Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (9) Родинне...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (9) Родинне...
Історія кохання була романтична, як то й має бути поміж молодих. Він — ставний і надзвичайно вродливий молодий чоловік-українець, вона — полька, що утікала разом із матір'ю та сестрами від полум'я війни. Прибились до українського села до хатини, що стояла понад лісом. Багато тепер мовлять про колишню ворожнечу між поляками й українцями, та життєві історії людей перекреслюють усі маніпулятивні розповіді зацікавлених.
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
Отже, зазнайомились вони випадково — отак побачив Платон Барбару і стратив спокій. Полька була вродлива, енергійна та з норовливим характером. Мала чорні тугі коси, які виплітала навколо голови, наче віночком. Ходила у вишитому вбранні, як усі дівчата того часу. Однак війна, наче лавина, стрімко та з гуркотом хвилею билася у прості поліські хати, забираючи із собою її мешканців.
Прості українські хлопці вирішили таки противитися цьому, тому полишили домівки і пішли воювати. У своїх лісах вони знали кожну стежинку, чужинець міг легко втопитись у болоті. Барбара прудко бігала стежками, носила передачі, а ще — свою першу дитину під грудьми.
Народилась дівчинка, та не судилося дитинці довго прожити. Барабара плакала й думати боялась, що чекає на них із Платоном далі.
Перша хвиля війни покотилася далі на Захід... Поліський край наче завмер в очікуванні ще страшнішої біди, отак як природа змовкає перед бурею. Вона не забарилася. "Червоні" танки в'їхали в село. Визволителі себе поводили, як вони вважали і належить переможцям — пиячили, ґвалтували дівчат, бруднили патьоками матюків сільські вулиці. Хлопці з лісу цього не стали терпіти, провели низку успішних операцій, ґвалтівників поменшало. Розправа не забарилася. У визволителів були свої методи “боротьби” через кривавий терор. Жах оселився в душах людей. Мами боялись впізнавати своїх дітей, закатованих до смерті та виставлених на показ коло будинку-катівні. Криваве протистояння тривало ще якийсь час, та врешті зі ставки поступила команда — оголосити про масове виселення та спалення сіл. Не виконувати наказ хіба в тому випадку, як повстанці складуть зброю. Повагавшись якийсь час, таки вийшли з лісу. Село було врятоване та хлопців кинули у штраф-бат, звісно беззбройних.
Пишу й згадую Небесну сотню, яка без зброї йшла під кулі. Історія повторюється...
А що Барбара? Вона народила другу дитину, також дівчинку, що за народним звичаєм значило — до миру. Платона бачила ще тільки раз. Але все життя зберігала знимку його молодого, ставного чоловіка у білій сорочці з краваткою та гарного крою костюмі. А ще — польський образ Матінки Божої зі своєї хати, що стояв на покутті разом з образами православних святих.
14.06.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
