ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Маестро, туш!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маестро, туш!
Вересень дістає сопілку і грає мелодію осені, жовтогарячий блюз,
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
що поступово перетікає у монотонну нудну симфонію дощу, а ще пізніше
у скляну білосніжну сюїту перших холодів. Урочисто і прозоро звучить орган сонячного, вистудженого морозом дня. Його змінюють фуги, де жалібниця-скрипка поєднує у поліфонічне голосіння дитячий плач і завивання дикого звіра за вікном. Далі народжується музика ручаїв. Їх чисті дзеркальні ноти поступово переростають у какофонію усього живого, що прокинулося і прагне кохання. Натхненно вступають баси першої весняної грози, бубнявіють і розкриваються бруньки, щоб виплеснути у високу синь над квітучою землею всепоглинаючу ораторію народженого життя. Згодом кантата тепла заворожує слухачів, доводячи їх температурні сенсори до червоної позначки перегріву, наче чарівна дудочка, веде їх до річок, водоймищ, морів, щоб поринути у дивне звучання води, що хлюпотить біля ніг, в гаму морських хвиль, що грайливими етюдами набігають на берег. Далі – час трубадурів. Лунають марші досягнень і здобутків. Ще трохи і знову вересневі акорди.
Ці мотиви кожного року із деякими варіаціями звучать на струнах природи, єдиного автора і виконавця, якому, по великому рахунку, байдуже до реакції глядачів. Ні оплески, ні свист, ні сонне споглядання не справляють враження на маестро. Він настільки древній, що його майстерність поєднувати гармонію із хаосом, життєдайну сонячну енергію із аномальними кліматичними збоченнями ні у кого не викликає сумніву, а тим більше заперечень. Ми слухаємо мелодію і услід природі повторюємо її музикальні композиції на свій лад: ліпимо сніжки, одягаємось тепліше або залишаємо на собі мінімум одягу, вмикаємо кондиціонери, розкриваємо парасольки, місимо болото сільських доріг і … раптово зупиняємося та зачаровано роздивляємося навкруги – в царині його величності «Природа» нічого не звучить і не відбувається випадково, усе згідно із Планом Творця – зміна часу, багатоликість буття і наше місце в театрі вічної музики. Шоу маст гов он, допоки існує театр. Маестро, туш!
16.09.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію