Історія кохання була романтична, як то й має бути поміж молодих. Він — ставний і надзвичайно вродливий молодий чоловік-українець, вона — полька, що утікала разом із матір'ю та сестрами від полум'я війни. Прибились до українського села до хатини, що стояла понад лісом. Багато тепер мовлять про колишню ворожнечу між поляками й українцями, та життєві історії людей перекреслюють усі маніпулятивні розповіді зацікавлених.

Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.

Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.

Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.

Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.

Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...

А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.

14.06.2014