Біля пагоди старої, задивившись в синю даль,
Сидить з Бірми там дівчина й, що не з нею я, їй жаль.
Дзвони з башти, вітер в пальмах знов несуть за виднокрай:
"Де ти, Англії солдате? Знов прибудь у Мандалай!"

Повертайся в Мандалай:
Кораблям там справжній рай,
Що спішать у метушняві із Рангуна в Мандалай;
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

Супі-Йолат звать дівчину -- царське ймення хтось їй дав;
Мов пісок, спідничка жовта, шапочка ж -- мов зелень трав.
Чортзна-що вона курила -- не прочухатись в диму --
Й ідола бруд цілувала, в ноги бухнувшись йому;

Будда це -- пізніш збагнув:
Замість бога їй він був --
Все б тягнулась до боввана й коли б я вже пригорнув!
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

В час, коли сідало сонце й над полями з рисом мла,
Вона банджо брала в руки і співала: "Кулла-ла!"
Й ми, бувало, йшли, обнявшись -- щоки дотик на щоці --
Глянуть на слонів роботу біля баржі на ріці

Й смугу берега вузьку
Всю в багнюці вже й грузьку;
Й довкіл тиша, що аж лячно в неї мову слать людську.
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

Це було все, та минуло -- в думці вже цей шлях долай,
Бо омнібусом від Банку не дістатись в Мандалай;
Й від солдатів старших знаю, хто служив з десяток літ:
Як в душі чуть поклик Сходу -- вже немилий інший світ!

Ні, не радує вже він,
Бо що може дать взамін
Споминам, де сонце й пальми, й долинає з башти дзвін!
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

Протирать втомивсь підошви об бруківку кам'яну,
Від англійських мряк наживши із болячок не одну;
Й хоч дівчат щодня тут стрінеш -- вийди лиш, як їх вже полк --
Й балачок не переслухать їхніх, все ж -- який з них толк?

Голос мій одразу ж мовк,
Як той сміх чувсь, галас зойк;
Маю ж бо дівчину кращу й край, де трави, наче шовк!
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

Там, східніше від Суецу, злу й добру ціна одна,
Нема заповідей божих й кожний спраглий п'є до дна;
Дзвін із башти мене кличе -- й буть так хочеться мені
Біля пагоди старої в тій південній стороні,

Де дорога в Мандалай:
Кораблям там справжній рай;
Хворих ми кладем під тенти й вирушаєм в Мандалай;
По дорозі в Мандалай
Між летючих рибок зграй,
Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.