо, меня любят». Зачастую ребёнок получает от матери нежность и ласку только когда ему плохо. Это часто встречающаяся модель: поскольку мы обычно проецируем на собственных детей чувства к себе, то у нас и на «чрезмерно добрые и снисходительные» чувства к детям тоже существует запрет.
И этот запрет снимается, когда ребенку плохо. Ребёнка «становится можно» гладить, брать на руки, говорить ласковые слова ласковым голосом, только когда он болен или ушибся, например. Когда что-то плохое случилось. Фактически наша психологическая задача это быть родителями своему внутреннему ребёнку: той спонтанной, ранимой, творческой части нас, которая сохранила все детские черты. Но мы способны быть такими внутренними родителями себе в той степени, в какой наши родители были родителями нам. Вот наш внутренний ребёнок и получает дозу ласки и сочувствия только когда нам плохо. Мы не балуем себя в другое время, не смотрим на себя с приязнью или хотя бы состраданием, не думаем о своих потребностях. Это детский паттерн, возвращение в детство.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕУМЕНИЕ ВЫРАЖАТЬ ЧУВСТВА.
Мы стремимся если не к пониманию, то хотя бы быть понятыми. Существует немало полезных психологических текстов, объясняющих, что о своих чувствах и желаниях надо говорить: к сожалению, один из самых живучих социальных стереотипов – представление о том, что любящий человек - это тот, кто без слов знает, что тебе нужно и что ты чувствуешь. А если не понимает и не догадывается, значит, не любит.
Но проблема не только в умолчании, но и в адекватном выражении, как потребностей, так и чувств.
Если вы не умеете выражать чувства, вас не поймут. Трудно гармонично общаться с людьми, когда вместо боли мы демонстрируем злость, вместо уязвимости – гнев обличителя, вместо «я боюсь тебя потерять» говорим «давай, расстанемся». Стоит ли удивляться тому, что мы остаемся не понятыми в этих случаях? Что наши истинные чувства не достигают адресата?
Сохраняя такое положение дел, трудно строить счастливые отношения. Потому, что нас настоящих, с нашими истинными чувствами и искренними желаниями во взаимодействии просто нет. Кроме прочего, от этого страдают те, с кем мы взаимодействуем. Но даже если человек научился правильно доносить свои сегодняшние чувства до других, нередко остается проблема неотреагированных чувств, накопленных в течение жизни. Старые переживания превращаются в подтачивающие нас душевно аффекты: например, человек нередко испытывает либо слишком сильные чувства («обидели на копейку, а переживает на рубль»), либо его чувства неадекватны ситуации. Накопленная агрессия обычно порождает унизительную для наших близких и разрушительную для добрых отношений привычку срываться на невинных.
И даже если нам удается ни на кого не срываться, ни с кем не портить отношений накопленными негативными чувствами (впрочем, практика показывает, что это почти невозможно), всё равно они подтачивают физическое состояние человека, превращаясь в психосоматические заболевания: мышечные зажимы, головные боли, проблемы с весом.
Для работы с эмоциями можно порекомендовать тренинги выражения чувств.
Люди нередко бессознательно выбирают страдания еще и потому, что их детский опыт подсказывает: «только когда мне плохо, меня любят». Зачастую ребёнок получает от матери нежность и ласку только когда ему плохо. Это часто встречающаяся модель: поскольку мы обычно проецируем на собственных детей чувства к себе, то у нас и на «чрезмерно добрые и снисходительные» чувства к детям тоже существует запрет.
И этот запрет снимается, когда ребенку плохо. Ребёнка «становится можно» гладить, брать на руки, говорить ласковые слова ласковым голосом, только когда он болен или ушибся, например. Когда что-то плохое случилось. Фактически наша психологическая задача это быть родителями своему внутреннему ребёнку: той спонтанной, ранимой, творческой части нас, которая сохранила все детские черты. Но мы способны быть такими внутренними родителями себе в той степени, в какой наши родители были родителями нам. Вот наш внутренний ребёнок и получает дозу ласки и сочувствия только когда нам плохо. Мы не балуем себя в другое время, не смотрим на себя с приязнью или хотя бы состраданием, не думаем о своих потребностях. Это детский паттерн, возвращение в детство.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
