Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.01
21:12
Я народився в п’ятдесятих.
Помер тиран – призвідник лих!
Війна позаду. Для завзятих
З'явився шанс зробити вдих.
Помер тиран – призвідник лих!
Війна позаду. Для завзятих
З'явився шанс зробити вдих.
2026.01.01
14:06
На жаль, таке в історії бува.
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма
2026.01.01
13:49
Де Бог присутній – все просте,
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.
01.01.2026р. UA
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.
01.01.2026р. UA
2026.01.01
13:36
Відшуміла трепетна гітара
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.
Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.
Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
2026.01.01
11:59
Одягнула зимонька
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.
І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.
І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -
2026.01.01
11:52
За-олів’є-нчив олів’є…
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
2026.01.01
10:40
Вже повертаючись назад
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
2025.12.31
22:34
А голови у виборців як ріпи,
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
2025.12.31
18:40
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
2025.12.31
18:35
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
2025.12.31
18:05
роздум)
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
2025.12.31
16:42
Ми таки дочекалися –
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
2025.12.31
14:31
Хоч Вчора давно проминуло
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
2025.12.31
14:08
Тут короткий вступ в теорію із зазначенням структур основних частин, відтак ряд початкових пояснень з посиланням на вже опубліковані на наукових сайтах і просто в інтернеті більш докладні документи.
- Переглянути монографію англійською мовою на науково
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Редьярда Кіплінга
Редьярд Кіплінг Томлінсон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Редьярд Кіплінг Томлінсон
Заснув сном вічним Томлінсон в будинку на Берклі-сквер
Й Дух за волосся вхопив його й потяг до вишніх сфер;
Вхопив його Дух за волосся й у вись кудись поволік,
Й Молочний Шлях поряд ревів, мов здутий дощем потік;
Й Молочного Шляху рев затих внизу, зблід його жар,
Й до Воріт прибули вони, де сторожем Петро-ключар.
“Предстань же, предстань, Томлінсоне, й мов чітко й прямо тепер,
Що доброго встиг ти зробити людям, перш ніж помер, –
Що доброго ти зробив на землі, де сльози й серця щем?”
Й сполотніла душа його, немов кість, вибілена дощем.
“О, друг мій оставсь там, – він мовив, – наставник і духівник,
Й про мене все розказав би, якби він сюди проник.”
“Врахуєм: ближній тебе любив – та це все для нижніх сфер:
Ти ж держиш звіт біля Раю Воріт, а не на Берклі-сквер.
Й хоч друга з ліжка піднімемо, ждати похвал від нього дарма:
Завжди змагається один з одним, а не двоє із двома.”
Й Томлінсон вниз і вгору глянув, та мало там було втіх:
Глумились над ним зорі й душу його брали на сміх;
Й вітер, що дув поміж світами, був, мов ніж під ребро,
Й продовжив Томлінсон звіт свій про зроблене ним добро:
“Про це я читав, – він мовив, – а про це був також поговір,
Й про це думав теж, як вівся про графа московського спір”.
Безгрішні душі, стовпившись, благали, щоб шлях їм звільнив,
Петро ж побрязкував ключами і розбирав його гнів:
“Читав, чув, думав, – він буркнув, – усе це діла чужі, –
Ради плоті, що колись ти мав, свої чесноти вкажи!”
Вперед і назад глянув Томлінсон із видом сумним, –
Й мало втіх: за спиною Морок і Ворота перед ним.
“О, це я знав, а це – так вважав, а про це чув поговір,
Що хтось читав про норвежця, що орав на схилах гір.”
“Читав, вважав, знав – ну й ну! Й пертись зразу до Воріт Святих?
Тиснява яка, глянь – ми ж час марнуємо в балачках пустих!
Божих щедрот не мати з-за чеснот сусідів, друзів, рідні,
І в Раю не бути, якщо не здобуть їх самому, о ні!
Відійди ж, відійди до Князя Тьми у Мороку полон
У пеклі тепер, Томлінсоне, шукай вже для себе схрон!”
Й та ж рука мимо сонць униз його за волосся тягла
Аж до поясу Порочних Зір біля Пекла жерла,
Де зорі від гніву червоні або ж білі вони від страждань,
Чи від гріхів такі чорні, що їм уже не до палань;
Й долають свій шлях чи ні – не спом’яне ніхто й на мить,
Й палають чи стигнуть – завжди їм у Мороці Вічному скніть.
А вітер, що дув між світами, наскрізь пронизав його
Й вогню із Пекла жадав він, немов із каміна свого.
