ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.31
22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
2024.10.31
22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
2024.10.31
20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
2024.10.31
19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
2024.10.31
17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
2024.10.31
16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
2024.10.31
16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
2024.10.31
14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
2024.10.31
11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
2024.10.31
10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
2024.10.31
09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
2024.10.31
08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
2024.10.31
06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
2024.10.31
05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
2024.10.31
05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
2024.10.30
23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (9) Родинне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (9) Родинне...
Історія кохання була романтична, як то й має бути поміж молодих. Він — ставний і надзвичайно вродливий молодий чоловік-українець, вона — полька, що утікала разом із матір'ю та сестрами від полум'я війни. Прибились до українського села до хатини, що стояла понад лісом. Багато тепер мовлять про колишню ворожнечу між поляками й українцями, та життєві історії людей перекреслюють усі маніпулятивні розповіді зацікавлених.
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію