Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Поеми
Вікно і дуб (лікарняні хроніки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вікно і дуб (лікарняні хроніки)
За змарновані дні і бажання безкарні
За раптовим рахуноком оплатиш усе...
В паралельному світі, що зветься лікарня,
Зупиняється час. Не летить, а повзе.
Тільки тут усвідомиш, які ж вони гарні -
Кольорові штрихи завіконних довкіль...
В паралельному світі, що зветься лікарня,
Є щось трохи від пекла - самотність і біль.
1
І цілий світ – в однім вікні:
Похмуре небо, гілка дуба…
На білім тлі – картина люба,
Коли в полон узяті дні.
І ночі взяті у полон…
Вікно та дуб – одна утіха.
Самотньо, порожньо і тихо,
І забуття коротке – сон.
Підкрався жовтень кошеням,
Руденьким, лагідним і мокрим,
Його сліди – краплинки охри.
І дуб світлішає щодня.
І стільки радісних картин
Уява прагне малювати
У межах білих стін палати.
І лиш вікно… і дуб один.
2
Хмаринко, не торкайся мого дуба.
Чи я ревную? От іще дива!
Боюся, щоб скуйовдженого чуба
Не прорідила осінь дощова.
Щоб він аж до весни такий розлогий
Свої розкішні кучері зберіг.
Мене вже тут не буде, та нічого,
Хай ще когось розрадить на порі.
І ти його минай, осінній вітре,
Вже вирвав золотинку не одну.
Бо взимку ще збіднішає палітра,
Нехай хоч він розбавить білизну,
Аби у стінах білої палати,
Когось, як і мене, розрадив дуб,
Щоб за вікном картину споглядати,
Яскраву, кольорову – не бліду.
3
Заглянув місяць у вікно,
Сумний і кругловидий.
Біліють щоки, як вапно.
Привіт, не бачились давно,
Давай зірки ловити.
А він зажурений такий,
Неначе маска міма:
«Покрали хмари всі зірки,
Й мене забрали б залюбки –
Не панькався із ними.
Скривив гримасу, налякав,
Вони і розповзлися.
Та не пробитися зіркам,
Лиш де-не-де, то тут, то там –
Уважно придивися.»
І я вдивляюся у даль,
Шукаю в небі зорі,
Та тільки місяць, як медаль…
Плаксива осінь молода
Розприндилась надворі.
4
На небі прояснилося, і дуб
До мене посміхнувся золотаво.
Пережили і дощ ми, і біду,
І наче не такі вже кепські справи.
І в мене прояснилося в душі,
У тому, дубе, є й твоя заслуга.
Коли була у болю на межі,
Ти був мені за лікаря і друга.
Тобі я сповідалася вночі,
Коли і не писалося й не спалось.
Це ти виймав легесенько мечі
Невидимі, що в мене повпивались.
Ти стійкості і мужності навчив
Своєю непорушністю святою.
Зачинену в неволі без ключів
У ката довгокосого відстояв.
… Дерева в лікарняному саду –
Здається, я й не бачила гарніших.
Ти знаєш, дубе, завтра я піду,
А ти тут стій розрадою для інших.
5
Дивлюся, як народжується сонце…
Попереду спішать його гінці –
Ще заспані рожеві промінці.
Все міниться і грає, ніби сон це.
У час, як сонця визирне окраєць,
У неба є багато кольорів
Ще очі не сліпить о цій порі
В рожево-фіолетовім багрянець.
І листя дуба барвами заграє,
Коли на нього промінь упаде,
Вже золотом умите де-не-де.
А сонце вже висить над небокраєм.
І горде, і величне, наче витязь,
Гінців своїх угору поведе…
Якщо проспав це таїнство, то вдень
Не дасть на себе сонце подивитись.
6
У всього свій кінець і свій початок,
Завжди світанок змінює пітьму…
Ну що, мій дубе, будемо прощатись,
Тебе я на прощання обійму.
Мені вже час, та я ще повернуся,
Дороги, кажуть, іншої нема.
До тебе знов душею пригорнуся,
А ти тримай мене, як і тримав.
Ти допоможеш впоратися з болем,
А потім на прощання обіймеш.