Диявол сидів біля входу, де грішних душ не злічить,
Й він шлях загородив Томлінсону й почав манерам учить:
“Знай, що Адаму я родич, якщо уже так загордивсь:
З Богом я в сварці з-за нього із дня, як на світ він явивсь.
Присядь же, присядь на огарки й мов чітко й прямо тепер,
Що злого вчинив ти синам людським до того, як помер?”
Й Томлінсон вгору глянув і бачить там в пекла жарі
Черево криваво-червоне щойно розп’ятої зорі;
Й Томлінсон вниз поглянув, де зіяло Пекла жерло,
Й бачить там у муках зорі молочно-біле чоло.
“О, я мав коханку, – він мовив, – що в ній вся моя вина,
Й коли могла б сюди явитись, про все розказала б вона.”
“Перелюб твій люб, бо шлях це до згуб, – та вже не гріх тепер:
Ти ж держиш звіт біля Пекла Воріт, а не на Берклі-сквер.
Й хоч свиснули б любці твоїй, з ліжка не піднять її нам,
Бо за гріх, вчинений двома удвох, платиш один і сам!”
А вітер, що дув між світами, мов ніж, його потрошив;
Й продовжив сповідь Томлінсон про те, як в житті грішив:
“Раз я любов зневажив й двічі насміхався зі смерті уз,
Й богохульствував тричі, щоб знали всі, що я не боягуз.”
Чортяка печену душу вийняв й остигати її поклав.
“Й щоб на такого дурня я ще і вугілля витрачав!
Й гроша не варті усі ці жарти і їх лишень розізлять,
Як збуджу своїх джентльменів, що втрьох біля жаровні сплять.”
Й назад і вперед дивився Томлінсон – і лиш Мороку мла
Із Пекла Воріт у душу бездомну жахом повзла.
“Я ж чув, – сказав Томлінсон, – й ще нині ця чутка жива,
Й ще в книжці бельгійській читав я лорда французького слова.”
“Ти чув, ти читав – ну й ну! Майстер ти чортзна-що молоть!
Сам то гордині своїй догоджав? Тішив гріховну плоть?”
Й Томлінсон решітку Воріт затряс, благаючи: “Впусти!
Я жінку ближнього свого зумів один раз у гріх ввести.”
Люцифер оскалився, розгрібаючи в топці шлак:
“В книжці читав про це?” – спитав. Й у відповідь Томлінсон: “Так!”
Нечистий подув на нігті – й прибіг ураз бісенят загін;
Й він мовив: “Шахрай ось, що в чоловіка личині він.
Просійте між зоряних сит, очистіть від домішок всіх!
В полоні бід Адамів рід, якщо й таким вже ввіряють гріх.”
Й Емпузина рать, що з вогнем справу мать із-за віку не могла
Й через те, що гріх іще не торкнувся їх, сльози не раз лила,
По вуглинах погнала душу й обдирала з усіх боків,
Як діти длубаються в кублі ворон чи в скриньці батьків.
І, вернувшись уже з лахміттям, немов діти після гри,
Сказали: “Душа, як Бог дав, – порожня з тої пори;
Ми, вибивши з неї писань ахінеї, лахміття знайшли
Украдених душ, а щось власне – уздріть не змогли.
Ми і тузали, ми і длубали: давали їй смертний бій, –
Та свідчить сама душа, що свого немає нічого в ній.”
Анцихрист голову звісив, згаснув його весь азарт:
“З Адама сім’ям родичаюсь я, то чи ж гнать тебе варт?
Ми всі тут близько й лежимо так низько, що, як впущу сюди,
Стану посміховиськом для джентльменів своїх назавжди:
Що марнотрат я і що не пекло вже, а розпусти дім.
Чи ж ради тебе легковажитиму авторитетом своїм?”
Й Лукавий на душу глянув, що дрож її всю проймав,
Й згадав про Милосердя Святе, хоча і про Честь не забував:
“Дам вугілля тобі, а вільне місце сам на жаровні знайдеш.
Чи ж до крадіжок додумався сам?” Й підтвердив Томлінсон: “Авжеж!”
Й полегшено Гаспид зітхнув – турбот і в думці вже не було:
“Навіть у блохи більші гріхи – та зло і в тобі вже зійшло.
Ти б місце здобув, якщо б я лишень був тут один володар;
Де ж править бал гордині шал – сильніше це за мій дар.
Блудниця й жрець – із проклять їх вінець – сидять там Мудрість і Честь;
Я рідко й сам буваю там: тобі ж, як поткнешся – смерть!
