За мотивом

Ліни Костенко

Я уявляю зооклас
у зоні нашого Донбасу,
де виставляють напоказ
антигероїв цього часу.

І неживі орли і леви,
і де-не-де живі осли,
аби туристи без перерви
дивились, –
               «цо то ми були».

Об’єкти пафосу і рими:
усі опудала москви –
митці! Жирафи жірінви,
яким не вистачало Криму.

Усі козирні у Кремлі –
ахмети, фірти, коломойські
і їхні прихвосні ростовські,
а нині голі королі.

Пихаті юди з ополонки
і цезареві руки Пшонки,
Захарки, беркути, тузи
у ролі знаної кози –
майбутні прохачі-подонки....

Є Берія, і є Сосо,
і Кім, і Мао, й папа Карло –
усі вожді утильо-тарні*,
яким у зоо – «колосо».

А далі рідні, як Чичерін,
що наче дулею скрутивсь,
ще далі – линучі увись
залізні Фелікси печерні
і прісно, й нині , і колись.

Я бачу Яника й кубіту,
і воскову як смерть Аніту
з кусочком Яника в руках
із місця, де у мужиках
стирчать коліна і підметки.

І видно як її любив,
і як хотів із нею спати,
але за неї не успів
про це по радіо сказати.

– Ой, глянь – у вишиванці Ленін,
– А он Пєтюня у бачку.
– Ого! Вітренчиха на сцені
з гранати вийняла чеку.

А ось і карлики із Прєсні,
що бяшуть під гармошку пєсні,
під ними – баловни судьбы:
чинуші, лаврики, жлоби,
а далі не такі ізвєсні.

Усяка нечисть при кориті –
повії й Вії від попси,
і Повалії для краси,
і Нестори самопобиті
за недоїдки ковбаси.

А далі – гицелі люстрацій,
антигерої інших націй,
за кого Рашія була,
і кігті їхнього орла,
і шкура майстра махінацій,
і вуха мертвого осла.

                              10.2014

* – не путати з утилітарні.