"Благословенні англійці, шляхи їхні всі й заняття;
Єретикам же й невірним навік хай буде прокляття!"
"Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
Ні Біблії, ні свічок, щоб проклинати моїх братів, --

А лиш пальми над водою у зажурі, у зажурі,
В шум вслухаючись прибою, що б'є в бурі міста мури.
В храмі зблискують лампадки й ароматний в'ється дим,
І над Африкою місяць шепче ніжно: 'Тут твій дім!'"

"Благословенні англійці й усе, що в їхній волі,
Й прокляття дикунам тим, що витанцьовують голі!"
"Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
Ні сорочок, ні панталон, щоб стидити моїх братів, --

Й корби лиш біля криниці рух по колу, рух по колу,
Щоб воді не зупиниться: поїть вволю ниву кволу.
Гра пістрява тіней в кронах, де папугам справжній рай,
І над Азією, вставши, сонце кличе: 'Й ти вставай!'"

"Благословенні англійці, діяння їхні і плани,
Й прокляття невірним, що замість богів їм -- боввани!"
"Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
Ні церков, ні священників, щоб спасати моїх братів, --

Й лиш пустеля справа й зліва, й тінь далека, тінь далека
Міражів, така мінлива; й сяйво, й спека, й небезпека.
Череп знайдеш під барханом -- з нього хвіст змії стримить,
Й суховій реве лівійський: 'Утікай, бо згинеш вмить!'"

"Благословенні англійці в трудах, в думках -- у всьому,
Й прокляття єретикам, що сумніваються в цьому!"
"Амінь, -- повторює Джобсон, -- але й, де б умерти хотів,
Ні правил, ні закону, щоб судити моїх братів, --

Й лиш лягла на Гімалаї синь небесна, синь небесна;
Ах, бездонна на безкраї, й ще по веснах більш чудесна!
Кедри, видершись угору, й на вершинах тішать нас,
Де коханої моєї пролягли сліди крізь Час."