Збігає час, як молоко з каструлі.
А ще тече, немов іржавий кран.
А ще спішить, як молодість на гулі.
А ще летить, немов аероплан.

О всевидюще неоптичне око,
без принципів, моралі і чеснот,
ти механічно відміряєш кроки,
униз падеш, піднявшись до висот.

Твоє кліше безжалісно карбує
монети сиві на людських висках .
Ні слів мольби, ні стогону не чує
хода твоя в реаліях-роках.

Єство твоє – без духу і без плоті,
та посох твій вражає і богів.
Як ниць життя ховається в ілоті,
так тулиться безсилля до років.

Тобі дарма – що велети, пігмеї.
Усяку сутність поглинаєш ти,
лиш тінь бліду лишаючи від неї,
зеро бажань колишньої жаги.

Ніхто не може в серці зупинити
наснагу часу навівати страх,
але не варто милості просити,
бо кожна ява перейде на прах...

2014