2014 рік

Здається, немає жодної людини, яка б не знала притчі про сіяча. Вона присутня в усіх чотирьох Євангеліях, але я хотіла б порівняти цю притчу в Євангеліях від Матея, Марка і Луки. Отже, почну з початку.
Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.
І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а весь народ стояв на березі.
Він говорив до них численними притчами, кажучи: «От вийшов сіяч сіяти»... (Матея, 13, 1-3)
Так починається ця притча в Євангелії від Матея. Євангелист Марко розповідає про це майже тими ж словами: «І знову почав навчати Ісус біля моря», описуючи далі, як Ісус увійшов у човен, а «... весь натовп був край моря на землі» (Марка, 4, 1). На відміну від перших двох Євангелистів, Лука говорить просто: «А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі» (Луки, 8, 4), не вказуючи місця, де розгортаються наступні події.
Чому Євангелист Лука не розповідає про ці деталі? Якщо глянути на обсяг притчі в цих трьох варіантах, то побачимо, що Лука виклав її найбільш стисло, але разом з тим, на мою думку, найбільш повно і точно, про що я скажу пізніше. Можливо саме тому ми не бачимо в нього всіх подробиць, якими він жертвує заради передачі основної думки.
Притча про сіяча виразно поділяється на дві частини, які присутні у всіх Євангеліях: спочатку Ісус розповідає притчу всьому натовпу, а потім роз’яснює її своїм учням на їхнє прохання. Зміст цих частин практично однаковий у Євангелистів Матея, Марка і Луки. Розглянемо першу частину:
«Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.
Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.
Ще ж інше впало на добру землю - і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше».
Для українців як жителів аграрної країни ця притча може бути зрозумілою. Але для землероба може бути дивним і нелогічним те, що зерна розсіваються на кам’янистий ґрунт чи при дорозі, а не на пухку ріллю, де б вони добре вродили. Однак не слід забувати, що притчі не можна розуміти дослівно, тому Ісус постійно нагадує: «Хто має вуха слухати, хай слухає!». Адже для Бога (сіяча) це завдання виглядає по-іншому, оскільки Він намагається засіяти зернами добра навіть ті душі, які вже закам’яніли чи в яких виросло терня гріха.
Звичайно, краще, коли людина сприймає Боже Слово, коли вона готова не лише почути Його, але й зрозуміти і виконувати Заповіді. Така душа за свої добрі вчинки отримає від Бога сторицею. До речі, тільки в Луки сказано саме так: «Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило» (Луки, 8, 8). У Матея і Марка читаємо, що ці зерна «принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше».
Чи дійсно зерно може зродити сторицею? Ні, буває врожай у 40-50 разів більший від засіяного, але сторицею ніколи не родить. Ця метафора чи, радше, гіпербола показує, що Бог може дати людині незрівнянно більше, ніж вона просить чи очікує, тому що Він міряє не людською, а Своєю міркою.
Перейдемо до другої частини притчі. Найбільш лаконічно оповідає її Євангелист Лука: «Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: “Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.» (Луки, 8, 9-10). І роз’яснює їм: «Зерно це слово Боже» (Луки, 8, 11).
Матей натомість описує це більш розлого:
«І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”
А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.
Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.
На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, –
бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, –щоб я зцілив їх.
Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують.
Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули». (Матея, 13, 10-17)
Марко, подібно до Матея, пише про те, як Ісус протиставляє своїх учнів натовпу, але потім присоромлює їх за невторопність:
«І він сказав їм: "Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось."
І сказав їм: "Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?» (Марка, 4, 11-13)
І додає: «Сіяч сіє слово» (Марка, 4, 14), що перегукується зі словами Євангелія від Луки («Зерно це слово Боже»).
Після цього йде роз’яснення притчі про сіяча, яке схоже в усіх трьох Євангелистів, за винятком того, що Лука викладає це найбільш стисло:
«Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися.
Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають.
А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду.
Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні». (Луки, 8, 12-15)
Як бачимо, Бог не дотримується логіки землероба, а діє за Своїми законами. Він хоче привернути до Себе душі грішників Своїм Словом, тому розсіває зерна не лише на родючу землю, а й на камінь, терня чи при дорозі, даючи цим грішникам шанс на спасіння. Тим же, «що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні», Господь віддячує сторицею.
У зв’язку з цим мені пригадалися слова апостола Павла про те, що Бог має для нас набагато більше, ніж ми можемо просити чи розуміти. Подібні висновки робить Бруно Ферреро в оповіданні «Рука», де він пише про хлопчика, який просить у крамаря відміряти цукерки його долонею, тому що вона більша. Ось цей вражаючий висновок: «Коли щось просимо в молитві, не відмірюймо прохань своїм маловірством. Пам’ятаймо, що Божа долоня набагато більша від нашої».
«Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має». (Луки, 8, 18)
Тому просімо Бога, щоб давав нам щоразу ясніше і повніше розуміння Його Слова, щоб викинувши каміння зневіри зі своєї душі, виполовши бур’ян і терня гріхів, ми могли з чистим сумлінням дедалі глибше сприймати Слово Боже і жити за Його Законом. І нехай це засіяне Богом зерно принесе багатий урожай істинної віри!

Вік живи - вік учись. В якийсь момент вирішила, що мені треба поглибити знання з філософії, історії релігії, катехизму, тому вступила до Українського Католицького Універститету. Тут подаю свій порівняльний аналіз притчі про сіяча від Матея, Марка та Луки.