Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало
й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
й далеко до весни,
Свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
А я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (9) Родинне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (9) Родинне...
Історія кохання була романтична, як то й має бути поміж молодих. Він — ставний і надзвичайно вродливий молодий чоловік-українець, вона — полька, що утікала разом із матір'ю та сестрами від полум'я війни. Прибились до українського села до хатини, що стояла понад лісом. Багато тепер мовлять про колишню ворожнечу між поляками й українцями, та життєві історії людей перекреслюють усі маніпулятивні розповіді зацікавлених.
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
