Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (8). Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (8). Любов.
Петро був закоханий у Марусину, а вона — у нього. Та от біда, батьки дівчини були проти їхнього стрічання. За якийсь час Петра призвали до армії. Їхнє з Марусиною спілкування продовжилось у листах.
Інша закохана пара — Федір та Орися, разом поїхали на навчання. Однак, Орися швидко втомилась від науки і повернулась додому, залишивши Федора самого. Він учився на відмінно та жив лише думкою — швидше б побачити кохану Орисю. Проте, по завершенні студій, повертатись вже не було до кого — Орися вийшла заміж за священника і виїхала в інше місто. Федір якийсь час сумував за нею, та молодість бере своє — на танцях познайомився з білявою Оксаною. Незабаром й до весілля почали готуватись. Та от лихо — наче хто наврочив хлопцю — за якийсь час Оксана теж його зрадила!
Федір засмучений йшов додому... По дорозі стрів давнього приятеля Гриня з Іванців.
-Е, хлопе, та на тебе шкода дивитись! Що трапилось? - співчутливо запитав його Гриник.
-Та от, мав одну дівчину, потім другу — обидві виявились зрадливими, - смутним голосом повідомив Федір.
-Ото смішний! Чи дівок мало на світі? Ходімо, познайомлю тебе зі своєю сестрою, - і, не чекаючи згоди, потягнув Федора за собою.
В класі було світло, легка фіранка ледь ворушилась від гойдання бузкових гілок за вікном. Молода вчителька, схиливши голову, старанно вичитувала учнівські зошити. Федір занімів на порозі — ні Орися, ні Оксана й на мить не зринули в пам'яті — наче й не було їх ніколи. У Марусину закохався з першого погляду. Гринь побачив, що його хитрий план удався — от тепер Маруня швидко забуде Петра. Хіба перед таким красенем, як Федір, яка дівка втримається? Високий, чорнявий... А на вроду — наче голівудський кіноактор! Та й мама з татом будуть задоволені, що Маруня стрічається з Федором, а не з Петром.
Маруня ж дарма довгий час очікувала бодай якоїсь вісточки від Петра — не писав ні слова! “Раз так, розлюбив, то й не треба!”, - думала Маруся і приймала залицяння Федора. Її батьки, натомість, швидко лагодились до весілля. По двох (!) тижнях і відгуляли...
Минуло півроку... Петро повернувся додому. Почувши приголомливу звістку — не повірив. Історія повторилася — він пережив ті ж емоції, що свого часу Федір.
“Маруню! Я ж писав тобі щодня, а ти не відповідала!”, - з розпачем дивися у її очі.
-Я не отримала за півроку жодного листа!, - відповіла йому.
Минуло декілька десятиріч. Старий поштар перед смертю хотів покаятись у гріхах. Прикликав, зокрема, й Марусю.
-Чи знала ти, що я любив тебе, - спитався, - “Ні, не знала... А я всі Петрові листи рвав на дрібні клаптики і кидав у придорожню канаву. Прости мені...”
Кажуть, шлюби укладаються на небесах. Хтозна, можливо що й так... Орися має трьох синів, один із них став священником, як батько. Чи була у шлюбі щаслива Оксана — невідомо. Петро все життя кохав лиш Маруню, а Маруня прожила щасливе життя з Федором.
"Котра дівка файна - заміж вийти мусить!"
19 жовтня 2013
Інша закохана пара — Федір та Орися, разом поїхали на навчання. Однак, Орися швидко втомилась від науки і повернулась додому, залишивши Федора самого. Він учився на відмінно та жив лише думкою — швидше б побачити кохану Орисю. Проте, по завершенні студій, повертатись вже не було до кого — Орися вийшла заміж за священника і виїхала в інше місто. Федір якийсь час сумував за нею, та молодість бере своє — на танцях познайомився з білявою Оксаною. Незабаром й до весілля почали готуватись. Та от лихо — наче хто наврочив хлопцю — за якийсь час Оксана теж його зрадила!
Федір засмучений йшов додому... По дорозі стрів давнього приятеля Гриня з Іванців.
-Е, хлопе, та на тебе шкода дивитись! Що трапилось? - співчутливо запитав його Гриник.
-Та от, мав одну дівчину, потім другу — обидві виявились зрадливими, - смутним голосом повідомив Федір.
-Ото смішний! Чи дівок мало на світі? Ходімо, познайомлю тебе зі своєю сестрою, - і, не чекаючи згоди, потягнув Федора за собою.
В класі було світло, легка фіранка ледь ворушилась від гойдання бузкових гілок за вікном. Молода вчителька, схиливши голову, старанно вичитувала учнівські зошити. Федір занімів на порозі — ні Орися, ні Оксана й на мить не зринули в пам'яті — наче й не було їх ніколи. У Марусину закохався з першого погляду. Гринь побачив, що його хитрий план удався — от тепер Маруня швидко забуде Петра. Хіба перед таким красенем, як Федір, яка дівка втримається? Високий, чорнявий... А на вроду — наче голівудський кіноактор! Та й мама з татом будуть задоволені, що Маруня стрічається з Федором, а не з Петром.
Маруня ж дарма довгий час очікувала бодай якоїсь вісточки від Петра — не писав ні слова! “Раз так, розлюбив, то й не треба!”, - думала Маруся і приймала залицяння Федора. Її батьки, натомість, швидко лагодились до весілля. По двох (!) тижнях і відгуляли...
Минуло півроку... Петро повернувся додому. Почувши приголомливу звістку — не повірив. Історія повторилася — він пережив ті ж емоції, що свого часу Федір.
“Маруню! Я ж писав тобі щодня, а ти не відповідала!”, - з розпачем дивися у її очі.
-Я не отримала за півроку жодного листа!, - відповіла йому.
Минуло декілька десятиріч. Старий поштар перед смертю хотів покаятись у гріхах. Прикликав, зокрема, й Марусю.
-Чи знала ти, що я любив тебе, - спитався, - “Ні, не знала... А я всі Петрові листи рвав на дрібні клаптики і кидав у придорожню канаву. Прости мені...”
Кажуть, шлюби укладаються на небесах. Хтозна, можливо що й так... Орися має трьох синів, один із них став священником, як батько. Чи була у шлюбі щаслива Оксана — невідомо. Петро все життя кохав лиш Маруню, а Маруня прожила щасливе життя з Федором.
"Котра дівка файна - заміж вийти мусить!"
19 жовтня 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