Не дух ти, й не гном, й не книга, й не звір, – віщав Князь Пітьми, –
Вернись же, вернись у плоть свою, знову лик гріховний прийми.
Сім’ю Адама я родич і жалко зріти, як мучишся ти;
Йди – і собі там грішок зароби, перш ніж сюди прийти.
Спіши – коней вже в катафалк запрягли і знаку рушати ждуть:
Гріху ти відкритий, докіль не заритий – ото ж у путь!
Вертайся ж на землю і віщай устами й очима стеж,
Й неси моє слово синам людським, перш аніж навік заснеш,
Що за гріхи, вчинені двома удвох, платиш один і сам,
І – нехай бог твій із книг поможе тобі, Томлінсоне, там!”
Й Дух за волосся вхопив його й потяг до вишніх сфер;
Вхопив його Дух за волосся й у вись кудись поволік,
Й Молочний Шлях поряд ревів, мов здутий дощем потік;
Й Молочного Шляху рев затих внизу, зблід його жар,
Й до Воріт прибули вони, де сторожем Петро-ключар.
“Предстань же, предстань, Томлінсоне, й мов чітко й прямо тепер,
Що доброго встиг ти зробити людям, перш ніж помер, –
Що доброго ти зробив на землі, де сльози й серця щем?”
Й сполотніла душа його, немов кість, вибілена дощем.
“О, друг мій оставсь там, – він мовив, – наставник і духівник,
Й про мене все розказав би, якби він сюди проник.”
“Врахуєм: ближній тебе любив – та це все для нижніх сфер:
Ти ж держиш звіт біля Раю Воріт, а не на Берклі-сквер.
Й хоч друга з ліжка піднімемо, ждати похвал від нього дарма:
Завжди змагається один з одним, а не двоє із двома.”
Й Томлінсон вниз і вгору глянув, та мало там було втіх:
Глумились над ним зорі й душу його брали на сміх;
Й вітер, що дув поміж світами, був, мов ніж під ребро,
Й продовжив Томлінсон звіт свій про зроблене ним добро:
“Про це я читав, – він мовив, – а про це був також поговір,
Й про це думав теж, як вівся про графа московського спір”.
Безгрішні душі, стовпившись, благали, щоб шлях їм звільнив,
Петро ж побрязкував ключами і розбирав його гнів:
“Читав, чув, думав, – він буркнув, – усе це діла чужі, –
Ради плоті, що колись ти мав, свої чесноти вкажи!”
Вперед і назад глянув Томлінсон із видом сумним, –
Й мало втіх: за спиною Морок і Ворота перед ним.
“О, це я знав, а це – так вважав, а про це чув поговір,
Що хтось читав про норвежця, що орав на схилах гір.”
“Читав, вважав, знав – ну й ну! Й пертись зразу до Воріт Святих?
Тиснява яка, глянь – ми ж час марнуємо в балачках пустих!
Божих щедрот не мати з-за чеснот сусідів, друзів, рідні,
І в Раю не бути, якщо не здобуть їх самому, о ні!
Відійди ж, відійди до Князя Тьми у Мороку полон
У пеклі тепер, Томлінсоне, шукай вже для себе схрон!”
Й та ж рука мимо сонць униз його за волосся тягла
Аж до поясу Порочних Зір біля Пекла жерла,
Де зорі від гніву червоні або ж білі вони від страждань,
Чи від гріхів такі чорні, що їм уже не до палань;
Й долають свій шлях чи ні – не спом’яне ніхто й на мить,
Й палають чи стигнуть – завжди їм у Мороці Вічному скніть.
А вітер, що дув між світами, наскрізь пронизав його
Й вогню із Пекла жадав він, немов із каміна свого.
Диявол сидів біля входу, де грішних душ не злічить,
Й він шлях загородив Томлінсону й почав манерам учить:
“Знай, що Адаму я родич, якщо уже так загордивсь:
З Богом я в сварці з-за нього із дня, як на світ він явивсь.
Присядь же, присядь на огарки й мов чітко й прямо тепер,
Що злого вчинив ти синам людським до того, як помер?”
Й Томлінсон вгору глянув і бачить там в пекла жарі
Черево криваво-червоне щойно розп’ятої зорі;
Й Томлінсон вниз поглянув, де зіяло Пекла жерло,
Й бачить там у муках зорі молочно-біле чоло.
“О, я мав коханку, – він мовив, – що в ній вся моя вина,
Й коли могла б сюди явитись, про все розказала б вона.”
“Перелюб твій люб, бо шлях це до згуб, – та вже не гріх тепер:
Ти ж держиш звіт біля Пекла Воріт, а не на Берклі-сквер.
