ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.31
22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
Ти, до сонця, що пестило луку
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.
2024.10.31
22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
2024.10.31
20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд
процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро
2024.10.31
19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите
2024.10.31
17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік
2024.10.31
16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише
2024.10.31
16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.
2024.10.31
14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.
2024.10.31
11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,
Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,
2024.10.31
10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.
2024.10.31
09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди
2024.10.31
08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.
2024.10.31
06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.
Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий
2024.10.31
05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.
А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч
2024.10.31
05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!
2024.10.30
23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.
Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Історії з життя (8). Любов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Історії з життя (8). Любов.
Петро був закоханий у Марусину, а вона — у нього. Та от біда, батьки дівчини були проти їхнього стрічання. За якийсь час Петра призвали до армії. Їхнє з Марусиною спілкування продовжилось у листах.
Інша закохана пара — Федір та Орися, разом поїхали на навчання. Однак, Орися швидко втомилась від науки і повернулась додому, залишивши Федора самого. Він учився на відмінно та жив лише думкою — швидше б побачити кохану Орисю. Проте, по завершенні студій, повертатись вже не було до кого — Орися вийшла заміж за священника і виїхала в інше місто. Федір якийсь час сумував за нею, та молодість бере своє — на танцях познайомився з білявою Оксаною. Незабаром й до весілля почали готуватись. Та от лихо — наче хто наврочив хлопцю — за якийсь час Оксана теж його зрадила!
Федір засмучений йшов додому... По дорозі стрів давнього приятеля Гриня з Іванців.
-Е, хлопе, та на тебе шкода дивитись! Що трапилось? - співчутливо запитав його Гриник.
-Та от, мав одну дівчину, потім другу — обидві виявились зрадливими, - смутним голосом повідомив Федір.
-Ото смішний! Чи дівок мало на світі? Ходімо, познайомлю тебе зі своєю сестрою, - і, не чекаючи згоди, потягнув Федора за собою.
В класі було світло, легка фіранка ледь ворушилась від гойдання бузкових гілок за вікном. Молода вчителька, схиливши голову, старанно вичитувала учнівські зошити. Федір занімів на порозі — ні Орися, ні Оксана й на мить не зринули в пам'яті — наче й не було їх ніколи. У Марусину закохався з першого погляду. Гринь побачив, що його хитрий план удався — от тепер Маруня швидко забуде Петра. Хіба перед таким красенем, як Федір, яка дівка втримається? Високий, чорнявий... А на вроду — наче голівудський кіноактор! Та й мама з татом будуть задоволені, що Маруня стрічається з Федором, а не з Петром.
Маруня ж дарма довгий час очікувала бодай якоїсь вісточки від Петра — не писав ні слова! “Раз так, розлюбив, то й не треба!”, - думала Маруся і приймала залицяння Федора. Її батьки, натомість, швидко лагодились до весілля. По двох (!) тижнях і відгуляли...
Минуло півроку... Петро повернувся додому. Почувши приголомливу звістку — не повірив. Історія повторилася — він пережив ті ж емоції, що свого часу Федір.
“Маруню! Я ж писав тобі щодня, а ти не відповідала!”, - з розпачем дивися у її очі.
-Я не отримала за півроку жодного листа!, - відповіла йому.
Минуло декілька десятиріч. Старий поштар перед смертю хотів покаятись у гріхах. Прикликав, зокрема, й Марусю.
-Чи знала ти, що я любив тебе, - спитався, - “Ні, не знала... А я всі Петрові листи рвав на дрібні клаптики і кидав у придорожню канаву. Прости мені...”
Кажуть, шлюби укладаються на небесах. Хтозна, можливо що й так... Орися має трьох синів, один із них став священником, як батько. Чи була у шлюбі щаслива Оксана — невідомо. Петро все життя кохав лиш Маруню, а Маруня прожила щасливе життя з Федором.
"Котра дівка файна - заміж вийти мусить!"
19 жовтня 2013
Інша закохана пара — Федір та Орися, разом поїхали на навчання. Однак, Орися швидко втомилась від науки і повернулась додому, залишивши Федора самого. Він учився на відмінно та жив лише думкою — швидше б побачити кохану Орисю. Проте, по завершенні студій, повертатись вже не було до кого — Орися вийшла заміж за священника і виїхала в інше місто. Федір якийсь час сумував за нею, та молодість бере своє — на танцях познайомився з білявою Оксаною. Незабаром й до весілля почали готуватись. Та от лихо — наче хто наврочив хлопцю — за якийсь час Оксана теж його зрадила!
Федір засмучений йшов додому... По дорозі стрів давнього приятеля Гриня з Іванців.
-Е, хлопе, та на тебе шкода дивитись! Що трапилось? - співчутливо запитав його Гриник.
-Та от, мав одну дівчину, потім другу — обидві виявились зрадливими, - смутним голосом повідомив Федір.
-Ото смішний! Чи дівок мало на світі? Ходімо, познайомлю тебе зі своєю сестрою, - і, не чекаючи згоди, потягнув Федора за собою.
В класі було світло, легка фіранка ледь ворушилась від гойдання бузкових гілок за вікном. Молода вчителька, схиливши голову, старанно вичитувала учнівські зошити. Федір занімів на порозі — ні Орися, ні Оксана й на мить не зринули в пам'яті — наче й не було їх ніколи. У Марусину закохався з першого погляду. Гринь побачив, що його хитрий план удався — от тепер Маруня швидко забуде Петра. Хіба перед таким красенем, як Федір, яка дівка втримається? Високий, чорнявий... А на вроду — наче голівудський кіноактор! Та й мама з татом будуть задоволені, що Маруня стрічається з Федором, а не з Петром.
Маруня ж дарма довгий час очікувала бодай якоїсь вісточки від Петра — не писав ні слова! “Раз так, розлюбив, то й не треба!”, - думала Маруся і приймала залицяння Федора. Її батьки, натомість, швидко лагодились до весілля. По двох (!) тижнях і відгуляли...
Минуло півроку... Петро повернувся додому. Почувши приголомливу звістку — не повірив. Історія повторилася — він пережив ті ж емоції, що свого часу Федір.
“Маруню! Я ж писав тобі щодня, а ти не відповідала!”, - з розпачем дивися у її очі.
-Я не отримала за півроку жодного листа!, - відповіла йому.
Минуло декілька десятиріч. Старий поштар перед смертю хотів покаятись у гріхах. Прикликав, зокрема, й Марусю.
-Чи знала ти, що я любив тебе, - спитався, - “Ні, не знала... А я всі Петрові листи рвав на дрібні клаптики і кидав у придорожню канаву. Прости мені...”
Кажуть, шлюби укладаються на небесах. Хтозна, можливо що й так... Орися має трьох синів, один із них став священником, як батько. Чи була у шлюбі щаслива Оксана — невідомо. Петро все життя кохав лиш Маруню, а Маруня прожила щасливе життя з Федором.
"Котра дівка файна - заміж вийти мусить!"
19 жовтня 2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію