ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2025.04.09 08:34
Я весною зернята пшеничні у землю посію,
прополю поміж сходами згодом бур’ян і траву,
їх у холод теплом свого серця палкого зігрію,
бо інакше – навіщо у грішному світі живу.

На смачний коровай запрошу і рідню, і знайомих,
і гостинно для друзів найл

Микола Бояров
2025.04.09 07:53
І ні, і так – іде парад
Життя і смерті без упину.
І я на плац небесний злину,
Де й підкажу – везіть назад
Лафет, яким віки підряд
Тягає сонце гільйотину –
Привчати людство і до втрат.
І ні, і так –

Віктор Кучерук
2025.04.09 05:48
Чи то весна звернула не туди,
Чи то вона примхлива та недужа,
Що інієм прикрашено сади
І гілочки потріскують од стужі.
Мигтять сніжинки і німіє світ, –
Лиш вітер тужно завиває в полі
І починає в голові дзвеніть,
І спина ниє від тупого болю.

Володимир Бойко
2025.04.09 01:03
У світі 195 держав і понад 2 тис. націй. А от правда чомусь має бути лише одна – московська. Росіяни страшенно тішаться своєю культурою і наукою, до творення яких власне росіяни причетні досить мало. Провина інших націй перед росіянами полягає вже

Тетяна Левицька
2025.04.08 23:20
Дощі на землі влаштували крамолу,
щоб замордувати осінній сезон.
Кленовий оранж опадає додолу...
У згарищі листя звучить камертон.

Ворона у ночвах хмарини полоще,
залива холодна, як лезо ножа.
В безсмертному просторі сповіді проща,

Іван Потьомкін
2025.04.08 21:41
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув, що Храм мають зробить таким,
Який той був за царя Шломо,
Спродав усе своє добро,
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходивсь робить ворота з міді,
Що блиском не поступалась золоту

Борис Костиря
2025.04.08 21:36
Після відвідування цвинтаря
важке відчуття,
ніби чорна хмара.
Як його позбутися?
Як поєднати пам'ять
із торжеством життя?
Важке відчуття
гне додолу, наче валун.

Борис Костиря
2025.04.08 21:05
Обгорілі торішні гілки,
гілки, які пройшли
хрещення вогнем
і зараз не розпустилися,
про що вони думають?
Чи здатні вони думати?
Можливо, вони повністю
потрапили у полон смерті.

Адель Станіславська
2025.04.08 18:41
спершу пукла сухою глиною -
перша тріщина
друга - петлями...
розгалузилась павутиною
що зміїлася
бралась вензлями
а відтак розійшлася стрілами
кожна часточка відділилася

Адель Станіславська
2025.04.08 18:37
світ завжди навпіл
навпіл завжди світ
прогалина розлізлася у прірву
а сонце пнеться
пнеться у зеніт
допоки хтось
його звідтіль не вирвв
не вкрав...

Віктор Насипаний
2025.04.08 16:46
Сидить сумна мала Оксана й тихо плаче.
Питається сусідка: - В чім причина?
Напевно, що образив хтось тебе добряче?
- Та ні, сама дурна у всьому винна.

Боліти стали очі, – каже враз Оксана.
При цім зітхає щиро і глибоко.
- Бо підглядала через дірк

Сергій Губерначук
2025.04.08 15:10
З біленьких сходинок атласних
таки змітав сміття!
Тебе оцінено прекрасно,
і ти пішов з життя.

Тебе забито на останній,
коли до пекла – крок,
аби спалити був не в стані

Леся Горова
2025.04.08 14:01
В мене очі вечірнього неба, чи неба з грозою.
А твої - теплі хвилі весни з молодих ковилів.
Схожість, мабуть, шукати між нами немає резону
Ми з тобою, як погляди наші, ми - різносезонні.
Стали ж поруч, побачили, світ навкруги посвітлів.

Стали пор

Олександр Сушко
2025.04.08 11:35
Хто не пише муру, той не відає як це непросто,
Голова не гуде від кошлатих, похняблених рим.
Пегасятко моє манюпуньке, до пояса зростом,
Голосочок писклявий. В колеги ж іржання як грім.

Та не плачу, не заздрю і коси не рву від розпуки,
А моторно с

Віктор Кучерук
2025.04.08 10:57
Є на світі чотири дороги, -
Напрям першої, звісно, до Бога.
Друга буде змією петляти
Від воріт і вертати до хати.
Ну, а третя така автострада,
Де підступність, жадоба і зрада.
Ти четверту обрати повинен,
Що веде до служінь Україні.

Адель Станіславська
2025.04.07 22:28
І суд, і осуд, й просто пересуди,
і вічний торг, і душі на вагу
між тих, хто носить горде ймення - люди,
від тих, кому хтось завжди у боргу...

Плітки батожать люто з-поза плотів
поставу тим, хто кроку не спинив,
а вперто рай будує по голготі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Іван Кривіцький
2025.04.08

Вячеслав Руденко
2025.04.03

Дарина Меліса
2025.03.20

Софія Пасічник
2025.03.18

Діон Трефович
2025.03.03

Арсеній Войткевич
2025.02.28

Григорій Скорко
2025.02.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Марач (1955) / Вірші / Із Редьярда Кіплінга

 Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід
О, Схід це Схід, Захід це Захід, і ніколи не поєднатись їм,
Аж поки не постануть Земля і Небо на Божім Суді Страшнім.
Та нема Сходу й Заходу, й роду, й кордону, і рас взагалі,
Як стрілись два сильних лицем в лице, хай вони і з різних кінців землі.

Камал зник із двадцятьма людьми і напрям до Кордону обрав,
Й кобилу полковника, що більш, ніж гордість його, із собою забрав:
З конюшні дверей він вивів її перед світанком самим,
Повернув їй шипи на підковах і розтанула в тьмі вона з ним.
Й вийшов і мовив син полковника, що розвідників водить загін:
“Невже з молодців моїх ніхто не знає, де Камал, куди подався він?”
Й вийшов Мохамед Хан, син ресальдара, вперед і сказав:
“Хто знає шлях туману ранкового, знає і місце його застав.
Проскаче він затемна Абазай, Борер же – як розсіється тьма,
Й повинен теж проминути форт Букло, бо іншого шляху нема.
Й коли помчиш до форту Букло, мов птах – Бог тобі помагай! –
То можеш його наздогнати ще до входу в ущелину Джагай.
Якщо ж промине він ущелину Джагай – вертайсь назад поскоріш:
Скрізь, куди б не подавсь у долині тій – люди Камала там лиш.
Й там скеля зліва, і скеля справа, а поміж – поросль колюча жде
Й чути, як затвор рушниці клацне, – людей же не видно ніде.”

Й коня взяв полковника син, скакуна свавільного гір і рівнин,
Що з пеклом в серці він: морда – як дзвін, мов шибениця – шиї згин.
Й, наче вітер, до форту примчав; там ждуть його їжа й привіт, –
Та хто злодія хоче впіймати, тому засиджуватись не слід.
Скоріш на коня й геть від форту Букло швидше пташиних зграй,
Поки не помітив кобили батька вже в ущелині Джагай;
Поки не помітив кобили батька й Камала верхи на ній.
Й коли розрізнив її ока білок, натиснув курок мерщій;
Й вистрілив раз, й вистрілив два, й свиснули кулі, – та де їх сліди?
“Стріляєш, мов солдат, – Камал сказав, – покажи, який ти в їзді.”
З кінця в кінець ущелини пилюка вихором здійнялась:
Мов олень, жеребець мчав, і, наче серна, кобила неслась;
Закусив жеребець вудила й поводив навкруги оком злим,
Кобила ж вуздечкою грала, мов дівча опахалом своїм.

Й там скеля зліва, й там скеля справа, а поміж – поросль колюча жде,
Й тричі він чув, як десь клацнув затвор, – людей же не видно ніде.
Місяць низький зігнали з неба вони, стук копит вистукав рань;
Мов ранений бик, нісся жеребець, кобила ж летіла, як лань.
Й спіткнувсь жеребець і впав, де стрімкий гірського потоку біг,
Й Камал повернув кобилу назад і вершнику встати поміг.
Й він пістолета вибив з рук його, й мало місця вступать у двобій.
“Мені лиш завдяки, – він крикнув, – ти лишався так довго живий!
Нема тут скелі на двадцять миль, не знайдеш жодного деревця,
Де б не було – з рушницею, на коліно припавши, – мого стрільця.
Якби ліву я руку підняв і потім різко її опустив,
Швидконогих шакалів славно б я в цю ще ніч пригостив;
Досить голову на груди схилити й нею з боку у бік хитнуть –
Й шуліка вгорі цей наївсь би так, що не зміг би крильми змахнуть.”
Й відповів полковника син: “Птаху й звіру була б тоді благодать
Та прикинь, в що тобі обійшовся б обід, перш аніж гостей звать:
Якщо прийде сюди тисяча шабель по кості мої на торг,
Чи зміг би тоді за бенкет для шакалів конокрад повернути борг?
Коні столочать посіви, солдати і в засіках почнуть грабіж,
Хліви, соломою криті, спалять, а худоба піде під ніж.
Якщо ціна прийнятна тобі і жерти захотілось братві:
Шакал і пес – порода одна; отож напарників своїх зви!
Якщо ж тобі ціна зависока – зерном, і добром, і людьми –
Верни мені кобилу батька, й тоді мирно розстанемось ми.”

Камал йому руку стиснув, ворожості вираз – де й дівсь:
“Ні слова про псів більш, – він мовив, – як вовку вовк зустрівсь.
Хай їстиму падло, як шкоди завдам тому, хто дюжини варт:
Й де лиш такі беруться, що здатні і перед смертю на жарт?”
Й відповів син полковника щиро: “Честь роду – вчинки мої:
Бери ж кобилу, батька мого дарунок – вершник бо вартий її.”
Кобила ж до нього підбігла й торкнулась мордою грудей.
“Молодший їй люб, – на це Камал, – хоч двоє тут сильних людей.
Хай вертається й носить із бірюзою узду – конокрада дари:
І в оздобі сідло, й срібні стремена, й вишиваний чепрак бери.”

Й полковника син пістолет взяв за дуло і йому простягнув:
“Ти у ворога вибив його, – він мовив, – а тепер тобі друг вернув.”
“Дар за дар, – Камал відповів, – я кревне замість кревного візьму:
Батько твій послав сина свого мені – то ж пошлю і свого йому!”
Й свистом знак він дав сину єдиному, й той із гори скотивсь,
На долини моріг миттєво збіг – немов олень молодий, явивсь.
“Ось твій хазяїн, – Камал сказав, – що розвідників водить загін,
Й ти мусиш ліворуч бути з ним поруч, куди б не відправивсь він,
Аж поки я чи смерть твоя не знімуть цих уз: в час мирний і в бою.
Життя його – запорука твого: поклади за нього й голову свою.
Й вже їжа тобі – Королеви хліби, вже і твій – його ворог з цих пір;
Й воюватимеш проти батька свого, лишень був би на Кордоні мир.
Й мужнім кавалеристом ти станеш, й визнання тебе знайде,
Й дослужишся до ресальдара – а мене зашморг в Пешаварі жде.”

Й подивились один одному в очі, й не було лукавства в них,
Й братерську клятву склали вони на солі і хлібах квасних;
Й братерську клятву склали вони на вогні й на лезі ножа,
Й на свіжезрізанім дерні, й на йменні Божім, що дивами вража.
Й стрибнув на жеребця Камалів хлопець, й на кобилу – полковника син,
І вдвох вернулись у форт Букло, звідки раніш відправивсь один.
Й лиш до казарм наблизились – двадцять шабель осяяли двір,
Й кожна б рада себе освятити, збризнувшись кров’ю жителя гір.
“Назад! – син полковника крикнув. – Назад! Шаблі в піхви вкладіть!
Вночі я за злодієм гнався – нині ж друга в загін прийміть!”

О, Схід це Схід, Захід це Захід, і ніколи не поєднатись їм,
Аж поки не постануть Земля і Небо на Божім Суді Страшнім.
Та нема Сходу й Заходу, й роду, й кордону, і рас взагалі,
Як стрілись два сильних лицем в лице, хай вони і з різних кінців землі.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-03 20:24:48
Переглядів сторінки твору 47655
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.555 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.493 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.672
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.07.02 19:13
Автор у цю хвилину відсутній