Й хоч свиснули б любці твоїй, з ліжка не піднять її нам,
Бо за гріх, вчинений двома удвох, платиш один і сам!”
А вітер, що дув між світами, мов ніж, його потрошив;
Й продовжив сповідь Томлінсон про те, як в житті грішив:
“Раз я любов зневажив й двічі насміхався зі смерті уз,
Й богохульствував тричі, щоб знали всі, що я не боягуз.”
Чортяка печену душу вийняв й остигати її поклав.
“Й щоб на такого дурня я ще і вугілля витрачав!
Й гроша не варті усі ці жарти і їх лишень розізлять,
Як збуджу своїх джентльменів, що втрьох біля жаровні сплять.”
Й назад і вперед дивився Томлінсон – і лиш Мороку мла
Із Пекла Воріт у душу бездомну жахом повзла.
“Я ж чув, – сказав Томлінсон, – й ще нині ця чутка жива,
Й ще в книжці бельгійській читав я лорда французького слова.”
“Ти чув, ти читав – ну й ну! Майстер ти чортзна-що молоть!
Сам то гордині своїй догоджав? Тішив гріховну плоть?”
Й Томлінсон решітку Воріт затряс, благаючи: “Впусти!
Я жінку ближнього свого зумів один раз у гріх ввести.”
Люцифер оскалився, розгрібаючи в топці шлак:
“В книжці читав про це?” – спитав. Й у відповідь Томлінсон: “Так!”
Нечистий подув на нігті – й прибіг ураз бісенят загін;
Й він мовив: “Шахрай ось, що в чоловіка личині він.
Просійте між зоряних сит, очистіть від домішок всіх!
В полоні бід Адамів рід, якщо й таким вже ввіряють гріх.”
Й Емпузина рать, що з вогнем справу мать із-за віку не могла
Й через те, що гріх іще не торкнувся їх, сльози не раз лила,
По вуглинах погнала душу й обдирала з усіх боків,
Як діти длубаються в кублі ворон чи в скриньці батьків.
І, вернувшись уже з лахміттям, немов діти після гри,
Сказали: “Душа, як Бог дав, – порожня з тої пори;
Ми, вибивши з неї писань ахінеї, лахміття знайшли
Украдених душ, а щось власне – уздріть не змогли.
Ми і тузали, ми і длубали: давали їй смертний бій, –
Та свідчить сама душа, що свого немає нічого в ній.”
Анцихрист голову звісив, згаснув його весь азарт:
“З Адама сім’ям родичаюсь я, то чи ж гнать тебе варт?
Ми всі тут близько й лежимо так низько, що, як впущу сюди,
Стану посміховиськом для джентльменів своїх назавжди:
Що марнотрат я і що не пекло вже, а розпусти дім.
Чи ж ради тебе легковажитиму авторитетом своїм?”
Й Лукавий на душу глянув, що дрож її всю проймав,
Й згадав про Милосердя Святе, хоча і про Честь не забував:
“Дам вугілля тобі, а вільне місце сам на жаровні знайдеш.
Чи ж до крадіжок додумався сам?” Й підтвердив Томлінсон: “Авжеж!”
Й полегшено Гаспид зітхнув – турбот і в думці вже не було:
“Навіть у блохи більші гріхи – та зло і в тобі вже зійшло.
Ти б місце здобув, якщо б я лишень був тут один володар;
Де ж править бал гордині шал – сильніше це за мій дар.
Блудниця й жрець – із проклять їх вінець – сидять там Мудрість і Честь;
Я рідко й сам буваю там: тобі ж, як поткнешся – смерть!
Не дух ти, й не гном, й не книга, й не звір, – віщав Князь Пітьми, –
Вернись же, вернись у плоть свою, знову лик гріховний прийми.
Сім’ю Адама я родич і жалко зріти, як мучишся ти;
Йди – і собі там грішок зароби, перш ніж сюди прийти.
Спіши – коней вже в катафалк запрягли і знаку рушати ждуть:
Гріху ти відкритий, докіль не заритий – ото ж у путь!
Вертайся ж на землю і віщай устами й очима стеж,
Й неси моє слово синам людським, перш аніж навік заснеш,
Що за гріхи, вчинені двома удвох, платиш один і сам,
І – нехай бог твій із книг поможе тобі, Томлінсоне, там!”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Редьярд Кіплінг Молитва Джобсона"
• Перейти на сторінку •
"Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід"
• Перейти на сторінку •
"Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід"
Про публікацію