Такі як ти, не зраджують ніколи,
І вдячності моїй немає меж…
За раптовим рахуноком оплатиш усе...
В паралельному світі, що зветься лікарня,
Зупиняється час. Не летить, а повзе.
Тільки тут усвідомиш, які ж вони гарні -
Кольорові штрихи завіконних довкіль...
В паралельному світі, що зветься лікарня,
Є щось трохи від пекла - самотність і біль.
1
І цілий світ – в однім вікні:
Похмуре небо, гілка дуба…
На білім тлі – картина люба,
Коли в полон узяті дні.
І ночі взяті у полон…
Вікно та дуб – одна утіха.
Самотньо, порожньо і тихо,
І забуття коротке – сон.
Підкрався жовтень кошеням,
Руденьким, лагідним і мокрим,
Його сліди – краплинки охри.
І дуб світлішає щодня.
І стільки радісних картин
Уява прагне малювати
У межах білих стін палати.
І лиш вікно… і дуб один.
2
Хмаринко, не торкайся мого дуба.
Чи я ревную? От іще дива!
Боюся, щоб скуйовдженого чуба
Не прорідила осінь дощова.
Щоб він аж до весни такий розлогий
Свої розкішні кучері зберіг.
Мене вже тут не буде, та нічого,
Хай ще когось розрадить на порі.
І ти його минай, осінній вітре,
Вже вирвав золотинку не одну.
Бо взимку ще збіднішає палітра,
Нехай хоч він розбавить білизну,
Аби у стінах білої палати,
Когось, як і мене, розрадив дуб,
Щоб за вікном картину споглядати,
Яскраву, кольорову – не бліду.
3
Заглянув місяць у вікно,
Сумний і кругловидий.
Біліють щоки, як вапно.
Привіт, не бачились давно,
Давай зірки ловити.
А він зажурений такий,
Неначе маска міма:
«Покрали хмари всі зірки,
Й мене забрали б залюбки –
Не панькався із ними.
Скривив гримасу, налякав,
Вони і розповзлися.
Та не пробитися зіркам,
Лиш де-не-де, то тут, то там –
Уважно придивися.»
І я вдивляюся у даль,
Шукаю в небі зорі,
Та тільки місяць, як медаль…
Плаксива осінь молода
Розприндилась надворі.
4
На небі прояснилося, і дуб
До мене посміхнувся золотаво.
Пережили і дощ ми, і біду,
І наче не такі вже кепські справи.
І в мене прояснилося в душі,
У тому, дубе, є й твоя заслуга.
Коли була у болю на межі,
Ти був мені за лікаря і друга.
Тобі я сповідалася вночі,
Коли і не писалося й не спалось.
Це ти виймав легесенько мечі
Невидимі, що в мене повпивались.
Ти стійкості і мужності навчив
Своєю непорушністю святою.
Зачинену в неволі без ключів
У ката довгокосого відстояв.
… Дерева в лікарняному саду –
Здається, я й не бачила гарніших.
Ти знаєш, дубе, завтра я піду,
А ти тут стій розрадою для інших.
5
Дивлюся, як народжується сонце…
Попереду спішать його гінці –
Ще заспані рожеві промінці.
Все міниться і грає, ніби сон це.
У час, як сонця визирне окраєць,
У неба є багато кольорів
Ще очі не сліпить о цій порі
В рожево-фіолетовім багрянець.
І листя дуба барвами заграє,
Коли на нього промінь упаде,
Вже золотом умите де-не-де.
А сонце вже висить над небокраєм.
І горде, і величне, наче витязь,
Гінців своїх угору поведе…
Якщо проспав це таїнство, то вдень
Не дасть на себе сонце подивитись.
6
У всього свій кінець і свій початок,
Завжди світанок змінює пітьму…
Ну що, мій дубе, будемо прощатись,
Тебе я на прощання обійму.
Мені вже час, та я ще повернуся,
Дороги, кажуть, іншої нема.
До тебе знов душею пригорнуся,
А ти тримай мене, як і тримав.
Ти допоможеш впоратися з болем,
А потім на прощання обіймеш.
Такі як ти, не зраджують ніколи,
І вдячності моїй немає меж…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
